Курсовая работа (т): Особливості методики початкового навчання елементам топографічного орієнтування

Відомості туристичних схем і карт важливі для туристів під час вивчення районів складанні планів майбутнього походу. Але на них дається не вся необхідна інформація, деякі відомості показані приблизно ( межі лісу, мережа річок, доріг, відстань), а деякі зовсім відсутні. Тому використовувати туристичні схеми і карти в якості основного картографічного матеріалу не рекомендується.

Туристи найчастіше користуються географічними картами і туристичними схемами і картами. Але вивчення топографічної карти (при використанні навчальних топографічних карт) є обов’язковим: тільки на основі повно цінного топографічного матеріалу можливо набути знання з основ топографії, які досить необхідні під час підготовки якісної картосхеми району походу, більш великого масштабу схем маршруту та окремих його частин, для корегування топографічних матеріалів на маршруті і удосконалення в техніці орієнтування на місцевості.

Для початкової топографічної підготовки туриста застосовують наступні вправи:

роботу з навчальною топографічною картою ( масштаб карти; зображення умовними позначками рельєфа, гідросітки, доріг та інших характерних об’єктів місцевості і орієнтирів; визначення координати вказаної точки; вимірювання відстані і визначення напряму;

топографічний диктант (демонстрація 5 - 10 знаків; учні запам’ятовують і записують їх значення та ін.);

креслення профілю маршруту ( на навчальну топографічну карту наноситься шлях маршруту; учні креслять профіль маршруту по рельєфу місцевості);

копірування карти (окремі фрагменти на кальку; копірування перемальовуванням) [1, 4, 6, 8, 20].

Щоб правильно користуватися картами, планами, туристичними схемами, необхідно знати їх масштаб.

Карта читається за допомогою умовних позначок. Нанесення умовних позначок в певній мірі залежать від масштабу карти, тому всі позначки прийнято ділити на масштабні, позамасштабні і пояснювальні. Перші відображають (контуром) місцеві об’єкти, які відповідають масштабу карти (озера, великі міста), другі - об’єкти, які не можуть бути відображені у даному масштабі (мости, села, колодязі).

Третя група - це числа, написи тощо. Необхідно враховувати, що карта відображає стан місцевості влітку (майже завжди).

Використання тих чи інших умовних позначок при самостійній роботі над туристичною картосхемою визначається масштабом схеми і характером району. Прискіпливий відбір умовних позначок необхідний для того, щоб туристична карта була точною, добре читалася і не була перевантажена надлишковою інформацією.

Точність картографічного матеріалу, що використовується при розробці маршруту походу, а потім при його проходженні, це важливі фактори безпеки учасників, технічної досконалості маршруту, успішності походу.

Досить зручна для розробки маршруту походу оглядова картосхема масштабу 1:500000 («п’ятикілометрівка»); а для уточнення елементів маршруту і орієнтування в поході потрібні картосхеми масштабу 1:200000 та 1:100000 («двокілометровка» та «кілометровка»).

Під час водних походів потрібні лоції (опис річки з детальними вказівками характеристик берегів, орієнтирів на річці, перешкод в руслі і способів їх подолання).

В туристичній лоції вказується час, необхідний для проходження кожної частини шляху для різного виду плавальних засобів - байдарок, плотів, надувних човнів, варіанти проходу по руслу, показується система організації страховки з берега та води, а також місця, де можливо причалити до берега.

В лоції для туристів вказуються місця найбільш зручних стоянок, об’єкти для екскурсій.

Основою для лоції є копія мапи річки або її частини, яка створюється з топографічних або інших мап так, щоб масштаб її складав 1:100000.

На створену копію наносяться всі перешкоди, які нумерують вниз за течією річки, починаючи з місця виходу туристичної групи до річки.

Ще на початку знайомства з топографією та технікою орієнтування на місцевості туристи зустрічаються з поняттями «азимут», «магнітне відхилення». Наприклад, вправа «орієнтування карти по компасу» виконується з обов’язковим врахуванням величини магнітного схилення, і тільки після введення поправки на цю величину проводиться орієнтування карти та узгодження її з місцевістю.

Азимут - це кут між напрямом магнітної стрілки компаса на північ і напрямом на вказаний орієнтир. Цей кут вимірюється в градусах по ходу годинникової стрілки від 0 до 360. Якщо за вихідний напрям беруть географічний меридіан, азимут називається істинним; якщо за вихідний напрям беруть магнітний меридіан, азимут називається магнітним. Рух по азимуту полягає у визначенні на місцевості необхідного напряму і дотримання його під час пересування до наміченого місця. Рух по азимуту використовують на закритій місцевості або на відкритій при відсутності надійних орієнтирів, для чого визначають на карті магнітні азимути і відстань до визначених орієнтирів [1, 3, 6, 7, 23].

На усіх картах ( крім спортивних, призначених для змагань зі спортивного орієнтування) подані істинні (географічні) меридіани, які вказують напрям на Північний полюс. Але Північний магнітний полюс не співпадає з Північним географічним полюсом, стрілка ж компасу спрямована тільки до магнітного полюсу. Внаслідок цього ізза нерівномірного розподілення магнітного поля нашої планети величина магнітного схилення коливається в дуже широких межах: від +250 на Крайній Півночі (на островах Арктики - навіть до +400 ) до 130 на території Якутії.

Магнітне схилення - це величина відхилення магнітного азимута від істинного (географічного). Магнітне схилення зі знаком «+» називають східним, а зі знаком «» західним. Якщо істинний азимут позначити через А, магнітний через М, а схилення через С, то перехід від магнітного азимута до істинного відбувається за допомогою простих дій: А = М +С, М = АС. При цьому схилення береться зі своїм знаком.

Якщо орієнтування на місцевості відбувається за напрямом, взятим на карті, ця величина є А. При цьому на компасі необхідно встановити величину М - ввести поправку на величину С. Наприклад, істинний азимут дорівнює 2700 (по карті необхідно йти точно на захід) а схилення у даному районі східне (наприлад, +100 ). Тому, на компасі встановлюють величину, що дорівнює М = 2700 100 = 2600 . При русі в напрямі 2600 істинний рух по місцевості відповідає необхідному [1, 5, 16, 22, 23,].

Навпаки, якщо група рухається в напрямі 450 , а схилення для даного району західне ( наприклад, 100 ), то рух групи повинен бути показаний на карті величиною, що дорівнює А = 450 + (100 ) = 350 .

На змаганнях зі спортивного орієнтування, з метою заощадження часу, при виготовленні спортивних карт відразу наносять не істинні, а магнітні меридіани, причому поправка на схилення вноситься в карту ще під час її виготовлення. Це дозволяє знімати з карти напрям відразу у вигляді істинного азимута і рухатися в цьому напрямі.

Отже, туристам необхідно навчитися користуватися компасом, знати топографічні знаки, наносити їх на схему та правильно читати під час пересування по місцевості.

РОЗДІЛ 2. Екпериментальна перевірка впливу занять туризмом на рівень умінь з топографічного орієнтування

.1 Визначення початкового рівня підготовленості учнів

Експериментальне дослідження проводилось протягом 2014 -2015 навчального року на базі ЗОШ № 3 13 ст. м. Краснограда.

В програмі з фізичної культури для учнів 5 9 класів визначено, що матеріал варіативного модулю «Туризм» повинен вивчатися 5 років.

Програма визначає, що в 7 класі (3й рік вивчення) змістом навчального матеріалу є:

Теоретичні відомості (правила, закони і традиції туристів; організація туристського бівуака; орієнтування в заданому напрямку; умовні знаки; фізична підготовка туриста).

Спеціальна фізична підготовка (старти з різних стартових положень із виконанням технічних елементів спортивного туризму; естафети з використанням туристського обладнання; біг із елементами туристської техніки).

Технічна підготовка ( орієнтування за схемою в заданому напрямку; в’язання туристських вузлів; технічні етапи).

Відповідно до матеріалу для 7 класу шкільної програми було проведено тестування 15 учнів.

Метою тестування було визначення рівня компетентності учнів з топографічного орієнтування.

Контрольні вправи:

Виявлення знань умовних знаків (приклад картки опитування наведений у табл. 2.1).

Орієнтування за певною схемою в заданому напрямку (пошук контрольних пунктів за 10 хв).

Рівень компетентності визначався за кількістю правильних відповідей та знайдених контрольних пунктів (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Навчальні нормативи

Результати попереднього тестування наведені у табл. 2.3. Таблиця 2.3

Результати попереднього тестування

Низький рівень з орієнтування показали 80 % учнів, а з визначення назв топографічних знаків - 73,3 %.

Середній рівень з орієнтування показали 20 % учнів, а з визначення назв топографічних знаків - 26,7 %.

Достатній та високий рівень не показав жоден учень.

2.2 Навчання елементам топографічного орієнтування

У процесі вивчення туризму розглядалися такі питання з топографії:

. Що таке топографія ?

. Карта і план, їх відмінність.

. Кольори карти і що вони означають.

. Координатна сітка, її значення.

. Рельєф місцевості, його визначення.

. Основні форми рельєфу.

. Способи зображення рельєфу місцевості на карті.

. Масштаб карти.

Під час навчання теоретично та практично опрацьовувалися такі питання з орієнтування на місцевості:

. Як визначити сторони горизонту за місцевими ознаками ?

. Як визначити сторони горизонту за сонцем і годинником ?

. Як визначити сторони горизонту за компасом ?

. Як звірити карту з місцевістю ?

. Як знайти точку місцезнаходження ?

. Як виміряти відстань по карті ?

. Найпростіші способи вимірювання відстаней на місцевості.

. Що таке азимут ?

. Як пересуватися по азимуту ?

Топографічне орієнтування це орієнтування на місцевості: визначення місця свого знаходження відносно сторін горизонту, навколишніх місцевих предметів і рельєфу місцевості [19, 23, 25 ].

Учням розповідали, що сторони горизонту можливо визначити за положенням небесних світил в певний час доби (наприклад, о 7 год. Сонце - на сході , о 13 год. - на півдні , з 19 год. - на заході.

Можливо, але не дуже точно користуватися непрямими ознаками:

мурашники розміщуються з південного боку пеньків, дерев та кущів, а їх південна сторона більш похила, а північна - крутіша;

кора на окремо розміщених деревах з північної сторони часто темніша, товща, а іноді поросла мохом;

окремі камені, дахи будівель з черепиці та шиферу частіше покриті мохом з північного боку;

на деревах хвойних порід смола виділяється і накопичується більше з південної сторони;

трава весною вища та густіша з південного боку окремих каменів будівель, а влітку при тривалій жарі залишається більш зеленою з північного боку цих предметів;

ягоди та фрукти в період достигання раніше набувають кольору зрілості з південного боку;

весною сніг на схилах ярів з південного боку тане швидше.

На заняттях учнів навчали правильному використанні карти, схеми. Пояснювали і показували як орієнтувати їх, порівнювати з місцевістю і визначати свою точку стояння, як користуватися під час переміщення по місцевості.

Обрис площ землі, рельєф і місцеві предмети позначають на карті кольором і умовними знаками. Так, поля, луки світлозеленим кольором; різні водосховища блакитним; піски жовтим; височини, гори темножовтим і різними відтінками коричневого кольору; стежки, грунтові дороги, будівлі населених пунктів сірим або коричневим кольором. Розповідали учням, що при визначенні місця розташування об'єктів орієнтирів, точок стояння по карті використовуються координатні сітки, які дозволяють швидко відшукати або вказати точне положення тієї або іншої точки місцевості. Координатами називаються кутові або лінійні величини, що визначають положення точок на поверхні (на земній поверхні та карті) або у просторі. Географічні координати являють собою кутові величини географічну широту і довготу, які визначають положення точок на земній поверхні відносно екватора і прямовисної лінії в даній точці земної поверхні. Величина кута в градусах показує, на скільки та чи інша точка на земній кулі північніше або південніше екватора. Якщо точка розташована в північній півкулі, то її широта буде називатися північної, якщо в південній півкулі, то південній широтою. Географічна довгота також вимірюється кутом, який утворений площиною меридіана, прийнятого за початковий (нульовий), і меридіана, що проходить через дану точку. Для однаковості визначення довгот домовилися початковим меридіаном вважати меридіан, що проходить через астрономічну обсерваторію в Грінвічі (Англія, поблизу Лондона), і іменувати його Грінвічським. Всі точки на земній кулі, розташовані на схід від початкового Гринвіцького меридіана до меридіана 180°, будуть мати східну довготу, а на захід від початкового західну довготу. По карті з нанесеними на неї меридіанами і паралелями можна визначити широту і довготу будьякої точки або об'єкта.

Навчали правильно знаходити та використовувати орієнтири, визначати на місцевості напрями на місцеві предмети та відстань до них.

Вказували, що орієнтувати карту чи схему на місцевості - це встановити її в горизонтальній площині так, щоб напрям на карті північ - південь відповідав цьому ж напряму на місцевості і щоб усі лінії на карті були паралельні відповідним лініям на місцевості.

Пояснювали учням якими способами можна визначити точку стояння. Характерним <#"801231.files/image003.gif"> 

Саме <#"801231.files/image004.gif">

Для зацікавленості учнів та активізації їх пізнавальної діяльності заняття іноді проводили у вигляді ігор, естафет, змагань, адже такі заняття можна проводити як у приміщенні, так і на стадіоні або в парку. Доцільно було окремі уроки туризму об'єднувати із кросовою підготовкою з елементами орієнтування.