Важливо, що державна служба як чинник гуманізації державного управління останнім часом в Україні зробила суттєвий поступ у сфері теоретико-методологічного забезпечення. Цьому сприяло творче засвоєння напрацювань вітчизняних і зарубіжних учених у галузі управлінської науки, екстраполяція їх на сучасні державотворчі процеси, урахування минулого досвіду.
Водночас державна служба як соціально-правовий інститут має забезпечувати стабільність гуманізму управління та відігравати роль стабілізатора соціально-політичного життя, сприяючи розв’язанню політичних конфліктів і урівноважуючи дії різних політичних сил (забезпечення політичного партнерства). У країні з політично і соціально активним населенням державна служба має відповідати наступним вимогам[36]:
) задовольняти законні потреби клієнта-споживача державних послуг;
)орієнтуватися на кінцевий результат діяльності, а не на процес, що стає основою оцінки діяльності органу влади, його посадових осіб, удосконалення структури органів державної влади;
) забезпечувати економію і ощадливість у діяльності органів державної влади шляхом її раціоналізації, делегування окремих управлінських функцій з надання послуг спеціально створеним державним або недержавним структурам, підвищуючи рівень рентабельності державних послуг;
) досягти результативності функціонування на основі: системи нового законодавства про державну службу та її види, нової класифікації посад, професіоналізації державної служби; законодавчого унормування правової та соціальної безпеки державних службовців; унормування та запровадження просування по службі на підставі досягнень у професійній діяльності; підвищення управлінської культури та моральності в діяльності та поведінці службовців; розширення громадського, парламентського і судового контролю державної служби.
Відповідно до ст. 92 Конституції України[29] основи державної служби визначаються виключно законами України . Ці основи було закладено з прийняттям Закону України “ Про державну службу ” від 16 грудня 1993 р. [22]. Дотримання пріоритетів у політиці щодо реформ у сфері державної служби як чинника гуманізації державного управління дало змогу напрацювати певну базу як із точки зору прийнятих політичних рішень, так і розвитку інституційної спроможності до їх втілення, а саме:
а) створено Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів ЄС (2004 р.);
б) посилено статус та інституційну спроможність Головного управління державної служби України, зокрема прийнято рішення про створення територіальних управлінь державної служби (2004 р.);
в) прийнято Програму розвитку державної служби на 2005-2010 роки (2004р.);
г) підписано Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України та Світовим банком (2004 р.);
д) прийнято Концепцію розвитку законодавства про державну службу та підготовлено проект нового Закону України “ Про державну службу ” (2005 р.).
Сучасна система державної служби як чинник гуманізації державного управління в Україні має певні проблеми, які потребують подальшого розв’язання, у тому числі шляхом адаптації цього інституту до стандартів ЄС. Зокрема, це стосується:
суміщення політичних і адміністративних повноважень у межах однієї посади;
підвищення ефективності системи управління державною службою;
проходження державної служби в державних органах, діяльність яких регламентується спеціальним законодавством;
функцій державних службовців щодо їх участі у розробленні та забезпеченні реалізації державної політики;
запровадження єдиної системи оцінювання та стимулювання роботи державних службовців;
удосконалення системи оплати праці державних службовців;
питання щодо порядку надання державних послуг та нормативного врегулювання вимог професійної етики державних службовців;
системи добору, призначення на посади, просування по службі, ротації державних службовців та їх професійного навчання.
Концепція адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу спрямована на подальше вдосконалення інституту державної служби в Україні, що, зрештою, сприятиме більш повній реалізації конституційних прав, свобод та законних інтересів громадян, наданню їм у належному обсязі якісних державних послуг[33].
Отже, на сьогодні суспільство очікує від державної служби ефективного, гуманного і відповідального управління, спрямованого на задоволення його потреб у цілому і кожного громадянина окремо. Досягнення цієї мети залежить від багатьох факторів, зокрема від наявного стану державного апарату, його здатності до вирішення поточних і стратегічних завдань. На виконання основних положень Концепції адміністративної реформи в Україні[2], схвалених Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810, затверджена Стратегія реформування системи державної служби в Україні, яка визначає:
напрями вдосконалення класифікації органів державної влади та посад державних службовців за змістом і характером діяльності, способами призначення та надання повноважень[20,c.44];
принципи взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб із громадськістю та громадянами;
напрями формування критеріїв оцінки надання державних послуг фізичним та юридичним особам;
завдання щодо поліпшення іміджу державної служби та запровадження нового типу взаємовідносин між громадянами і державними службовцями;
терміни введення щорічного підбиття підсумків виконання
державними службовцями своїх обов’язків і завдань, а також проведення періодичної
(один раз на три роки) атестації державних службовців тощо .
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ШЛЯХІВ ГУМАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ
2.1 РОЗРОБКА І РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ У ГУМАНІТАРНІЙ
СФЕРІ
Політики, впливові ділові кола, науковці ведуть пошук нових механізмів розвитку прогресу. Нова гуманістична парадигма розвитку в сучасному суспільстві, її формування, становлення, подальша еволюція мають бути пов`язані із створенням універсального компоненту освіти ХХІ ст., кращим продуктом якої стала б людина мисляча. Тобто, у центрі уваги має бути людина, задоволення її культурних, духовних, освітніх потреб, надання їй якісних медичних послуг, забезпечення реалізації демократичних прав і свобод. Необхідно чітко накреслити стратегічні напрямки державної політики в гуманітарній сфері.
Політика держави в гуманітарній сфері це: ідеологічні орієнтири, стан науки і освіти, етнополітичні проблеми, міжконфесійні відносини, охорона здоров`я, інформаційний простір[31]. Ефективна гуманітарна політика передбачає існування якісної, доступної освіти, всебічний розвиток науки.
Однією з причин нинішнього кризового стану науки в Україні є недостатнє фінансування. Це стосується, насамперед, академічної науки, завданням якої є проведення фундаментальних досліджень. Вирішення проблеми фінансування збереже людські і матеріальні ресурси науки і освіти, якісний рівень інтелектуального потенціалу нації.
Україна має значні досягнення у розвитку освітньої галузі завдяки розвиненій мережі навчальних закладів різного рівня. Загальне охоплення освітою перевищує рівень країн із середнім доходом, а за деякими позиціями - таке, як у країнах із високим рівнем доходів. Чисельність осіб з вищою освітою така, як у багатьох країнах з вищим, ніж в Україні, обсягом ВВП на одну особу.
Проте, незважаючи на традиційно високий показник охоплення освітою, остання перебуває у складному становищі. Це стосується передусім кількісного і якісного зниження рівня дошкільної і загальної середньої, а подекуди і вищої освіти. Далекою від сучасних стандартів залишається освіта на селі.
Серед факторів, які негативно впливають на навчальний процес, слід зазначити недостатню забезпеченість підручниками та наочним приладдям, а також низький рівень комп`ютеризації, оскільки школи, здебільшого, оснащені морально і фізично застарілими комп`ютерами, або (особливо у сільській місцевості) взагалі їх не мають. Низька заробітна плата вчителів призводить до виникнення кадрової проблеми у навчальних закладах.
Потребують удосконалення організаційні та фінансові механізми функціонування системи вищої освіти.
Отже, потрібно продовжити модернізацію системи освіти, запровадити державні стандарти освіти, які б відповідали стандартам країн Європейського Союзу, потребам внутрішнього розвитку держави та суспільства, прискорити створення сучасних навчальних програм, підручників нового покоління, в повній мірі реалізувати програми інформатизації навчальних закладів.
Стратегію реформ в інтересах гуманітарного розвитку народу України повинні визначати ідеологічні орієнтири.
Неодмінною умовою вибору стратегії в ідеологічній сфері є врахування конкретних особливостей розвитку суспільних настроїв. Відмінності в партійних ідеологіях мають чітке регіональне забарвлення. Оскільки основний виробничий потенціал зосереджений на сході і в центрі України, саме тут ідеологічні засади лівого та ліворадикального напрямку будуть найбільш привабливими. Націонал-радикальні та націонал-демократичні погляди характерні для Галичини. Складне завдання держави: створити рівні умови для конкуренції всіх ідеологічних доктрин, сприяти утвердженню духовних цінностей в Україні[32,c.395].
Дуже важливим, на сьогодні,є питання створення незалежного громадського, суспільного телебачення та радіомовлення.
Стратегічним завданням держави у гуманітарній сфері є нагальна потреба у перебудові інформаційної політики. Засоби масової інформації не виконують соціальних функцій і запитів, а формують примітивні смаки у населення через тиражування зразків низькопробної масової культури.
Отже, стратегічні напрямки гуманітарної політики держави:
неухильне дотримання правових, економічних та організаційних засад і гарантій для самореалізації особистості;
забезпечення якісної і доступної освіти, всебічного розвитку науки, культури, духовності;
забезпечення єдиного стандарту надання гуманітарних послуг та створення соціального стандарту для працівників гуманітарної сфери;
гарантування свободи слова і думки, вільного доступу громадян до інформації[35].
Державні програми в гуманітарній сфері мають бути спрямовані на:
створення необхідних фінансово-економічних умов для підвищення якості життя населення; залучення інвестицій у реалізацію проектів в освітній, культурній та науковій сферах;
проведення цілеспрямованої інституційної політики у сфері підвищення якості життя населення;
поєднання державного впливу з ринковими формами управління, стимулювання якісних змін шляхом пріоритетного фінансування, кредитування, матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних пільг пріоритетам гуманітарного розвитку;
дотримання гарантій безпеки людини й суспільства;
розміщення продуктивних сил у контексті ефективного вирішення проблем гуманітарного розвитку;
активізацію соціальної політики та забезпечення соціальних гарантій населенню;
- налагодження партнерства між основними соціальними групами у сфері вирішення соціальних проблем, розвиток взаємодії між державою, некомерційними організаціями та бізнесом, демонополізацію соціальної сфери, диверсифікацію форм надання послуг на основі активного залучення всіх сегментів суспільства.
Для успішної реалізації державних програм гуманітарного розвитку необхідне запровадження його моніторингу, основним завданням якого є збирання та аналіз інформації про якість життя населення та гармонійного розвитку людини. Результати моніторингу мають подаватися щороку в Національній доповіді про стан гуманітарного розвитку в Україні.
На регіональному рівні необхідне розроблення проектів програм соціально-економічного розвитку територій, формування місцевих бюджетів з урахуванням пріоритетності цілей і завдань гуманітарного розвитку, реалізація комплексу заходів збалансованого розвитку регіонів, серед яких першочергове значення надається підвищенню рівня економічного розвитку регіонів за рахунок раціонального використання внутрішньо-регіональних умов, ширшого залучення ресурсів місцевого значення.
Реалізація програм на регіональному рівні дасть змогу:
забезпечити рівні можливості для всебічного гармонійного розвитку людини незалежно від місця проживання;
врахувати особливості кожного регіону, своєрідність природно - ресурсних, географічних, історичних, економічних, соціальних, етнокультурних та інших умов у контексті загальнодержавних інтересів;
поліпшити конструктивність та ефективність реформ, надати їм коректної соціально-екологічної спрямованості;
визначити оптимальні обсяги та джерела покриття потреб регіонів у ресурсах багатоцільового призначення, зокрема тих, що стимулюють всебічний розвиток людини;
створити ефективні механізми для регулювання гуманітарного
розвитку регіонів із наданням додаткових повноважень органам місцевого
самоврядування в частині формування і використання коштів місцевих бюджетів, у
тому числі на вирішення проблем гармонійного розвитку людини.
2.2 ОЦІНКА І АНАЛІЗ ГУМАНІЗАЦІЇ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ
СУСПІЛЬСТВІ
Основною ознакою інформаційного суспільства є виробництво і поширення інформації, перетворення її на головний вид послуг, на товар і навіть на владу. Інформатизація охоплює всі сфери людської діяльності й спрямована передовсім на розвиток технологій, на накопичення знань і досягнення вищих рівнів обробки інформації. Поширення інформаційних технологій викликало вибуховий розвиток у всіх галузях, де їх використовують[34, 5].
Якщо взяти до уваги досвід українського суспільства, то, попри позитивні вияви інформатизації (напр., зростання свободи, легший доступ до різної інформації для ширших верств населення та збільшення можливостей самореалізації), переважають усе ж таки негативні. Особливо явними ці негативи були в ході передвиборної кампанії кандидатів у президенти та до місцевих рад, коли фактично кожен кандидат намагався маніпулювати думкою електорату, трактуючи процеси економічного, суспільного, політичного життя України так як вигідно було йому часто при цьому обливаючи брудом «конкурентів» і тим самим провокуючи в людей негативні емоції і до політичних лідерів, і до процесу виборів загалом. Кандидати особливо наголошували на тому, що дбатимуть про благо кожного громадянина, тобто, свідомо чи несвідомо, вони спиралися на засади сучасного гуманізму, суть якого полягає в його універсальності: він адресується кожній людині, проголошує право кожного на життя, добробут, свободу. Але, хоча прірва між багатими і бідними в нашій країні поглиблюється, усі ці промови звучать надто цинічно і постає питання про те, чи відбувається гуманізація українського суспільства (і кожної людини зокрема) в умовах розбудови інформаційного суспільства? На якому етапі розбудови нового суспільства перебуває Україна?
У Законі “ Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ” [25] сказано, що Україна має фундамент для того, щоб створити інформаційне суспільство. Разом з тим ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України, оскільки: відсутня координація зусиль державного і приватного секторів економіки з метою ефективного використання наявних ресурсів; ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, спрямованих на інформатизацію, впровадження ІКТ у соціально-економічну сферу, зокрема в сільське господарство, є низькою; розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери недостатній; рівень комп'ютерної та інформаційної грамотності населення є недостатнім, впровадження нових методів навчання із застосуванням сучасних ІКТ - повільним; рівень інформаційної представленості України в Інтернет - просторі є низьким, а присутність україномовних інформаційних ресурсів - недостатньою; рівень державної підтримки виробництва засобів інформатизації, програмних засобів та впровадження ІКТ є недостатнім, що не забезпечує всіх потреб економіки і суспільного життя; спостерігаються нерівномірність забезпечення можливості доступу населення до комп'ютерних і телекомунікаційних засобів, поглиблення “ інформаційної нерівності ” між окремими регіонами, галузями економіки та різними верствами населення і т.д[31,c. 287].