окремої особистості, що приховується за зовні пристойною респектабельністю та побожністю. В епоху Просвітництва слави неперевершеного комедіографа зажив П. Бомарше («Севільський цирульник», «Шалений день, або Весілля Фігаро», «Злочинна мати»). Витоки української К. – в інтермедійній частині шкільної драми та вертепу XVII–XVIII стст. Як і в кращих зразках європейської К., у центрі уваги національних авторів першої пол. XIX ст.: І. Котляревського
(«Москаль-чарівник»), Г. Квітки-Основ’яненка («Сватання на Гончарівці»),
П. Котлярова («Быт Малороссии», «Любка») – опиняється родинне життя героїв, їх побутові взаємини. Потворні явища дійсності, розвінчання неуцтва,
тупості, здирства та крутійства, моральної деградації дворянства втілені в комічних творах Г. Квітки-Основ’яненка, написаних російською мовою
(«Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», «Дворянские выборы», «Шельменко-денщик», «Шельменко – волостной писарь»). У др. пол.
XIX ст. з’явилися К., що розкривали життя та побут українського народу в нових суспільно-історичних умовах («За двома зайцями» М. Старицького, «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Чмир», «Мамаша» М. Кропивницького, «Майстер Черняк» І. Франка). Традиції української комедійної класики були продовжені в літературі XX ст. Одна з перших К. цього часу – «Рожеве павутиння» Я. Мамонтова. Вершини розвитку К. досягла у творчості М. Куліша («Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», «Мина Мазайло»). В літературі останніх десятиліть К. представлена в творчості О. Коломійця («Фараони»), О. Підсухи («Ясонівські молодиці»), Я. Стельмаха
(«Вікентій Прерозумний»), В. Минка («Жених із Аргентини»). У сучасній українській і світовій літературах К. набула ряду нових жанрових модифікацій:
трагікомедія (Л. Піранделло, Ж. Ануй), трагіфарс (Е. Іонеско), комічна алегорія
(Є. Шварц), комедія-притча (В. Минко).
Комедія масок, або Комедія дель арте (італ. commedia dell’arte –
професійна комедія) – різновид італійського імпровізованого народного театру доби Відродження, що успадкував традиції римської доби. Персонажі К. м. («слуги» – маски: Бригелла, Арлекін, Серветта, Пульчинелла; сатиричні маски:
старий купець Панталоне, а також ліричні герої без масок) були втіленням комічного гротеску, буфонади, яскравого видовища карнавального типу. Як театральний жанр К. м. вплинула на творчість Ж.-Б. Мольера, К. Гольдоні,
К. Гоцці, М. Гоголя та ін.
Комедія ситуацій – жанровий різновид комедії, розбудований на несподіваному повороті сюжетної лінії, інтризі чи “непередбачуваному” збігові обставин. К. с, відома з античної доби, розвивалася в середньовічних фарсах, у
комедії масок, в інтермедіях тощо. До цього жанру зверталися Т. де Моліна
(«Чеснотна Марта»), В. Шекспір («Комедія помилок»), Ж.-Б. Мольєр
(«Тартюф»), М. Гоголь («Ревізор»), І. Котляревський («Москаль-чарівник»),
І. Карпенко-Карий («Сто тисяч»), О. Коломієць («Фараони») та ін.
Комік (грец. komikos – комічний; нім. Komiker; англ. comic actor) –
артистичне амплуа: виконавець комедійних ролей.
Комічне (грец. komikos – смішний) – категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. У комічній ситуації людина інтуїтивно осягає невідповідність між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між високою метою і негідними засобами її досягнення. Ті суспільні явища, які втрачають свою доцільність, необхідність, але претендують на історичне буття, вагомість,
вартісність, прагнуть видати себе не тим, чим вони є насправді, стають об’єктом комічного висміювання. Дослідники К. (Аристотель, Т. Гоббс, Г.-В.-
Ф. Гегель, М. Чернишевський, А. Бергсон, Б. Борев, Б. Мінчин) встановили ряд об’єктивних передумов і суб’єктивних якостей людей, взаємодія яких необхідна для виникнення комічного ставлення. По-перше, К. стосується тільки гуманітарної сфери, суспільних явищ, а неживі предмети можуть лише опосередковано втягуватися в комічне ставлення людини до людей чи суспільних явищ. По-друге, суб’єкт комічного ставлення має відчувати свою перевагу над об’єктом висміювання і бути в цілковитій безпеці (страх за життя,
як правило, виключає почуття комізму). По-третє, несподівана невідповідність
очікуваного і дійсного в контакті людини з суспільством, між прогнозованим і справжнім розв’язком комічної ситуації динамізує почуття і емоційну напругу,
підтримує увагу учасників комічної ситуації (багато важать інтрига, перипетії).
По-четверте, будь-яка недоцільність, недоречність, абсурдність, відхилення від норми породжує нову грань комізму. По-п’яте, все мертве, механічне,
шаблонне, що видає себе за живе, природне, органічне, завжди викликає відчуття комічності.
Компіляція (лат. compilatio – крадіжка, грабіж) – неоригінальна,
несамостійна літературна чи наукова праця, зведена на запозиченнях чужих творів. Компіляційний характер мають науково-популярні твори, деякі види коментарів, словників та ін., що не знижує їхнього значення і необхідності.
Композиція (лат. compositio – побудова, складання, поєднання,
створення) – побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного,
представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом,
задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата. К. виражає взаємини, взаємозв’язок, взаємодію персонажів, сцен,
епізодів зображених подій, розділів твору; способів зображення і компонування художнього світу (розповідь, оповідь, опис, портрет, пейзаж, інтер’єр, монолог,
діалог, полілог, репліка, ремарка) і кутів зору суб’єктів художнього твору
(автора, розповідача, оповідача, персонажів). К. «дисциплінує» процес реалізації творчого задуму письменника, забезпечує відповідність задумові всіх рівнів структури художнього твору, сугерує і динамізує читацьке сприйняття.
Цю генеральну функцію К. здійснює на тематично-проблемному, сюжетно-
фабульному і мовленнєвомовному рівнях твору, кожен з яких є проявом активності художніх суб’єктів-персонажів, дійових осіб, ліричних героїв,
оповідачів, автора, адже тема вказує на коло зображених, представлених життєвих явищ, подій, які немислимі поза людиною. Сюжет і фабула характеризують динамічну сторону цих подій, їх розвиток через діяльність людей, наділених характерами, які, у свою чергу, формуються і виявляються в
обставинах (пейзажі, інтер’єрі), а вчинки персонажів, дійових осіб, оповідачів зумовлюються внутрішніми мотивами (архетипами, потягами, уявленнями,
думками, переконаннями, ідеалами), і все це разом передається мовленням суб’єктів художнього твору засобами мови, якою творить письменник.
Конкурс (лат. concursus – збіг, зіткнення) – змагання, яке дає змогу виявити найгідніших із його учасників або найкраще з того, що надіслане на огляд.
Контекст (лат. contextus – з’єднання, зв’язок) – закінчений у смисловому відношенні уривок, частина тексту, що дозволяє уточнити значення якого-
небудь слова або фрази.
Контражур (франц. à contre-jour – проти світла) – сценічна дія, що відбувається в просторі між джерелом освітлення і глядачами, в результаті чого учасники дії постають перед глядачами у вигляді своєрідного контуру (тіней)
на тлі освітленої декорації чи задника сцени.
Контрамарка (франц. contre-marque – записка) – значок, що видається взамін квитка, на знак права пройти на спектакль або концерт.
Контрапункт (нім. Kontrapunk) – режисерський засіб збільшення ємності мізансцени. Обсяг зображення, багатоплановість, багатство відтінків, що в результаті сприяє завоюванню глядацької довіри.
Контраст (франц. contraste – протилежність) – різко виражена протилежність. Швидко і повільно, плавно і уривчасто, тихо і голосно – у музиці, слові і дії. Поєднання світла і тіні, холодних і теплих тонів, округлих і гострих, геометрично правильних і вільних форм – у просторових мистецтвах.
Ці та інші найпростіші контрасти широко застосовуються в режисурі.
Конферанс (франц. conference) – 1) естрадний жанр; 2) виступ на сцені,
пов’язаний з оголошенням і коментарем (зазвичай комедійного характеру)
номерів естрадної вистави, концерту, а також текст самого виступу.
Конферансьє (франц. conierencicr – лектор, доповідач) – 1) артист естради, ведучий концерту; 2) актор виступає із самостійними, найчастіше з комедійними номерами. Мистецтво конферансу вимагає від артиста дотепності,
імпровізації, залучення кращих зразків сатири і гумору. Існує також парний та естафетний конферанс.
Конфетті (італ. confetti, лат. confectus – виготовлений) – різнокольорові маленькі кружальця з паперу, якими обсипають заради забави на балах і маскарадах.
Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення; фр. confliсt; англ. conflict, crisis; нім.
Konflikt; ісп. conflicto) – зіткнення протилежних інтересів і поглядів,
напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями. Залежно від сфери життєдіяльності людей К. поділяють на виробничі, громадські,
політичні, побутові. Вони, творчо трансформовані уявою митця відповідно до його задуму, живлять К. художніх творів і реалізуються передусім у сюжеті.
Тому сюжет трактують як форму художнього освоєння і здійснення К. Залежно від динаміки зародження, визрівання, розгортання, загострення і розв’язання К.
виділяють компоненти сюжету (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація,
розв’язка). Художній К. як створений письменником енергоносій художнього світу має в собі зародок цілісності твору, авторського світобачення, естетичну мотивацію всіх компонентів твору. Тому поза контекстом твору, в якому реалізується художній К., недосконалою є класифікація К. за тематикою
(виробничі, політичні, побутові, морально-етичні), типовістю (типові,
нетипові), питомою вагою у структурі твору (головні, другорядні), за сферою побутування (зовнішні, внутрішні), за гранями духовного світу (конфлікт між розумом і почуттям, обов’язком і честю), за приматом біологічного і соціального в людині (сексуальні потяги, фізіологічні потреби, моральні норми,
політичні догми). З погляду художнього втілення цих різновидів, дійсних чи створених уявою письменника, літературознавці передусім цікавляться двома типами К.: 1. К., персоніфіковані в групи дійових осіб з певними яскраво