ЗМІСТ
ВСТУП
. ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН У РЕГУЛЮВАННІ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ
.1 Загальний огляд системи регулювання міжнародної торгівлі
.2 Історичний розвиток міжнародної торгівлі: від минулого до сьогодення
. СВІТОВИЙ ДОСВІД У РЕГУЛЮВАННІ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ С/Г ПРОДУКЦІЄЮ
.1 Регулювання торгівлі с/г продукцією в рамках СОТ
.2 Регулювання торгівлі с/г продукцією в рамках ФАО
.3 Регулювання торгівлі с/г продукцією в рамках ЄС
.4 Загальносвітові тенденції розвитку ринку сільськогосподарської продукції
. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ С/Г ПРОДУКЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ УКРАЇНОЮ МІЖНАРОДНИХ РЕГУЛЯТОРНИХ МЕХАНІЗМІВ У СФЕРІ ТОРГІВЛІ С/Г ПРОДУКЦІЄЮ
.1 Стан зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією України
.2 Особливості застосування Україною норм ГАТТ/СОТ у регулюванні міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ
ВСТУП
Практично проблема продовольства для людини існувала завжди. Це одна з найдавніших глобальних проблем. Голод як крайній її прояв і величезне соціальне лихо знекровлював людей і в давнину, і в середні віки, і в нові, й навіть у новітні часи.
Більшість дослідників убачають у продовольчій проблемі багатопланове явище, яке справляє вплив на всі сторони суспільства і тому має розглядатися у взаємозв'язку з економічною системою, політичним ладом, національними традиціями господарювання тощо.
В умовах інтеграції України у світовий економічний простір особливого значення набуває розширення участі у міжнародному поділі праці та пошук стійких ніш у світовій економіці. Враховуючи ту обставину, що однією з провідних галузей міжнародної спеціалізації країни є агропромислове виробництво, зміцнення позицій на світовому ринку агропромислової продукції є одним із першочергових завдань держави.
Метою курсової роботи є висвітлення особливостей регулювання сектору сільськогосподарської продукції в рамках міжнародних організацій
Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:
· окреслити теоретичні засади регулювання експортно-імпортної діяльності в аграрному секторі;
· дослідити систему діяльності ГАТТ/СОТ на ринку сільськогосподарської продукції;
· розглянути діяльність Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) на ринку сільськогосподарської продукції;
· розглянути механізми регулювання ринку сільськогосподарської продукції в рамках Європейського союзу;
· проаналізувати сучасний стан експортно-імпортних операцій із агропромисловою продукцією в Україні;
· розглянути особливості регулювання нормами ГАТТ/СОТ ринку сільськогосподарської продукції України.
Об’єктом дослідження є сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією та особливості здійснення зовнішньоторговельної політики в аграрному секторі економіки.
Предметом дослідження є аналіз розвитку системи ГАТТ/СОТ та діяльності міжнародних організацій у регулюванні міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією.
В економічній теорії основоположні проблеми стратегії і тактики державних регуляторних концепцій як чинників розвитку міжнародної торгівлі досліджувалися у працях Д.Гелбрейта, Д.Кейнса, А.Маршалла, С.Мілля, Д.Рікардо, П.Самуельсона, А.Сміта, М.Туган-Барановського, М.Фрідмена, Ф.Хайєка. Вивченню впливу торговельної лібералізації на формування глобальної системи регулювання торгівлі сільськогосподарською продукцією, визначенню ролі та цілей ефективного використання внутрішньої політики підтримки аграрного сектора, тарифного та нетарифного регулювання в країнах-членах СОТ присвячені роботи таких зарубіжних вчених як: К.Андерсен, Д.Грінфілд, Д.Джонсон, Т.Джослінг, З.Драбек, І.Дюмулен, І.Іванова, Н.Карлова, П.Конендріс, Є.Крилатих, С.Лерд, Ю.Ліль, Д.Мелор, Р.Мюллер, Д.Попп, Є.Сєрова, С.Тангерман та ін.
Сучасні тенденції формування політики державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, виробництва і торгівлі сільгосппродукцією, адаптації національного аграрного сектора до викликів процесу глобалізації щодо сталого розвитку викладені у роботах вітчизняних вчених І.Бураковського, В.Власова, А.Гайдуцького, В.Губені, Т.Осташко, Б.Пасхавера, О.Онищенка, О.Могильного, В.Трегобчука, А.Філіпенка. Вагомий внесок у дослідження проблематики регулювання торгівлі сільськогосподарською продукцією в системі правил ГАТТ/СОТ, наслідків реформування національної регуляторної політики в контексті вступу України до цієї організації зробили такі українські автори: В.Андрійчук, О.Бородіна, С.Зоря, Ю.Лузан, В.Пятницький, О.Оніщук, С.Осика, П.Саблук, Т.Циганкова, О.Штефанюк, В.Мовчан, І.Кобута, О.Шубравська.
Для вирішення поставлених у роботі завдань використано загальноприйняті методи наукового пізнання та дослідження зовнішньоторговельної діяльності.
Інформаційною базою
дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти України щодо регулювання
зовнішньоекономічної діяльності, статистична інформація Державного комітету
статистики України, дані Міністерства аграрної політики України, інформаційні
матеріали Світової організації торгівлі, Продовольчої та сільськогосподарської
організації (ФАО) та інших організацій ООН, Європейської комісії, а також
матеріали досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених, опубліковані у
періодичних виданнях та розміщені в мережі Інтернет.
1. ІСТОРИЧНИЙ РЕТРОСПЕКТИВА РОЗВИТКУ
МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН У РЕГУЛЮВАННІ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ
.1 Загальний огляд системи
регулювання міжнародної торгівлі
На сьогоднішній день тема продовольства, продовольчої безпеки та запасів як ніколи виноситься на першу шпальту. Необхідність обговорення нагальних питань по темі раціонального ведення сільського господарства, перерозподілу продовольчих ресурсів та їх багатосторонньому обміну в результаті міжнародної торгівлі зумовлена демографічним бумом, який, за різними підрахунками досягне до 2050 року 9,2 мільярда людей, а також різними екологічними проблемами, що ставлять під загрозу оптимізацію та раціоналізацію ведення сільського господарства в різних регіонах світу, а як наслідок, порушують рівновагу на світовому ринку торгівлі товарами. [17]
Наразі існує велика кількість інструментів та механізмів сприяння розвитку торгівлі на різних рівнях: державному, регіональному, міжнародному. Ці інструменти покликані полегшити пересування товарних потоків, а звідси прискорити товарообіг. При цьому уніфікація рівнів митного захисту не означає відмови від державного регулювання. Проте, система регулювання товарообігу стає більш гнучкою, завдяки використанню новітніх засобів захисту національних виробників та споживачів. Протекціонізм набуває специфічного регіонального характеру. Відбувається створення нових і розширення старих інтеграційних угрупувань. Наприклад, висновок на базі Ломейських угод в 70-і роки з ЄС означав надання пільгового режиму оподаткування одній групі країн, що розвиваються на відміну від інших, які наслідували тенденцію європейського інтеграційного процесу. І цей приклад не поодинокий: все частіше створюються нові замкнуті економічні угруповання в країнах Африки, Азії та Латинської Америки. [46]
В результаті поступово відбувається завуальована відмова від принципу рівності учасників ЗЕД. Нові угруповання здійснюють лібералізацію обміну, тобто відмовляються від прямого експортного субсидування і дотування.
Поєднання вільної торгівлі та протекціонізму ‒ невід'ємна риса зовнішньоекономічної політики сучасної держави. Причому форми і пропорції такого поєднання в кожен конкретний момент визначаються суто прагматичними національними інтересами країни. Їх пріоритет безперечний, хоча виявляється він у кожному окремому випадку в різних формах і різного ступеня. Зрозуміло, що США володіють значно більшими можливостями реалізації своїх національних інтересів, ніж країни, економічно і політично залежні від них. Кожна держава, виходячи зі своїх завдань і можливостей, розробляє зовнішньоекономічну політику, але будь-яка держава переслідує при цьому насамперед захист від іноземної конкуренції соціально значущих галузей, нездатних це витримати. [44]
Державне зовнішньоторговельне регулювання може мати два взаємопов'язані напрями. З одного боку, це регулювання імпорту з метою захисту внутрішнього ринку та вітчизняних виробників від іноземних товарів. З іншого ‒ заохочення експорту, підвищення конкурентної спроможності вітчизняних товарів на зовнішньому ринку в цілях експортної експансії, завоювання нових ринків. Співвідношення цих двох напрямків може змінюватися залежно від економічної та політичної ситуації і конкретних відносин між країнами або групами країн.
Інструменти зовнішньоторговельного регулювання, як правило, ділять на дві групи.
Перша група ‒ митні мита (тарифи). Це традиційні і найбільш активно застосовувані засоби державного регулювання зовнішньої торгівлі: імпортні (фіскальні та протекціоністські), експортні та транзитні мита. Механізм їх застосування досить простий: одиниця виміру ввезених товарів або одиниця декларованої імпортером вартості товару обкладається податком у вигляді мита, що призводить до подорожчання ввезених товарів на внутрішньому ринку.
Друга група інструментів державного регулювання ‒ нетарифні обмеження (або так звані нетарифні бар'єри). До них відносять: адміністративна заборона на імпорт; кількісні обмеження (так зване квотування); введення стандартів охорони здоров'я, безпеки, екологічності, встановлення рівня мінімальної ціни; введення правил з розфасовки і маркування; і т.д. [53]
Таким чином, держава, використовуючи різноманітний інструментарій регулювання обсягу товарних потоків з країни і в країну, домагається певних результатів у загальній економічній політиці.
Регулювання зовнішньої торгівлі здійснюється: економічною політикою країни, за двосторонніми домовленостями держав, в рамках регіональних союзів, на багатосторонній основі.
В умовах глобалізації економіки все більшого поширення набуває багатостороннє регулювання зовнішньоторговельної діяльності, здійснюване міжнародними економічними організаціями.
Багатостороннє регулювання здійснюється: в рамках інтеграційних об'єднань, зокрема Європейського союзу; на основі міжнародних товарних угод і картелів виробників і експортерів (типу ОПЕК).
Регулювання міжнародної торгівлі здійснюється також спеціалізованими міжнародними організаціями ‒ Світовою організацією торгівлі (СОТ) та Конференцією ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД).
Більше тридцяти держав мають статус
спостерігача в СОТ. Переважна більшість з них знаходяться на різних стадіях
процесу приєднання до СОТ. Крім того, статус спостерігача в СОТ мають близько
60 міжнародних організацій, зокрема МВФ, Світовий банк, ОЕСР, різні підрозділи
ООН, регіональні угруповання, товарні організації. [27]
1.2 Історичний розвиток міжнародної
торгівлі: від минулого до сьогодення
У міру розвитку світової торгівлі все більш актуальним ставало питання участі держави в цьому процесі. На сьогодні історично сформувалися і реалізуються дві концепції державного ставлення до світовій торгівлі: протекціонізм та фритредерство. У реальному житті держава у своїй зовнішньоторговельній політиці змушена створити елементи як протекціонізму, так і фритредерства. Так чи інакше, але сьогодні держава повинна не тільки проголошувати концепцію своєї політики у зовнішній торгівлі, а й реально здійснювати заходи щодо її реалізації, використовуючи різні інструменти.
Ідея протекціонізму в зовнішній торгівлі сформульована меркантилістами ще в XV-XVII ст. Суть її полягає в наступному: в інтересах власного національного виробництва держава активно регулює зовнішню торгівлю, всіляко заохочуючи експорт та обмежуючи імпорт. [38]
У період промислової революції широко поширилася концепція вільної торгівлі ‒ фритредерство. Згідно їй держава проводить політику лібералізації зовнішньої торгівлі, відкриваючи внутрішній ринок для іноземних товарів, капіталу і робочої сили. Така зовнішньоторговельна політика держави була характерна, наприклад, для Франції XVII ст. та Англії XIX ст., де відбувся перехід від протекціонізму до політики вільної торгівлі. [38]
На сучасному етапі, беручи початок у XX ст., у торговельній політиці держав прослідковуються два напрями: протекціонізм та лібералізація. В той чи інший період розвитку переважає один з цих напрямів. Якщо в 50-60-ті роки спостерігались тенденції до лібералізації, в 70-80-ті відбувся новий сплеск протекціонізму, то нині панує тенденція до лібералізації світової торгівлі, тобто ослаблення або повне усунення перешкод на шляху міжнародних товаропотоків, з одного боку, і використання нових технологій прихованого протекціонізму, таких як добровільні кількісні обмеження експорту, ‒ з іншого. [45]
Природно, що в умовах сучасного світового господарства регулювання міжнародної торгівлі набуло ще більшого значення. Здійснюють його різними шляхами і способами. Широке поширення отримали, наприклад, різного роду бартерні угоди, що передбачають обмін товарами за еквівалентом їх вартості без участі грошових коштів. На такі зустрічні угоди нині припадає вже від 20 до 40% всієї світової торгівлі. Те ж можна сказати і про міжнародний маркетинг - систему управління виробничо-збутовою діяльністю підприємств і фірм, заснованої на вивченні споживчого попиту в різних країнах. Це означає, що поряд з локальним і національним маркетингом став поширюватися і міжнародний маркетинг. А деякі фахівці вже виокремлюють з нього глобальний маркетинг, при якому та чи інша компанія починає орієнтуватися на потреби світового ринку (це стосується, наприклад, японських та південнокорейських фірм, що виробляють побутову електроніку). [46]
Зберігає своє регулююче значення і така стара форма міжнародного ринку, як товарна біржа, на якій реалізацію продукції виробляють без реальної наявності товару, способом так званого подвійного аукціону. Товарні біржі призначені для оптової торгівлі масовими, переважно паливно-сировинними і продовольчими товарами (нафтою, нафтопродуктами ,чорними і кольоровими металами, дорогоцінним камінням, зерном, цукром, кавою, какао, бавовною, вовною, каучуком, деревиною і т.д.). Також вони можуть брати участь і в купівлі-продажу виробів обробної промисловості. За характером торгівлі товарні біржі бувають універсальними і спеціалізованими. Як важливий елемент інфраструктури світового ринку вони отримали найбільший розвиток у Північній Америці і в Західній Європі. [55]
США здавна мають репутацію найбільшої біржової країни світу, яка тримає першість і за обсягом укладених контрактів, і по загальній постановці біржової справи. Найбільший біржовий центр в США ‒ Чикаго, де знаходиться найстаріша в країні товарна біржа і діють спеціалізовані біржі по бавовні і рису. Другий за значенням біржовий центр США ‒ Нью-Йорк. Його товарна біржа займається переважно поставками нафти і природного газу. У Нью-Йорку відбуваються також угоди з купівлі продажу зерна, цукру, кави, бавовни, хутра. У Західній Європі головним біржовим торговим центром був і залишається Лондон, відомий своїми біржами металів, дорогоцінних каменів, а також хлібною біржею і біржами з купівлі-продажу каучуку і бавовни. З інших біржових центрів цього регіону можна назвати Амстердам, Антверпен, Роттердам, Гамбург, Франкфурт-на-Майні, Копенгаген. А в інших регіонах світу своїми товарними біржами виділяються Індія (бавовняна в Мумбаї, каучукова в Колкаті), Канада (хлібна у Вінніпезі), Австралія (хлібна в Мельбурні), Єгипет (бавовняна в Олександрії). [47]