Підсумовуючи поради психологів виокремлюю певні правила «відносин» дитина-телебачення:
Ø до 4 років - повна заборона телебачення;
Ø після 6 років « спілкування» з телевізором не повинно бути більше години на тиждень;
Ø після 10 років-2-3 години на тиждень;
Ø після 16 років обмеження можна знімати-дитина стала дорослою.
Психологам та педагогам необхідно вчасно привернути увагу батьків до проблеми впливу ЗМІ на формування особистості дитини, адже завжди легше боротися з причинами, ніж із наслідками.
Необхідно відзначити той факт, що повністю уникнути впливу телебачення не може навіть доросла людина, тому що для багатьох воно є не тільки джерелом інформації, а й засобом проведення вільного часу.
Не варто забувати і про те, що нерідко дитина просиджує перед телевізором довгі години тільки тому, що йому важко знайти собі інше заняття: батьки на роботі, бабуся і дідусь зайняті на дачі або десь ще. «Блакитний екран» - це єдина розвага, яке залишається малюку.
З метою уникнення проблем такого
типу ми розробили поради батькам(Додаток 2) щодо планування спільного часу
«батьки-діти-телебачення». Таким чином, пам'ятаючи про значну роль ЗМІ у житті
кожної людини, ми повинні пам'ятати про ту відповідальність, що покладена на
дорослих: зробити все можливе, щоб не допустити негативного впливу
інформаційного потоку на психіку дитини.
1.4 Медіа-освіта у сучасних школах
Медіа-освіта - частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіа-культури <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B0-%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0>, підготовку особистості <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C> до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%9C%D0%86>, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%BE>, кіно <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D0%BD%D0%BE>, телебачення <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F>), так і новітні (комп'ютерно опосередковане спілкування, Інтернет <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%82>, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.
Тобто медіа-освіта має на меті виховання медіа-грамотності <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B0-%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C>.
Однією з основних категорій медіа-психології є «творчість в процесі комунікування». Воно відбиває, з одного боку, здатність людини до спонтанного мислення і самовираження в умовах масової комунікації. З іншої, - фіксує специфічні особливості діяльності, що породжує, на рівні колективних процесів.
Масова комунікація - це процес розповсюдження масової соціальної інформації за допомогою технічних засобів (друк, радіо, телебачення, кіно, відеотехніка), це особливий вид соціального спілкування, що здійснюється в масштабах суспільства і є важливою передмовою суспільного розвитку та організації.
Людина ХХI століття існує у медіатизованому просторі - просторі радіо, телебачення, комп’ютерів, мобільного зв’язку, за допомогою яких вона пізнає світ, спілкується з іншими людьми. Медіа стійко увійшли у повсякденність, стали невід’ємною частиною усіх сфер нашого буття та задають останньому нові життєві умови та стандарти.
Проте сучасні ЗМІ - це сила, яка потужно й суперечливо впливає на думки, почуття та свідомість людини, перетворившись на головне джерело неформальної освіти громадян, провідний чинник соціалізації молодого покоління, його стихійного соціального навчання. Дедалі стає все більш зрозумілим, що ЗМІ - це не лише прогрес у комунікативній сфері, а й небезпека, що полягає у надмірному психологічному тиску, вираженій тенденції до маніпуляцій. До того ж, медіа-простір сьогодення перенасичено найрізноманітнішою «брудною» інформацією, так званими месиджами з елементами жорстокості та агресії, насильства та цинізму. Тому існування людини в подібному медіа-середовищі, яке є потенційно деструктивним, стає шкідливим, і в першу чергу для тих, чий індивідуальний розвиток лише починається або ще триває, тих, хто через свої природні вікові особливості дуже легко засвоює цінності пропоновані медіа, у тому числі й хибні, стереотипи мислення й поведінки, із задоволенням і довірою занурюється у віртуальний світ «дорослих» проблем і розваг. Саме ми, діти, опиняємося, під загрозою негативних впливів медіа-соціалізації, яка сьогодні дуже часто стає вимушеною та відбувається без належної участі та підтримки дорослих, поза їхньою увагою та контролем.
Тож осмислення проблеми деструктивного впливу ЗМІ на формування особистості є необхідним, а ще більше актуалізується на сучасному етапі, коли дедалі небезпечними стають ризики соціалізації дітей в умовах агресивного медіа-середовища, існування якого вже, безперечно, стало характерною рисою сьогодення.
Протидіяти негативному впливові телебачення належну увагу можна й потрібно в колі сім’ї. Звичайно, батьки не мають змоги весь час контролювати зміст та якість передач, які дивляться їхні діти, тому буде ефективнішим сформувати у дитини критичне, креативне, вдумливе ставлення до телебачення.
Певну частину телепередач, мультфільмів, кіно батьки зобов’язані дивитись разом з дітьми. З тим, щоб після спільного перегляду провести дискусію щодо побаченого на екрані, обговорити те, що тільки-но переглянули, висловити ставлення до того, що відбувається, реагувати відповідним чином на продукт, який насаджує не властиві для конкретно взятої родини цінності.
А ось буде чи ні телевізійна та
взагалі медійна продукція корисною або шкідливою для дитини, залежить від того,
яким буде її вживання - «стихійним» або навпаки - чітким та цілеспрямованим,
коли педагоги разом з батьками знайдуть та приведуть у дію механізм, що забезпечить
гармонійний розвиток особистості у взаємозв’язку з культурою медіа. Для
втілення в життя цієї умови педагогам і батькам у своїй взаємодії необхідно
мати довгострокову перспективу з використання медіа, зокрема телебачення, у
виховному процесі; постійно поширювати свої знання з питань медіаосвіти та
медіакультури; мати практичну можливість регулювати контакти молоді, наприклад,
з екранним мистецтвом; володіти методом визначення рівня виховного,
естетичного, морального, пізнавального тощо впливів з боку медіа на особистість
із тим, щоб мати можливість цей рівень контролювати.
.5 Перевірка життєвої позиції
школярів щодо засобів масової комунікації через призму діагностичного
дослідження
Багато людей, як молодих, так і літніх, присвячує перегляду телепрограм значну частину свого часу. Опитування показують, що до 18 років американський підліток проводить біля телевізора в середньому 15 000 годин! І це тільки телевізор! А ще - робота за комп'ютером, в Інтернеті. І те, що це справжнісінька пристрасть, стає очевидним, коли затяті телемани намагаються її позбутися.
Дане питання мене зацікавило, тому я вирішив провести анкетування «Ти, телебачення та персональний комп’ютер» (Додаток 3) у нашій школі методоманонімного діагностування учасників навчально-виховного процесу для перевірки їхньої життєвої позиції щодо засобів масової комунікації, самоаналіз.
Інтерпретація даного анкетування
показала, що учні надають перевагу Інтернету, телебаченню, як засобам масової
інформації. За переглядом телепрограм, у робочий день, однолітки проводять в
середньому 3-6 годин, у вихідний - від 7 годин. Найбільш популярними
телепередачами є музичні та розважальні програми, спортивні трансляції, художні
фільми, серед яких домінують зарубіжні бойовики, трилери, комедії, містика.
Аналізуючи частину опитувальника про ПК, робимо висновок, що ПК в основному
«розважальний комплекс» з музикою, іграми та мережею INTERNET.
Розділ ІІ. Вплив засобів масової
інформації на формування агресивності та насильства на психіку дітей різних
вікових періодів.
.1 Фільми жахів як осучаснена казка
У триваючих нині дискусіях з приводу необхідності охорони суспільної моралі найактуальнішим виглядає питання про можливі наслідки споживання населенням телевізійної інформації з елементами насильства й жахів. Відповідні фільми - бойовики, трилери, фільми жахів - упевнено кваліфікуються громадською думкою як "соціально небезпечні", такі, що чинять на психіку й поведінку глядачів виключно деструктивний вплив. При цьому особливий наголос робиться на негативних наслідках впливу згаданих фільмів на дітей та підлітків, чия психіка перебуває у стані формування і є, як прийнято вважати, вкрай чутливою до втручань з боку телебачення, яке називають "жорстоким", "агресивними" і "бездуховним". У зв’язку з цим все частіше йдеться про необхідність медіаосвіти населення і озвучується думка про те, що якщо не вдається переробити медіа, то треба змінити їхню аудиторію, прищепити їй "психологічний імунітет" до патогенного впливу ЗМІ, пов’язаний з надміром екранного насильства.
Постійне нагадування про ймовірність причинного зв’язку між переглядом фільмів жахів та деструктивною, асоціальною поведінкою глядачів, підтримує існуючі в свідомості людей сумніви й недовіру до цих фільмів, переконання щодо величезної шкоди, яку вони несуть дітям. З мого погляду, тут має місце однобічне, безальтернативне і через це певною мірою патогенне програмування громадської думки. Закономірним результатом цього програмування є те, що, незважаючи на відсутність будь-яких аргументованих доказів, переважна більшість (понад 65%) опитаних мною дорослих виступають категорично проти перегляду фільмів жахів дітьми. Однак, ми гадаємо, що громадськість негативно налаштована на ці фільми не стільки тому, що має конкретні підтвердження шкідливого їх впливу, скільки через те, що переконання щодо такого впливу насаджене їй тими ж мас-медіа.
Фільми жахів розглядаються переважно як такі, що становлять одну класифікаційну групу з іншими фільмами, де також присутні сцени насильства, передусім з трилерами та бойовиками. На відміну від дітей, які досить точно виділяють фільми жахів серед інших, дорослі сприймають і кваліфікують ці фільми як однорідні з бойовиками й трилерами і позначають усі їх разом, використовуючи типові емоційні кліше - "жахливі (аморальні, бездуховні, соціально небезпечні і т.ін.) фільми", "суцільні жахи й розпуста", "фільми, що пропагують культ насильства" тощо. Такі узагальнення є вкрай некоректними, оскільки всі згадані вище фільми належать до принципово різних жанрових напрямів кіно. Під час перегляду трилера, бойовика чи фільму жахів у свідомості глядачів актуалізуються неоднакові психологічні механізми сприймання і, отже, вони здатні чинити на глядацьку аудиторію неоднаковий вплив.
З огляду на це, я хотів би, щоб
кожен дорослий переглядаючи фільми жахів відповів собі на ряд запитань: «Чому
діти, незважаючи на пережитий емоційний дискомфорт, люблять дивитися фільми
жахів, або яке місце посідають ці фільми в житті сучасної дитини?». Відповівши
на ці запитання, я вважаю, що дорослі зробили б свій певний внесок у вирішення
даної проблеми.
.2 Вплив мультфільмів на психіку
дитини
Для початку зазирнемо в недалеке радянське минуле, а точніше у згадані 70-80 роки. Тоді мультики відзначалися не лише своєю рідкістю і недовготривалістю, але і своєю спокійною динамікою (винятком мабуть є «Ну, погоди!»). Дитяча психіка не страждала від занадто жвавих рухів персонажів, частої зміни сцен і прискореної або різкої музики. Згоден, майже в усіх мультиках були присутні динамічні моменти, коли персонажі співають, танцюють, когось наздоганяють і т.п. Але цього було дуже й дуже в міру.
Згадаємо тепер про поведінку персонажів, про їхню мову. Позитивні персонажі поводяться гідно на відміну від персонажів негативних, яким притаманні не дуже культурні манери, ламані, некрасиві жести. А мова персонажів взагалі заслуговує на окрему увагу. Хороші, добрі герої говорять красиво, ввічливо, інтелігентно, навіть між близькими друзями не допускається фамільярність (мені часто згадується, як крокодил Гена вітається з Чебурашкою, кажучи йому «Здрастуй», замість сьогоднішнього звичного «Привіт»). Цікаво, що негативні персонажі теж говорять літературною мовою, в їх висловлюваннях не почуєш нецензурної лексики, лайки.
Переважна більшість сучасних західних мультиків б’ють по психіці дітей своєю надмірною динамікою. Чим менша дитина, тим більше страждає вона від майже безперервної біганини персонажів, стає нервовою, неспокійною, у неї порушується сон.
Через мультики насаджується зовсім інша модель поведінки, не притаманна раніше нашому суспільству. На обличчі персонажів часто можна побачити зневажливий вираз (мені все байдуже, а з вами я взагалі рахуватись не збираюсь), їх рухи надміру розкуті, манери брутальні. Мова персонажів часто-густо пересипана різними жаргонними словечками.
Якщо узагальнити вищесказане, то стає очевидним, що вічні цінності у подібних мультиках просто паплюжаться. Ніхто не карає цих «героїв» за підступність, вбивство, не висміює їхні манери, не засуджує їхню зневагу до інших… Такі мультики виховують у дітях жорстокість і агресію, байдужість та зневагу до слабшого. Вони не змушують дітей роздумувати, переживати, співчувати. А якщо врахувати, що душі не дуже хочеться трудитися (така вже наша людська природа), то немає нічого дивного, що західні мультики з великою кількістю біганини або стрілянини здаються дітям набагато цікавішими за давніші - помірковані й інтелектуальні.
І все ж таки є серед західних мультиків такі, про які можна сказати добре слово. На мій погляд, це діснеєвська класика: «Попелюшка», «Білосніжка», «Піноккіо», «Анастасія», «Пітер Пен», «Спляча красуня», «Бембі», «Книга джунглів» і багато інших.
Ці мультики красиві, із мелодійною музикою, повчальні. Якби тільки не їх надмірна динаміка, від якої навіть у дорослого (я маю на увазі себе - підлітка) паморочиться в голові - ці мультики можна було б поставити врівень з радянськими.
Давайте розглянемо декілька поведінкових відхилень. Почнімо з агресії. Згадаймо «Покемонів». До чого там зводиться основна дія? Ці істоти одна одну вражають, прагнуть знищити. А що переживає дитина, дивлячись мультфільм? Вона ідентифікує себе з його героями. Такі закони сприйняття художнього твору. А ідентифікуючи себе з істотою, що успішно нищить інших істот, дитина поступово засвоює агресивні моделі поведінки, що винагороджуються почуттям перемоги. У її психіці виробляється своєрідна канавка агресивності. Торована колія, по якій рухаються її почуття.
Як же захистити душу і психіку
дитини від негативного впливу багатьох сучасних мультиків? Перш за все - до
трьох років взагалі не треба садити малюка перед телевізором. В цьому віці
дитина все одно не спроможна зрозуміти жодного мультика, для неї це просто
миготіння картинок, яке тільки збуджує її. Після трьох років треба починати
знайомити дитину зі спокійними радянськими мультиками. По можливості можна
створити власний фонд хороших мультиків.
.3 Дослідження актів насилля,
демонстрованих глядачеві телебачення
Необхідність поглиблення наукових досліджень проблем використання засобів масової інформації для запобігання негативного впливу серед неповнолітніх набуває актуальності також у зв’язку з розширенням технічних можливостей інформаційного забезпечення суспільства.
Я вважаю, що, показуючи дітям по телевізору величезну кількість сцен насильства, дорослі привчають їх до думки, що агресія - загальноприйнятний вихід із ситуацій. Деякі, навпаки, стверджують, що насильство, яке діти спостерігають на телеекрані, може слугувати заміщенням реальної агресії, в результаті якої агресивність дітей знижується, а не зростає.
Насильство, яке допомагає добру здобути перемогу над злом, більшості дітей не завдає шкоди. Але у свідомості деяких дітей щоденні приклади агресивної поведінки на телеекрані можуть поєднуватися з реальним життям, у якому багато ролей - батьків, братів і сестер, друзів - виконуються за допомогою агресивних і антисоціальних моделей. Це, в свою чергу, примножує прояв агресії в поведінці дитини, особливо з визначеними рисами чи особистості з емоційними проблемами.