Курсовая работа (т): Науково-технічний і організаційний прогрес та їх роль в господарській діяльності

Примітка: ЧЗО - частка від загального обсягу

Отже, в Україні протягом 2007-2010 рр. аналізованих років основним джерелом фінансування інноваційної діяльності в промисловості були власні кошти підприємств. Їхня частка в загальному обсязі фінансування у 2010 році становила 61 %, що на 13,1 % менше, порівняно з 2009 р. Найвища частка власних коштів була у 2008 р., де становила 85 %. Обсяг фінансування інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету протягом 2007-2010 рр. зростав, та у 2010 р. становив 336,9 млн грн, що на 1,5 % більше, ніж у 2009 р. Негативною тенденцією у 2010 р., порівняно з 2009 р., стало зменшення у два рази обсягів фінансування інноваційної діяльності за рахунок іноземних інвесторів [19].

Значною мірою такий результат пов'язаний з обмеженими можливостями держави в спрямуванні фінансових потоків в інноваційний розвиток економіки і недостатнім державним стимулюванням інноваційної діяльності.

Проте, крім нестачі фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок, існує ще ряд проблем, що стримують розвиток інноваційних процесів в Україні, таких як:

·  відсутність науково-методологічної бази формування інноваційної системи;

·        відсутність системності у здійснюваних державою заходах щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки;

·        державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, послідовної та виваженої зовнішньої і внутрішньої економічної політики;

·        відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери: пріоритети інноваційного розвитку проголошені cуто формально, механізми їх реалізації не відпрацьовані;

·        неготовність апарату державного управління до предметної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки;

·        державне управління інноваційною діяльністю забезпечується за галузевим принципом;

·        нескоординованість дій суб'єктів інноваційної діяльності;

·        в Україні не завершились процеси перерозподілу власності;

·        недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності;

·        незважаючи на те, що базове законодавство, необхідне для формування в Україні розвиненого ринку інноваційної продукції, вже значною мірою створено, його практичне використання стримується вкрай недостатньою інфраструктурою, нерозвиненістю системи захисту інтелектуальної власності;

·        повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції;

·        спроби здійснення галузевих "технологічних стрибків" за умов збереження загальної несприятливості підприємницького та інвестиційного клімату в країні, надмірного фіскального тиску, неефективності інституційної структури економіки, що обертаються втратами інших секторів економіки.

Значущість факторів, що перешкоджають впровадження інновацій для підприємств наведено у додатку Д [19].

Тому останні офіційні статистичні дані свідчать про поступове зниження інноваційної активності підприємств у такій важливій галузі національної економіки, як промисловість (табл. 3) [19].

Таблиця 3. Інноваційна активність промислових підприємств України протягом 2003-2010 рр.

У 2009 р., порівняно з 2008 р., у більшості регіонах країни відбулося зниження інноваційної активності промислових підприємств. Зокрема, найбільша кількість промислових підприємств, які впроваджували інновації у 2009 р. була розташована в м. Києві - 141 (12,1 %), Харківській - 97 (8,3 %), Донецькій - 75 (6,4 %) та Івано-Франківській - 73 (6,3 %) областях. У 2009 р. більшу, за середню по Україні (13,0 %), інноваційну активність демонстрували підприємства з виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення (34 % кількості підприємств галузі), машинобудування (21,2 %), хімічної та нафтохімічної промисловості (20,0 %), а також металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (14,1 %). Водночас підприємства добувної промисловості та підприємства, що займаються виробництвом й розподілом електроенергії, газу та води, були інноваційно пасивними [19].

Особливо вражаючим є показник питомої ваги підприємств, що впроваджували інновації у 2006 р., - рекордно низький, 8,2%, що нижче порогового значення (25%) і набагато нижче від аналогічного показника розвинутих країн (70-80%) [19].

Для порівняння зазначимо, що серед країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія - 26% і Греція - 29%, але вони удвічі вищі, ніж в Україні. А порівняно з країнами-лідерами, такими, як Нідерланди (62%), Австрія (67%), Німеччина (69%), Данія (71%) та Ірландія (74%), розрив становить три-чотири рази [24].

З огляду на проблему зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств, доцільно відстежити динаміку впровадження інновацій на промислових підприємствах України протягом 2006-2010 р. (табл. 4).

Таблиця 4. Впровадження інновацій на промислових підприємствах України за 2006-2010 рр.

Таким чином, у 2010 р. у промисловості було освоєно виробництво 2685 видів інноваційної продукції. Незважаючи на те, що протягом 2007-2010 рр. зросла питома вага підприємств, що впроваджували інновації, частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості знизилася на 1,9 %. Це є свідченням того, що продукція, яку виготовляють вітчизняні промислові підприємства, є не інноваційною і, відповідно, неконкурентоспроможною. Згідно зі статистичними даними, в загальному обсязі реалізованої промислової продукції тільки 9,8 % мають ознаки інноваційної, тоді як в Євросоюзі цей показник перевищує 75 % [19].

Обсяг реалізованої інноваційної продукції у 2009 р. порівняно з 2008 р. зріс на 5,6 млрд грн та становив 45,8 млрд грн, або 5,9 % від загального обсягу реалізованої промислової продукції. При цьому, питома вага продукції, що була новою для підприємства, становила 67,9 %, питома вага продукції, що була новою для ринку - 32,1 %. Найбільша частка інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції припадає на підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості - 17,0 %, або 6321,4 млн грн, машинобудування - 15,6 %, або 13386,7 млн грн, целюлозно-паперове виробництво - 9,8 %, або 1070,5 млн грн, металургії та оброблення металу - 6,2 %, або 9361,0 млн грн, виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів - 5,3 %, або 4515,9 млн грн [24, c.325].

Це означає, що країна орієнтується на виробництво традиційної індустріальної продукції, яка реалізується на конкурентних насичених ринках.

2.2.    Аналіз інноваційної діяльності підприємств в Україні та оцінка її ефективності

У той час, як провідні країни світу широко використовуючи можливості інноваційної розбудови економіки формують постіндустріальне суспільство, промисловість України базується переважно на традиційних технологіях, започаткованих ще на ранніх стадіях індустріалізації. Неефективною залишається галузева структура промислового виробництва.

Більш як 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину,матеріали та енергетичні ресурси. Частка продукції соціальної орієнтації знаходиться на рівні 1/5 загального обсягу промислового виробництва і має тенденцію до зниження. Галузь машинобудування, хоча і додала в темпах розвитку, але її частка в структурі промисловості (13 % у 2007р.) майже у 2-3 рази нижча за рівень, який мають розвинені європейські країни [19].

Сировинна спрямованість виробничої структури, розрахована переважно на потреби експорту, робить промисловість і економіку в цілому надзвичайно залежними від кон’юнктури зовнішнього ринку, стримує розвиток внутрішнього ринку і звужує національні можливості щодо розвитку економіки та призводить до виснажливого і нераціонального використання природних ресурсів, прискорення процесів забруднення і деградації довкілля.

Вкрай загострилася проблема технологічного стану промислового виробництва. Досвід розвинених країн показав, що досягнення високого рівня споживання і якості життя можливо лише на засадах нової постіндустріальної цивілізації, найсуттєвішими ознаками якої є інноваційний розвиток.

Інтелектуальний потенціал України й дотепер залишається досить потужним (за даними ЮНЕСКО, за інтелектом нації Україна посідає 23-є місце, в той час як Фінляндія - 1-е, США - 13-е, Росія - 27-е), незважаючи на те, що за останні роки її науково-технічний потенціал скоротився у 2,5-3 рази. У рейтингу Всесвітнього економічного форуму у 2008-2009 роках Україна серед 134 країн посіла у сфері розвитку початкової освіти 37 місце, у сфері розвитку вищої освіти - 45 місце, у сфері формування факторів інноваційного розвитку ― 52 місце, за оснащеністю сучасними технологіями - 65 місце, у сфері захисту прав інтелектуальної власності - 114 місце [4]. В Україні, яка має високі показники розвитку сфер, що є первинними джерелами інноваційного розвитку, інноваційний потенціал використовується, у порівнянні з іноземними країнами, менш ефективно. Це створює загрозу перетворення України у країну, яка експортує сировинні ресурси і для промислового виробництва, й інтелектуального виробництва. Визначальним критерієм оцінки ефективності інноваційно-трансформаційних змін в економіці країни є зростання наукоємності ВВП або зростання масштабів фінансування наукових досліджень і розробок у ВВП. Високорозвинені країни прагнуть забезпечити наукоємність на рівні 3 % від ВВП. В Україні, з 1995 року цей показник коливається на рівні 1,2-1,3 %, що навіть нижче від законодавчо встановленого рівня (1,7 %) і від рівня 1990 року (3,11 % від ВВП) [19].

Наукоємність промислового виробництва України складає близько 0,3 %, що на порядок менше світового рівня. За випуском продукції 3-й технологічний уклад в Україні сьогодні складає майже 58 %, 4-й технологічний уклад - 38 %, і лише 4 % - 5-й та 6-й технологічний уклад, при чому 6-й являє собою менше 0,1%. Інноваційні витрати в основному розподіляються між 3-м і 4-м технологічними укладами, відповідно 30% і 60%, а на 5-й і 6-й відповідно припадає лише 8,5% та 1,5% [19].

У ситуації послаблення інвестиційної активності і відсутності результативної промислової політики, заходи з реструктуризації економіки не призвели до модернізації виробництва на основі передових технологій, що забезпечують конкурентоспроможність усіх компонентів продукції по всьому технологічному ланцюжку її випуску.

Важко позитивно оцінити процеси, що відбуваються у виробничо-технологічній сфері діяльності промислових підприємств. Частка застарілого устаткування в окремих галузях промисловості становить 60-70 %. Вітчизняне машинобудування не забезпечує належних темпів оновлення основних засобів. У промисловості домінують відсталі технології, що призводить до невиправдано високого споживання матеріалів та енергоресурсів, яке є у 4-5 разів вищим, ніж у європейських країнах. Зокрема, вкрай повільно оновлюється устаткування у машинобудуванні, яке традиційно покликано бути потужним двигуном інноваційних процесів в усіх галузях національного господарства.

Масштаби впровадження ефективних розробок у виробництво вітчизняними підприємствами є досить низькі, про що свідчить співвідношення між обсягами витрат на науково-технічну діяльність та впровадження результатів цього впровадження, трансформованих в інновації, у виробництво, в Україні складає лише 1:1,06, тоді як за зарубіжним даними таке співвідношення сягає не менше, ніж 1:10 [22].

Ці дані достатньо переконливо доводять, що проблема інноваційного розвитку не може бути вирішена тільки за допомогою збільшення кількості інноваційних структур; така проблема є комплексною і її розв'язання лежить у площині створення критичної маси усіх необхідних для цього умов.

Висновки до розділу 2

Інноваційний розвиток економіки притаманний всім розвиненим країнам світу, який є одночасно і фактором, і результатом економічного піднесення країн. Сучасний етап соціально-економічного розвитку України, в першу чергу, характеризується вкрай незначним впливом інноваційних факторів на економічне зростання, існуванням багатьох бар'єрів, які уповільнюють підвищення рівня інновацій вітчизняної економіки та їх ефективності. Аналіз сучасних тенденцій розвитку інноваційних процесів в Україні виявив, що принципово позитивних змін у промисловості України поки що не відбулося, а досягнуте зростання зумовлене переважно дією екстенсивних факторів і не має в своєму підґрунті інноваційних структурно-технологічних змін. Провідними галузями, які здійснюють інноваційну діяльність протягом останніх років, є машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисловість, металургія та обробка металів, харчова та легка промисловість. Практично всі підприємства цих галузей (окрім машинобудування) належать переважно до старих сировинних підгалузей, і на ці ж підгалузі припадає значна частка іноземних інвестицій. Лідерами у промисловості України як за інноваційною активністю, так і за впровадженням інновацій є такі види економічної діяльності: виробництво коксу та продуктів нафтопереробки; машинобудування; хімічна та нафтохімічна промисловість; металургія та оброблення металу.