У первісних колективах, очевидно, виділялися особи з певними здібностями, такі, наприклад, як удачливий мисливець, вправні майстри з обробки каменю і кості, вольові лідери у полюванні, знавці різноманітних методів лікування, пам’ятливі та дотепні оповідачі переказів і різноманітних легенд та байок, маляри. Вони складали природний авангард соціального організму общини, не маючи жодних економічних переваг. Найчастіше це виявлялося щодо прав на здобич серед вправних мисливців. Наділені авторитетом, новині своїми одноплемінниками, вони навіть не брали і в розподілі виготовленої ними продукції, не користуються правом отримання кращої частини здобичі.
Проте з розвитком продуктивних сил
наприкінці пізнього палеоліту, що виявилося, зокрема, в появі лука і стріл,
вісні общини дістали можливість отримувати більш-менш регулярно необхідні
життєзабезпечуючі ресурси, що ступово призвело до індивідуалізації промислу,
розпаду диких общин, удосконалення соціальних стосунків як у цілій общині, так
і між ними, появи міжобщинного обміну агодження ширших економічних і суспільних
стосунків общинами. Цілком можливо, що здобич індивідуального промислу
безпосередньо потрапляла до сімейного "бюджету" тоді як продукти
колективної праці продовжували поділятися рівномірно. Проте виникнення
економічної диференціації між членами общини поки що не спостерігається.
3. Общинно-родова організація
Основним виробничим осередком
ранньомезолітичного суспільства була невелика первісна община (до 20 25
чоловік), яка складалася з 3-4 малих сімей по 4 осіб у кожній. Такі общини
мешкали на значній відстані одна від одної. Проте судячи з того, як зберігалися
традиції оформлення мисливської зброї та інших знарядь праці і предметів
побуту, вони тривалий час підтримували постійні зв’язки між собою. Однак
збереження цих зв’язків зумовлювалося вже не стільки виробничими потребами,
скільки не згідністю підтримувати шлюбно-сімейні стосунки, які регуювалися
консервативними традиціями екзогамії. Важливим аспектом формування соціальних
стосунків у первісному суспільстві було усвідомлення статевого і вікового
поділу праці й налагодження цілісної системи його регулювання.
.1 Віковий і міжстатевий поділ праці
Зрозуміло, що природний розподіл праці між дорослими й дітьми, з одного боку, і чоловіками та жінками, з іншого помітно позначився на життєдіяльності первісної общини, яка в усіх випадках мала бути міцно згуртованим, одностайним колективом. Це зумовлювало необхідність виховання у кожного члена общини почуття колективізму, підкорення своїх власних інтересів інтересам колективу, засвоєння норм і правил поведінки в даному суспільстві та їхнього ідеологічного обгрунтування - різноманітних переказів та релігійних уявлень.
У первісних суспільствах з цією метою була створена цілісна система виховання, що складалася з низки формальних і неформальних розподілів общини на групи дітей та дорослих, чоловіків і жінок, які мали свій статус в общині, свої права й обов’язки, яких вони мали чітко й беззастережно дотримуватись. Зауважимо лише, що якими б не були методи виховання в первісному суспільстві, всі вони передбачали повагу до особистості дитини, врахування її можливостей і бажань, неприйнятність фізичних покарань.
За спостереженнями етнологів, у багатьох народів синполітейних суспільств дівчатка і хлопчики до 5-7 років виховувались разом. Батьки та інші члени общини приділяли їм багато уваги, гралися з ними, робили їм різноманітні іграшки, фізично їх практично не карали, і вони користувалися повною свободою. Після 6-7 років дівчатка і хлопчики здебільшого виховувались окремо: дівчатка - матір’ю та жіночим складом общини; хлопчики - батьком та чоловічим складом общини.
Соціалізація дівчаток була простішою і менш регламентованою, аніж хлопців. Спочатку вони допомагали матері і сестрам у господарській роботі. Згодом їм доручали доглядати за молодшими братами і сестрами, обробляти шкіру та шити одежу малюкам. Десь із 12-13 років вони вже виконували всі господарські роботи, як і дорослі жінки. Важливою складовою виховання дівчат була підготовка до шлюбного життя, коли їм відкривали таємниці звичаїв, пов’язаних зі шлюбом.
Дещо складнішою була соціалізація хлопчиків та підлітків. Конкретні етапи та форми її проходження значно відрізнялися в різних народів, що особливо виразно спостерігається на завершальному етапі переходу від підлітків до групи дорослих чоловіків. Однак за всієї різноманітності форм і етапів просторового і часового проходження соціалізації у хлопчиків, й об’єднує спільна ідея - виховати з них вправних мисливців.
Головне, все це робилося без будь-якого примусу з боку дорослих, з ініціативи самих хлопчиків, заключний етап соціалізації підлітків у багатьох етнографічних народів пов’язується з віковими ініціаціями. Зміст і проходження у різних народів був неоднаковим, починалися ініціації здебільшого тоді, коли підліткам виповнювалось приблизно 11-12 років, а завершувалися в 14-15-річному віці. Проте в деяких народів повного статусу дорослого і припинення різних виявів відбувалося значно пізніше, іноді навіть після 20 років. За своїм змістом ініціації мали підготувати підлітка до суспільного життя майбутнього мисливця. З початком ініціації підліток, перш за все, мав пройти під керівництвом досвідчених вихователів "своєрідну школу", де його навчали виготовляти мисливську зброю, користуватися нею, передавали досвід полювання на різних тварин у різних природних умовах. Майбутні мисливці проходили психологічну підготовку сумісності зі майбутніми учасниками справжнього полювання; навчалися взаємодопомозі і взаємовиручці, безстрашності ловідданності, коли цього вимагали інтереси колективу, і нерідко ініціації завершувалися серією тяжких і болісних травм, коли підліткам навмисне вибивали зуби, робили декілька глибоких надрізів на спині, грудях або на обличчі, змушували декілька днів голодувати, а інколи навіть припікали вогнем. Все це мало виховати у майбутнього мисливця витримку, терпеливість, дисциплінованість, вкрай у повсякденному житті первісного мисливця. Під час навчання підліткам відкривали таємниці звичаїв, та релігійних уявлень первісної общини, багатьох випадках ініціації завершувалися суворим виховуванням у присутності всіх членів общини, чи, її чоловічої частини, коли підліток мав показати спроможність стати справжнім мисливцем, гідним йом колективу. Якщо випробування закінчувалося нею, він з ганьбою повертався на повторне навчання.
Не менш відчутним був і розподіл обов’язків між жінками І чоловіками, який нерідко призводив до своєрідного їх роз’єднання. Як і вікова соціалізація, статевий розподіл обов’язків мав різні прояви у різних народів. У деяких із них він обмежувався лише розподілом праці відповідно до фізичних особливостей чоловіків і жінок, в інших - набував різного рівня статевого "протистояння": від споживання різної їжі до запровадження своїх свят, обрядів, вірувань, чи навіть створення чоловічих і жіночих таємних "спілок", або "мов". У деяких народів була чітко визначена чоловіча і жіноча власність на знаряддя праці й існували суворі заборони як чоловікам, так і жінкам навіть торкатися "чужих" знарядь.
Проте, незалежно від ступеню формального статевого і вікового розподілу обов’язків у різних общинах, в них не існувало відносин залежності чи примусу між різними як віковими, так і статевими групами, оскільки всі вони займалися в однаковій мірі необхідною і корисною трудовою діяльністю.
У цілому соціально-економічні
відносини в ранньопер- вісній общині складалися на основі колективного
виробництва і колективної власності на засоби та продукти трудової діяльності.
Статевий і віковий розподіл в общині не призводив до відносин залежності чи
примусу між різними угрупованнями, які формально існували в ранньопервісній
общині і сприяли вихованню гідних членів колективу та збереженню і відтворенню
життєво важливих традицій.
.2 Шлюб і сім’я
Економічним і соціальним осередком пізньопалеолітичного і мезолітичного суспільства, як уже згадувалося вище, була ранньопервісна община, яка складалася, на думку більшості дослідників, з індивідуальних споріднених сімей. На жаль, ні етнографічні спостереження, ні археологічні матеріали не дають можливості однозначно відтворити характер і структуру сімейно-шлюбних відносин У ранній первісній общині. На сучасному етапі дослідження цієї проблеми можна виділити щонайменше дві групи гіпотез: "етнологічну" і "археологічну".
Етнологічні концепції грунтуються, передовсім, на аналізі істем кровної спорідненості, запропонованому Морганом. Ці системи спорідненості сучасних і синполітейних суспільств він поділив на два типи: описові і класифікаційні. В пасових системах, які, здебільшого, характерні для політично суспільств, чітко визначені назви окремих родичів - "мати", "батько", "брат", "сестра" й т. ін. У класифікаційних системах, властивих первісним (егалітарним) суспільствам, одним і тим же терміном визначається вся група чоловіків або жінок відповідного віку і шлюбного класу. Тобто дитина терміном "батько" або "мати" називає всіх чоловіків або жінок общини шлюбного віку своїх безпосередніх батьків, хоча вона чітко дрізняє своїх батьків (батька і матір) від їхніх ровесників. У подальшому така групова спорідненість поширювалася й на родичів жінки або чоловіка, які за нормами екзогамії були представниками родової організації.
Більшість археологів останнім всом вважає, що з початку пізнього палеоліту первісні общини складались із малих парних сімей. Більше того, на думку С.М. Бібікова, вже на початку мезоліту завершилося формування малої патріархальної сім’ї. На користь цієї гіпотези археологи наводять такі аргументи:
вже починаючи з раннього палеоліту первісні посе¬лення складаються з невеликих жител, де могла мешкати лише мала сім’я;
на всіх поселеннях кількість вогнищ, як правило, відповідає кількості виробничих центрів;
розподіл продуктів харчування, як було показано вище, проводився між індивідуальними сім’ями.
Таким чином, малі парні сім’ї були важливим соціальним і виробничим осередком первісної общини, незалежно від форми конкретного мешкання у великому або малому житлі. Однак вони ще не були економічно самостійними одиницями, тобто ще не мали відокремленої від общини власності.
До малої сім’ї ранньопервісної общини входило 5-7 чоловік. Незначні зменшення (до -5 чоловік) або збільшення розмірів сім’ї залежали від економічної ситуації і зумовлювались рухливістю первісної общини. В залежності від соціальних та екологічних обставин із малих сімей формувалися різні за кількістю своїх членів різнотипні первісні общини. Здебільшого вони складалися з родичів по чоловічій лінії.
Важливими елементами шлюбу і сім’ї є визначення місця поселення (локалізації) сім’ї та створення в первісному суспільстві системи рахунку родинних стосунків. На жаль, і в цих питаннях серед дослідників немає спільної думки. Річ у тім, що археологічні джерела з цієї проблематики вкрай обмежені, а етнологічні - вкрай суперечливі. Як часто буває в таких випадках, відтворення історичного процесу здебільшого грунтується на теоретичних припущеннях, які не завжди відповідають історичним реаліям. Наведемо лише один приклад.
Так, безкомпромісні прихильники первісності групового шлюбу вважають, що первинний шлюб був дислокальним, тобто подружжя на ранніх етапах групового шлюбу взагалі не селилися разом, а залишалися кожен у своїй родині, й лише для статевих стосунків зустрічалися десь на "нейтраль¬ній смузі", скажімо в лісі. Дійсно, якщо послідовно дотри¬муватися гіпотези групового шлюбу в "чистому" її варіанті, то теоретично так воно й мало бути. Але практично уявити собі такі стосунки в той час дуже важко.
Тому більшість дослідників вважає,
що з моменту свого виникнення шлюб був унілокальним, тобто з початком шлюбних
стосунків, або через певний час, подружжя поселя¬лись разом і створювали сім’ю.
Інакше кажучи, шлюб і сім’я виникли одночасно. Унілокальність початкових
сімейних стосунків підтверджується як археолопчними, так і етнологічними
джерелами. Це і невеликі житла з одним вогнищем, івність у них як
"чоловічого", так і "жіночого" інвентаря і свідчення
етнології щодо пріоритетності цієї форми (і в синполітейних суспільствах
мисливців і збирачів. Залежно від місця оселення, сім’ї поділяються на
патрилокальні (вірілокапьні), коли дружина поселяється в общині свого чоловіка,
та матрилокальні (уксорілокальні), коли чоловік мешкає в общині своєї жінки.
Сучасні дослідження не дають підстав віддати перевагу будь-якій з цих форм
локалізації сім’ї, але останнім часом з’являється все більше прихильників
пріоритетності патрилокального шлюбу в первісній общині.
4. Організація влади
Виникнення влади зумовлювалося, перш за все, необхідністю регулювання життєдіяльності соціально-економічної організації, якою була первісна община, з метою збереження цілісності даного соціального організму, захисту його від впливу руйнівних зовнішніх і внутрішніхчинників, упоряд- кування його функціонування в межах самої первісної соціальної системи. Таким чином, необхідність впади, безперечно, відчувалася вже на ранніх етапах виникнення егалітарних суспільств незалежно від їхньої чисельності.
Дослідженнями американських етнологів доведена закономірність змін у структурі прийняття рішень у залежності від збільшення організаційних розмірів потестарних суспільств. З’ясувалось, що неієрархічно організовані групи виявляють більше здатності до прийняття рішень, ніж такі самі групи з ієрархічною організацією, що, ймовірно, пов’язано з обмеженістю індивідуальних здібностей у первісних людей щодо обробки інформації.
Очевидно, неієрархічну структуру мала система управління у праобщині, в якій влада лідера була мінімальною і поширювалася лише на окремі структури громадського виробництва. Суттєвою перешкодою на шляху становлення лідерства на цьому етапі розвитку суспільства було суперниці і во між членами соціальної організації, зумовлене порушеннями об’єктивно необхідних пропорцій суспільного виробництва і споживання. Водночас викорінювання зоологічного індивідуалізму шляхом запровадження влади і володарювання стало єдино можливим засобом збереження колективу і забезпечення його біологічного відтворення.
На стадії ранньопервісної общини об’єктивною основою становлення примітивного народовладдя, коли ще не сформувалася відокремлена від народу влада професійних керівників, була відсутність розмежування сфер суспільного життя. Тут не було ще розподілу влади на господарську, військову, судову. Лідери поряд зі всіма общинниками брали участь у суспільному виробництві і не мали ніяких пільг у споживанні. Влада здійснювалась шляхом вільного волевиявлення всіх членів общини. В ній були відсутні владні відносини будь-якого рівня, а такі найважливіші категорії пов’язані зі здійсненням влади, як керівництво, управління, авторитет, створювали певну синкретичну єдність.
Увага в цій проблематиці приділяється визначенню статевого співвідношення щодо влади і володарювання в даній общині. Ще донедавна безперечний пріоритет тут існував, аж до неподільного панування матріархальних осин. Новітніми дослідженнями доведено, що в суспільстві мисливців і збирачів, виходячи з потреб ефективності виробництва і організаційних форм функціонування перевага надавалася діяльності чоловіків. Окрім мисливства вони займали чільні позиції в захисті общини, вироб- ' знарядь праці, відігравали провідну роль у консолідації '. Чоловіки були пов’язані з общинною землею не тіль- економічними, а й ідеологічними інтересами - це їхня батьківщина, яку вони мали оберігати від усіляких негараздів. Однак провідну роль чоловіків у ранньопервісній общин як і патріархальні відносини в сім’ї, не слід ототожнювати з патріархатом чи з будь-яким домінування в суспільстві чоловіків, жінок чи будь-якої іншої соціальної групи взагалі не притаманне стадії раннього суспільства. Водночас слід пам’ятати, що будь-яка влада споконвічно асиметрична, що вже само по собі виявляється у відсутністі "автоматичної" рівності на будь-якому етапі розвитку суспільства. Однак асиметрія владних відносин і рівність функцій членів суспільних структур якісно відмінна в різних ступенях розвитку потестарної організації. Необхідно також зважити на те, що відношення влади і володарювання в ранньопервісній общині поширювалися, передусім, на соціальні осередки (чоловіків і жінок, дітей і слих, родичів та свояків і т.д.), підкоряючи тим самим особисті інтереси інтересам колективу.