Державний вищий навчальний заклад
«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»
Кафедра туризму і рекреації
Курсова робота
з дисципліни: Рекреаційна географія
на тему «Основні рекреаційні райони України та перспективи їх
розвитку»
м. Івано-Франківськ-2013 рік
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПРИНЦИПИ ТА КРИТЕРІЇ РЕКРЕАЦІЙНОЇ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ
.1 Сутність рекреаційної регіоналізації
.2 Схеми рекреаційної регіоналізації території України
РОЗДІЛ 2. РЕКРЕАЦІЙНІ РАЙОНИ УКРАЇНИ (ЗА О. БЕЙДИКОМ)
.1 Причорноморський рекреаційний район
.2 Карпатсько-Подільський рекреаційний район
.3 Полісько-столичний рекреаційний район
.4 Придніпровсько-Донецький рекреаційний район
.5 Харківський рекреаційний район
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНИХ РАЙОНІВ УКРАЇНИ
.1 Економічна ефективність районів
.2 Основні перспективні напрями розвитку рекреаційних районів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТОК 1
ДОДАТОК 2
ДОДАТОК 3
ДОДАТОК 4
ДОДАТОК 5
ВСТУП
Актуальність теми. Рекреація - діяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил людини - набуває значного розвитку і залишається актуальною для людини, особливо в сучасних умовах її життєдіяльності. Рекреаційні ресурси використовуються з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей.
Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно-забруднених) становить 12,8% території країни, тому рекреаційні райони України потребують дослідження і визначення пріоритетних напрямів розвитку, чим і зумовлена актуальність роботи.
Об’єктом дослідження є рекреаційні райони України.
Предметом дослідження виступає детальний аналіз рекреаційних районів України.
Мета роботи: аналіз основних рекреаційних районів України та перспективи їх подальшого розвитку.
Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд завдань:
визначити основні критерії та схеми рекреаційної регіоналізації території України.
охарактеризувати рекреаційні райони України;
визначити перспективи розвитку рекреаційних районів України та їх економічну ефективність.
Джерелами інформації для
курсової роботи були підручники і навчальні посібники, статті сучасних
фахівців, а також інтернет-ресурси.
РОЗДІЛ 1. ПРИНЦИПИ ТА КРИТЕРІЇ РЕКРЕАЦІЙНОЇ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ
.1 Сутність рекреаційної
регіоналізації
Рекреаційна регіоналізація - вид окремого, галузевого поділу, суть якого полягає у виокремленні на певній території менших за рангом ієрархічних одиниць (відповідно до заданих критеріїв і характеру рекреаційного використання), що відображають тільки один аспект (рекреацію), і який базується на чистій теорії та методології. [16, с. 82]
За О. Бейдиком, рекреаційне районування - це поділ території на певні таксономічні одиниці, які відрізняються спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння та охорони. [16, с. 82]
При складанні генеральних планів курортних зон і окремих рекреаційних об'єктів слід дотримуватися загально-географічних принципів районування: об'єктивності, багатоаспектності, ієрархічності і конструктивності.
Існує певна неоднозначність критеріїв районування, яка відображає тенденцію до їх поглибленої деталізації, суб’єктивність у підході до проблеми.
Наприклад І. Пирожник (1976) пропонує здійснювати рекреаційне районування за такими критеріями:
) характер рекреаційної спеціалізації та рівень освоєності району;
) наявність рекреаційно-туристичних ресурсів та їх територіальні сполучення;
) наявність територій рекреаційно-туристичного призначення та їх роль у загальній структурі землекористування;
) транспортно-географічне положення та доступність рекреаційно-туристичного району;
) географія рекреаційних потоків та їх інтенсивність;
) виробничі та економічні зв’язки рекреаційно-туристичних підприємств з іншими галузями;
) наявність регіонального центру з розвиненою соціальною інфраструктурою.
М. Крачило у цьому питанні ґрунтується на таких критеріях:
) територіальна структура сучасного стану організації туризму;
) питома вага зайнятих у туристичному господарстві від загальної кількості працюючих;
) характер зв’язків туристичного обслуговування з іншими галузями економіки;
) рівень розвитку туристичної індустрії;
) наявність туристичних ресурсів;
) економіко-географічне положення;
) сучасні та перспективні потреби населення в туристичних послугах.
О. Бейдик запропонував виділити рекреаційно-туристичні райони України на основі таких критеріїв:
) аналіз питомої ваги рекреаційних територій у структурі земель (у відсотках до загальної площі території);
) аналіз кількості місць в установах організованої рекреації (тис. одиниць);
) наявність центрів (ядер) районів;
) рекреаційно-туристична спеціалізація території у загальнодержавному поділі та інтеграції праці;
) спільність та напрямок
використання рекреаційно-туристичних ресурсів тощо. [34]
1.2 Схеми рекреаційної регіоналізації території України
На сьогодні існує кілька схем рекреаційної регіоналізації території України, запропонованих О. Бейдиком, П. Масляком, О. Шаблієм, А. Мокляком, М. Крачилом, І. Родичкіним.
За О. Бейдиком, в межах території України можна виділити такі ресурсно-рекреаційні райони.
Карпатсько-Подільський (високий рейтинг) охоплює Закарпатську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку області.
Полісько-столичний (середній рейтинг), до складу якого входять Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Полтавська, Черкаська області.
Придніпровсько-Донецький (дуже низький рейтинг) включає Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську, Донецьку, Луганську області.
Харківський (низький рейтинг) включає Харківську, Сумську області. [16, с. 92]
П. Масляк пропонує іншу схему рекреаційного районування, де виокремлює такі райони:
. Південний рекреаційний район, до складу якого входять приморські території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей, приморські та гірські частини Криму. У межах цього району виокремлюються три підрайони: західний, кримський, східний.
. Карпатський район, до складу якого входять території Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей. Тут відокремлюються такі рекреаційні підрайони: Передкарпаття, Карпати, Закарпаття.
. Полісся охоплює північну частину України.
. Правобережний височинний лісостеп, до якого в етнографічному плані входить Поділля, частина Волині і Київщина.
. Лівобережний лісостеповий район, який відповідно до ландшафту поділяється на Придніпровську низовину з Полтавським плато і відроги Середньоєвропейської височини у Харківській і Сумській областях.
. Степовий рекреаційний район займає територію з півдня від кордону з Молдовою і на схід до кордону з Росією.
За О. Шаблієм виділяються 3 ресурсно-рекреаційних угрупування (РРУ):
. Південно-Західне (Волинська, Рівненська, Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська,Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Одеська області).
. Південно-Центральне (Житомирська, Київська. Чернігівська, Черкаська, Кіровоградська, Миколаївська області).
. Південно-Східне (Сумська, Харківська, Луганська, Донецька, Запорізька, Полтавська, Дніпропетровська, Херсонська області, АР Крим). [22]
За А. Мокляком, туристичне районування проводиться з метою регіонального планування, ефективного використання туристичних ресурсів окремих територій і прогнозування розвитку туризму.
Він виділяє 13 туристичних регіонів:
. Азовський (Маріупольський і Мелітопольський підрегіони).
. Волинський (Луцько-Володимирський і Рівненсько-Кременецький підрегіони).
. Дніпропетровський (Київський і Черкасько-Кременчуцький).
. Дністровський (Івано-Франківсько-Чернівцецький і Кам’янецько-Могилівський).
. Запорізький.
. Карпатський (Дрогобицький, Коломийський і Закарпатський).
. Кримський (Керченський, Сімферопольський, Євпаторійсько-Роздольнянський).
. Подільський (Тернопільський, Хмельницький, Вінницький).
. Поліський (Ковельський і Сарненський).
. Розточансько-Гологорський (Розточанський, Гологорський і підрегіон Львова).
. Слобожанський (Ізюмський, Харківський, Сумський).
. Черніговсько-Сіверський.
. Чорноморський (Одеський, Миколаївський, Херсонський).
За М. Крачилом у межах України існує три туристичні регіони:
Карпатський;
Дніпровсько-Дністровський;
Кримсько-Одеський-Азовський.
Проведення рекреаційної регіоналізації території України з урахуванням такого критерію, як розміщення регіональних рекреаційних систем, запропонував І.Д. Родичкін. За його переконаннями, у межах України налічується дев’ять регіональних рекреаційних систем:
. Київсько-Дністровська.
. Волинська.
. Сіверсько-Донецька.
. Придніпровська.
. Приазовська.
. Одесько-Чорноморська.
. Дністровсько-Бузька.
. Карпатська.
. Кримська.
У 1989 році географічний факультет Київського державного університету запропонував рекреаційно-кліматичне районування території України, яке налічує шість районів:
. Західний.
. Центральний.
. Східний.
. Південний.
. Кримський.
. Закарпатський.
Також поширене рекреаційне районування із чотирма рекреаційними регіонами (та їх районами):
Азово-Чорноморський регіон (Одеський, Приазовський);
Кримський регіон (Феодосійський, Ялтинський, Євпаторійський);
Дніпровсько-Дністровський регіон (Придніпровський, Донецький, Придністровський).
Карпатський регіон. [16,
с. 103]
РОЗДІЛ 2. РЕКРЕАЦІЙНІ РАЙОНИ УКРАЇНИ
.1 Причорноморський
рекреаційний район
Причорноморський рекреаційний район займає південну, причорноморську частину України. До його складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області. Його площа 113 тис. км2 (18,7% площі України). [28]
Природні ресурси. Розташування Причорноморського туристичного району на південному заході країни зумовлює особливості клімату, що є одним з найсприятливіших факторів для організації тут рекреаційної діяльності. [29] Клімат району характеризується певними контрастами і кількома типами від помірно теплого до субтропічного. Важливим кліматоутворюючим фактором Південного берега Криму є Кримські гори, які перешкоджають проникненню холодного повітря з півночі. Рівнинна частина території району відкрита на північ, звідси надходять маси холодного повітря. В умовах невеликої кількості опадів та переважання випаровуваності формується малорозвинена гідрографічна мережа, яка живиться, в основному, за рахунок талих снігових вод та літніх злив. Основні ріки району - Дунай, Дністер, Південний Буг, Мертвовід, Інгул, Арбузинка - придатні для організації водного туризму та інших видів відпочинку. Причорномор'я - край лиманів. Важливе бальнеологічне значення мають джерела мінеральних вод, лікувальні грязі. Проте, найбільш цінним рекреаційним ресурсом, що надає району виключної атрактивності, є Чорне море. Протяжність чорноморських берегів з пляжами різної широти та складу ґрунтів становлять 1255 км, з них 43% - пляжі цілком придатні для рекреації та 21% - частково придатні. [29]
Тільки в Криму налічується: санаторії та пансіонати з лікуванням (141), дитячі санаторії (29), пансіонати відпочинку (131), бази відпочинку та інші установи, призначені для відпочинку (284). Так, загальна кількість підприємств курортно-туристського комплексу АР Крим становить 650, з них 245 призначені для цілорічного функціонування. Найбільша кількість санаторно-оздоровчих закладів зосереджено в містах Алушта (73), Євпаторія (63), Ялта (117) і в районах: Ленінському (47), Чорноморському (34), Сімферопольському (34). [30]
Об'єктами природно-заповідного фонду, що користуються постійною увагою туристів, є біосферні заповідники "Дунайський" та "Чорноморський", заповідник "Єланецький Степ", регіональні ландшафтні парки "Гранітно-степове Побужжя", "Тилігульський", Карадагський, Кримський, "Мис Мартьян", Ялтинський гірсько-лісовий заповідники, 13 пам'яток природи (Бельбекський каньйон, Кішка, Де-мерджі, Карабі-яйлинська улоговина, Караул-Оба, Кизил-Коба, Мангуп-Кале та ін.), Нікітський ботанічний сад; Алупкінський, Гурзуфський, Карасансь-кий, Кучук-Ламбатський, Лівадійський, Массандровський, Меласький, Місхорський, Фороський, Харакський парки.
Історико-культурні ресурси. Популярними об'єктами туризму Криму є: древній Херсонес і пам'ятники слави на території Севастополя, Царський курган і Аджимушкай в Керчі, городище Неаполя Скіфського в Сімферополі, середньовічні "печерні міста" Чуфут- Кале, Мангуп-Кале, Ескі-Кермен, генуезькі фортеці в Судаку і Феодосії, Бахчисарайський, Алупкінський і Лівадійський палаци, "Ластівчине гніздо"в Місхорі. [37]
Перлиною українського Причорномор'я по праву вважається м. Одеса. Тут у XIX ст. створюється архітектурна візитна картка Одеси - ансамбль будинків і споруд Приморського бульвару, що тягнеться вздовж узбережжя. Серед будівель бульвару особливу архітектурну цінність становлять готелі "Лондонський" і "Петербурзький", палаци княгині Наришкіної (нині палац культури моряків) і графа Воронцова, перша одеська біржа (нині міська рада). Центром архітектурного ансамблю бульвару є пам'ятник Д. де Рішельє, від якого до моря спускаються грандіозні Потьомкінські сходи. Не менш цікавим є найстаріше місто України - Білгород-Дністровський. Руїни міста Тіра (ІV ст. до н.е. - ІV ст. н.е.) найбільш широко представлені (фундаменти і підвали будинків, вулиці і водостоки, численні залишки знарядь праці і древніх статуй, знахідки прикрас і монет) й детально досліджені на березі лиману біля входу в середньовічну турецьку фортецю. Білгород-Дністровський внесений ЮНЕСКО до списку десяти найдавніших міст світу, що зберегли безперервне існування. У місті збереглася видатна пам'ятка середньовічної фортифікаційної архітектури, одна з найбільших і наймогутніших оборонних споруд XIII - XV ст. на території України - Акерманська фортеця. [29]
Одещина багата культовими спорудами, переважно ХІХ ст., найцікавіші з яких знаходяться в містах Кілія, Болград, Ізмаїл та селах Нерубайське, Нова та Стара Некрасівка.
В Миколаєві на початкових етапах будівництва міста зведено будинок Головного командира Чорноморського флоту (нині музей історії суднобудування і флоту); кафедральний собор Різдва Пресвятої Богородиці; Миколаївську церкву; будинок астрономічної обсерваторії; німецьку євангельську лютеранську церкву; будинок Художнього російського драматичного театру. Крім відзначених, з XIX ст. збереглися ворота й огорожа суднобудівної верфі, Старофлотські казарми, будинок чоловічої гімназії (зараз - Будівельний коледж).
Історію краю відтворюють експонати історико-археологічного заповідника Ольвія (музей під відкритим небом) (с. Парутине); воєнно-історичного музею ім. О.Суворова (м. Очаків).
Соціально-економічні ресурси. Причорноморський соціально-економічний район має сприятливе економіко-географічне положення. Район контактує на півночі з Центральним та Подільським соціально-економічними районами, на північному сході - з Придніпровським соціально-економічним районом. На заході район має вихід до державного кордону з Молдовою та Румунією, на сході, через Керченську протоку - до Російської Федерації; ця риса географічного положення сприяє виходу до світових ринків, підтримки контактів з сусідами та розвитку туризму.