) задовольняти законні потреби клієнта-споживача державних послуг;
)орієнтуватися на кінцевий результат діяльності, а не на процес, що стає основою оцінки діяльності органу влади, його посадових осіб, удосконалення структури органів державної влади;
) забезпечувати економію і ощадливість у діяльності органів державної влади шляхом її раціоналізації, делегування окремих управлінських функцій з надання послуг спеціально створеним державним або недержавним структурам, підвищуючи рівень рентабельності державних послуг;
) досягти результативності функціонування на основі: системи нового законодавства про державну службу та її види, нової класифікації посад, професіоналізації державної служби; законодавчого унормування правової та соціальної безпеки державних службовців; унормування та запровадження просування по службі на підставі досягнень у професійній діяльності; підвищення управлінської культури та моральності в діяльності та поведінці службовців; розширення громадського, парламентського і судового контролю державної служби.
1.2 ГУМАНІЗАЦІЯ РІЗНИХ СФЕР ДЕРЖАВНОГО
УПРАВЛІННЯ
Концептуалізація поняття “ гуманізація державного управління ” передбачає поєднання самостійних напрямів реалізації державно-управлінської діяльності.
По-перше, розвиток ринкових відносин потребує державної політики, орієнтованої на першочергову реалізацію гуманізаційної моделі національного розвитку.
По-друге, економічні і правові функції держави мають здійснюватися з метою реалізації задекларованих соціальних гарантій і бути забезпечені активним працездатним населенням, при цьому забезпечувати певний правовий простір для реалізації.
По-третє, державна політика має забезпечувати відповідні стандарти, що поєднують соціальні гарантії та соціальний захист, і при цьому дотримуватись принципів соціальної держави.
По-четверте, рівномірно мають розвиватися всі соціальні напрями державної політики - охорона здоров’я, соціальний захист та соціальні послуги, освіта і наука, пенсійне забезпечення, сімейна політика, і насамперед система оплати праці. Адже загальновідомо, що політика будь-якої держави визначає в нинішніх умовах тенденції подальшого розвитку країни, формує передумови досягнення відповідного рівня економічного розвитку, врешті-решт, справляє вплив на суспільні відносини з метою їх оптимізації, унеможливлення соціальних конфліктів, й кінцевою метою такої політики є реалізація прав і свобод громадян. Заснована на імперативі прав людини, ідея гуманізації державного управління виступає основою для формування моделі інтегрованої системи публічного управління як нового виміру державного управління.
Гуманітарний розвиток - це модель розвитку, що зорієнтована на максимальне розкриття потенціалу кожної людини і соціуму в цілому, створення гідних умов для реалізації всіх інтелектуальних, культурних, творчих можливостей людини і нації. У політичному вимірі перехід до гуманітарного розвитку передбачає досягнення найвищих ступенів свободи особистості й водночас її готовність брати відповідальність за себе, свою родину, місцеву громаду і країну [11] . В економічному вимірі гуманітарний розвиток означає постійне зростання частки інтелектуального продукту в національному продукті, утвердження інноваційності як домінуючої моделі економічної поведінки. Маючи “ національний продукт ”, Україна не має національної економіки; є економіка окремих кланових структур. При цьому:
• прив’язка підприємств важкої індустрії, хімії і нафтохімії до енергоресурсів створила прецедент культивування неукраїнської економічної політики;
• зростання цін на енергоносії, і особливо на газ, поставило на порядок денний багато проблем: геополітичного, геоекономічного, технічного, технологічного, ідеологічного та іншого характеру, які потребують якщо не розв’язання, то принаймні відповідей: наскільки вигідна така структура економіки Україні;
• ринкові принципи функціонування економіки спрацьовують односторонньо, коли мова заходить про підняття цін на енергоносії. Нагадаємо, що й відпуск складових компонентів для виробництва металургійної, хімічної, нафтохімічної, як і 3 м’ясо-молочної продукції, мають здійснюватися за ринковими цінами, не забуваючи й про такі складові, як вода та повітря, а також цілий комплекс природозахисних, екологічних заходів.
У соціальному вимірі гуманітарний розвиток означає створення для людини як головного національного ресурсу умов реалізації всіх її можливостей. Виходячи з такого підходу має формуватися політика можливостей в освіті, професійній реалізації, адресність охорони здоров’я і соціального захисту. На жаль, попри гучні заяви і декларації, Україна не є соціально орієнтованою державою, оскільки остання обслуговує та й представляє кланово-політичні угруповання крупного бізнесу, нехтуючи інтересами малого і середнього підприємництва. Соціально-політичні процеси, якими опікується держава, призвели до розшарування суспільства на багатих і дуже багатих, з одного боку, і бідних та дуже бідних, з другого. Відсутність конкурентоспроможного внутрішнього ринку спровокувала занепад ринку праці, падіння зарплати, стипендій і пенсій, а відтак, розширилася і поглибилася тенденція до утвердження “ тіньового ” сектору, корупції, організованої злочинності. Натомість, у Конституції України (ст. 3) зазначено: “ Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави ” .
У культурному вимірі гуманітарний розвиток означає: забезпечення розвитку творчих здібностей людини; актуалізацію історико-культурної спадщини; забезпечення широкого доступу до надбань культури; збереження культурного різноманіття[13, c. 110].
Провідним напрямом гуманітарного розвитку України є цілеспрямоване формування нової якості життя громадян. Ця нова якість полягає у створенні умов для належної реалізації можливостей та здібностей кожного члена суспільства шляхом забезпечення можливостей для продуктивної зайнятості та одержання доходу, який відповідає значущості цієї праці для суспільства і спроможний гарантувати йому гідний рівень життя та задоволення фізичних і духовних потреб. Основним механізмом забезпечення довгострокової самодостатності й конкурентоспроможності України в глобалізованому світі має стати формування нової якості життя людини на основі якісного розвитку людського потенціалу нації, що зумовлює необхідність збільшення інвестування в людський капітал, розвиток соціальної інфраструктури та підвищення якості життя найчисельніших (а не лише найбідніших) прошарків населення як підґрунтя для формування середнього класу - основи стабільності суспільства. Практична реалізація такого принципу перетворює соціальну політику на один із провідних чинників гуманітарного розвитку, робить її дієвою складовою стратегії досягнення національної солідарності.
Підвищення якості життя має досягатися вжиттям комплексу економічних, соціальних та соціокультурних заходів. Основні напрями державної політики щодо формування нової якості життя передбачають:
· розвиток системи охорони здоров’я та впровадження пріоритетів здорового способу життя, всебічний розвиток та підтримку спорту;
· гармонізацію людського і природного середовища;
· заохочення народжуваності, підтримку та розвиток сім’ї;
· розвиток доступної та безперервної освіти;
· створення умов для гідної результативної праці;
· підвищення добробуту населення через упровадження високих соціальних стандартів життя;
· забезпечення надання належних послуг соціальної сфери на основі її якісного удосконалення[32].
Важливою складовою основних функцій державного управління є належне функціонування та розвиток освіти, науки і культури, завдяки яким реалізується конституційне право кожного громадянина на здобуття певного рівня освіти і залучення до культурних надбань. У зв’язку з формуванням основних засад постіндустріального суспільства, гуманізацією суспільного життя всебічний розвиток гуманітарної сфери, примноження наукового та інтелектуального потенціалу суспільства належать до найвищих національних пріоритетів усіх високорозвинених країн світу. Зрозуміло, що й Україна має враховувати зазначені тенденції з метою підвищення духовно-інтелектуального потенціалу суспільства.
Завдання держави в галузі освіти полягає в тому, щоб забезпечити доступність дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам; недопущення зниження загального рівня освіченості громадян. При цьому участь держави не повинна мати тотального характеру, а має бути орієнтованою на гарантування державних стандартів освіти, перевищення яких - особиста справа кожного індивідуума. У процесі здійснення освітньої політики слід забезпечити молодим людям рівні можливості в отриманні якісної освіти, у тому числі вищої, незалежно від доходів і матеріального стану.
Сьогодні перед органами виконавчої влади стоїть завдання
перебудови системи освіти відповідно до потреб суверенної Української держави,
демократичної політичної системи, ринкової економіки. Реформування потребують
усі ланки системи освіти. Уряд та Міністерство освіти і науки України вже мали
б на основі принципу україноцентризму завершити створення інституційних та
організаційних умов для переходу від монопольно-державної до
державно-громадської системи управління освітою.
1.3 ГУМАНІСТИЧНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ
Гуманістичні засади конституційного ладу України - це основоположні принципи, які визначають і закріплюють провідну роль громадянина в державному будівництві та місцевому самоврядуванні. До них відносять:
. Гуманізм. Конституція України 1996 р[30]. на відміну від конституцій «радянського» типу кардинально змінює підхід до розв'язання проблеми про співвідношення людини і держави. Проголошуючи визнання людини, її життя і здоров'я, честі й гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, Конституція України (ст. 3) формулює відповідь на цю проблему: не людина створена для держави, а навпаки - держава для людини, держава відповідає за свою діяльність перед людиною, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. В цьому якраз і полягає гуманістична сутність Конституції України, а гуманізм, таким чином, набуває значення найголовнішого принципу конституційного ладу України.
. Суверенітет народу України. Суверенітет означає верховенство і незалежність влади, тобто її право на власний розсуд розв'язувати свої внутрішні та зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої влади. Розрізняють кілька видів (форм) суверенітету: державний, національний та народний[42].
Державний суверенітет означає властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати свої функції всередині держави і у відносинах з іншими державами.
Національний суверенітет характеризує повновладдя нації, її політичну свободу, наявність у неї реальної можливості самостійно визначати спосіб свого національного життя, зокрема здатність самовизначатися і утворювати незалежну державу. Принцип народовладдя отримав закріплення у ст. 5 Конституції України: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».
Народний суверенітет насамперед означає повновладдя народу, тобто володіння народом, який є єдиним джерелом влади, політичними та соціально-економічними засобами для реальної участі у здійсненні публічної, політичної влади (державної влади та місцевого самоврядування), в управлінні державними та суспільними справами. У співвідношенні «суверенітет народу - державний суверенітет» пріоритет належить суверенітетові народу, він здійснює установчу владу і визначає конституційний лад держави та форму державної влади, його воля є обов'язковою для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Народний суверенітет слід розглядати як природне право народу самостійно розпоряджатися своєю долею, створювати такий суспільний і конституційний лад, який відповідає його волі. Водночас народний суверенітет у площині конституційної доктрини повинен мати певні обмеження, мета яких - захистити конституційні цінності. Необхідність таких обмежень пов'язана з особливостями механізмів волевиявлення народу. І референдум, і вибори - це такі форми волевиявлення, які забезпечують ухвалення відповідного рішення чи обрання депутатського корпусу певною більшістю виборців. Таким чином здійснення влади народом фактично підміняється владою більшості і відкидає пошук соціального компромісу, що можливе в рамках представницького органу. З вітчизняної та закордонної практики державного будівництва ми знаємо багато прикладів, коли більшість постановляла рішення, що призводили до скасування конституційного ладу, встановлення тоталітарних і авторитарних режимів.
Аналіз Конституції України [32] дозволяє підтвердити висновок про встановлення окремих обмежень народного суверенітету. Такі обмеження можуть мати формальний або змістовний характер. Формальне обмеження народного суверенітету знаходить свій прояв у тім, що Конституція чітко визначає форми народного волевиявлення - вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії (ст. 69), а також процедуру їх застосування (наприклад, згідно зі ст. 74 Конституції України не допускається проведення референдуму щодо законопроектів з питань податків, бюджету і амністії), що в літературі слушно розглядається як гарантія від спонтанних проявів народовладдя2.
За змістом народний суверенітет обмежується правами людини: «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина» (ст. 157 Конституції України). Ця заборона має абсолютний характер і не залежить від способу зміни Конституції України - Верховною Радою України чи всеукраїнським референдумом.
Можливе також і добровільне самообмеження народного суверенітету - вступаючи у відносини з іншими народами, створюючи міжнародні об'єднання (зазвичай це відбувається через посередництво держави), народ використовує свою владу з дотриманням положень міжнародних договорів, загальновизнаних принципів міжнародного права[37].
Здійснення народовладдя відбувається у двох формах: безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (безпосередня і представницька демократія).
Безпосередня (пряма) демократія - це пряме здійснення влади народом у загальнодержавному або місцевих масштабах (народне волевиявлення). Демократія є безпосередньою, якщо народ править сам, на своїх зборах, якщо немає різниці між тими, хто управляє, і тими, ким управляють. Найважливішими формами безпосередньої демократії є вибори та референдум.
Представницька демократія - це здійснення влади через вільно обрані народом представницькі органи. Концепція народного представництва базується на таких вихідних положеннях:
. Конституцією держави засновується народне представництво.
. Орган народного представництва (парламент) здійснює законодавчу владу від імені народу - носія суверенітету - за його уповноваженням.
. Парламент складається з депутатів, які вільно обрані народом (представників народу).
. Депутат парламенту представляє весь народ, а не лише тих, хто його обрав (принцип вільного депутатського мандата).
. Для парламенту характерні специфічні організаційні форми роботи.
. Рішення парламенту (закони) мають визначальний характер[15,c.245-246].
1.4
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА
В УКРАЇНІ ЯК ЧИННИК ГУМАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
Розглядаючи поняття державної служби як чинника гуманізації державного управління в Україні та як професійну діяльність соціального прошарку суспільства, насамперед слід розглянути визначення служби в загальному розумінні. На думку О.Ю.Оболенського, служба - це робота, професійне заняття службовця, а також місце його роботи, яка-небудь сфера діяльності. Під службою розуміють також діяльність, пов’язану з керівництвом, управлінням, прогнозуванням, плануванням, контролем, наглядом, обліком тощо. При цьому працівники, залучені до служби, створюють суспільні цінності або реалізують функції управління.