поділити на три групи: сучасні, етнічні, історичні. Деякі стилі можуть успішно поєднуватися.
Інтермедія (лат. intermedius – проміжний, середній) – невеликий
розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави.
В європейському театрі пережила кілька видозмін – від коментувань Дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретацій античних сюжетів до музичних і
танцювальних номерів (інтерлюдій). В українській драматургії XVII–
XVIII ст.ст., де в основному експлуатувалися старо– та новозавітні сюжети, які не давали можливості адекватно й оперативно реагувати на тодішні суспільно-
політичні події, І. віддзеркалювала дійсність, починаючи з XVII ст.:
зафіксовано міжнаціональні стосунки, конфесійні проблеми тощо. Нині інтермедія має свій відособлений розмовний жанр естради.
Інтонація (лат. intono – голосно вимовляю) – обов’язковий атрибут усної мови – 1) ритміко-мелодична частина мови, чергування підвищення та пониження голосу; сукупність елементів мови, таких, як мелодика, ритм,
темп, інтенсивність, акцентний ряд, тембр та ін., є засобом вираження різноманітних синтаксичних значень та категорій, а також експресивного та емоційного забарвлення; 2) специфічний засіб художнього спілкування,
виразності і передачі емоційно насиченої думки за допомогою голосу та жесту, міміки, пантоміми; 3) організація музичних звуків, особливості музичного вислову; ступінь точності відтворення висоти звуків при звучанні музичного інструмента або співу; 4) притаманне віршованій мові підвищення голосу до середини віршованого періоду та пониження з паузою в його кінці,
надає складного забарвлення мелодиці вірша; певна манера вимови, яка виражає почуття, емоції читця; є одним із істотних засобів поезії. Основні типи інтонації: оповідний, запитальний, інтонація оклику. Ознаки інтонації:
інтенсивність – емоційна сила голосу; темп мовлення – швидкість вимови;
пауза – перерва у вимові, яка слугує для розділу тексту на фрази та речення.
Інтрига (франц. intrigue, лат. intrico – заплутую) – таємні дії, спрямовані проти кого-небудь. У мистецтві видовищ І. – дієвий елемент драматургії, без якого неможливо уявити рух конфлікту. І. – необхідний компонент постановки,
який збагачує зміст драматичного конфлікту, розкриває різноманітність характерів, створює передумови для творчого сприйняття глядачами подій.
Інтуїція (лат. intueri – пильно, уважно дивитися) – чуття, проникливість,
відчуття на рівні підсвідомості. Здатність безпосередньо і швидко знаходити правильне рішення задачі, орієнтуватися в складних життєвих ситуаціях, а
також передбачати хід подій при неусвідомленості розумового процесу.
У всякому разі, творча інтуїція – необхідна якість для актора.
К
Кабаре (франц. cabaret – кабачок) – кафе або ресторан з естрадним дивертисментом. Ревю – вистава за участю артистів естради. Спочатку це були імпровізовані вистави в літературних кафе, потім із кращих кабаре почали створюватися театри мініатюр і ресторани з естрадними програмами. Уперше виникли у Франції в ХІХ ст. як місце зустрічі творчих особистостей: поетів,
літераторів, музикантів, художників, акторів. У кін. ХІХ ст. кабаре сформувалися в новий видовищний різновид, поєднавшись, з однієї сторони з вар’єте, який виник раніше, з іншої – з «театром малих форм».
Кавалькада (франц. cavalcade, італ. cavalcata) – 1) група вершників, які їдуть разом на конях; 2) весільна – рух групи людей святково-обрядового характеру з використанням транспортних засобів; 3) у цирковому мистецтві – видовищна форма реклами. Кавалькади стають популярними в кін. ХІХ ст.,
пов’язані з виникненням у США та Європі пересувних залізничних цирків. Це було звичайне транспортування тварин і реквізиту з вокзалу до місця перебування цирку-шапіто. Артисти роз’їжджали по вулицям міста в яскравих костюмах верхи на конях, що давало старт великому, яскравому дійству. Це була грандіозна театралізована хода, яка не має певної шеренги та, як правило,
всі присутні могли стати співучасниками такої ходи. Нині кавалькади можуть вводити в дійства масових свят, театралізованих тематичних концертів,
концертах-реквіємах, маніфестаціях та ін.
Кабінет чорний (англ. black room – чорна кімната) – сцена, огорнута чорним оксамитом. Ефект чорного кабінету застосовували ще у традиційному китайському театрі. Уперше в європейській практиці використання ефекту чорного кабінету зафіксовано у символістичному театрі П. Фора, а згодом – у виставах Ж. Мельєса, К. Станіславського та ін.
Какофонія (грец. kakós – поганий і дгр. φωνή – звук) – неблагозвучність,
хаотичне нагромадження звуків. У мистецтві видовищ – порушення композиції і гармонії постановки.
Каламбур – дотеп, в основі якого лежить використання різних значень якогось одного слова або кількох різних слів, схожих звучанням, які викликають комічний ефект; гра слів.
Камерна постановка – дія, що відбувається в обмеженому просторі для невеликої кількості глядачів, т. з. «мала сцена».
Канва – рівень у структурі драми, який відповідає її підтекстові. Термін запроваджений у теорію драми К. Станіславським. Понятійний зміст і функціональне призначення К. окреслені М. Поляковим. Поняття і термін
«К.» – більш органічні і специфічні саме для драми, сутність якої визначається орієнтацією на театральну виставу. Внаслідок цього п’єса як літературна основа драми обмежена часом і простором, що змушує драматурга давати більше смислове навантаження на кожен елемент її структури. К. відбиває те, що в розмовній мові називають «підводною течією» дії, а психологи – зіткненням мотивів, які визначають вчинки дійових осіб, але не поіменовані в їх репліках,
не відбиті на сюжетно-подієвому, фабульному рівнях. К. Станіславський виділяв «план зовнішньої структури п’єси» і «план внутрішньої структури п’єси», яким у його концепції відповідали поняття сюжету і К. Сюжет драми – подієвий ланцюг у просторово-часовій послідовності, а К. – це підсюжетне,
надхарактерне, надсловесне явище. І тільки контекст дає систему засобів для виявлення підтексту в літературному творі і К. у драмі-виставі (п’єси М. Метерлінка, А. Чехова, С. Черкасенка, драматичні поеми Лесі Українки,
сучасна драматургія «абсурду» тощо). Відношення «сюжет – канва» породжують драматичну напругу в межах однієї системи взаємин і внутрішньої взаємодії дійових осіб, зумовлюють логіку дії. Індивідуальність персонажа драми розкривається глядачеві тільки у взаємодії.
Канон (грец. kanon – правило) – певна послідовність. Сукупність художніх прийомів або правил, які вважалися обов’язковими в ту чи іншу епоху а також відповідні їм зразки.
Капусник – жартівлива гумористична пародійна вистава, переважно на театральну злободенну місцеву тематику. У дореволюційні роки такі вистави влаштовували під час посту, тому звідси і назва за традиційною стравою – капустою. Спочатку це були вечері, які влаштовував директор театру для акторів після закінчення театрального сезону в перший понеділок Великого посту. На стіл ставили тарілку з великим качаном кислої капусти – символ посту. Зі змінами напрямів у мистецтві на поч. ХХ ст. капусники набувають більш розважального характеру з розігруванням сценок, пародій, естрадних дивертисментів, балаганних і циркових номерів та ін. Актори намагалися не стільки висміяти балаганну традицію, скільки поіронізувати над собою. Згодом капусники стали популярними у багатьох творчих колективах: акторський капусник, студентський капусник і т. д.
Карнавал (нім. Cаrnаvаl, Fаstnасht; англ. cаrnаvаl, bаnnосks dау, fаsсhіng;
італ. саrnеvаlе, фр. саrnаvаl, чес. і словац. mаsорust, пол. zарustу, хорв. mеsорust, словен. рust, серб. сирнице, рос. масленица, укр. масляна, масляниця,
масниця) – вид масового святкування, що супроводжується народними гуляннями, танцями, маскарадами, іграми.
Катарсис (грец. kathаrsis – очищення – у давньогрецькій філософії – сутність естетичного переживання, зумовлена звільненням душі від тіла, від пристрастей і насолод (Платон). Запровадив термін Аристотель у «Поетиці» для визначення трагедії, в якій відбувається очищення емоцій мистецтвом (вона «за допомогою жалю і страху відтворює катарсис подібних афектів»). Більшість мистецтвознавців розглядає К. в етичному аспекті, виповненому естетичним смислом, коли реципієнт страждає разом із літературними персонажами.
Першим такий погляд обстоював Маджі (1550), його поділяли класи цисти Г.-
Е. Лессінг, Г.-В.-Ф. Гегель та ін. К. у драматичному та прозовому творі пов’язаний з композицією, з напруженими колізіями сюжетних ліній, які розв’язуються надто драматично (фінал повісті У. Самчука «Марія», де батько змушений вбити здегенерованого сина, а сам податися безвісти). У поезії К.
реалізується через градацію, напружену динаміку ліричного сюжету,
завершувану «вибухоподібною» кінцівкою, пуантом, що має здебільшого стисле, подеколи афористичне формулювання. Такий принцип властивий більшості поезій Є. Плужника, О. Близька, Ліни Костенко та ін.
Кафе-концерт (франц. Cafés-concerts) – у Франції XVIII ст. – один з різновидів театру кабаре. Перші кафе-концерти відомі з 1778 р. У кафе-
концертах представлялася різноманітна концертна програма з використанням сольних номерів, ексцентрики. Це – масштабні видовищні дивертисменти, які з розвитком концертної творчості вплинули на створення величезних концертних залів та розширення даних програм.
Кафе-спектакль (франц. café-spectacle) – у Франції ХІХ ст. – одна з назв кав’ярень, у яких здійснювався показ вистав, зібраних з окремих номерів – танців, гімнастичних вправ, фокусів тощо. Ці кав’ярні дістали поширення у зв’язку з обмеженнями щодо створення театрів.
Кафешантан (фр. cafe chantant – букв. кафе зі співом) – розважальний заклад – кафе з естрадою, де виконуються пісні і танці, переважно не зовсім