Курсовая работа (т): Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках у початковій школі

Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках у початковій школі

Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках у початковій школі

Зміст

Вступ

1. Сутність інтерактивних методів навчання

2. Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках освітньої галузі «Людина і світ»

. Використання ігрових методів навчання на уроках освітньої галузі “Людина і світ”

4. Поєднання інтерактивних методів з традиційними на уроках музичного мистецтва

5. Інтерактивні методи навчання на уроках музики з використанням інформаційних технологій

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Утворення незалежної держави зумовило необхідність реформування системи освіти. Класно-урочна система, яка була прогресивною протягом тривалого часу, сьогодні, в умовах науково-технічного прогресу, перестала задовольняти потреби суспільства і потребує вдосконалення. Причиною цього стало як закономірне і неминуче зростання обсягу знань, що підлягають обов'язковому засвоєнню, так і зміна вимог суспільства до освіти. Критика класно-урочної системи найчастіше пов'язана з пасивністю учнів на уроках та відсутністю інтересу до навчання, зниженням якості знань, перевантаженням дітей інформацією.

Таким чином, класична дидактика з її закономірностями, принципами, формами та методами навчання не завжди відповідає вимогам часу, її використання не завжди дає змогу досягнути поставлених цілей та результатів у навчальному процесі. Оновлення освіти у новому тисячолітті вимагає розробки нових підходів до реалізації навчально-виховних завдань, що сприяють розвитку творчого та інтелектуального потенціалу особистості.

В освіті виникла проблема не просто передавати молодому поколінню знання, накопичені людством за всю свою історію (що навіть фізично вже неможливо), а вчити учнів думати, розуміти сутність речей, осмислювати ідеї й концепції, вміти шукати потрібну інформацію і застосовувати її за конкретних умов. Навчальний процес на такому уроці повинен бути не стільки інформативним, скільки розвивальним; розвивати критичне мислення учнів, вміння аргументувати свої думки, прагнення пошуку оптимальних рішень тощо.

Отже, для підготовки учнів в навчальному процесі необхідно використовувати методи, що активізують пізнавальну діяльність, творчість учнів. Ця вимога закономірно веде до застосування в навчальному процесі інтерактивних форм і методів навчання, які спираються не тільки на процеси сприймання, пам'яті, уваги, а передусім на творче, продуктивне мислення, поведінку, спілкування.

Проблема активізації пізнавальної діяльності учнів завжди була однією з найбільш актуальних в теорії і практиці навчання. Останнім часом інтерес педагогів спрямований на засвоєння активних та інтерактивних форм і методів навчання, заснованих на діяльнісних і діалогових формах пізнання. Як показує практика, навчання є ефективним і досягає значних позитивних результатів, якщо учні:

·   відкриті для навчання і активно включаються у співробітництво з іншими учасниками навчального процесу;

·   отримують можливість для аналізу своєї діяльності і реалізації власного потенціалу;

·   вміють практично підготуватися до того, з чим можуть зустрітися в реальному житті;

·   можуть бути самими собою, не боятися самовиражатися, помилятися, за умови, що вони не піддаватимуться за це осудженню і не одержать негативної оцінки.

Практично всі ці вимоги дотримуються, якщо використовуються інтерактивні методи навчання з поєднанням з традиційними.

1. Сутність інтерактивних методів навчання

Інтерактивними можна назвати ті методи, які стимулюють учнів до міжособистісної взаємодії, забезпечують їхню активну участь у навчальному процесі, занурення школярів у спілкування. Отже, провідною якістю інтерактивних методів навчання є їхня здатність забезпечувати активність учнів, що позитивно впливає на процес засвоєння навчального матеріалу. Така позиція характеризує наукові пошуки сучасних дослідників інтерактивних методів навчання О. Пометун, Л. Пироженко, які вважають, що сутність інтерактивних методів навчання полягає в організації навчального процесу таким чином, щоб практично всі учні були залученими до процесу пізнання, мали змогу дискутувати з приводу того, що знають і думають [5]. Спільна діяльність учнів у процесі пізнання, засвоєння навчального матеріалу означає, що кожен робить свій індивідуальний внесок, відбувається обмін знаннями, ідеями, способами діяльності, причому в атмосфері доброзичливості й взаємної підтримки, що дає змогу не лише здобувати нові знання, а й розвиває пізнавальну діяльність.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Це базується на співпраці, взаємонавчанні вчитель-учень, учень-учень. При цьому учитель і учень рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу відповідної навчальної ситуації. Отже, інтеракція сприяє формуванню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогові стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна взаємодія включає періодичне домінування одного учасника процесу над іншими, однієї думки на іншою. Під час такого навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати обґрунтовані рішення.

В історії України такі підходи до навчання використовувались ще в першому десятиріччі минулого століття й були поширені а педагогічній практиці української школи в 20-ті роки. Такі форми організації навчальної діяльності, як бригадно-лабораторний і проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі та трудові екскурсії, практики стали передовим словом у радянській і світовій педагогіці тих часів. Хоча впровадження цих методів і форм навчання в окремих школах дають разючі результати, проте відсутність належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення й експериментальної перевірки призвели до виникнення певних проблем: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне використання навчального часу, недостатність мотивації учнів до таких форм навчання. Тому в 30-х роках XX ст. українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно орієнтовану, з пануючою стандартизацією та уніфікацією засобів, форм і методів навчання.

Подальшою розробкою елементів інтерактивного навчання займалися В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі, В. Шаталов, Є. Ільїн, С. Лисенкова. Це стало підґрунтям для виникнення теорії й практики розвивального навчання. Проте ці методи були швидше винятком, аніж правилом у навчальному процесі.

Сьогодні в освіті відчутний пріоритет загальнолюдських цінностей. Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організації навчального процесу в центрі його знаходиться той, хто вчиться. Формування особистості її становлення відбувається в процесі навчання, коли дотримуються певних умов:

·   створення позитивного настрою для навчання;

·   відчуття рівного серед рівних;

·   забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільних цілей;

·   усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених умовиводів;

·   можливість вільно висловити свою думку й вислухати свого товариша;

·   вчитель не є засобом “похвали й покарання”, а другом, порадником, старшим товаришем [23,119].

Усім цим умовам відповідають інтерактивні технології, які відносять до інноваційних.

Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивних уроків спробуємо з'ясувати суть інтерактивного навчання та зіставити його з традиційним навчанням.

Так історично склалося, що освіта у навчальних закладах надається учням у колективах (класах), тобто існує класно-урочна форма навчання. Основна одиниця такого навчання - урок. Кожний урок будується за певною структурою і передбачає організацію навчання за різними моделями. Скористаємося підходами, запропонованими Я. Голантом ще у 60-х роках XX ст. Він виділяв активну і пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності.

Розглянемо пасивну, активну та інтерактивну (за О. Пометун, Л. Пироженко) моделі навчання й порівняємо їх.

1. Пасивна модель навчання

За цією моделлю учень виступає в ролі пасивного слухача. Він сприймає матеріал, який йому подає вчитель: відеофільм, текст із підручника тощо. За такої моделі використовуються методи, коли учні або дивляться, або слухають, або читають (лекція-монолог, пояснення нового матеріалу вчителем, демонстрація).

Спробуємо визначити позитивні та негативні сторони такої моделі.

Таблиця 1.1

Навчання за такою моделлю пасивне. Цю модель можна назвати “Монолог”.

. Активна модель навчання

У цьому випадку вчитель й учень перебувають у постійному взаємозв'язку. Учень відповідає на запитання вчителя, розповідає. Вчитель має змогу співпрацювати з кожним учнем зокрема. За такої моделі використовують активні методи навчання: бесіду, дискусію, фронтальне опитування тощо. Визначимо позитивні й негативні сторони цієї моделі.

Таблиця 1.2

Навчання за такою моделлю - активне. Таку модель можна назвати “Діалог” [8,5]

3. Інтерактивна модель навчання

Схема цієї моделі відображає постійне спілкування вчителя із учнями, учнів Із учнями. Відбувається спілкування всіх членів колективу. Під час навчання за такою моделлю використовують ділові та рольові ігри, дискусії “мозковий штурм”, фронтальне опитування, круглий стіл, дебати.

Перерахуємо позитивні та негативні сторони моделі.

Таблиця 1.3

Подану модель можна назвати “Полілог”, вона є свідченням активного навчання.

Якщо порівняти ці моделі, то можна зробити висновки про те, що за наявності певних недоліків остання модель досить ефективна.

У сучасному суспільстві навчання можна організувати таким чином, що джерелом знань виступатиме не тільки вчитель, а й комп'ютер, телевізор, відео. Учні, відповідно, повинні вміти осмислювати отриману інформацію, трактувати її, застосовувати в конкретних умовах; водночас думати, розуміти суть речей, вміти висловити особисту думку. Саме цьому сприяють інтерактивні технології навчання.

Інтерактивне навчання - це специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету: створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної, позитивної взаємодії всіх учнів. Відбувається колективне, групове, індивідуальне навчання, навчання у співпраці, коли вчитель і учні - рівноправні суб'єкти навчання. В результаті організації навчальної діяльності за таких умов у класі створюється атмосфера взаємодії, співробітництва, що дає змогу вчителеві стати справжнім лідером дитячого колективу. Організація інтерактивного навчання передбачає використання дидактичних і рольових ігор, моделювання життєвих ситуацій, створення проблемної ситуації. Вирішення певних проблем відбувається переважно в груповій формі [4,21].

Інтерактивні технології передбачають організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові, кожний член групи вносить унікальний вклад у спільні зусилля, зусилля кожного члена групи потрібні та незамінні для успіху всієї групи. Для роботи за інтерактивними технологіями вчителеві необхідно змінити свої особисті підходи до навчання, а в учнів у такому разі повністю змінюється життя в класі. Тому для роботи за даними технологіями вчителеві необхідна певна підготовка (дидактична, моральна) та учням, як і вчителеві, треба звикнути до них. Свою роботу вчителеві слід починати з простих інтерактивних технологій: робота в парах, малих групах - і переходити до більш складних. Коли в учителя й учнів з'явиться досвід подібної роботи, то уроки проходитимуть набагато легше, цікавіше, а підготовка до них не забиратиме багато часу [5,89].

Інтерактивні технології навчання О. Пометун, Л. Пироженко поділили на чотири групи: парне навчання (робота учня з учителем чи однолітком один на один), фронтальне навчання, навчання у грі, навчання у дискусії.

Кооперативна (групова) навчальна діяльність - це форма (модель) організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується із традиційними формами та методами навчання й може застосовуватися на різних етапах навчання [8,39].

До групового (кооперативного) навчання можна віднести: роботу в парах, ротаційні трійки, "Два - чотири - всі разом", "Карусель", роботу в малих групах, "Акваріум".

Під час роботи в парах можна виконувати такі вправи: обговорити завдання, короткий текст; взяти інтерв'ю, визначити ставлення (думку) партнера до того чи іншого питання, твердження і т.д.; зробити критичний аналіз роботи один одного; сформулювати підсумок теми, що вивчається тощо [3,6].