2. Виробництво пралинових цукерок або типу праліне.
Глазуровані шоколадною глазур’ю цукерки прямокутної продовгуватої форми. Корпус зроблений з праліне.
Для виробництва пралінових цукерок використовується наступна сировина: цукор, какао терте; масло какао, кокосове масло, горіхи, молоко сухе цільне, обезжирене молоко, суха молочна сиворотка, вафлі.
Підготовка сировини до виробництва. Сировина повинна відповідати вимогам діючих нормативно - технічної документації, медико-біологічним вимогам та санітарним нормам якості продовольчої сировини та харчових продуктів. Підготовка сировини до виробництва здійснюється згідно з «Технологічною інструкцією з підготовки сировини та напівфабрикатів до виробництва» та «Інструкцією по упередженню потрапляння зайвих предметів в продукцію» з дотримання санітарних норм та правил.
Підготовлення корпусу з праліне. Приготовану пралінову масу завантажують в мішальну машину. Додають дроблені вафлі, горіх згідно рецепту та гарно змішують. Підготовлену масу транспортером завантажують до воронки лінії ШПФ, звідки маса похилим шнеком подається в давильну головку для формування джгутів. Сформовані джути проходять скрізь холодильну камеру, де температура складає 14+2ºС (термометр біметалевий, вимірюванням -30...+50ºС). Потім гільотиновим ножем джути ріжуть на окремі корпуса цукерок, після цього корпуса проходять скрізь холодильну камеру, де температура складає 10+2ºС для останнього застигання корпусу (термометр біметалевий, вимірюванням -30...+50ºС).
Глазуровання цукерок. Застивши корпуса завантажуючим транспортером подають на глазуровочну машину. Температура глазурі 30+2 оС (термометр манометричний жидкосний, вимірюванням 0...+ 100 оС). Глазуровані цукерки по транспортеру проходять скрізь холодильну камеру, де температура складає 10+2 оС (термометр жидкосний, вимірюванням - 20 ... + 30 оС). Охолоджені глазуровані цукерки збирають на картонні листи та по транспортеру подають на загортковий напівавтомат ЕУ-5.
Обгортання, упаковка, маркірування, транспортування та зберігання. На загорткових напівавтоматах ЕУ-5 цукерки загортають в етикетку, розфасовують у гофре-короба та маркирують згідно ДСТУ 4135-2002. упаковані цукерки транспортером подають в склад готової продукції, де зберігаються при температурі 18+3 оС та відносній вологості повітря не більш 75%.
3. Виробництво шоколаду
Шоколад звичайний з добавками та без добавок, десертний добавками та без добавок випускається загорнутим в формі плиток масою 25г, 50г, 100г.
Для виробництва шоколаду використовується наступна сировина: цукор, какао терте; какао масло, арахіс, горіхи, молоко сухе цільне, сухе обезжирене молоко, фосфатиди, ароматизатори.
Розглянемо технологічний процес виробництва шоколаду.
Підготовка сировини до виробництва. Сировина повинна відповідати вимогам діючих нормативно - технічної документації, медико-біологічним вимогам та санітарним нормам якості продовольчої сировини та харчових продуктів. Підготовка сировини до виробництва здійснюється згідно з «Технологічною інструкцією з підготовки сировини та напівфабрикатів до виробництва» та «Інструкцією по упередженню потрапляння зайвих предметів в продукцію» з дотримання санітарних норм та правил.
Приготування шоколадної маси. Змішування рецептурних компонентів здійснюється в меланжері. Згідно з робочою рецептурою відвішується рецептурна кількість сировини та завантажується в наступній послідовності: з початку какао терте, 1/2 частини какао масла, цукор. Суміш перемішують протягом 10-15 хв. до однорідної маси. Подрібнення шоколадної маси здійснюється на трьохвалковому та п’ятивалковому млині. Первинно подрібнена на трьохвалковому млині маса після вальцювання має порошкоподібний стан. Для досягнення потрібного ступеня подрібнення шоколадна маса подається на п’ятивалковий млин для повторного вальцювання. Після вальцювання шоколадна маса подається в мікс-машину, де додають останню кількість какао-масла та фосфатиди. Тут суміш добре перемішується протягом 10 - 15 хв. після цього шоколадна маса через «292»- установку перекачується в конш-машину для конширування. Контирування шоколадної маси проводиться у чотирьох коритних оброблюючих машинах. Шоколадну масу для звичайного шоколаду без добавок та з добавками конширують 24 години при температурі не більш 70оС. Шоколадну масу з молоком конширують 5-6 годин при температурі не більш 50оС. В кінці конширування додають ароматизатори. Ступень подріблення звичайного шоколаду без добавок та з добавками не менше 92%. Продовження обробки десертного шоколаду без добавок в коритній конш-машині складає 72 години при температурі не більш 70оС, де при енергичному перемішуванні відбувається гомогенізація шоколадної маси, пом’якшується в’язкий смак шоколаду, знищуються литючи кислоти (оцетна). Ступень подріблення десертного шоколаду з добавками не менше 96%.
Формування шоколаду. Шоколадну масу з конш-машини перекачують скрізь сито (діаметр ячейки 2 мм) в темперовочну машину, де інтенсивно перемішують та охолоджують до температури 30+1 оС (логометр , вимірюванням - 50 ... + 50 оС, термометр електроконтактний, вимірюванням 0 ... + 70 оС). Якщо шоколад з добавками, сюди додають різні добавки по рецепту (горіх, вафлі, арахіс та інші). Потім масу перекачують до отливальної головки формувального агрегату. Готова шоколадна маса при температурі 30+1оС відливають у форми. Температура форм 30+1оС (терморегулятор ТРЦ-02 з вимірюванням -50 ... -150оС, ціна шкали 1оС). Форми з шоколадною масою проходять скрізь трясостіл, при цьому заповнюються всі виїмки знищуються пухирці повітря. Потім форми з шоколадною масою проходять через охолоджуючу камеру з температурою 8+3оС (термометр рідинний малометричний, вимірюванням -30 ... - 50оС). Готовий шоколад через вібраційну машину вибивається на транспортер та подається на загорточні машини.
Загортання та упаковка шоколаду проводиться згідно ДСТУ
3924-2000.
2.2 Небезпека речовин та матеріалів, що обертаються в
техпроцесі
Цукор - С12 Н22 О11, горюча порошкообразна речовина. Мол. вага 342,3, уд. вага 1588 кг/м3 , температура плавлення 160 оС, при температурі кипіння розлягається. Взвішений в повітрі пил дуже вибухонебезпечний. Нижня межа вибуху фракції 140 мк 8,9 г/м3 ; фракції 17 мк 15,0 г/м3 .температура само спалахування 525 оС, мінімальна енергія запалювання 30 мДж. Осівший пил пожежонебезпечний; температура спалахування 350оС. Гасити водою, піною. Самим ефективним засобом гасіння палаючого пилу є розпилена вода з змочувачами та повітряно-механічна піна. Забороняється використовувати компактні струмені, так як об’єм приміщення може заповнитися пилом та привести до вибуху пилеповітряної суміші від джерела запалювання. При об’ємному гасінні ефективніше застосовувати газові вогнегасильні склади та високо кратну піну. Також можна використовувати технологічний пар та димові гази. Треба мати на увазі, що вуглекислота не гасить тліючи матеріали, в цьому випадку необхідно гасити тліючи джерела розпилеою водою зі змочувачем.
Картон гофрований - горючий прокладочний матеріал. Вологість 5,7%. Вага 1 м2 0,67 кг; коефіцієнт теплопровідності 0,66 ккал/м*г*град; теплоємкість 0,36 ккал/кг·К; показник загоряння більш 2,1. температура спалахування 258оС, температура самоспалахування 427оС. Придатний до теплового самозаймання; температура тління 258оС. Запобігати дій джерел нагріву з температурою вище 100оС. Гасити водою, піною.
Папір - товщина від 6 до 300 мк; вага 1 м2 від 8 до250 г. Матеріал горючий. При зберіганні в кіпах здатен до теплового самозаймання, температура самозаймання 100 оС. При дії азотної кислоти та других сильних окислювачів схильний до хімічного самозаймання. При зберіганні в кіпах охороняти від джерел нагрівання з температурою вище 100оС. Гасити водою, піною.
Мастило компресорне - горюча в’язка рідина.
Мастило МС-20 93,995, присадка ЦИАТИМ 339 6,0 , присадка ПМС- 200 А, 0,005, нижня концентраційна межа розповсюдження полум’я 200°С, верхня - 241°С.
Мастило МС-20 93,495, присадка ЦИАТИМ 3384,0 , присадка ПМС-200 А 0,005, присадка ПМС 0,5 , присадка ДФ-12,0, НКМРП - 207°С, ВКМРП - 244°С.
Мастило генераторне - горюча рідина, молекулярна маса 300, щільність 1030 кг/м3. Температура спалахування 112-182°С. Температура самоспалахування 410-435 °С.
Мастило циліндрове - горюча в’язка рідина. Щільність 927 кг/м3. Температура спалахування - 197°С. Температура самоспалахування - 350°С. Граничні температурі розповсюдження полум’я: нижня - 170°С, верхня - 210°С.
Аміак - газ, що не має забарвлення, із задушливим різким запахом і ядучим смаком.
Зріджений аміак при температурі вище -33,4оС при атмосферному тиску (0,1мпа) переходить у газоподібний стан.
Густина аміаку в рідкому стані - 0,682 г/см3. Густина пароподібного аміаку - 0,77 кг/м3. За умови інтенсивного випаровування аміаку у рідкому стані його температура може знизитися до -65оС.
Аміак добре розчиняється у воді: в одному об’ємі води розчиняється, при кімнатній температурі, близько 700 об’ємів газоподібного аміаку.
Подача води на поверхню рідкого аміаку може привести до його інтенсивного закипання та утворення аерозольної суміші, яка включає до свого складу, крім пари, краплі аміаку розміром 10-30 мкм. Дана аерозольна хмара має більшу густину, ніж навколишнє повітря. Основним фактором, що визначає рух хмари, є сила тяжіння. Якщо, біля місця викиду аміаку мається улоговина чи вибалка, то більша частина хмари може розповсюджуватися уздовж них, навіть якщо напрямок вітру не збігається з напрямком улоговини. Це пояснюється тим, що аерозольна хмара холодна і має більшу густину ніж газоподібний аміак. Але по мірі нагрівання хмара буде пересуватися в основному в напрямку вітру.
Контакт аміаку зі ртуттю, хлором, йодом, бромом, кальцієм, оксидом срібла і деякими іншими хімічними речовинами може призвести до утворення вибухових сполук.
Рідкий і газоподібний аміак, а також його водний розчин вступає в хімічну реакцію з алюмінієм, лужними та лужноземельними металами з утворенням, залежно від умов, нітридів або амідів металів. Як результат, на металевих поверхнях особистих засобів захисту, що мають контакт з аміаком, можуть утворюватися раковини та інші пошкодження.
Рідкий аміак - важко горюча речовина. Газоподібний аміак є горючим газом. Вибухонебезпечна концентрація аміаку в повітрі - 15-20%, у кисні - 13,5-79%. Температурні межі розповсюдження полум’я (розсіяні): нижній - мінус 65,5оС, верхній - мінус 56,1оС. Температура самоспалахування аміаку 650оС. Гасити водою. Аміак відзначається задушливою та нейротропною дією.
Високі концентрації аміаку викликають сильне виділення сліз
та біль в очах, порушення дихання, нестримні приступи кашлю, запаморочення,
біль у шлунку, блювання, затримку сечі, слабкість у м’язах, судоми, порушення
кровообігу та обмінних процесів у корі головного мозку, значно зменшують
здатність тканин засвоювати кисень. Аміак також має курареподібну дію.
.3 Аналіз можливого виникнення джерел небезпеки
Джерелами неебезпеки при роботі виробничих ліній є:
теплота тертя частин машин та станків, що швидко обертаються, при недостатній змазці, іскри удару у випадку порушення взаємного положення рухомих та нерухомих деталей механізмів;
теплові прояви електричного струму при механічному пошкоджені ізоляції кабелів електродвигунів станків та різних пил, а також при перевантаженні цих електродвигунів;
іскрові розряди статичної електрики та блискавки;
теплота нагріву транспортерів та приводних ременів при прослизуванні.
Ще одним джерелом запалення являється перегрів підшипників. При невідповідності електрообладнання діючим вимогам також є загроза виникнення джерела запалення. У вигляді електричних іскор і дуг(при коротких замкненнях, через мірного перегріву двигунів, контактів, а також апаратів при перевантаженні) також виникають джерела запалення.
Також на фабриці можливе виникнення вибуху в приміщенні
помелу цукру.
3. АНАЛІЗ РОБОТИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ З ПОЖЕЖНОЇ ТА
ТЕХНОГЕННОЇ НЕБЕЗПЕКИ, ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Перевірки об'єктів повинні плануватися рівномірно протягом року. Після проведення комплексних перевірок, встановлюється контроль за виконанням запропонованих заходів.
У місцевих органах державного нагляду з пожежної та техногенної безпеки, цивільного захисту складаються річні плани-графіки перевірок об'єктів. Це планування може здійснюватись у журналі обліку ПНО та ОПН.
За змістом перевірки поділяються на комплексні, контрольні та оперативні (цільові).
При комплексних перевірках розглядаються всі питання діяльності об'єктів.
У ході контрольних перевірок розглядається ступінь усунення порушень, виявлених за результатами комплексних перевірок.
Метою оперативних (цільових) перевірок є тільки ті питання, з яких отримані завдання від керівництва центрального, територіальних та місцевих органів державного нагляду з техногенної безпеки, перевірки аварійних ситуацій, а також ті, що проводяться за сигналами і скаргами населення.
Комплексні та контрольні перевірки здійснюються за планом, а цільові -одноразово. Перевірки діяльності об'єктів можуть проводитись із залученням спеціалістів інших органів нагляду та контролю, науково-дослідних установ, представників місцевих органів виконавчої влади і громадськості, у тому числі громадських інспекторів.
Періодичність комплексних перевірок планується залежно від обставин у районі та регіоні розташування об'єкта, але не менше одного разу на рік. Комплексні перевірки проводяться бригадним методом, спільно з працівниками органів Державної інспекції техногенної безпеки.
З метою контролю за виконанням рішень (приписів, постанов) уповноважених осіб органів державного нагляду з техногенної безпеки, готовності до дій в умовах надзвичайних ситуацій підприємств, установ та організацій, утримання в постійній готовності на ПНО локальних систем виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій і локальних систем оповіщення населення, що проживає у зонах можливого ураження, та персоналу цих об'єктів проводяться контрольні перевірки.
Керівники територіальних та місцевих органів державного нагляду з техногенної безпеки здійснюють контроль за своєчасним виконанням планів робіт. Про виконання заходів у планах робляться відповідні відмітки. Позапланова робота обліковується додатково.
Місцеві органи державного нагляду з техногенної безпеки постійно здійснюють контроль за повнотою обліку ПНО та ОПН, вносять зміни до журналу обліку ПНО та ОПН.
У ході підготовки до перевірки об'єктів необхідно:
- відповідно до чинного законодавства повідомити керівництво (власника) об'єкта про початок проведення перевірки, її мету, завдання і обсяги;
- ознайомитися з матеріалами попередніх перевірок та виявленими недоліками;
підготувати нормативно-правові документи за напрямком перевірки;
ознайомитися з нормативними документами організації або підприємства, що перевіряється;
оформити відповідні документи для відрядження, а за необхідності - спеціальний допуск встановленого зразка.
Перевірка об'єкта проводиться після представлення керівництву підприємства. Робота, спеціально уповноваженої особи органу державного нагляду продовжується з особою, визначеною керівником (власником) підприємства.
Для здійснення перевірки необхідно ознайомитися з основними правилами техніки безпеки і промислової санітарії, дотримання яких при огляді об'єктів дозволить уникнути нещасних випадків. Огляд території здійснюється тільки в супроводі відповідального представника об'єкта.
Основні питання, які підлягають розгляду при перевірці ПНО або ОПН:
- проведення паспортизації ПНО та реєстрація в Державному реєстрі ПНО, що веде Державний департамент страхового фонду документації;
- результати проведення ідентифікації ПНО;
наявність декларації безпеки ОПН та результатів експертизи;
наявність договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єкта господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на ОПН;
ступінь виконання заходів, викладених у матеріалах за результатами попередніх перевірок;
наявність аварійно-рятувальних підрозділів, положення про них;