Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі
Кафедра
світового господарства і міжнародної економічної інтеграції
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Економіка підприємства»
На
тему: «Науково-технічний і організаційний прогрес та їх роль в господарській
діяльності»
Студента групи БДМЕ 2-1
Яценко Ірини Назімівни
Науковий керівник
Цесаренко
Світлана Іванівна
Київ-2012р.
ВСТУП
У сучасних умовах господарювання економіка України потребує глибоких і структурних зрушень. В цих умовах центр економічної діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки ¾ підприємства. Саме на цьому рівні створюється необхідна суспільству продукція, надаються послуги, тут вирішуються питання економічних витрат ресурсів, застосування високопродуктивної техніки. В умовах ринкової економіки “виживає” лише те підприємство, яке більш компетентно визначає вимоги ринку, створює і організовує виробництво продукції, що користується попитом.
Проблема забезпечення подальшого науково-технічного розвитку та підвищення ефективності інноваційної діяльності підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.
Такого висновку дійшли перші дослідники феномену інноваційного розвитку у другій половині ХХ ст. Так, ще в 1957 р. у праці “Технологічні зміни та функція сукупного виробництва” Роберт Соллоу, узагальнивши досвід розвитку промисловості, зауважив, що саме активна інноваційна діяльність підприємств різних форм власності дедалі більше визначає темпи їх економічного зростання. За його підрахунками, валовий національний продукт США в період з 1909 по 1949 рр. збільшився на 87,5% за рахунок “технологічних змін”, тобто інновацій. Звичайно, це дало змогу багатьом вченим-дослідникам взятися за вивчення питань, пов’язаних з інноваційною діяльністю [25, c.8].
Вперше ввів у науку терміни “інновація” та “інноваційний процес” на початку ХХ ст. австрійський вчений Йозеф Шумпетер, узагальнивши теоретичні дослідження, розпочаті українським вченим-економістом світового рівня Михайлом Туган-Барановським.
Доволі активно проблемами інновацій вчені почали займатися в 60-ті роки ХХ ст. - у період прискорення розвитку науково-технічного прогресу. Подальше вивчення проблем інноваційної діяльності, започатковане Й. Шумпетером, здійснювали Дж. Брайт та його послідовники. Цю проблему досліджували у своїх працях такі вчені-сучасники, як В. Александрова, А. Амоша, Ю. Бажал, П. Бєлєнький, А. Бодюк, А. Власова, Л. Водачек, О. Водачкова, В. Геєць, Н. Гончарова, М. Долішній, Р. Іванух, С. Ільєнкова, Н. Краснокутська, Л. Колобова, О. Кузьмін, О. Лапко, А. Кутейников, Д. Львов, Б. Патон, С. Покропивний, П. Перерва, Я. Плоткін, А. Перлакі, А. Пригожин, А. Савченко, Б. Санто, Б. Твісс, В. Терехов, М. Чумаченько, А. Чухно та інші.
Впродовж тривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів - персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм й економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.
Інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни.
Технічні новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів). Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці). Економічні - це методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності.
Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно.
Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні і організаційні нововведення. Отже, значення науково-технічного та організаційного прогресів є важливим для розвитку економіки підприємства, тому вивчення їх ролі у господарській діяльності є актуальним.
Основною метою курсової роботи є дослідження та визначення ефективності впливу інноваційних процесів на розвиток економічної діяльності підприємства.
Реалізація поставленої мети обумовила такі завдання:
· з’ясувати основні теоретичні засади щодо сутності науково-технічного та організаційного прогресів;
· визначити ефективність інноваційної діяльності підприємств;
· проаналізувати сучасний стан інноваційного розвитку в Україні та його вплив на господарську діяльність підприємств;
· визначити стратегічні напрями забезпечення модернізаційно-інноваційного розвитку економіки України;
· знайти шляхи
вдосконалення здійснення та підвищення ефективності технічних та організаційних
нововведень.
РОЗДІЛ 1.
Науково-технічний і організаційний прогрес, їх вплив на діяльність підприємства
1.1. Науково-технічний
прогрес та його роль у господарській діяльності
Одним із важливих чинників розвитку та ефективності виробництва є науково-технічний прогрес (НТП ), що є процесом безперервного вдосконалення знарядь і засобів праці, створення нової, досконалішої техніки і заміни нею застарілої. Він включає також розвиток наукових знань у всіх областях людської діяльності, у тому числі і в області організації та технології як виробничої, так і невиробничої сфер. Його слід розглядати як єдиний, взаємообумовлений, поступальний розвиток науки і техніки.
Довгий час наука і техніка розвивались відокремлено. Їх зближення почалося при мануфактурному виробництві, а завершилося під час першої промислової революції кінця XVIII - початку XIX ст.. До цього матеріальне виробництво розвивалось здебільшого завдяки нагромадженню емпіричного досвіду. Паралельно йшов поступовий прогрес наукових знань про природу. Крупне машинне виробництво стало визначатись перш за все прогресом науки і відкрило великі можливості для її технологічного застосування. Тим самим наука і техніка стали органічно пов’язаними. У цьому випадку НТП проявляється в еволюційній формі. Прикладом цієї форми НТП є розвиток енергетичної техніки, заснованої на принципі використання кінетичної енергії пари ¾ від простої парової машини до парогенераторів величезної потужності.
Революційний етап НТП починається з середини 50-х років ХХ ст., коли було створено перший комп'ютер, коли людина почала використовувати енергію атомного ядра та займатися генною інженерією, і отримав назву НТР (науково-технічна революція). Наука при цьому перетворюється у безпосередню продуктивну силу, постійно революціонізуючи розвиток техніки. Прикладом цієї форми є перехід від ручних знарядь праці до машинних, заміна енергії пари на електричну, застосування лазерної та інших сучасних технологій тощо [10, c.157].
Науково-технічна революція є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у наукових знаннях. Такі перевороти в науці, техніці та виробництві відбуваються регулярно.
Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, зокрема:
· перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);
· новий етап суспільного поділу праці, пов'язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру (наука перебрала на себе найбільш активну роль у розвитку суспільства; сама практика потребує випереджаючого розвитку науки, оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);
· прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;
· інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;
· якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва - засобів праці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчості) [2].
Головними особливостями сучасної науково-технічної революції є універсальність, комплексність. На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях людських знань змінюються всі елементи виробничого процесу: предмети праці, засоби праці й сама праця людини.
Зміни у предметах праці знаходять своє вираження у використанні нових синтетичних матеріалів із спеціально сконструйованими властивостями (пластмаси, напівпровідники, композиційні матеріали, штучні алмази тощо).
Перетворення у засобах праці пов'язані насамперед з появою автоматичної техніки. Автомати - це машини, які поряд з традиційними трьома елементами (двигун, передавальний механізм і робоча машина) мають ще й четвертий ¾ пристрій, що контролює і регулює процес виробництва.
Характерною рисою сучасного науково-технічного прогресу є те, що він охоплює всі сторони життєдіяльності суспільства, тому саме НТП є засобом комплексного розвитку продуктивних сил. Звідси можна визначити щодо цього основні завдання НТП:
· задоволення потреб людини в матеріальних та духовних благах, покращення умов її існування.
· заміщення живої праці, особливо важкої фізичної, малопродуктивної розумової, в небезпечних умовах, підвищення продуктивності людської праці, скорочення суспільно необхідного робочого часу, робочого дня тощо.
· забезпечення всеохоплюючого, гармонійного й пропорційного розвитку всіх елементів територіальних соціально-економічних систем: природно-ресурсної, виробничої та соціальної підсистем тощо.
· забезпечення комплексного, пропорційного соціально-економічного розвитку територій з різними природно-географічними, природно-економічними та соціально-економічними передумовами господарювання.
· створення можливостей для гармонізації відносин “природа”-“суспільство” шляхом подальшого освоєння природного середовища на основі ресурсозбереження та підвищення екологічного рівня виробництв [2].
Без упровадження досягнень науки і
техніки неможливо забезпечити технічне переозброєння і реконструкцію
виробництва, інтенсивне використання наявного виробничого потенціалу, підвищити
ефективність суспільного відтворення. Отже, чим цілеспрямованіше і ефективніше
використовуються новітні досягнення науки і техніки, що є першоджерелами
розвитку продуктивних сил, тим успішніше вирішуються кінцеві і пріоритетні (по
відношенню до виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.
1.2. Організаційний
розвиток, його зміст, форми
Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку і підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і застосування нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.
Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відрізняють його від науково-технічного прогресу. По-перше, НТП є безпосереднім і головним чинником зростання ефективності виробництва, а організаційний прогрес лише забезпечує прискорення виробничо-трудових процесів.
По-друге, створення і впровадження нової техніки і технології, застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових виробів приводять до зниження трудомісткості їх виготовлення, а вдосконалення організації виробництва і праці дає змогу зменшити витрати робочого часу і простою устаткування.
По-третє, щоб практично реалізувати окремі напрямки НТП, необхідно понести великі затрати суспільної праці, матеріальних та фінансових ресурсів, здійснення ж заходів організаційного характеру у багатьох випадках не потребує нових витрат або ці витрати є порівняно не значними.
З-поміж організаційних чинників розвитку економіки галузей народного господарства основну роль відіграє організація виробництва ― певним чином упорядкована й скоординована у часі та просторі система взаємодії провідних елементів виробничого процесу, тобто людей (працівників), знарядь та предметів праці; вона охоплює усі ланки виробництва (від робочого місця на окремому підприємстві до групи підприємств однієї або різних галузей виробничої сфери). У зв’язку з цим необхідно розрізняти локальні (ізольовані) та суспільні форми організації виробництва. Перші були наслідком одиничного поділу праці і вони включають: поділ та інтеграцію виробничих процесів усередині підприємства; кооперування окремих виробничих ланок (дільниць, цехів); раціональне поєднання усіх елементів процесу виробництва в межах дільниці, цеху та підприємства вцілому [11, c.160].
Суспільні форми організації виробництва виникають і розвиваються внаслідок загального та часткового поділу праці. До них належать концентрація, деконцентрація, оптимізація розмірів виробництва в межах галузі, спеціалізація й кооперування підприємств однієї або різних галузей народного господарства, конверсія виробництва; комбінування різногалузевого виробництва; диверсифікація підприємств; розміщення (територіальна організація) підприємств.
Складовою частиною організації виробництва служить організація праці, що визначає технологію інтегрування окремих працівників у комбіновану робочу силу, сукупну живу працю, спроможну продукувати матеріальні блага й духовні цінності. Під організацією праці заведено розуміти певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології й організації виробництва. Поєднання учасників трудового процесу в часі забезпечується різними формами поділу й кооперації праці, організацією обслуговування робочих місць, установленням раціональних режимів праці. Просторове поєднання працівників на виробництві знаходить втілення у різних формах побудови бригад та інших виробничих ланок підприємства, у варіантному закріпленні персоналу за відповідними робочими місцями [11, c.160].