Другое: Наукове обґрунтування економічної безпеки підприємства

Поняття «підприємство» є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб’єкти господарського права щодо всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загально- галузевим, тобто взагалі визначає промисел (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та інші підприємства. Найчастіше підприємства й установи ідентифікують як організації, що виконують економічні, соціально-культурні, адміністративно-політичні та інші функції з метою задоволення матеріальних, духовних та інших потреб громадян, суспільства й держави. Вони відрізняються один від одного за змістом, результатом і метою основної діяльності.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб’єкт і суб’єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні», уніфіковано визначається правове положення підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Закон також установлює, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об’єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку. Визначення «основна ланка», з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (на зразок домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих «тіньових» структур, і тому подібне), а з іншого - від суб’єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об’єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також установлює, що підприємство - це господарюючий суб’єкт. Суть визначення «господарюючий суб’єкт» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі виробляє і реалізує свій товар з метою отримання прибутку. Як господарюючий суб’єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність. Термін «господарюючий» означає, що підприємства належать до комерційних, спрямована на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій - релігійних, об’єднань громадян і тому подібне).

В Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, у тому числі казенне підприємство [102, ст. 2].

Підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом. Самостійність в ухваленні господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності «має право за власною ініціативою ухвалювати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України» [102, ст. 27].

Врешті-решт, підприємство - це статутний господарюючий суб’єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємства заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому ст. 9 Закону України «Про підприємства в Україні» спеціально визначає обов’язкові й альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб’єкта майно - основні й оборотні засоби, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на правах власності, повного господарського ведення або оперативного управління). Це майно юридично відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб’єктом права.

У законодавстві невеликої кількості країн підприємство визнається суб’єктом цивільного і торгового права (наприклад, підприємство виступає в обороті як самостійний суб’єкт у Панамі, Коста-Ріці та деяких інших державах Латинської Америки). Значно вплинув на право країн Африки (Ангола, Мозамбік, Гвінея-бісау і ін.), що звільнилися, Торговий кодекс Португалії (ст. 230), в якому підприємство визнається господарюючим суб’єктом. У деяких країнах підприємство в місцевому законодавстві фігурує у двоякому сенсі. Так, у Китаї підприємство розглядається як «організаційна форма господарювання і як суб’єкт господарсько-підприємницької діяльності».

В основному ж в зарубіжних країнах термін «підприємство» найчастіше належить до відособленого майнового комплексу, належного підприємцю, який є об’єктом права. Цей майновий комплекс належить і управляється підприємцем, індивідуальним чи об’єднаним з іншими підприємцями в торгове товариство. Так, згідно закону Франції від 17 березня 1909 р. про купівлю-продаж і заставу торгових підприємств, підприємство визначається як відособлений майновий комплекс, що «належить комерсантові (фізичній особі або торговому товариству), складається з матеріальних і нематеріальних елементів, використовуваний для підприємницької діяльності, і такий, що є цілісним об’єктом правовідносин».

Про підприємство як про об’єкт цивільних прав ідеться в п. 1 ст. 32, п. 2 ст. 334, ст. 1178 Цивільного кодексу Російської Федерації. При цьому підприємство як об'єкт прав визнається майновим комплексом і належить до нерухомого майна. Підприємству як об’єкту цивільних прав у Цивільному кодексі вперше відведена самостійна стаття. Даний кодекс детально регулює операції з підприємством як з майновим комплексом (§ 8, розділ 30, § 5, розділ 34 та ін.). Більшість виданих у Росії федеральних законів вживає термін «підприємство» як об’єкт цивільних прав.

Законодавство зарубіжних країн по-різному встановлює перелік видів майна, які включаються в поняття «підприємство». Італійське законодавство охоплює все майно підприємства; французьке і бельгійське законодавство допускає встановлення іпотеки на торговий фонд - певну частину майна підприємства, що включає лише активи, за винятком нерухомості і прав вимог до третіх осіб. Німецьке і швейцарське законодавства (§ 25 ГТУ і ст. 18 ГКШ) [366] передбачають при придбанні підприємства також придбання усіх його активів і пасивів, тобто як прав вимог, так і боргів.

У США підприємством (еstabUshment) вважається розташована в одному місці, фізично відособлена установа, в якій здійснюється деяка підприємницька діяльність, надаються послуги чи виконуються виробничі операції. Фірмою або компанією називається така організація, яка складається з одного або кількох підприємств (відділень, цехів чи дільниць), розташованих в одній місцевості (районі, населеному пункті), котрі перебувають в єдиній власності або під загальним контролем. Для тих компаній, котрі мають тільки одне відділення (підприємство, цех чи дільницю), існує визначення, яке співпадає з поняттями підприємства і відділення [357].

Таким чином, з точки зору права взагалі та вітчизняного законодавства зокрема, підприємство - це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) та отримання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов’язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.

Економічна сутність підприємства, у цілому, полягає в тому, що його діяльність має на меті одержання прибутку, а її об’єктивними умовами є безперервний постійно повторюваний процес відтворення. Підприємство як феномен сучасної економіки докладно розглянуто в [221, с. 19-35].

Розглядаючи підприємство з позиції економічної галузі знань, не можна не торкнутися питань його інтегрованості до економічної системи вищого рівня - регіону та країни. З цієї точки зору окрему увагу слід приділити градотворчим підприємствам, під яким розуміється виробниче підприємство, на якому зайнята значна або навіть основна частина працюючих громадян міста чи селища, у зв’язку із чим воно визначальним чином впливає на зайнятість населення, на його інфраструктуру та розв’язання соціальних проблем [375, 378]. У Радянському Союзі частка міст і селищ, повністю орієнтованих на обслуговування одного виробництва, становила майже 30-40 % [336].

Статус градотворчого підприємства трактується в законодавстві деяких країн СНД. Наприклад, у Російській Федерації затверджена Ухвала уряду Російської Федерації від 29 серпня 1994 р. № 1001, яка визначає градотворче підприємство як підприємство, на якому зайнято не менше 30 % від загальної кількості тих, хто працює на підприємствах міста, або хто має на своєму балансі об'єкти соціально-комунальної сфери й інженерної інфраструктури, які обслуговують не менше 30 % мешканців відповідного населеного пункту. В той же час, у федеральному Законі від 8 січня 1998 р. № 6-ФЗ «Про неспроможність (банкрутство)» [278] зафіксовано, що градотворчими визнаються підприємства, чисельність працівників яких з урахуванням членів їх сімей становить не менше 50 % населення відповідного населеного пункту. Схожим чином поняття градотворчого підприємства визначається в Законі Республіки Білорусь «Про економічну неспроможність (банкрутство)» [99], яким установлено, що до градотворчо- го належить підприємство, на якому зайнято не менше 25 % від чисельності зайнятих в економіці даного населеного пункту.

У вітчизняному законодавстві питання градотворчих підприємств практично не розглядаються, натомість де-факто такі підприємства відіграють істотну роль в економіці регіонів України. Зокрема, розглядаючи економічну карту сходу України, неважко помітити тісний взаємозв’язок між соціально-економічним становищем малих міст Луганщини та рівнем економічного розвитку (точніше - занепаду) градотворчих підприємств, до яких частіше належать шахти. Отже, стан економічної безпеки цих підприємств формує стан економічної безпеки міст. Дослідження даної залежності може бути корисним при докладному вивченні ієрархічних взаємозв’язків вертикалі економічної безпеки. Натомість, не можна не зазначити, що останнім часом відбулися значні зміни у ролі градотворчих підприємств великих та середніх міст України, а саме: жодне з великих промислових підприємств, навіть колишніх монополістів у масштабі колишнього СРСР, сьогодні не може претендувати на статус градотворчого через певні зрушення у структурі підприємств за їх розміром. Табл. 1.9 містить інформацію про динаміку головних індикаторів фінансово- економічної безпеки України та їхні тренди.

Зважаючи на те, що кількість промислових підприємств в Україні становить переважну кількість, слід окремо розглянути розуміння таких підприємств. Так, доволі специфічно з економічної точки зору розглядає промислове підприємство А.І. Чужма- ров [291]. Акцентуючи увагу на тому, що промислове підприємство є складним інженерно-технічним комплексом, який може виступати об’єктом злочинних намірів та дій, у сучасних умовах, що склалися, і тероризму, домагань кримінальних структур, недобросовісних конкурентів, рейдерів (Прим. авт.), автор також зауважує, що промислові підприємства так само є власниками технічної і комерційної інформації, інтелектуальної власності, торгової марки, несанкціоноване використання яких несе в собі загрози фінансовому становищу конкретного промислового підприємства, що не забариться позначитися на тій чи іншій складовій економічної безпеки промисловості регіону. Таке зауваження є вкрай важливим, особливо якщо мова йде про промислове підприємство чи сукупність таких підприємств, розташованих на території промислово розвинутих регіонів країни.

Таблиця 1.9 Dynamics of the main indicators of financial - economic security of Ukraine and their thresholds39

Як об’єкт управління, який в умовах ринкових відносин і конкуренції є складною багаторівневою ієрархічною системою, підприємство слід розглядати одночасно з кількох позицій. Так, з

This information author calculated and presented at international conferenceis using www.ukrstat.gov.ua одного боку, а саме: з позиції інтегрованості до складної системи ринкових відносин, головною метою функціонування підприємства є забезпечення задоволення відповідної потреби суспільства в товарах чи послугах у довгостроковій перспективі. З іншого боку, підприємство як об’єкт управління має власні цілі, серед яких забезпечення відповідного рівня конкурентоспроможності, збільшення ринкової вартості, формування соціально відповідальної поведінки тощо. Загалом, у межах системного підходу підприємство як об’єкт управління розглядається доволі різнобічно - і як явище [160], і як процес [247], і як механізм [252], і як система логічних моделей [153], що, з одного боку, ускладнює розробку підходів до управління економічною безпекою, а з іншого - надає можливості деталізації таких підходів.

На особливу увагу в рамках вивчення економічної безпеки підприємства як об’єкта управління заслуговує позиція Дж. К. Лафта, яка стосується тлумачення підприємства як соціального утворення, що має певну свободу вибору форм діяльності та являє єдину структуру, елементи якої є взаємопов’язаними та функціонують задля досягнення певних цілей [160]. Таке тлумачення підприємства водночас відбиває всі його ознаки, що можуть бути істотними при вивченні економічної безпеки підприємства як об’єкта управління, а саме: наявність свободи вибору, внутрішня упорядкованість (як прийнятність до керованості) та соціальне утворення.

У контексті виконуваного дослідження не можна не звернути увагу на запропонований Мишель Крозьє (М. Crozier) [149] конфліктно-ігровий підхід до організації (підприємства), розглянутий в багатьох наукових працях, виконаних на стику економічних та математичних наук. Зокрема, у рамках цього підходу М. Крозьє розглядає підприємство «як море невизначеності з острівцями визначеності» [149]. Такий підхід розкриває іманентність економічної безпеки як характеристики підприємства та, водночас, частково пояснює труднощі, пов’язані із керованістю економічною безпекою.

Для сучасної економіки України одним з основних чинників тих, що перешкоджають ефективному розвитку підприємств, за даними досліджень Світового банку, разом з високим рівнем податків є нестабільність, невизначеність економічного середовища бізнесу. Невизначеність, як відсутність кількісних даних щодо вірогідності настання несприятливого результату розвитку подій, викликана не стільки відсутністю необхідної інформації, скільки її надлишком і спотворенням. В Україні темпи генерування нової інформації - технологічної, нормативно-правової, економічної та ін. - набагато випереджають темпи розвитку технологій її передачі. Тому невизначеність, що виникає на цій основі, значною мірою обмежує економічну свободу підприємств, тим самим негативно впливаючи на їх економічну безпеку.