Творчі індустрії в Україні - це такий тип соціально-культурних практик, інтегруючою домінантою яких є творча компонента, що часто граничить з експериментом, новаторством і тому не завжди переслідує комерційні цілі.
У експертному середовищі прийнято говорити про те, що в Україні складається інша модель творчих індустрій, яка на відміну від креативних, у своїй основі має «індивідуальний творчий початок, навик або талант», але не завжди несе в собі потенціал створення доданої вартості і робочих місць» у сфері виробництва.
Творчі індустрії найчастіше починають виступати як ресурси розвитку соціально-економічного потенціалу регіонів, чинником підвищення їх конкурентоспроможності, галуззю економіки, що робить прямий вплив на розвиток соціально-економічного життя територій.
Творчі індустрії є чинником модернізаційних змін у сучасній економіці України. Це підтверджують реалізовані проекти не тільки в крупних культурних центрах України.
Як відомо, у становленні творчої економіки важливу роль відіграє бізнес, заснований на творчості. У даний час в Україні даний сектор економіки розвивається нестабільно і займає незначне місце в системі малого бізнесу. Для їх повноцінного розвитку необхідний комплексний підхід, що забезпечує розробку сучасних моделей територіального розвитку суб’єктів, розвитку секторів творчих індустрій.
Творчі індустрії можна визначити як «підприємництво у сфері культури», «культурні або творчі бізнеси». У цьому сенсі поняття «індустрії» забезпечує даний сектор економіки смисловим і технологічним змістом, визначаючи його як виробництво і реалізацію певного типа продукції. У сучасній науковій літературі прийнято говорити про створення творчих або культурних продуктів. Можна стверджувати, що творчі індустрії - це новий сектор економіки, зайнятий розробкою нових творчих продуктів, їх виробництвом і реалізацією. Даний процес є безперервним, тому в розвинених країнах найпоширенішою формою розвитку креативних бізнесі став «кластер»[16, c.148].
Метою творчих індустрій є створення творчих продуктів, що володіють певним капіталом, виражених у грошовому еквіваленті. Часто така ціна в західному глобальному світі має ринкову вартість або набагато вищу. Це обумовлено різними чинниками: модою, художньою цінністю, традицією, наукоємкими технологіями, інновацією і т. ін. В основі таких продуктів завжди лежатиме творчий початок і креативний підхід.
Відповідно до концепцій, що склалися сьогодні, і підходів до творчих індустрій відносять підприємницьку діяльність в області різних видів мистецтв і творчої дії. Серед них розділяють діяльність у таких сегментах економіки, як реклама, архітектура, художній і антикварний ринок, ремесла,дизайн, мода, виробництво кіно- і відеопродукції, програмування, зокрема створення розважальних інтерактивних програм і комп’ютерних ігор, музика, виконавські мистецтва, видавнича справа, теле-, радіомовлення та Інтернет.
У даний час їх підтримка і розвиток є одним з пріоритетів державної політики в більшості розвинених країн. Держави приділяють велику увагу підтримці людей і співтовариств, що виявляють цікавість до розвитку творчих індустрій, і включають творчі індустрії в національний план розвитку. Культурні ресурси і творчість стають головними ресурсами формування сучасної економіки знань. Цей інноваційний сектор також називають творчими або креативними індустріями (creative industries). У більшості випадків «творчий продукт» даних сегментів творчої економки є стандартизованим, нецікавим, позбавленим конкурентних переваг у порівнянні з роботою західних фахівців і незалежних професіоналів, а дійсно унікальний продукт знаходиться в жорстких умовах стандартного ціноутворення місцевих ринків.
Інакше кажучи, конкуренція, що постійно зростає, в даних секторах примушує швидше знижувати ціну незалежно від якості і унікальності продукту, а не підвищувати якість її творчої складової.
Розглянемо конкретніше стан і проблеми творчих секторів економіки. Найбільш успішними в економічному плані є сектори реклами, теле- і радіомовлення, дизайну і архітектурного проектування, інформаційних технологій. Дані творчі сектори обслуговують потреби місцевого бізнесу.
Архітектурні дизайн і проектування «обслуговують» будівельний бізнес і девелоперські проекти. Сфера дизайну розвивається незначними темпами і більшою мірою обслуговує ринок реклами, інформаційно-комунікаційних і медіа-технологій. Окрім цього, дизайн починає розвиватися у будівельній сфері, міському середовищі[16, c.149].
Художній і антикварний ринки, сектор сучасного мистецтва, музична індустрія, видавничий і літературний сектори, мода при всій унікальності їх творчого продукту існують у нестійкому положенні.
Основною проблемою в розвитку творчої економіки є невисока, слабо розвинена потреба в результатах творчої праці даних сфер, і відповідно, невеликий рівень попиту. Якщо враховувати, що в даний час найпоширенішим способом вираження індивідуальності є процес споживання стандартизованого масового продукту, то не варто чекати якісних змін по відношенню до цих секторів. Поки предмети мистецтва, дизайнерський одяг і якісна література залишаються приналежністю нечисленних «елітарних» груп, вони не можуть стати популярними в масовому використанні[16, c.161-163].
Сьогодні існує достатньо серйозна проблема, пов’язана з дефіцитом насиченості споживчих ринків в Україні в цілому, а в регіонах особливо. Це обумовлено, з одного боку, історико-культурним типом розвитку регіонів і їх віддаленістю від центрів розвинених країн, з яких за принципом хвилі при відкритті кордонів у перехідний для України етап часу стали розповсюджуватися нові стилі і способи життя, і, з іншого боку, індустріально-аграрним типом розвитку, що не припускає впровадження у всі сфери суспільного розвитку регіонів України творчих технологій.
Дані процеси сформували особливості державної політики, що характеризується відсутністю уваги до потреб творчих індустрій і творчих бізнесі у регіонах. У даний час доречно говорити лише про формальну підтримку деяких процесів, що відбуваються в цих сферах. Високий ресурсний потенціал секторів творчих індустрій доведений світовим досвідом, практичні інструменти по впровадженню цього досвіду в даний час практично відсутні.
Ще однією, не менш важливою проблемою досліджуваних творчих секторів є кадрове забезпечення, безпосередньо пов’язане з нерозвиненістю ринку творчих індустрій. Відсутність у місті грамотних професіоналів, арт-менеджерів, продюсерів, кураторів творчих проектів, з одного боку, і відсутність посередників між творцем і споживачем - колекціонерів, критиків, цінителів мистецтва, моди і та ін., з іншого боку, стримує розвиток творчих індустрій і творчий обмін між творцями і споживачами.
Окрім перерахованих вище проблем, одним з найактуальніших для всіх секторів творчої економіки є питання захисту авторських прав. Розглянувши проблеми безпосередньо творчих секторів економіки України, можна провести невеликий аналіз ресурсів, які можуть бути задіяні у формуванні творчих індустрій. Одним з головних ресурсів є організаційно-фінансовий. На державному і муніципальному рівнях влади необхідне включення творчих індустрій у програми по підтримці малого і середнього бізнесу, створення системи додаткових податкових пільг і зон вільної економічної діяльності. Окрім цього комерційні і некомерційні організації, що становлять економічний сектор творчих індустрій, повинні мати право на отримання державних і муніципальних субсидій, грантів.
Ще одним ресурсом, затребуваним в умовах складної економічної ситуації, є кадровий. Для здійснення процесів модернізації всіх сторін економіки і культури сучасної України актуалізується процес формування сприятливого освітнього середовища, сприяючого становленню креативного класу.
У даному випадку необхідна модернізація діяльності існуючих освітніх установ у області культури і мистецтва, але і створення нових освітніх практик по різних напрямах креативної - творчої діяльності. Це і актуальне мистецтво, і дизайн, і медіа, й інші сучасні форми творчості. Окрім цього, необхідне впровадження сучасних технологій, що забезпечують формування сучасного арт-ринку і творчих індустрій.
Підводячи підсумки, можна позначити
головні перспективи і проблеми розвитку творчих індустрій в Україні.
Перспективним, у даній ситуації, є створення умов для розвитку і реалізації
творчого потенціалу населення, і, перш за все, креативної молоді; створення особливого
освітнього середовища, в якому акценти будуть поставлені на особове зростання,
розкриття внутрішнього потенціалу особи, розвиток підприємництва і творчості у
всіх областях діяльності. Головним у даному напрямі може стати створення
державної системи підтримки інноваційних проектів, що розробляються, і
технологій не тільки в науці, але й у сфері культури і творчих індустрій.
Проблемним же залишається пошук механізмів реалізації концепції розвитку
творчих індустрій у сучасних соціально-економічних умовах розвитку держави. На
даному етапі основним каталізатором «творчих» процесів повинне стати їх
включення в стратегії і програми міського і державного розвитку.
1.3 Правові
основи та інституційний базис сучасного етапу євро інтеграційного процесу та їх
вплив на розвиток культурного потенціалу України
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави в рамках ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався в державах - членах ЄС.
Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність з європейськими стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя і здоров'я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво. Важливим фактором реформування правової системи України слід вважати участь України в конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти. Етапами правової адаптації є імплементація Угоди про партнерство та співробітництво, укладання галузевих угод, приведення чинного законодавства України у відповідність зі стандартами ЄС, створення механізму приведення проектів актів законодавства України у відповідність з нормами ЄС. [12]
Євроінтеграція має стати першочерговим пріоритетом для всіх гілок і рівнів влади в Україні, Під цим кутом зору послідовне здійснення адміністративної реформи має містити чітку реалізацію цієї пріоритетності і забезпечити відповідні зміни в структурі міністерств і відомств та механізмах міжвідомчої координації. Досвід інших центрально і східноєвропейських країн свідчить, що доцільно введення посади спеціального уповноваженого уряду з питань європейської інтеграції у ранзі міністра, наділеного необхідними повноваженнями з координації зусиль усіх органів виконавчої влади щодо співпраці з ЄС. Для більш плідної координації діяльності Уряду та Верховної Ради варто було б створити в парламенті спеціальний Комітет з питань європейської інтеграції. Така новація логічно відбивала б стратегічність напряму європейської інтеграції, сприяючи більшій симетричності міжпарламентських контактів і ефективнішому парламентському контролю за процесом європейської інтеграції, особливо в напрямку гармонізації законодавства України із законодавством ЄС. Комітет у закордонних справах також має відстежувати питання європейської інтеграції, але це не було б його основною функцією. Такий розподіл компетенції існує практично у всіх парламентах країн-кандидатів на вступ до ЄС.
В цілому Верховна Рада, як інститут, прямо представляє громадян України, могла б відігравати більш помітну роль у заохоченні кращого розуміння і підтримки суспільством процесу європейської інтеграції. Реалізація європейського вибору вимагає не тільки політичної волі, а й відповідним чином підготовлених кадрів державних службовців, причому не тільки в центральних відомствах, ай на регіональному та місцевому рівнях, Загальна програма перепідготовки та навчання повинна забезпечити необхідні знання та навички в розумінні цілей інтеграції і Європейського Союзу , його основних інститутів та процесу прийняття рішень, вміння вести переговори, використовувати європейські інформаційні ресурси, покращення володіння однією з основних європейських мов. На державному рівні необхідно визначити політику перепідготовки та навчання, її конкретні цілі, провести аналіз потреб і наявних ресурсів, оцінити зміст і вплив навчальних курсів, врахувати механізми мотивації державних службовців на участь у навчальних програмах і програмах перепідготовки. На порядку денному повинно бути вдосконалення і посилення інститутів, що пропонують курси з питань європейської інтеграції, а також прискорення впровадження відповідної спеціалізації в рамках навчальних програм університетів та інститутів, як це передбачається Стратегією інтеграції України в ЄС. Повинна бути створена і підтримуватися база даних з питань європейської інтеграції. Особливу увагу слід приділити проблемі імплементації. Найближчим часом має бути проведена інвентаризація виконання Стратегії інтеграції і відповідних постанов Уряду, імплементації УПС. Підготовка та видання Білої книги з питань європейської інтеграції України може стати надзвичайно важливим кроком у цьому напрямку. Цілком неадекватною сучасним потребам є якість експертно-наукових розробок про європейську інтеграцію України.
На порядку денному стоїть розробка і дискусія щодо можливих сценаріїв "входження в Європу" у світлі Копенгагенських критеріїв. Для того щоб успішно імпортувати успіхи інших країн і уникнути запозичення їх помилок, потрібно приділити особливу увагу дослідженню досвіду європейської інтеграції країн-кандидатів на вступ до ЄС, що знаходяться на різній стадії готовності. При цьому важливо пам'ятати, що такий аналіз завжди повинен підтримувати і стимулювати відповідні дії, а не бути просто ще однією аналітичною вправою. Європейська інтеграція має стати не лише пріоритетом для всіх владних структур, а й свідомим вибором суспільства в цілому, 3 огляду на це очевидною є потреба в широкомасштабній інформаційно - просвітницькій програмі, завдяки якій суспільство значно поліпшило б знання про природу і сутність європейської інтеграції, Специфіку функціонування ЄС. Це положення міститься в Стратегії інтеграції, але поки не виконується. Ініціатива тут має належати Уряду, який повинен підтримувати постійний діалог із суспільством про реалізацію своєї європейської політики. Варто почати постійно діючий форум для представників неурядових організацій. на якому вони мали б можливість консультуватися і дискутувати з урядовими структурами і політиками. Це, до речі, допоможе Україні краще представляти себе як сильного партнера і повноправного учасника процесу європейської інтеграції. Якщо ми хочемо, щоб нас саме такими сприймали І відповідно поводились, треба бути готовими на рівних дискутувати з приводу всіх поточних проблем євроінтеграції, а не тільки стосуються відносин України з ЄС.
Україні також слід подбати про подолання необізнаності Європи про Україну, з цією метою Уряду варто розробити спеціальну програму «просування» України в ЄС і всіляко сприяти налагодженню і розвитку широких зв'язків з країнами-членами ЄС.
Також варто не тільки запитувати, що Європейський Союз може дати Україні, а й шукати переконливі аргументи того, що Україна може дати Європейському Союзу. Чим впевненіше ми будемо відповідати на ці питання, тим переконливіше будемо виглядати і діяти. У висновку до цього розділу можна зазначити, що європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.
Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Адаптація соціальної політики України полягає у реформуванні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного забезпечення, політики зайнятості та інших галузей соціальної політики відповідно до стандартів ЄС і поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального забезпечення і захисту населення. Даний напрямок інтеграційного процесу має здійснюватися в рамках загальної програми реформ з активним залученням інституцій та програм ЄС та його держав-членів і першочерговим напрямом технічної допомоги ЄС саме на адаптацію соціальної політики.