Найголовнішою задачею ФАО є забезпечення продовольчої безпеки для всіх, а саме, гарантування регулярного доступу населенню до високоякісної їжі, необхідної для ведення активної та здорового життя. [20]
Організація керується наступними цілями: викорінення голоду, відсутність продовольчої небезпеки і недоїдання, ліквідація бідності і стимулювання економічного і соціального розвитку для всіх, а також стійке управління і користування природними ресурсами, включаючи землю, воду, повітря, клімат і генетичні ресурси на благо теперішніх та майбутніх поколінь. Також ФАО займається питаннями підвищення продуктивності і стійкості сільського, лісового і рибного господарства, скорочення масштабів убогості в сільських районах, забезпечення ефективності агропродовольчих систем, підвищення стійкості джерел засобів до існування у разі стихійних лих.
ФАО підтримує активну участь країн у реалізації діючих торгових угод, в підготовці торгових переговорів і виробленні нових торгових угод, які обумовлюють підвищення продовольчої безпеки, шляхом збору додаткових даних про наслідки проведення змін у торговельній політиці, проведенню досліджень, аналізу, навчання та обміну досвідом, забезпечуючи розвиток можливостей щодо використання цих даних і сприяючи нейтральному діалогу за рамками столу переговорів. Для прикладу, в Африці ФАО, звертаючи особливу увагу на основні продовольчі продукти, у своїй діяльності з розширення взаємовигідної торгівлі в регіоні пропонує членам своєї організації аналіз і технічну допомогу; в Латинській Америці та Карибському басейні ФАО також надає країнам допомогу в розвитку механізмів щодо посилення та розширення торгівлі продовольчими продуктами всередині регіону. [20]
Також ФАО допомагає країнам розробляти і впроваджувати заходи торговельної політики, що сприяють підвищенню продовольчої безпеки.
У цій області важливим напрямком діяльності було надання підтримки у виконанні Угоди Уругвайського раунду Світової організації торгівлі по сільському господарству і в проведенні переговорів по сільському господарству в рамках Дохійського раунду.
Все більшого значення набувають регіональні торговельні угоди (РТУ), в тому числі угоди щодо вільних зон торгівлі, митних союзів та торгівельних преференцій. Сільське господарство є невід'ємною частина цих угод, але в РТУ підхід до заходів політики в галузі сільського господарства дуже часто викликає суперечки. З 2000 по 2013 рік кількість діючих регіональних торговельних угод зросла більш ніж удвічі.
ФАО також займається інвестуванням в сільське господарство, оскільки це одна з найважливіших і найбільш ефективних стратегій економічного зростання і зниження рівня бідності в сільських районах, де живе велика частина найбіднішого населення.
Заходи, що вживаються ФАО для залучення інвестицій в сільське господарство і розвиток сільських районів:
· технічні та економічні рекомендації урядам по стратегічним і правовим питанням, що впливають на державні та приватні інвестиції;
· підвищення потенціалу урядів в області розробки та реалізації міжгалузевих і багатосторонніх інвестиційних стратегій відповідно до їх пріоритетів;
· надання країнам допомоги в розробці, реалізації та оцінці інвестицій, спрямованих не тільки на розвиток сільського господарства та сільських районів, а й на задоволення потреб населення у продовольстві і харчуванні;
· надання міжнародним фінансовим установам-партнерам технічної допомоги, спрямованої на залучення додаткових інвестицій;
· надання країнам сприяння в розробці і здійсненні інвестиційних стратегій і планів у галузі сільського господарства, продовольчої безпеки та харчування в рамках Комплексної програми розвитку сільського господарства в Африці та Нового партнерства в інтересах розвитку Африки (NEPAD);
· направлення іноземних інвестицій в сільське господарство в країнах, що розвиваються, а також аналіз їх тенденцій і впливу;
· сприяння міжнародним консультаціям з розробки принципів відповідального інвестування в сільське господарство. [17]
Багато країн, що постійно інвестують в сільське господарство, знаходяться на шляху до досягнення першої мети в галузі розвитку, сформульованої в Декларації тисячоліття, по скороченню частки голодуючих вдвічі.
Доведено, що зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) у сільському господарстві як мінімум в два рази ефективніше бореться з бідністю, ніж зростання в інших галузях економіки. [57]
У регіонах, де широко поширені голод і злидні, в останні три десятиліття відзначені або застій, або зниження рівня інвестування в сільське господарство.
Для викорінення голоду в цих регіонах і підвищення обсягу виробництва продовольства необхідне істотне зростання інвестування в сільське господарство, в тому числі і значне зростання обсягу та ефективності урядових інвестицій у цю галузь.
За оцінками ФАО, для подолання розриву між обсягом інвестицій країн з низьким і середнім рівнем доходів за останнє десятиліття і тим, що необхідно інвестувати до 2050 року, будуть потрібні додаткові щорічні інвестиції в розмірі 83 мільярдів доларів США.
Іншими словами, щорічний обсяг інвестицій в сільське господарство має збільшитися більш ніж на 50 відсотків. [17]
Міжорганізаційна робоча група (IAWG), до складу якої входять ФАО, ЮНКТАД, МФСР і Світовий банк, розробила Принципи відповідального інвестування в сільське господарство, що враховують проблеми прав людини, умов життєдіяльності та природних ресурсів.
Ці принципи привертають увагу до прав і джерел засобів до існування сільського населення, а також до необхідності соціально та екологічно стійких сільськогосподарських інвестицій.
ФАО уклала угоди з 27 міжнародними фінансовими установами, що інвестують в сільське господарство. Починаючи з 1964 року ФАО сприяла мобілізації інвестицій в сільське господарство і розвиток сільських районів у розмірі більше 105 мільярдів доларів США.
Фермери лідирують в інвестуванні в сільське господарство, обсяг їх інвестицій більш ніж в три рази перевищує обсяг інвестицій урядів і корпорацій.
Фермери в країнах з низьким і середнім доходом щорічно інвестують в свої фермерські господарства більше 170 мільярдів доларів США, або близько 150 доларів США на фермера. [63]
Дана програма передбачає систему управління, спрямовану на досягнення результатів, в якій основні функції ФАО служать найважливішим способом досягнення результатів за допомогою порівняльних переваг ФАО.
Стратегічні партнерства ‒ важливий фактор досягнення стратегічних цілей ФАО, у зв'язку з цим розвиток і зміцнення партнерських зв'язків в області продовольчої безпеки та харчування, сільського господарства та розвитку сільських районів є основною функцією нової Стратегічної рамкової програми ФАО.
Співпраця та спільні зусилля організації та її партнерів можуть сприяти досягненню її п'яти стратегічних цілей.
Партнерські відносини дозволяють ФАО надавати більш ефективне сприяння глобальним зусиллям щодо викорінення голоду і скорочення масштабів бідності, підвищуючи рівень доступності продовольства для бідних і уразливих верств населення. Крім того, партнерські відносини дозволяють мобілізувати кращі знання та вміння, а також надавати найбільш ефективні послуги, спрямовані на досягнення спільних цілей.
ФАО підтримує партнерські відносини з агентствами, фондами і програмами ООН, вищими навчальними закладами та науково-дослідними інститутами, міжнародними фінансовими інститутами і міжурядовими організаціями. ФАО також співпрацює з урядами, громадянським суспільством, громадськими організаціями, неурядовими організаціями, організаціями виробників, кооперативами та приватним сектором. [17]
За 2014 рік ФАО обновив перелік країн з низьким рівнем доходу і дефіцитом продовольства. Оновлений перелік тепер включає 55 країн, на сім менше, ніж у списку 2013 року. Серед цих семи ‒ Камбоджа, Єгипет, Індонезія, Ірак, Кірібаті, Лаоська Народно-Демократична Республіка і Замбія. Камбоджа, Лаоська Народно-Демократична Республіка і Замбія вийшли зі списку за критерієм країни нетто-експортера продовольства, а інші чотири (Єгипет, Індонезія, Ірак і Кірібаті) покинули перелік на основі критерію рівня доходу. [20]
До переліку країн з низьким рівнем доходу і дефіцитом продовольства належать:
) Африка: Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Демократична Республіка Конго, Джібуті, Зімбабве, Камерун, Кенія, Коморські Острови, Кот-Д’Івуар, Лесото, Ліберія, Мавританія, Мадагаскар,Малаві, Малі, Мозамбік, Нігер, Нігерія, Об'єднана Республіка Танзанія, Руанда, Сан-Томе і Принсіпі, Сенегал, Сомалі, Судан, Сьєрра-Леоне, Того, Уганда, Центральноафриканська Республіка, Чад, Еритрея, Ефіопія;
) Америка: Гаїті, Гондурас, Нікарагуа;
) Азія: Афганістан, Бангладеш, Бутан, Індія, Ємен, Корейська Народно-Демократична Республіка, Киргизстан, Монголія, Непал, Таджикистан, Узбекистан, Філіппіни, Шрі-Ланка;
) Океанія: Папуа-Нова Гвінея, Соломонові Острови. [20]
Для того, щоб віднести ту чи іншу країну в перелік країн з низьким рівнем доходу і дефіцитом продовольства, ФАО в своїх аналітичних цілях, як правило, керується трьома критеріями.
Перший критерій ‒ валовий національний дохід (ВНД) на душу населення не повинен перевищувати "історичного" граничного рівня, встановленого Світовим банком для прийняття рішень про правомірність надання міжнародної допомоги, а також Міжнародним банком реконструкції та розвитку для країн, що відносяться Світовим банком до категорій I і II. При складанні переліку 2014 року враховувався ВНД за 2011 рік (визначається Світовим банком) та історичний граничний рівень, що склав в 2011 році 1945 доларів США.
Другий критерій ґрунтується на позиції країни в торгівлі продовольством (імпорт брутто мінус експорт брутто).
Середній обсяг товарообігу за попередні три роки обчислюється на підставі наявних статистичних даних, в даному випадку з 2009 по 2011 роки.
Обсяг торгівлі широким асортиментом основних продуктів харчування (зернових, коренеплодів, бобових, олійних і рослинних олій за винятком олій деревних культур, а також м'ясо-молочної продукції) конвертується і групується по калорійності окремих видів товарів.
Третім критерієм є самовиключення: держави, що відповідають двом перерахованим вище критеріям, звертаються до ФАО із запитом про виключення з переліку країн з низьким рівнем доходу і дефіцитом продовольства. [17]
Статистичні показники загальносвітових обсягів сільськогосподарської продукції та країн-виробників за період 2000-2011 років можна знайти у додатках. (Додатки 3)
Останні події в ФАO:
рік. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй оголошує Міжнародний рік квіноа (МРК), при цьому ФАО відіграє роль Секретаріату МРК та сприяє Міжнародному комітету в координації проведення святкувань. Спадщина квіноа протягом Всесвітнього тижня продовольства святкується в штаб-квартирі ФАО за участю представників Перу і Болівії в рамках Всесвітнього тижня продовольства.
Також протягом року підписується нова угода про партнерство з Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (МФТЧХ і ЧП), найбільшого гуманітарного руху в світі, з метою підвищення продовольчої безпеки та підвищення стійкості уразливих верств населення. ФАО, МФТЧХ і ЧП домовилися про те, що ФАО займатиметься технічним керівництвом великої мережі організації, що складається з 13 мільйонів добровольців, які, в свою чергу, працюють майже з 150 мільйонами чоловік, з метою надання допомоги бідним сім'ям в боротьбі з погрозами і наслідками стихійних лих, що позначаються на сільському господарстві, продовольчій безпеці та харчуванні.
рік. 11 травня 2012 Комітет з всесвітньої продовольчої безпеки (КВПБ) прийняв знакове рішення, затвердивши нові Добровільні керівні принципи відповідального регулювання питань володіння та користування земельними, рибними і лісовими ресурсами в контексті національної продовольчої безпеки. ФАО ініціювала масштабну кампанію по збору коштів, в рамках якої передбачається залучити 20 млн. доларів США.
Ці кошти дозволять налагодити
практичне здійснення даних Керівних принципів і тим самим допомогти державам
забезпечити право народу на володіння земельними, лісовими та рибними ресурсами
або доступ до них. У 2012 році, який був проголошений Міжнародним роком
кооперативів, ФАО спільно з її партнерами виступила в якості координатора
зусиль, спрямованих на поліпшення становища мільйонів дрібних фермерів та
членів їх сімей.
2.3 Регулювання торгівлі с/г
продукцією в рамках ЄС
Для більшості країн, і, звичайно, для Західної Європи, сільськогосподарська торгівельна політика є продовженням внутрішньої сільськогосподарської політики. Західна Європа пропагандує економічні та соціальні цінності, які направлені на підтримку фермерської системи та життєздатних сільських районів. Це пояснює, чому деякі напрямки сільськогосподарської політики в минулому були розроблені з метою захисту доходів фермерських господарств.
У більшості країн ЄС переважає переконання в тому, що ферми не змогли б вижити без захисту від низьковартісного імпорту, що може відбуватися істотне збіднення сільських районів з усіма негативними наслідками, як в соціальному плані, так і щодо навколишнього середовища. Країни з більш високою ціною сільськогосподарської продукції не бажають відкривати свої сільськогосподарські сектори для ліберальної торгівлі без державної підтримки. Найпростіший спосіб захисту сільськогосподарського сектору здійснюється через прикордонні заходи, такі як високі змінні збори або тарифи, які підтримують внутрішні ціни вище рівня світових цін. Якщо вітчизняне виробництво перевищує вітчизняний попит експортні субсидії використовуються для подолання розриву між світовою ринковою ціною і більш високою внутрішньою ціною. [49]
Захист за допомогою прикордонних заходів був, і залишається досить поширеним явищем. Вважається, що в таких країнах, як Швейцарія, Норвегія і в досить багатьох країнах-членах ЄС, таких як Фінляндія, Італія, Греція, Іспанія, Португалія, південна частина Франції та Німеччини, частина Великобританії (на півночі, зокрема), сільське господарство не може існувати без надійного захисту. Це також має місце в цілому ряді країн Центральної та Східної Європи. Інші європейські країни, або частина країн, такі як Ірландія, Данія, Нідерланди, фламандська частина Бельгії, північна частина Франції та Німеччини і частина Великобританії, спроможні конкурувати.
З початком функціонування Європейської економічної спільноти (ЄЕС) та за часу її існування, сільськогосподарська політика завжди обговорювалася як така, що не в змозі конкурувати на світових ринках. Вважалося, що високо гарантовані ціни були необхідними для фермерів з менш сприятливих районів і водночас віталися фермерами з кращих районів. У 1980-х стало абсолютно ясно, що швидке зростання виробництва сільськогосподарської продукції у перерахунку на гектар, через високу цінову підтримку і частково через підвищення продуктивності, призвело до такого перевиробництва, що ринкові спотворення (низькі ціни) призвели до торгових воєн і дуже високих урядових витрат на цінові надбавки і ліквідаціїї надлишків. [62]