Великий регулюючий вплив на міжнародну торгівлю мають багато торговельних ( торгово-економічних) організацій.
Серед них є організації, побудовані не за регіональним принципом і мають нерідко глобальне охоплення. Це в першу чергу Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), членами якої є 194 держави. Це і Міжнародна митна організація (ММО), Міжнародна торгова палата (МТП). Міжрегіональний характер мають також вже Організація міжнародного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК). Але ще більше число таких організацій відноситься до регіональних. Серед них окремо слід виділити організації, що знаходяться під егідою ООН ‒ економічні комісії ООН для Європи (ЄЕК), для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО), для Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК), для Африки (ЕКА), а також провідні інтеграційні регіональні угруповання (ЄС, НАФТА, АСЕАН, ЛАМ). Але крім них існують ще багато регіональних торговельних та митних союзів та спільних ринків ‒ в Африці та Латинській Америці їх по чотири, а в АТР ‒ десять. [62]
Незважаючи на велике значення
перерахованих організацій в умовах зростаючої інтернаціоналізації світового
господарства і зростання міжнародної торгівлі для її багатостороннього
регулювання найважливішим рішенням в історичній ретроспективі було створення
спеціального глобального органу ‒ Світової організації торгівлі (СОТ).
2. СВІТОВИЙ ДОСВІД У РЕГУЛЮВАННІ
МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ С/Г ПРОДУКЦІЄЮ
.1 Регулювання торгівлі с/г
продукцією в рамках ГАТТ/СОТ
ГАТТ
Відповідно з основоположними положеннями ГАТТ торгівля між країнами має здійснюватися на основі принципу найбільшого сприяння (ПНБ), тобто в торгівлі країн-членів ГАТТ встановлюється режим найбільшого сприяння (РНБ), що гарантує рівність і недискримінацію. Проте одночасно були встановлені винятки з ПНБ для країн, що входять в економічні інтеграційні угруповання; для країн ‒ колишніх колоній, які перебувають з колишніми метрополіями в традиційних зв'язках; для прикордонної і каботажної торгівлі. За приблизними підрахунками на долю винятків припадає не менше 60% світової торгівлі готовою продукцією, що позбавляє ПНБ універсальності.
ГАТТ визнає як єдино прийнятні засоби регулювання міжнародної торгівлі митні тарифи, які ітеративно (від раунду до раунду) знижуються. В даний час їх середній рівень становить 3-5%. Але й тут є винятки, що дозволяють використовувати нетарифні засоби захисту (квоти, експортні та імпортні ліцензії, податкові пільги). До них віднесені випадки застосування програм регулювання сільськогосподарського виробництва, порушення платіжного балансу, здійснення програм регіонального розвитку і допомоги.
ГАТТ містить принцип відмови від односторонніх дій і прийняття рішень на користь переговорів і консультацій, якщо такі дії (рішення) можуть призвести до обмеження свободи торгівлі. [37]
ГАТТ ‒ попередниця СОТ ‒ приймала свої рішення на переговорах-раундах всіх членів угоди. Всього їх пройшло вісім (враховуючи Дохійський раунд ‒ дев’ять). Найбільш значимі рішення, якими СОТ керується у регулюванні міжнародної торгівлі до теперішнього часу, були прийняті на восьмому Уругвайському раунді (1986-1994 рр.). Цей раунд ще більше розширив коло питань, регульованих СОТ. У нього була включена торгівля послугами, а також програма скорочення величини митних зборів, активізації зусиль з регулювання МТ продукцією окремих галузей (в тому числі сільського господарства) та посилення контролю за тими напрямками національної економічної політики, які впливають на зовнішню торгівлю країни.
Було прийнято рішення про ескалацію митних зборів у міру підвищення ступеня обробки товарів при зниженні мит на сировину та ліквідації їх на деякі види алкогольних напоїв, будівельного і сільськогосподарського обладнання, офісні меблі, іграшки, фармацевтичні товари ‒ всього на 40% світового імпорту. Була продовжена лібералізація торгівлі одягом, текстилем і сільськогосподарськими товарами. Але останнім єдиним засобом регулювання визнані мита. [56]
В області антидемпінгових заходів були прийняті поняття законні субсидії і прийнятні субсидії, до розряду яких віднесені субсидії, спрямовані на охорону навколишнього середовища та регіональний розвиток за умови, що їх розмір становить не менше 3% загальної величини імпорту товару або 1% його загальної вартості. Всі інші віднесені до незаконних та їх застосування в зовнішній торгівлі заборонено. [56]
До числа питань економічного регулювання, які впливають на зовнішню торгівлю опосередковано, Уругвайський раунд відніс вимоги про мінімальний експорт товарів, обов'язкове використання місцевих компонентів і ряд інших.
Становлення СОТ завершило майже півстолітню історію спроб створення багатосторонньої установи з питань торгівлі та розвитку. Успішність створення подібної міжнародної установи з питань світової торгівлі має ряд причин:
· об'єктивна потреба, що виникла внаслідок збільшення числа країн ‒ активних учасників світової торгівлі (з декількох десятків в 40-х роках до понад 200 наприкінці XX сторіччя) ;
· поява і розвиток проблем, які за своєю природою могли бути дозволені тільки на основі багатостороннього підходу;
· глобалізація світової економіки, яка передбачає зростання обсягу та ускладнення номенклатури міжнародного обміну товарами і послугами, поява міжнародного коопераційного виробництва, зростаюча залежність усіх країн від міжнародного обміну товарами і послугами. [52]
Уругвайський раунд прийняв рішення про створення СОТ, що стала правонаступницею ГАТТ і зберегла його основні положення. Але рішення раунду доповнили їх завданнями забезпечення свободи торгівлі не тільки за рахунок лібералізації, а й шляхом використання так званих ув’язок. Сенс ув’язок полягає в тому, що будь-які рішення держави про підвищення тарифу приймаються одночасно (в ув'язці) з рішенням про лібералізацію імпорту інших товарів. [44]
СОТ не входить в сферу діяльності ООН. Це дозволяє їй проводити власну незалежну політику і контроль за діяльністю країн-учасниць щодо дотримання прийнятих угод.
У міжнародній торговельній системі розглядається два підходи щодо регулювання. В системі і праві СОТ вони отримали назви, відповідно: горизонтального підходу і вертикального підходу.
Горизонтальний підхід охоплює елементи, які є загальними для всієї міжнародної торгової системи в цілому. Горизонтальний підхід проявився у створенні самої СОТ.
Вертикальний підхід, який можна було б назвати секторальним, проявляється у створенні особливих правових режимів в окремих сферах міжнародної торгівлі.
Секторальний підхід проявляється в укладенні великого числа як багатосторонніх угод, так і багатосторонніх угод з обмеженим числом учасників (які, втім, знаходяться за межами системи СОТ). [52]
Секторальні угоди являють собою особливу важливість, оскільки вони інтегрують в систему СОТ області, які були поза системи ГАТТ (наприклад, торгівлю сільськогосподарськими та текстильними товарами), а також нові сфери (такі як послуги, інвестиції або права на інтелектуальну власність) в тій мірі, в якій вони пов'язані з міжнародними торговими угодами.
У сучасній світовій торгівлі СОТ зайняла своє особливе місце. Правовий комплекс, що лежить в основі СОТ, визначає правові умови, на базі яких здійснюється зовнішня торгівля товарами і послугами, побудовані системи державного регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу, і функціонує те, що може бути названо світовою торговельною системою. За межами системи і права СОТ також має місце диференціація правових режимів.
У ряді випадків багатостороннє регулювання в міжнародній торговій системі здійснюється, наприклад, самостійними ‒ не входять в пакет СОТ ‒ угодами, що стосуються окремих товарних ринків. Такі угоди отримали узагальнену назву міжнародних товарних угод.
Мета цих угод ‒ регулювати транснаціональні ринки товарів, забезпечити їх стійкість, узгодити інтереси країн-експортерів та країн-імпортерів, встановивши належне співвідношення між попитом і пропозицією шляхом застосування системи квот, стабілізаційних запасів, гарантованих зобов'язань на купівлю та продаж. На основі ряду товарних угод (по цукру, каві, какао, каучуку) створені відповідні міжнародні органи. [19]
Участь в СОТ дає країнам такі переваги:
) захищає від дискримінації між тортовими партнерами;
) передбачає взаємне надання режиму найбільшого сприяння відносно експортних, імпортних, транзитних операцій і пов'язаних з ними мит і зборів. Цей принцип забезпечує ідентичне ставлення до всіх партнерів. Якщо дві країни домовляються взаємно скоротити мито або будь-яку іншу форму захисту, то ця поступка повинна бути негайно перенесена на інші країни, що входять до СОТ. Аналогічно, якщо в цілях захисту національної економіки країна приймає обмежувальні заходи, то вони поширюються на всіх її партнерів без будь-якої дискримінації (на практиці з цього принципу робиться виняток на користь країн);
) передбачає взаємне надання національного режиму, тобто рівного підходу до товарів імпортного та вітчизняного виробництва щодо внутрішніх податків і зборів, а також правил, що регулюють внутрішню торгівлю. Національний режим стосовно товарів і послуг іноземного походження означає, що, після того як до них застосовані заходи зовнішньоторговельного регулювання, вони з’являються у внутрішньому торговельному обороті країни на тих же підставах, що і національні товари та послуги. При їх оподаткування, інспекції якості, транспортуванні, реалізації та споживанні не повинно вводитися ніяких спеціальних правил, які ставили б їх у невигідне становище порівняно з вітчизняною продукцією. Забороняється, зокрема, встановлення більш суворих стандартів для імпортних товарів або введення примусових норм споживання національної продукції (або введення для них пільг у зв'язку зі споживанням цієї продукції);
) забезпечує інформацією про діяльність цієї організації;
) дає договірним сторонам правову базу для здійснення торговельних операцій національними учасниками зовнішньоекономічної діяльності. [62]
Члени СОТ зобов’язуються звертатися до Органу вирішення спорів (ОРС), якщо мали місце недотримання правил міжнародної торгівлі, при цьому не приймаючи ніяких самостійних рішень та дій. ОРС виконує функції арбітражу та наділений правом формувати арбітражну комісію, встановлювати терміни прийняття рішень, які в свою чергу є обов’язковими до виконання та не підлягають апеляційному розгляду, окрім деяких окремих особливих випадків.
Станом на 2 березня 2013 року учасниками СОТ є 159 держав з них 111 відносяться до країн з низьким/середнім рівнем доходу, а 34 ‒ найменш розвинені країни. Останнім до СОТ приєднався Таджикистан (2 березня 2013 року). [27]
Угода про сільське господарство
Окремо необхідно виділити Угоду про сільське господарство (має ряд винятків, за яких положення Угоди не поширюються на ряд сільськогосподарських товарів, таких як риба та рибопродукти, вовна та шерсть тварин, волокно бавовняне, льняне і т.д.). Угода встановлює зобов'язання у наступних напрямах:
) доступу до ринків. Відбувається заміна кількісних обмежень імпорту на митне тарифікацію. Також зміні підлягають імпортні збори та мінімальні ціни, вибіркове ліцензування імпорту, вживання нетарифних заходів та добровільних обмежень експорту. Метою таких змін є використання спеціальних захисних заходів у разі перевищення допустимого розміру імпорту, або заниженні імпортної ціни, що призводить до порушення економічної рівноваги в країні;
) внутрішньодержавної підтримки національних виробників та конкуренції між експортерами. Передбачається надання субсидій по окремих групах товарів (10% - для країн, що розвиваються; 5% - для інших країн). Також це стосується як обмеження так і заборони експортних субсидій стосовно окремих товарів. Встановлюються десятирічний пільговий термін для країн, що розвиваються та найменш розвинутих країн. За Угодою не передбачається надання субсидій на пожвавлення та підтримку розвитку сільського господарства, так само як і надання інвестиційних субсидій на сільське господарство та сільськогосподарську сировину. Тобто мається на увазі, що за Угодою не є можливим надання державою цінової підтримки національним виробникам. [39]
Нетарифні обмеження за Угодою відносяться до фіксованих тарифних еквівалентів. Унаслідок цього сталося підвищення тарифів на с/г продукцію в тих країнах, які до підписання Угоди використовували нетарифні обмеження.
Має місце також положення, згідно якого у випадку негативного платіжного балансу країни, що розвивається, не застосовуються кількісні обмеження та прийняття на себе зобов'язань з обов’язкової тарифікації. Також в свою чергу ці країни не мають права збільшувати тарифи на сільськогосподарську продукцію. Згідно Угоди економічно розвинені країни протягом 6 років зменшують тарифи на 37% (на кожний окремо визначений товар ‒ мінімально на 15%), а країни з перехідною економікою протягом 10 років знижують тарифи на 24% (на кожний окремо визначений товар ‒ мінімально на 10%). [41]
Відбулася ліквідація усіх тарифних і нетарифних обмежень по імпорту тропічних продуктів (по відношенню до країн, що розвиваються відбулося зниження тарифів на 60-100%, в окремих випадках на 300-350%).
Відмінною ознакою Угоди про сільське господарство є те, що в ній відсутні положення про заборонені субсидії "червоного світла" (останні мають місце, наприклад, стосовно субсидування виробництва). Однак в Угоді містяться положення щодо "зеленого світла" та "жовтогарячого світла".
Субсидії зеленого світла передбачають, що не відбуватиметься порушення торговельної рівноваги або дискримінаційна цінова підтримка виробників. Проте підтримка національних робітників передбачається у наданні субсидій "жовтогарячого світла". [41]
Було розраховано, що рівень такої підтримки в економічно розвинених країнах знизиться на 20% упродовж 6 років, а в країнах, що розвиваються ‒ на 13% упродовж 10 років.
Згідно Угоди не у рамках програм обмеження виробництва (стосується економічно розвинених країн) не враховуються прямі виплати виробникам. Мається на увазі, що субсидії не враховуються, якщо вони не перевищують 5% на конкретний продукт. Також це положення застосовується до не продуктових внутрішніх субсидій такого самого обсягу. Для країн, що розвиваються, цей рівень становить 10%.
Угода закріплює вартість і обсяг експорту сільськогосподарських продуктів, що підлягають субсидуванню. Економічно розвинені країни протягом 6 років знижують експортні субсидії на 36%, імпортні ‒ на 21%. Країни, що розвиваються, протягом 10 років знижують експортні субсидії на 24%, імпортні ‒ на 14%. В Угоді також зазначається, що субсидії не надаватимуться тим продуктам, до яких не застосовувалися експортні субсидії у минулому. [39]
Нижче наведено список організацій, які написали звіти, або документи, або взяли участь у реалізації Угоди про сільське господарство:
· Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО);
· Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД);
· Міжнародний валютний фонд (МВФ);
· Світовий банк;
· Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
Статистичну інформацію щодо світової
торгівлі сільськогосподарською продукцією можна знайти у додатках. (Додатки
1, 2)
.2 Регулювання торгівлі с/г
продукцією в рамках ФАО
Розвиток торгівлі продуктами сільського, рибного і лісового господарства є невід'ємною складовою стратегії розвитку більшості країн. Глобальні та регіональні угоди, що визначають торгову політику, повинні враховувати різноманітність умов і потреб країн на різних рівнях розвитку. Країни, відкриваючи свої ринки торгівлі, потребують гнучкого підходу до питань продовольчої безпеки, скорочення бідності і стійкості. Цими питаннями на міжнародному рівні займається Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).
Організація починає відлік свого існування ще з 1943 року, коли на зустрічі в м. Хот-Спрінгс (США, штат Вірджинія) сорок шість глав урядів взяли на себе зобов'язання заснувати постійно діючу організацію в галузі сільського господарства та виробництва продовольства. У 1945 році в якості спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй була заснована ФАО.