Не бачить перспектив і глава Мінкульту В'ячеслав Кириленко. Він каже: «Віддамо борги Держкіно І взагалі не зможемо запустити нові фільми». На його думку, ситуацію може виправити спецналог на підтримку кіно.
Про його формування розповів глава комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Микола Княжицький: «Ми пропонуємо брати за прокатне посвідчення, за яке зараз платиться тільки 83 гривні, таку плату: за російську картину - країни-агресора - 400 грн за хвилину трансляції, за американські фільми - 200 грн. А за європейські та українські фільми - мінімальна плата. Якщо цей проект вдасться втілити, то зможемо зібрати $ 50 млн ».
Держкіно у своїй стратегії розвитку кіноіндустрії на 2015-2020 роки похвалилося: «У 2014-му в прокат вийшло 15 українських фільмів, з них вісім повнометражних і один альманах, створені за участю Держагентства України з питань кіно». І здивувало: одна з цілей Держкіно - отримати на кіновиробництво в 2020-му $ 35 млн. Але поки ми маємо майже в десять разів менше - $ 3770000.
Говорячи про шляхи відродження українського кіно, зазвичай зводять їх до прямого державного фінансування. Насправді ж, враховуючи нинішній стан країни, нам вигідніше забезпечити пільгові умови для вітчизняних та іноземних інвесторів в українське кіновиробництво. Це доводить порівняння зарубіжного досвіду з нашими реаліями.
Середній бюджет повнометражного фільму становить у Франції 5 млн. Євро, в Іспанії та Німеччині - 4 млн. Євро. Що вийде, якщо адаптувати ці цифри до українських реалій? Віднімемо з касових зборів 50%, які забирають кінотеатри, а також зробимо знижку на гривневу складову в бюджеті українського фільму і припустимо, що він буде дорівнює 3 мільйонам навіть не євро, а доларів. Тоді для того, щоб окупитися, фільм повинен зібрати у вітчизняному прокаті $ 6 млн. А це у нас за всі роки незалежності вдалося лише імпортному «Аватару» з його $ 8,4 млн. касових зборів. Навіть якщо зняти фільм «всього» за один мільйон доларів, щоб окупитися за рахунок українського кінопрокату, він мав би зайняти в його топ-списку, наприклад за 2014 рік, місце не нижче дев'ятого.
Втім, навіть у благополучній Європі тільки 20% фільмів приносять прибуток, а 20% - виходять «в нуль». А в лідируючих у світовому кіновиробництві США лише два фільми з десяти виявляються прибутковими. З такими показниками будь-який бізнес давно б згорнувся, але кінематограф підтримують на плаву відразу кілька механізмів.
Перший - пряме державне фінансування. Один німецький кінорежисер кілька років тому скаржився автору цих рядків: «Що таке триста мільйонів євро на рік на державну підтримку кіно в Німеччині, якщо Франція витрачає на ці ж цілі п'ятсот мільйонів євро?» (У Франції існує складна система зборів на підтримку національного кінематографа, включає, зокрема, податки з продажу квитків у кінотеатри і на доходи телеканалів. Повний виклад цієї системи займаєдва томи.)
Другий шлях - податкові пільги. По цьому шляху пішла Великобританія після того, як у 1997 році вирішила покінчити із засиллям американського кіно у вітчизняному прокаті (багато з цих стрічок знімали в Голлівуді британські кінорежисери). Згідно з прийнятими законами творці британських фільмів могли претендувати на компенсацію 16-20% витрачених на їх виробництво засобів. Причому на ці пільги могли розраховувати не тільки британські інвестори, але й іноземні. Для того щоб фільм був визнаний «британським», потрібно було набрати як мінімум 16 пунктів по 42балльной шкалою. За деякими показниками в цій шкалі присуджувалося відразу декілька пунктів. Наприклад, щоб завантажити найбільшу британську кіностудію Pinewood з її 16 знімальними майданчиками, що знімалася на ній картині давали відразу дев'ять балів. В результаті британське кіно, яке до цього пасло задніх європейського кінематографу, різко вийшло в ньому на перші позиції.
Навіть у США, де, як зазвичай вважають, немає державної підтримки кінематографа, вона існує на місцевому рівні. Так, наприклад, в штаті Мічиган виділяється податковий кредит у розмірі до 40% коштів, витрачених на виробництво фільму, за умови, що робота відбувалася на території штату. А в штаті Нью-Мексико ця цифра становить 32%.
Кінопродюсери у відповідь на запитання, які, на їхню думку, іноземні напрацювання можна використовувати для розвитку національного кінематографа, найчастіше відповідають - все і відразу. І, в принципі, вони праві. Дуже вже невелика в Україні база, з якої можна збирати гроші для національного кінематографа.
Так, наприклад, в 2014 році українські кінотеатри відвідали 20,1 млн. Чоловік, заплативши за квитки 942,7 мільйона гривень. (Для порівняння: у Великобританії роком раніше 172500000. Кіноглядачів принесли в каси кінотеатрів $ 1,92 млрд.)
Як легко порахувати, різниця в касових зборах, з урахуванням курсу валют, відрізняється в 40 разів. Те ж саме і з прямим фінансуванням кінематографа. У 2015 році на держпідтримку українського кіно заплановано виділити 75500000. Грн. Тобто - приблизно на два порядки менше, ніж витрачають на ці цілі у Франції чи Німеччині. І навіть якщо ми збільшимо держфінансування в нереальні десять разів, воно все одно залишиться на порядок менше, ніж у європейців.
Тому головна перспектива розвитку українського кінематографа бачиться сьогодні у залученні в кіновиробництво вітчизняних та іноземних інвесторів, для яких доцільно створювати, подібно іншим країнам, пільгові фінансові умови, а також у використанні конкурентних переваг України на міжнародному кіноринку. Серед таких переваг - дешева робоча сила. У Франції, наприклад, витрати на заробітну плату, винагороди та страхування становлять приблизно 50% бюджетів фільмів. Далі - різноманітність локацій, тобто потенційних знімальних майданчиків з різними природними та історичними краєвидами. (До речі, в майбутньому, як показує практика світового кінематографа, такі майданчики, побачені у фільмах глядачами різних країн, стають точками зростання в'їзного туризму і навіть зростання цін на місцеву нерухомість.) Нарешті, в Україні вже зараз існує сильна галузь виробництва візуальних ефектів для кіно , яка отримує замовлення з Голлівуду і завойовує призи на міжнародних кінооглядах.
Але всі ці плюси спрацюють лише за умови відсутності головних потенційних мінусів. Умова перша - податкові та інші пільги від держави мають отримувати в першу чергу не «геніальні» або «правильні» з точки зору чиновників, а потенційно касові вітчизняні фільми. У тому числі привабливі для західного ринку, де квиток у кіно коштує в середньому 6-7 євро. Інакше вітчизняний кінематограф ніколи не перестане бути дотаційним. Умова друга ці пільги, як показує той же досвід світового кінематографа, повинні діяти постійно, а не до першого виходу українського кіно «в плюс».
З метою формування європейської ідентичності в українському суспільстві та посилення співпраці з європейськими інституціями у сфері кінематографу важливою є участь у медіа-програмі Європейського Союзу, метою якої є:
) зміцнення європейського аудіовізуального сектора, що відображає європейську культурну ідентичність і спадщину;
) збільшення обігу європейських аудіовізуальних робіт усередині Євросоюзу і поза його межами;
) посилення конкурентоздатності європейського аудіовізуального сектора через пільгове фінансування.
Бюджет Медіа на 2007 - 2013 рр. для європейських країн, що беруть участь у програмі, становить 755 млн євро та структурований за п’ятьма напрямками:
20 % - на розвиток (єдині проекти, каталоги, нові таланти, спільне виробництво);
55 % - на розповсюдження (технології, агенти по збуту, диктори, експоненти кіно);
9 % - на просування (доступ ринку, фестивалі, загальні події, спадщина);
7 % - навчання (фінансове управління, нові технології тощо),
5-4 % - на пілотні проекти.
Оскільки програма формує інерцію, її бюджет зростатиме на щорічній основі, починаючись з 75 млн євро в 2007 р. і досягаючи апогею з 107 млн євро в 2013 р[28].
Складовою Медіа програми ЄС у справі популяризації європейського кіно шляхом фінансової та матеріально-технічної підтримки тих мереж кінотеатрів, що зобов’язуються дотримуватись певної квоти демонстрації європейських фільмів, є EuropaCinemas. Програма охоплює близько 670 незалежних кінотеатрів більш ніж з 1500 екранами в приблизно 340 містах і 50 країн у всьому світі.
Місія програми - підтримка демонстрації в кінотеатрах європейських фільмів, розвиток національних об’єднань та європейських ініціатив, заохочення використання цифрових кінотехнологій.
Україна вже має певний позитивний досвід співпраці з цією організацією. Зокрема, київський кінотеатр «Жовтень» першим серед кінотеатрів України прийнято до європейської організації «Європа-сінема». На підставі високої оцінки репертуарного звіту і статистичних даних з прокату французького кіно і фільмів країн ЄС за 2007-2008 рр. (частка європейського кіно становила 40 % від всіх сеансів), кінотеатр отримав грант за 2007 р. у сумі 10 тис. євро і аналогічно за 2008 р.
Подальше розширення участі України у відповідній програмі дасть можливість прискорити розвиток вітчизняної мережі кінотеатрів (особливе значення має розвиток районних та сільських мереж кінопрокату), збільшити частку не лише європейських фільмів, а й вітчизняного кінопродукту, знятого спільно з європейськими партнерами.
За підтримки Представництва Європейської Комісії в Україні проводиться Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays.ua. Проведення фестивалю відзначено ЄС як здійснення важливого етапу зближення України та Євросоюзу, його відповідність європейським цінностям і співвіднесеність з центральною темою Року міжкультурного діалогу, щопроводиться під егідою ЄС. Участь української сторони в подібних заходах є важливою складовою статусу України як учасника європейської політики, формування національної ідентичності в європейських ціннісних координатах. Важливою складовою міжнародного співробітництва повинна стати участь українських кінематографістів у престижних кінофестивалях, кіноринках, інших кінематографічних акціях з метою підтримання ділових і творчих зв’язків, обміну досвідом з іноземними кінематографістами. Участь у міжнародних фестивалях є загальновизнаним каналом популяризації національного кінопродукту на міжнародному рівні. Відповідною метою
Згідно з міжнародним стандартом в Україні проводиться щорічний Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість», який за рейтингом Міжнародної федерації асоціацій кінопродюсерів (ФІАПФ) віднесений до 12-и найкращих світових фестивалів. Як зауважує В. Бакальчук, участь України в європейських програмах копродукції, з одного боку, дасть можливість підвищити конкурентоспроможність вітчизняного кінопродукту, збільшити обсяги його виробництва, а з іншого - можливість виходу на міжнародні ринки, здійснювати його промоцію та дистрибуцію за кордоном за підтримки міжнародних європейських організацій .
Однак Україна не достатньо використовує можливості співпраці з міжнародними та європейськими кінематографічними організаціями. До того ж навіть ті фільми, які були вироблені за підтримки цих організацій, залишились маловідомі українському глядачеві. Україні також слід посилити зв’язки з Програмою співпраці ЄС і третіх країн у сфері аудіовізуальної промисловості, що здійснюється за підтримки Європейської комісії, покликана розвивати міжкультурний діалог (організація фестивалів, які включають екранування європейських фільмів) та розвиток місцевої та регіональної промисловості. Програма діє на основі взаємовигідного співробітництва і включає:
навчання професіоналів в аудіовізуальному секторі (виробництво, спільне виробництво, розповсюдження, і просування);
просування кінематографічних робіт: заохочення та пільгові умови укладання угод між розповсюджувачами/експортерами від Євросоюзу і розповсюджувачами/ експортерами від третіх країн; маркетинг і кругообіг (заохочення появи артистичних і індустріальних мереж співпраці) європейських фільмів у третіх країнах і, тим же чином, фільми від третіх країн у межах кіноринку Євросоюзу.
підтримка мереж кіно, які присвячують істотну частку власних програм для європейських фільмів у третіх країнах, і хто приймає на себе зобов’язання щодо подібної пропорції фільмів від третіх країн.
Залучення української сторони до реалізації програми сприятиме як зростанню професійного рівня працівників вітчизняної кінематографії, можливості використання пільгових умов для дистрибуції (просування) вітчизняних фільмів на європейський ринок, так і посиленню діалогу України та ЄС у сфері аудіовізуального співробітництва. За умов своєчасного та успішного виконання програми бюджетні витрати України в короткі терміни компенсуються через приплив європейських інвестицій у розвиток вітчизняної кіноіндустрії.
Необхідно розглянути можливість заміни системи держзамовлення (окрім соціально важливих жанрів) у сфері кінематографії на систему часткового фінансування/повернення коштів виробництва вітчизняних фільмів спільно з європейським виробництвом; внести відповідні зміни до ст. 21 «Державне замовлення у галузі кінематографії» Закону України “Про кінематографію.
Отже, аналіз дослідження проблеми інтеграції України у світовий та європейський кінематографічний простір дозволив зробити такі висновки. Інтеграція українського кінематографу в європейський культурний простір сприятиме формуванню позитивного міжнародного іміджу країни, становленню національної ідентичності в європейських ціннісних координатах, а також інтенсивному розвитку вітчизняного кінобізнесу.
Приплив іноземних інвестицій на ринок кінопрокату сприятиме оптимізації економічних витрат на процес відновлення вітчизняної кіномережі, полегшить доступ української аудиторії до національної та європейської кінематографії. Інтенсифікація використання українських локацій для кінозйомок сприятиме збільшенню бюджетних надходжень, можливість надавати в оренду матеріально- технічне оснащення збільшить прибутковість вітчизняних кінематографічних організацій та компаній. Використання європейського досвіду з виробництва конкурентного, комерційно-прибуткового вітчизняного кінопродукту покращить професійний рівень кадрового потенціалу, його зайнятості та дасть можливість зупинити відтік талановитих фахівців з України.
Запровадження європейських стандартів у законодавче регулювання та механізми фінансування сфери не лише збільшить обсяги виробництва вітчизняного кінопродукту, а й трансформації українського кінематографу з дотаційної сфери у потужний в прибутковий сектор економіки.
Національна стратегія розвитку кіноіндустрії на 2015-2020 роки визначає основні пріоритети, завдання і механізми реалізації державної політики в галузі кінематографії, її кадрове, ідеологічне і соціальне наповнення, та є основою для внесення змін і доповнень до чинного законодавства України, управління і фінансування галузі кінематографії.
Для держави кінематографія - це стратегічний ресурс соціально-економічного, культурного, духовного та ідеологічного розвитку суспільства, забезпечення національних інтересів у середині країни та за її межами, зміцнення міжнародного авторитету й формування позитивного іміджу нашої держави, забезпечення інформаційної безпеки України та захисту української ідентичності[29].
З огляду на визначені пріоритети, держава прагне створення успішної, інвестиційну привабливої кіноіндустрії в Україні, орієнтованої як на внутрішній кіноринок, так і на свою нішу у міжнаціональному культурному просторі і глобальній індустрії аудіовізуальних продуктів. Держава розглядає кінематографію як однин із головних інструментів забезпечення інформаційної безпеки країни, патріотично-виховної функції держави і розбудови позитивного іміджу України.
Розробка Стратегії зумовлена необхідністю кардинальних і рішучих кроків, спрямованих на збереження позитивних тенденцій у вітчизняному кіно, підвищення якості та конкурентоспроможності національних фільмів; вирішення стратегічних завдань, що стоять перед сферою кінематографії в нових економічних і соціокультурних умовах; використання кінематографії як інструменту патріотичного виховання та формування національної самоідентифікації, основного генератора спільних для всіх українців культурних символів, ідей та архетипів; інтеграцію національного кінопроцесу в європейський і світовий економічний та культурний простір; забезпечення доступу населення до кращих зразків українського та світового кіно.
Метою Стратегії є: