Другое: Наукове обґрунтування економічної безпеки підприємства

Широта уявлень про безпеку цілком природна, оскільки, що складніше і багатше визначуваний об’єкт, то більше дефініцій, які його описують. Проте таке різноманіття не завжди є тотожним розкриттю його природи [237]. Контури об’єму поняття «безпека», відбиті у різних сферах діяльності, показано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Контури об’єму поняття «безпека»

Маємо дещо прокоментувати, що стосується визначених контурів об’єму поняття «безпека», тлумачення яких наведено у глосарії (додаток. Отже, зображені контури, як видно з рис. 1.2, є незавершеними, що пояснюється постійним оновленням сфер прояву безпеки. Наприклад, знаковою подією кінця ХХ - початку ХХІ століть стали поняття інформаційної безпеки та безпеки освіти. Оскільки зараз відбувається становлення інформаційного, електронно-цифрового або «мережевого» суспільства ("E-society"), вельми актуальною стає проблема інформаційної безпеки. Поняття інформаційної безпеки залежно від його використання розглядається у декількох ракурсах. У найзагальнішому вигляді - інформаційна безпека - це стан захищеності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави [308, с. 38], тоді як безпека інформації - це лише захищеність інформації від випадкових чи навмисних несанкціонованих дій. Інколи інформаційну безпеку ототожнюють із процесом її забезпечення, розглядаючи її як організаційно-технічні заходи із забезпечення цілісності й конфіденційності інформації у поєднанні з її доступністю для всіх авторизованих користувачів.

На початку минулого століття Герберт Джордж Уеллс (Herbert George Wells) констатував доволі сумний, але, водночас, справедливий факт: «... Історія людства перетворюється в перегони між освітою та катастрофою». Сучасне трактування такого висловлювання, визначене фахівцями Інституту управління і безпеки (м. Москва), є таким: «Історія людства перетворилась на перегони між освітою та безпекою» [186].

Торкнемося ще деяких філософських питань. Фундаментальними є дослідження філософії безпеки М. М. Рибалкіна [237], в яких зазначається, що феномен безпеки (як і небезпеки) має подвійну природу. У своїй загальності природу безпеки складає природа речей. Тому в об’єктивному сенсі безпечне тотожне збереженню природної визначеності буття, а будь-яке заперечення природи речей для них є небезпечним. У зв’язку з цим, в об’єктивному сенсі достовірно безпечним для речі є лише те, що визначене її природою. Небезпека, у свою чергу, тотожна антиприродному визначенню. У своїй особливості феномен «безпека» (як і «небезпека») виникає й існує як форма суб’єктного визначення [237].

До речі, щодо суб’єктного визначення деяких причин гальмування розвитку філософських засад безпеки: до середини 80-х років ХХ століття у вітчизняній науці традиційно розглядалася проблема захисту завоювань соціалізму, в якій домінував, як правило, військовий аспект, через що будь-які «філософські роздуми» на тему безпеки вважалися «недоцільними».

Зважаючи на такий стан речей, методологія, яка за часів індустріальної економіки традиційно застосовувалася для підтримки безпеки різних типів і класів, майже втратила свою актуальність. Тому сьогодні, в епоху інформаційної постіндустріальної економіки (яка докорінно відрізняється від індустріальної економіки) та за часів економіки знань, нагальною потребою є перехід на новий методологічний щабель - управління безпекою. Методологія управління безпекою має пронизувати всю вертикаль її об’єктів - від безпеки окремої людини до безпеки людства. Взаємозв’язок і взаємозалежність об’єктів безпеки показано на рис 1.3.

Рис. 1.3. Взаємозв’язок і взаємозалежність об’єктів безпеки

Не вдаючись до найменших подробиць щодо вибудовування взаємозв’язку і взаємозалежності об’єктів безпеки, показаних на рис. 1.3, повинні зауважити, що щільність та інтенсивність проявів взаємодії об’єктів безпеки можуть мати не лише послідовний, а й вибірковий характер.

Стисло прокоментуємо деякі з наведених на рис. 1.3 об’єктів безпеки. У цілому, сутність кожного об’єкта є прозорою. Акцентуємо увагу на тому факті, що безпеку особистості не слід плутати з особистою безпекою, оскільки безпека особистості є комплексним поняттям, розуміння якого може бути розтлумачене як у часі, так і у просторі, тоді як під особистою безпекою слід розуміти створення безпечних умов перебування особи впродовж певного проміжку часу в конкретно визначеному місці, наприклад, протягом перебування на робочому місці. Безпека колективу може розумітися досить широко - від безпеки родини до безпеки трудового колективу. Часові рамки забезпечення безпеки колективу є дуже розмитими - від тривалості трудової зміни (вкрай актуально, наприклад, для трудового колективу шахтарів) до всього життя (у випадку з родиною).

Безпека діяльності як об’єкт може породжувати низку термінологічних суперечок через ототожнення з поняттям безпеки бізнесу. Можливо, проведення глибокого компаративного аналізу цих двох понять має бути доцільним щодо розуміння їх сутності та розв’язання термінологічних суперечок, проте з’ясуємо лише наступне. Безпека діяльності є характеристикою умов будь-якої людської діяльності (наукової, фінансової, творчої тощо), убезпечених від руйнівного впливу екзогенних та ендогенних чинників. Натомість бізнес (звісно, якщо не трактувати як кальку з англійської business, що означає «справа»), у не примітивному розумінні, може являти собою підприємницьку діяльність, представлену складним утворенням сукупності видів діяльності - виробничої, фінансової, організаційної та ін. Тобто безпеку бізнесу можна розглядати як «вищу форму» безпеки діяльності. Однак слід зауважити, що інколи можна зустріти дещо спрощені тлумачення безпеки бізнесу, які стосуються лише питань фізичної охорони матеріальних і нематеріальних цінностей бізнесу та особистої безпеки його власників.

Формування конфігурації взаємозв’язків і взаємозалежностей об’єктів безпеки завжди залежить від набору інтересів певного об’єкта безпеки, які мають підлягати захисту та/або узгодженню з інтересами інших суб’єктів. Провідній ідеї дослідження щодо управління безпекою через узгодження інтересів будуть присвячені подальші роздуми, а поки що зупинимось на тому, що кожен об’єкт безпеки слід розглядати з позицій системотворення, вивчаючи його як окрему систему безпеки, кожна з яких утворює новий, а саме - вищий щабель у вертикалі таких систем.

Сучасний стан методологічних засад забезпечення ієрархії економічної безпеки не є досконалим, але накопичення знань, поява офіційних документів та методик щодо оцінки рівня економічної безпеки, наприклад [185], свідчать про надзвичайно високу актуальність та затребуваність розвитку як галузі знань, так і прикладних аспектів забезпечення економічної безпеки.

Безпека як загальнонаукова категорія пройшла певні етапи своєї еволюції і протягом ХХ століття, зрештою, трансформувались у царину досліджень економічної безпеки. Вертикаль таких досліджень пронизує всі рівні ієрархії - від глобального до індивідуального. Важливе місце в такій вертикалі належить  дослідженням економічної безпеки підприємства, популярність яких останнім часом набирає обертів. Проте, перш ніж зануритися в дослідження економічної безпеки підприємства, маємо стисло розглянути кожен щабель вертикалі економічної безпеки.

Незважаючи на те, що масштаб глобальної безпеки є надвеликим, внаслідок чого такий системотворчий вид безпеки посідає найвищий рівень у зображеній ієрархії, найціннішим щаблем такої ієрархії, попри все, залишається її найнижчий рівень - індивідуальна безпека, тобто безпека окремої людини. Відомий російський письменник та історик М. М. Карамзін вважав особисту безпеку головною метою суспільного життя [119]. І це зрозуміло, оскільки придатність застосування кожного способу забезпечення будь-якого виду безпеки має завжди зіставлятися із цінністю людського життя. Таке зауваження є незайвим через те, що ієрархія системотворчих видів безпеки є великою і складною конструкцією, якій не завжди притаманні характеристики узгодженості та стійкості.

Висновок про хиткість ієрархії системотворчих видів безпеки ілюструє й еклектичність її теоретичного підґрунтя, хронологія формування якого в узагальненому виді є такою:

•           40-50-ті роки Хх століття - теорія класичного реалізму14 є підґрунтям парадигми національної безпеки, поява терміну «національні інтереси”, погляд на забезпечення безпеки держави шляхом захисту її національних інтересів;

•           60-ті роки ХХ століття - теорія плюралізму є підґрунтям парадигми регіональної безпеки, визнання того, що, окрім держав, на міжнародній арені існують інші впливові суб’єкти, діяльність яких15 є суттєвою щодо забезпечення регіональної і міжнародної безпеки;

•           70-ті роки ХХ століття - використання ідей марксизму є підґрунтям парадигми глобальної безпеки, забезпечення якої спиралося на експлуатацію слабких держав сильними шляхом контролю над корисними ресурсами;

•           90-ті роки Хх століття - теорія соціального конструктивізму є підґрунтям парадигми універсальної безпеки. Прихильники цієї парадигми почали порушувати питання про природу безпе-  ки у світі; поглиблення досліджень у галузі безпеки, відмову від примату воєнних загроз безпеці, започаткували появу терміну «безпека людини» та висунули ідеї щодо можливого неспівпадання думок громадян країни про безпеку з думками державотворців.

Своєрідний екскурс по щаблях вертикалі безпеки здійснено у числених працях професора Г. А. Пастернак-Таранушенка [213, 214]. Головні положення екскурсу зводяться до такого. «Забезпечення безпеки України сьогодні побудоване на реагуванні на відхилення від безпечних рівнів. Тобто лише утворення аномалії спонукає до дій тих, хто займається забезпеченням безпеки. Такий метод призводить до втрати можливості своєчасного реагування, держава існує лише завдяки значній інерції. Це пасивне забезпечення безпеки. Вочевидь, така система є занадто небезпечною передусім для її основного, але найслабшого елементу - громадянина. Адже суспільство страждає у значно слабшій формі через те, що постраждала лише деяка його частина. Держава як виконавчий механізм суспільства також страждає від негараздів окремої людини менше за цю людину. Країна - поєднання території з населенням - сприймає зазначене погіршення ще з меншою чутливістю. Меншою навіть, ніж регіон, який за певних умов є відокремленою частиною країни - адже населення регіону менше населення країни за кількістю, тому негаразди окремої людини для регіону є більш болючішими» [213].

Ієрархія системотворчих видів безпеки покликана одночасно бути і продуцентом, і гарантом захисту інтересів об’єктів кожного системотворчого виду безпеки. Проте захист інтересів об’єктів безпеки, починаючи вже з другого рівня цієї ієрархії, може містити у собі потенційні загрози для того чи іншого об’єкта безпеки внаслідок зниження рівня його самоідентифікації.

В умовах глобалізації питання самоідентифікації багатьох країн постає дуже гостро, внаслідок чого погіршується не лише стан безпеки самих країн, але й відбувається «розгойдування» систем міжнародної безпеки. З точки зору [355], система міжнародної безпеки, перш за все, означає підтримання миру [355, с. 149]. Концепція міжнародної безпеки, як її бачили І. Кант, В. Вільсон та М. Вігт, спирається на розширене тлумачення безпеки, котре означає «уникнення групування держав у ворожі табори та відмову від проведення таких ліній поділу, які б ущемляли інтереси будь-якої країни» [379, с. 12]. На відміну від оборони, така безпека спрямована проти агресивних дій країн і націлена на утворення надійніших безпекових гарантій, ніж у разі з обороною.

Сучасна архітектура безпеки, на думку О. Семенюк, характеризується з одного боку зникненням двополюсного поділу світу, із іншого - глобалізацією світових процесів. Останнє передбачає нівелювання ролі кордонів на шляху міжлюдських, інформаційних, економічних обмінів на планеті. Окрім, безумовно, позитивного впливу цих процесів на розвиток світового господарства, транспарентність кордонів відкриває також шлях вільному поширенню різного роду загроз, внаслідок чого сучасні міжнародні системи безпеки не в змозі покладатися на державні кордони як засоби стримування загроз чи локалізації їх джерел в окремих регіонах планети [242].

Глобальна безпека як чинник міжнародних відносин, вплив якого має універсальний характер і врахування якого в діяльності міжнародного співтовариства та в зовнішній політиці окремих держав призводить до радикальних змін у поведінці акторів міжнародних відносин, до трансформації самої сутності проблеми безпеки після закінчення «холодної війни» і розпаду біполярної міжнародної системи, потребує концептуального перегляду принципів функціонування міжнародних та національних інститутів, що відповідають за безпеку, а також урахування в нових доктринах інформаційної складової міжнародної безпеки [189, с. 9].

Проблеми глобальної безпеки посідають особливе місце у структурі міжнародної інформаційної політики, визначають суперечності сучасного етапу міжнародного розвитку, які досягли такого рівня і гостроти, що можуть поставити під загрозу забезпечення світового порядку, реалізацію стратегій становлення глобального інформаційного (інтелектуального) суспільства, навіть саме існування цивілізації. Однією із найсучасніших та водночас найжахливіших загроз глобальній безпеці є активізація використання інформаційної зброї. Інформаційна зброя - це комплекс технічних та інших заходів, методів і технологій, спрямованих на встановлення контролю над інформаційними структурами потенційного противника, втручання у роботу його систем управління, інформаційних мереж та комунікацій з метою знищення або модифікації даних, дезінформації, поширення інформації спеціального призначення у системах формування громадської думки і прийняття рішень, а також як сукупність засобів впливу на свідомість і психологічний стан політичних і військових структур, спецслужб і населення для протидії можливим інформаційним впливам іншої сторони [189, с. 14-15].

Найважливішими міжнародно-правовими актами, що стосуються інституту міжнародної економічної безпеки, є такі: «Відмова від примусових економічних заходів» (резолюція IV сесії ЮНКТАД, 1983 р.); «Економічні заходи як засіб політичного та економічного примусу стосовно країн, що розвиваються» (резолюція 38-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1983 p.); «Про заходи зміцнення довір'я в міжнародних економічних відносинах» (резолюція 39-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1984 p.); «Міжнародна економічна безпека» (резолюція 40-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1985 p.); «Міжнародна економічна безпека» (резолюція 42-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1987 p.). До джерел міжнародного економічного права належить також Лімська декларація про промисловий розвиток і співробітництво, прийнята в 1975 р. Конференцією ООН з промислового розвитку (ЮНІДО).

Міжнародна безпека розглядається Центром політичних досліджень Росії (ПИР-Центр - рос.) [334] як інтегрований показник стану сучасного світу з погляду наявності чи відсутності загроз фізичній безпеці й економічному благополуччю громадян планети. Величина цього показника відбита в iSi (international Security index - індекс міжнароної безпеки) й оцінюється з погляду масштабності загроз, тривалості їх дії і вірогідності ескалації. При обчисленні iSi враховані як військові, так і невоєнні чинники, які, зокрема, впливають і на економічну безпеку, хоча головним призначенням індексу є встановлення рівня міжнародної безпеки у військовій, політичній, економічній, екологічній сферах та враховує чинник дії недержавних суб'єктів (зокрема, терористичної діяльності). Головними характеристиками iSi є універсальність, стійкість і наочність. В індексі iSi в концентрованій формі знайшла відображення велика кількість чинників, які безпосередньо впливають на міжнародну безпеку, до числа яких належать: загроза загальної ядерної війни, кількість і інтенсивність локальних конфліктів, рівень політичних стосунків між окремими країнами і міжнародними організаціями, інтенсивність і масштаб терористичної діяльності, стабільність світової економіки і загроза з боку техногенних катастроф і епідемій [334].