ПЕРЛІК СКОРОЧЕНЬ
Рис. - малюнок
Табл. - таблиця
Грн. - гривень
Долл. - доларів
Тис. - тисяч
Млн. - мільйон
Млрд. - мільярд
ВВП - внутрішній валовий продукт
Чол. - чоловік- євро- гривня- англійськи й фунт- турецька ліра- польський злотий- шведська крона
ЮНЕСКО - Організа́ція Об'є́днаних На́цій з пита́нь осві́ти, нау́ки і культури- Департамент культури, медіа та спорту
ЕКЮ - європейська грошова одиниця
ЄС - Європейський союз
СРСР - Сою́з Радя́нських Соціалісти́чних Респу́блік
ЄАІС- Єдина автоматизована інформаційна
система Держмитслужби України- Міжнародною федерацією асоціацій кіно продюсерів
ВСТУП
Творчі індустрії та креативне підприємництво - це відносно нові поняття, проте не нові явища. У визначенні ЮНЕСКО цей термін застосовується в тих галузях, які поєднують у собі створення, виробництво та комерціалізацію змістів, які є нематеріальними і мають культурний характер. Творчі індустрії це унікальний сектор економіки, який виник внаслідок поширення масової комунікації та глобалізму.
Ці змісти, як правило, захищені авторським правом, і можуть приймати форму товару або послуги. Залежно від контексту, культурні індустрії можуть називатися креативними, або "галузями майбутнього".
Галузі культурних індустрій (архітектура, мода, образотворче мистецтво, кінематограф, видавнича справа) мають різну економічну логіку і динаміку розвитку, яка є одним з пріоритетів державної політики розвинених країн. В країнах Європи, США та інших регіонів творчі індустрії виробляють від 5 до 14% ВВП.
Культурний підтекст відіграє значну роль у розвитку інформаційного суспільства, активізації інвестицій у соціальну та промислову інфраструктуру. В міжнародному масштабі творчі індустрії відкривають нові можливості економічного розвитку, підвищують конкурентоздатність країни, є ефективним антикризовим заходом. Світовий товарообіг креативної продукції та послуг у 2011 р. досяг 624 млрд. дол. США і збільшувався з 2002 по 2011 рр.
В Україні ще не створена концепція становлення творчої індустрії як інноваційного напряму розвитку. Прийнятий курс на сировинний експорт і слабкі імпульси деяких регіонів у розвитку інноваційної економіки в цілому залишаються не орієнтуються на підтримку творчих ініціатив у різних секторах економіки. Можна констатувати, що в Україні є вже достатнє число ініціатив малих та середніх підприємств, які активізують діяльність. Доказом розвитку творчих індустрій є те, що частка галузі від ВВП зростає ( 1,25% у 2012 р. порівняно з 11,6% у 2010 р.). Перспективами розвитку творчих індустрій України: створення умов розвитку і реалізації потенціалу креативної молоді; створення особливого освітнього середовища. Головним завданням повинно стати створення державної системи підтримки інноваційних проектів і технологій не тільки в науці, але й у сфері культури й творчих індустрій.
Проблемою залишається пошук механізмів реалізації концепції розвитку креативних індустрій у сучасних соціально-економічних умовах розвитку держави. На даному етапі основним каталізатором «креативних» процесів повинно стати їх інтеграція в стратегії і програми державного розвитку.
Метою роботи є підвищення конкурентоспроможності Украйни на європейському ринку творчих індустрій.
Згідно з метою були встановлені завдання роботи:
розглянути основи підвищення конкурентоспроможності творчої індустрії України;
дослідити та проаналізувати сучасний стан культури в Україні;
виявити перспективи та основоположні напрями інтеграційного співробітництва України з країнами єс в творчій індустрії.
Об’єктом дослідження є роль українських творчих індустрій як напрямку євро інтеграційного процесу.
Предметом дослідження є розробка
практичних рекомендацій щодо формування конкурентної стратегії вітчизняного
кіно на міжнародних ринках.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТВОРЧОЇ ІНДУСТРІЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОГЛИБЛЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
український кінематограф конкурентоспроможність
1.1
Теоретико-методичні основи дослідження конкурентоспроможності творчих індустрій
в умовах глобальної економіки
Сучасні процеси розвитку окремих держав, регіонів, міст не завжди можна пояснити соціально-економічними та політичними чинниками. Культура в різний час ставала об'єктом уявлення, маніпулювання образами, ідеологій та ідентичності.
Культура раніше була не настільки важлива з точки зору державної політики, часто не була в центрі державного бачення. У сучасному світі культура стає важливим фактором, що визначає важливі фінансові вкладення - інвестиції, а також потужним інструментом політики розвитку територій.
Динамічні процеси в середині XX століття, мали значний вплив на становлення і розширення нової творчої економіки і важливою її складовою - творчих індустрій. Творчі індустрії - західний винахід, тому розгляд факторів і змін, пов'язано з процесами та науковими знахідками переважно в західних країнах і суспільствах.
Безліч вчених помітило безліч різних тектонічних процесів, які фактично перевертали структурну картину світу. Вперше про комунікаційної революції в глобальному масштабі заговорив М.Маклюен. При цьому в світі у зв'язку з появою нових підходів в економіці, культурі, в політиці і нового розуміння соціальної структури, розширенням інтеграції, яка призводить до регіоналізації та політики мультикультуралізму з'явилося нове стан світової системи відносин.
Розвиток засобів комунікації, широкі міграційні потоки, ломка традиційної ідентичності і трансформація територій та ідентичності, нове розуміння конкурентоспроможності, гіпермобільність стали новими формами вимог для людства.
У 1980-і-1990-і роки розробляються безліч нових міждисциплінарних концепцій: постматеріальних цінностей, глобалізації, мережевого суспільства, творчого класу, економіки досвіду, творчих міст, а також нові роздуми про демократичний устрій (Р. Даль, А.Лейпхарт) та цивільному суспільстві (Ф.Шміттер). Всі великого значення набувають взаємопроникнення інтелектуальних традицій наук, що призводить до різноплановому баченню та інтерпретації світу і людини.
Особливе місце займає концепція соціального капіталу. У побут швидко увійшли такі важливі засади соціального капіталу - довіра, норми і цінності. Соціальний капітал - найважливіший суспільний феномен. У науці склалося три класичні традиції дослідження соціального капіталу, що йдуть від трьох авторів концепцій (П.Бурдье, Дж.Коулмен і Р.Патнем). Бурдьє визначили соціальні капітал як «фактичні або потенційні ресурси», людина володіє ним в результаті тісних і міцних зв'язків знайомств і членства в якій-небудь групі. При цьому Бурдьє розглядає соціальний капітал в контексті культурного та економічного. Акцент вчений все ж робить на переваги та можливості участі в групах та організаціях.
Для Коулмена, соціальний капітал - зв'язок освітнього успіху і нерівністю в суспільстві, а також відносини між сімейними відносинами і громадськими організаціями. Соціальний капітал - важливої властивість суспільства, яке полегшує взаємодії акторів в рамках організації. При цьому акцент дослідник робить на користь для індивіда. Коулмен також встановлює зв'язок між соціальним капіталом та доступності до ресурсів.
Патнем визначає соціальний капітал як важливу характеристику суспільної структури, яка полегшує дії і співпрацю людей заради взаємної вигоди внаслідок довіри, норм взаємозалежності і мереж. Соціальні мережі сприяють нормам взаємності. Для Патнема важлива взаємодія і взаємозалежність - взаємна повага, довіра і громадянськість. Соціальний капітал важливий для розвитку громадянського та економічного розвитку.
В кінці 1990-х років дослідження Р.Флоріди призвели до того, що індивіди не прагнуть включатися в спільноти, а віддалитися від них. Виникнення квазіавтономного, для людей пріоритетним стають слабкі зв'язки над сильними.
Нове розуміння соціальної структури суспільства та її обмеження для індивідуальної творчої та діяльної волі призводить до подальшого пошуку інновацій і прагненню до економічного зростання. Флорида пише, що «суспільству нового типу властиві більш різноманітні дружні контакти, індивідуалізація занять і послаблення зв'язків всередині спільноти. Люди хочуть різноманітності, низьких вхідних бар'єрів і можливості бути собою. Статистика підтверджує ці спостереження»[5, c.342].
Пріоритетним стають розгляд таких питань як співвідношення традицій та інновацій в усіх сферах людської активності. У зарубіжних дослідженнях останнім часом дуже часто підкреслюється провідна і навіть домінуюча ролі міст у житті людства. Зокрема, в рамках щорічних лекцій в рамках нідерландського проекту «Мегаполіси» піднімаються питання конкурентоспроможності міст та роль культури, розуміння сутності міського зростання в культурному та економічному розмаїтті.
Незважаючи на такі проблеми як бідність, закритий простір, невеликі зв'язки між людьми, напруга, шум і бруд, міста розкривають людини, по-новому, виходячи з нових викликів людства і постіндустріальної економіки. Міста стають центрами і каналами глобальних потоків капіталу, товарів і послуг, людей, ідей, образів.
Криза важкої промисловості призводить до репрограммірованію індустріальних галузей і структур. У той же самий час в протиріччі з простором знаходиться людина. Економіка міст все більше стає залежною від творчого класу людей. Сучасне місто стає центром обміну ідей від мистецтва до політики і від родини до свободи. Нове значення набули такі чинники як інформація, довіра, інновація, гнучкість, тому нова міська політика вибудовується навколо пошуку нових ресурсів і талантів, розробки та впровадження нових стратегій та напрямків діяльності, залучення інновацій, а також підтримки, і збереження міської культурної спадщини.
Ф. Вуд, кажучи про стимули міської творчості, зазначає «сьогодні всі міста постають перед питанням, як забезпечити атмосферу, створити правильні умови, в яких буде можливий розвиток їх прихованого творчого потенціалу»[6]. Він виділяє ряд факторів, які забезпечують дорозкриття нового потенціалу міст, особливо творчого. Це і усвідомлення політичної, управлінської та економічної кризи, яке призводить до нових, нестандартних рішень і застосування нових ідей (найуспішніший приклад - місто Хаддерсфілд у Великобританії). Це і вплив включення в процес змін міст етнічних меншин, це і усвідомлення конкуренції з іншими містами, творчого навчання, заохочення творчих експериментів і співробітництва в обговоренні ідей, задоволення амбіцій, поява маніфестів і програмних ідей, а також «щось геть несподіване і непередбачуване»[6].
Один з головних теоретиків творчої економіки Ч. Лендрі, аналізуючи творчі міста, зазначає, що вони стають найважливішим простором і місцем скупчення громадського та інтелектуального ресурсу.[9, c.108]
Міста створюють переваги для культурних індустрій: знання, традиції, атмосфера, локальна ідентичність, частиною творчого фонду міст стають простір, люди, мережі. Нове значення набувають проблеми культурної ідентичності, змішання культурного та комерційного знання, емоційності і раціональності, творчого мислення та рутинізації.
Ясно одне, що сучасні міста перебувають у стані напруженості, у зв'язку з переходом до нових і невивчених способів організації. Для одних міст це безболісний процес, для інших це ламання всієї старої традиційної системи управління і формування нового іміджу.
Культура стає інструментом політики, стає однією з форм виходу з політичної, соціальної та економічної кризи. Культура стає рушійною силою розвитку країн, міст, суспільства. Прийшло усвідомлення урядами країн Заходу, що культура робить сильний, а часом і вирішальний вплив на конкурентоспроможність країни, на залучення інвестицій і формування іміджу регіонів та міст.
Криза початку 1970-х років вплинув на зміну ідеї культурної демократії та централізованої культурної політики. Критика ідеї культурної демократії, насамперед, пов'язана з елітісткім підходом до обрання того чи іншого розуміння культури, нав'язування культури, а не її свободи. Тим більше, що після Другої світової війни роль мистецтва полягала в моралізаторської функції, а культура сприймалася як найважливіше суспільне благо, ті самим вистоювати стратегія гуманітарної ролі культури. Культура - суспільне благо. Ф.Матарассо і Ч.Лендрі відзначали, що «на зміну гаслу» культура для всіх»(культурна демократія) прийшов гасло демократизації культури - культура для кожного»[7].
Нова культурна стратегія в 1980-і роки в країнах Заходу передбачала розширення розуміння культури (в тому числі розуміння культури як діяльності), децентралізацію повноважень прийняття рішень в культурній діяльності, співпраця влади та закладів культури, інвестиції в культуру. Особливе значення культури актуалізував і зростання регіональної та локальної ідентичності в країнах Західної Європи, а також розвиток культурного туризму. Культурна політика вибудовується в рамках інструментального підходу, суть якого полягає в тому, що «принципова цінність культури визначалася її здатністю служити різним політичним цілям і стратегіям, спрямованим на суспільний розвиток або вирішення соціальних проблем»[7].
У 1990-і роки культура стає найважливішим пріоритетом світового та європейського розвитку. Роль культури в економічному і соціальному розвитку зросла, на це вказують доповіді ЮНЕСКО («Наше творче розмаїття», 1996 рік) та Ради Європи («Прагнення до цілісності», 1997 рік) [3, с 69]., а потім ухвалення на 31-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО «Загальної декларації ЮНЕСКО про культурне різноманіття» (Париж, 2 листопада 2001 г.). У Європі прийнята Програма ЄС «Громадяни для Європи», розрахована на 2007-2013 роки [8].
В рамках програми «Європейська культурна столиця» (з 1985 року) з метою вдосконалення культури, сприяння інноваціям в сферу культури входять міста, які реалізують масштабні культурні заходи протягом року. При цьому забезпечується широка громадська підтримка, що стимулює бізнес до участі, відбувається просування ідеї європейського культурного співробітництва. У 2008 році європейською культурною столицею стало місто Ліверпуль (протягом року передбачалось провести понад 350 культурних заходів).
Американський соціолог Р.Флоріда в кінці 1990-х вводить нове поняття «творчий клас» для позначення появи нового класу людей в сучасно мінливій економіці постіндустріального суспільства. Він також виділяє характерні риси представників творчого класу - незалежність, мобільність, свобода переміщень в просторі (в компаніях і містах) залежно від створених умов. Для творчих людей пріоритетом стає не кар'єра, престиж і висока зарплата, а цінність створених умов для роботи і життя, розкриття свого творчого потенціалу, в тому числі толерантна атмосфера та творчі стимули. При цьому Флоріда акцентує на індивідуальності творчої людини в поєднанні з такою якістю як можливість брати "на себе колективну відповідальність за добробут громади»[5, c.343].
Концепція Флоріди мала значний вплив на розуміння творчих індустрій і нового місця міст, так як творчий клас багато в чому і складають люди творчих індустрій.
Державна, регіональна і муніципальна політика в галузі культури на сучасному етапі має високу мобільність, орієнтована на розвиток вільного ринку і нові типи ресурсів - необмежені (переважно, творчі), на відміну від економіки індустріального суспільства, де пріоритетними ресурсами є матеріальні, природні і фінансові. Ч.Лендрі зазначає, що «культурні ресурси - це матеріал, що використовується для створення базових цінностей міста, сировина, яка приходить сьогодні на зміну вугіллю, сталіта золоту» [9, c.172].