· удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, їх перехід на ринкові економічні відносини з державою та іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність на світовому і національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;
· активізація людського чинника шляхом здійснення кадрової політики, що відповідає сучасним вимогам, правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищення їх компетентності, діловитості і відповідальності; подальшого розвитку демократії в управлінні виробництвом; повсюдного забезпечення належної організованості і виконавської дисципліни [1].
Розвиток і поглиблення окреслених тенденцій в галузі організації виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення науково-технічного та організаційного прогресу.
Лише комплекс заходів такої
спрямованості може забезпечити реалізацію наявних резервів прискорення і
підвищення ефективності інноваційних процесів.
Висновки до
розділу 3
На сьогодні в Україні рівень інноваційної активності, впровадження інновацій та відтворення ринкового сегменту виробництва інноваційної продукції залишаються недостатніми для забезпечення інноваційного прориву національної економіки. У таких умовах стрижнем сучасної української моделі конкурентоспроможності економіки має стати реалізація стратегії інноваційного розвитку.
У розробці стратегії необхідно використовувати досвід європейських держав. Розвиток інноваційної діяльності повинен стати невід'ємною складовою частиною реформування економіки країни, адже недостатня увага до розвитку науково-технічної сфери обумовлює структурну деформованість економіки та домінування низькотехнологічних виробництв, які малосприйнятливі до наукових досягнень і не можуть забезпечити підвищення конкурентоспроможності економіки.
Тому питання подальшого інноваційного розвитку,
прискорення науково-технічного прогресу розглядається в Україні як надзвичайно
актуальне протягом практично всього періоду економічних реформ.
ВИСНОВКИ
1. Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передусім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства. Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні - це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.
2. Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку і підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і застосування нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.
. В умовах безперервних економічних змін інновації стають основним чинником, що сприяє динамічному розвитку і підвищенню результативності функціонування як окремих ринкових суб'єктів господарювання, так і економічної системи загалом. Запровадження ефективних інноваційних технологій дає змогу підприємству, з одного боку, отримати конкурентні переваги: покращити конкурентну ситуацію на ринку свого продукту та фінансовий стан, якісно підвищити виробничий потенціал та потенціал персоналу тощо, а з іншого - потребує значного часу та ресурсів.
. Сучасний етап соціально-економічного розвитку України, в першу чергу, характеризується вкрай незначним впливом інноваційних факторів на економічне зростання, існуванням багатьох бар'єрів, які уповільнюють підвищення рівня інновацій вітчизняної економіки та їх ефективності. Основною перешкодою для розвитку інноваційної діяльності в Україні є недостатність фінансування.
. Провідними галузями, які здійснюють інноваційну діяльність протягом останніх років, є машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисловість, металургія та обробка металів, харчова та легка промисловість. Лідерами у промисловості України як за інноваційною активністю, так і за впровадженням інновацій є такі види економічної діяльності: виробництво коксу та продуктів нафтопереробки; машинобудування; хімічна та нафтохімічна промисловість; металургія та оброблення металу.
6. На сьогодні в Україні рівень використання інноваційного потенціалу є недостатнім. Розвиток інноваційної діяльності повинен стати невід'ємною складовою частиною реформування економіки країни, адже недостатня увага до розвитку науково-технічної сфери обумовлює структурну деформованість економіки та домінування низькотехнологічних виробництв, які малосприйнятливі до наукових досягнень і не можуть забезпечити підвищення конкурентоспроможності економіки. Таким чином, виникає потреба у подальшому детальному розгляді та аналізі чинників, які впливають на інноваційну діяльність підприємств, розробленні заходів для піднесення інноваційної активності вітчизняних суб'єктів господарювання.
7. У розробці стратегічних напрямів модернізаційно-інноваційного розвитку Україна повинна враховувати досвід розвинутих держав.
8. Потрібно
здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне
підприємство, організацію, фірму на повне і першочергове використання якісних
факторів економічного росту. Повинен бути забезпечений перехід до економіки
вищої організації і ефективності з визначально-розвиненими виробничими силами і
виробничими відносинами, добре налагодженим господарським механізмом.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ
ПОСИЛАНЬ
1. Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення / О.І. Амоша // Економіст. - 2008. - № 6. - с. 28-34.
2. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2004. - 480 с.
. Бузько І.Р. Стратегічне управління інноваціями та інноваційна діяльність підприємства : монографія / І.Р. Бузько, О.В. Вартанова, Г.О. Голубченко. - Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002. - 176 с.
4. Всесвітній економічний форум "The Global Competitiveness Report 2007-2008". //Ел. доступ. (#"704963.files/image009.gif">
Рис. 9.4 Алгоритм обчислення
народногосподарської ефективності технічних
нововведень
Додаток Б
Таблиця 5. Абсолютні
значення коефіцієнтів приведення a t для
відповідних років
розрахункового
періоду
|
Кількість років, що передують розрахунковому |
a t |
Кількість років, що йдуть за розрахунковим |
a t |
|
10 |
2.5937 |
1 |
0.909І |
|
9 |
2.3579 |
2 |
0.8264 |
|
8 |
2.1436 |
3 |
0.7513 |
|
7 |
1.9487 |
4 |
0.6830 |
|
6 |
1.77І6 |
5 |
0.6209 |
|
5 |
1.6І05 |
6 |
0.5645 |
|
4 |
1.464І |
7 |
0.5132 |
|
3 |
1.ЗЗ10 |
8 |
0.4665 |
|
2 |
1.2100 |
9 |
0.4241 |
|
1 |
1.1000 |
10 |
0.3855 |
|
0 |
1.0000 |
15 |
0.2394 |
Додаток В
Таблиця 6. Перелік узагальнюючих показників ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства для оцінювання стану ефективності інноваційної діяльності
|
Показник |
Формула розрахунку |
Умовні позначення |
|
1.
Приріст обсягу виробленої продукції ( |
|
|
|
2.
Приріст продуктивності праці ( |
|
|
|
3. Приріст фондоозброєності праці
( |
|
|
|
4.Приріст
фондовіддачі ( |
|
IF - темп зміни фондовіддачі за розрахунковий рік (період),%. |
|
Продовження табл. 6 |
||
|
5.
Частка економії від впровадження технічних і організаційних нововведень в
загальних витратах на иробництво продукції |
|
Д ' - середня заробітна плата одного працівника в розрахунковому році (періоді), грн.; Р' - загальна сума прибутку в тому самому році (періоді), тис.грн. |
|
6.
Приріст рентабельності виробництва ( |
|
R'
- рівень рентабельності виробництва в розрахунковому році (періоді), %; |
Додаток Д
Таблиця 7. Фактори, що стримують інноваційну діяльність вітчизняних підприємств
|
Фактор |
Частка підприємств, % |
|
Нестача власних коштів |
83,0 |
|
Недостатня фінансова допомога держави |
56,6 |
|
Великі витрати па нововведення |
55,9 |
|
Високий економічний ризик |
38,9 |
|
Недосконалість законодавчої бази |
37,7 |
|
Тривалий термін окупності нововведень |
34,6 |
|
Відсутність коштів у замовників |
31,7 |
|
Нестача інформації про нові технології |
19,5 |
|
Відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами та науковими організаціями |
18,5 |
|
Нестача інформації про ринки збуту |
18,3 |
|
Відсутність кваліфікованого персоналу |
17,2 |
|
Відсутність попиту на продукцію |
16,0 |
|
Несприйнятливість підприємства до нововведень |
14,5 |