Дипломная (вкр): Захист права інтелектуальної власності на торгівельні марки в господарських судах України

) прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Даний критерій дозволяє захистити особисті немайнові інтереси відомих осіб, з однієї сторони, та не суперечить принципам гуманності і моралі, з іншої, тому що використання прізвища відомої особи в зв’язку з торгівлею товарами може призвести до зниження його імені, репутації.

Хоча, безумовно, такі позначення є дуже привабливими для підприємців. Магнетизм відомого прізвища чи портрету на товарах притягує споживача, на нього впливають авторитет відомої особи, та попит на товари неспинно збільшується.

Cлід зауважити, що ст. 6 Закону виділяє окремо групу позначень, які не мають розрізняльної здатності, а нижче перераховані інші групи позначень, які також відносяться до таких, які не мають розрізняльної здатності.

Основна проблема полягає в тому, що вітчизняний законодавець вживає термін «позначення, які не мають розрізняльної здатності» не в якості узагальнюючого поняття для всіх вищезгаданих категорій позначень, а лише стосовно однієї групи - позначень без відмітних ознак.

Наявність такого правового положення характерна не лише для національного законодавства України, але також для зарубіжної законодавчої практики. В зв’язку з чим правова доктрина змушена вживати один і той самий термін - позначення, які не мають розрізняльної здатності - у двох значеннях: широкому (як узагальнюючого терміну для всіх груп позначень, які об’єктивно чи суб’єктивно не можуть виконувати функції торговельних марок) та вузькому (для вказівки лише на одну з вищеназваних груп у відповідності з нормами законодавства про торговельні марки).

Професор Сергєєв О.П. та Демченко Т.С. вважають, що найпростішим рішенням даної проблеми могло б бути введення до законодавства нового терміну, який більш чітко відображатиме сутність саме тих позначень, у яких відсутні «ознаки оригінальності та індивідуальності».

Зокрема, для вказівки на цю категорію знаків можна застосовувати термін «позначення, які не мають відмітних ознак». За таких обставин, доктрина буде оперувати двома термінами - «позначення, які не мають розрізняльної здатності» та «позначення, які не мають відмітних ознак». В результаті ми уникнемо некоректності тлумачення поняття «розрізняльна здатність» як в теоретичних дослідженнях, так і в правозастосовчій практиці.

Крім того, оманливі позначення, або такі, що можуть ввести в оману не відносяться до позначень, які не мають розрізняльної здатності, їх можна віднести до знаків з можливим негативним впливом, як наприклад, позначення що суперечать принципам гуманності та моралі.

Враховуючи вищевикладене та рекомендації ВОІВ щодо торговельних марок, можна викласти умови надання правової охорони, встановлені ст.ст. 5, 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» в наступній редакції:

«1. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону позначення:

ü  які суперечать публічному порядку, принципам гуманності і моралі;

ü  є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;

ü  які зображують або імітують державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми), офіційні назви держав, емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій, офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки, нагороди та інші відзнаки.

. Не можуть одержати правову охорону позначення, які не мають розрізняльної здатності, а саме:

ü  позначення, які не мають відмітних ознак та не набули таких внаслідок використання;

ü  складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;

ü  складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами;

ü  відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності».

Згідно Річного звіту Державної служби інтелектуальної власності в Україні за 2011 рік до Установи надійшло 21091 заявок на знаки для товарів і послуг. Активність національних заявників у поданні заявок порівняно з попереднім роком практично не змінилася, іноземних - зросла на 9% (табл. 1, рис.1).

У звітному році зареєстровано 16677 свідоцтв на знаки для товарів і послуг. Із загальної кількості зареєстрованих свідоцтв 12854 (77,1%) становлять реєстрації на ім’я національних заявників.

Станом на 1 січня 2012 р. зареєстровано 150077 свідоцтв на знаки для товарів і послуг, є чинними 133411 Таблиця 1.

Таблиця 1. Надходження заявок та реєстрація свідоцтв на знаки для товарів і послуг за національною процедурою

1.4 Спосиби захисту прав на знак для товарів і послуг

Торговельна марка є засобом індивідуалізації учасників цивільного обороту та виробленої ними продукції, є важливим та невід’ємним елементом ринкової економіки. Від інтенсивності використання засобів індивідуалізації у більшості випадків залежить успішність бізнесу, підприємницький імідж та розмір отриманого учасниками прибутку.

Необхідність забезпечення надійної правової охорони товарних знаків визнана вже досить давно. Власники товарних знаків послідовно відстоюють необхідність того, щоб такому важливому об'єкту промислової власності, який є стимулом для інвестицій, був забезпечений певний рівень юридичного захисту. Це особливо важливо для країн з перехідною економікою.

Відсутність належного рівня правової охорони та правового забезпечення товарних знаків стримує ініціативу підприємців та інвесторів міжнародного рівня, які мають змогу витрачати значні фінансові ресурси на просування високоякісної фірмової продукції.

Не менше зацікавлені у надійній правовій охороні своїх товарних знаків вітчизняні виробники. Все це сприяє розвитку економіки не тільки зовні, але і з середини. Звернемося до доповіді Комітету по патентах Сенату США, який був підготовлений у 1946 році для представлення у Сенаті Закону про товарні знаки, відомого як Закон Ленхема:

«Товарні знаки насправді є квінтесенцією конкурентної боротьби, тому що, даючи змогу покупцеві розрізняти товари, надають можливість вибору між конкуруючими товарами. Наявність товарного знака спонукає виробника до конкуренції, надавати діловій спільноті можливість використовувати переваги репутації та престижу, упереджуючи перехід споживача від тих, хто створив товарний знак до тих, хто не має до нього ніякого стосунку».

Неправомірне використання знаків для товарів і послуг, а також інші дії, що заподіюють чи можуть заподіяти шкоду власникові прав на них, зумовлюють цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

На жаль, за останні роки порушення в даній сфері в зв’язку із загальним послабленням правопорядку в країні і розвитком приватнопідприємницької діяльності досягли невиданих раніше масштабів.

Український ринок буквально переповнений підробленими низькоякісними товарами, які імпортуються, а також виробляються всередині країни дрібними приватними підприємцями та фізичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю.

Відповідно до ст. 16 і 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» порушенням прав власника на знак для товарів і послуг визнається несанкціоноване застосування цього знака на товарах і при наданні послуг, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, при демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, на бланках та іншій документації. Ії ознакою є введення товарного знаку чи товару, позначеного цим знаком, в господарський обіг.

Якщо такої мети особа, яка використовує товарний знак чи товар, що маркованим чужим товарним знаком, не переслідує, його дії не створюють порушення.

Так, наприклад, саме по собі зберігання товару, маркованого чужим товарним знаком, коли зберігач лише надав складські приміщення для зберігання товару, який збирається пустити в обіг інша особа, порушенням прав власника товарного знаку зі сторони зберігача не являється. Навпаки, якщо зберігання продукції з товарним знаком, використовується без дозволу його власника, здійснюється з метою введення такої продукції в господарський обіг, воно визнається порушенням прав на товарний знак.

Захист прав на знаки для товарів і послуг здійснюється переважно в юрисдикційній формі в межах адміністративної, цивільно-правової та кримінально-правової процедур. Адміністративно-правовий захист порушених прав або прав, що оспорюються, полягає, по-перше, у звертанні із заявою про порушення правил добросовісної конкуренції до Антимонопольного комітету України чи його територіальних органів і, по-друге, у подачі скарги до вищого за належністю органу організації-порушника, якщо такий існує.

Основні правові засади охорони прав інтелектуальної власності викладені в Цивільному та Господарському кодексах України та спеціальному законодавстві з охорони прав інтелектуальної власності.

Захист прав інтелектуальної власності - це заходи, які застосовуються у випадках, коли права на той чи інший об’єкт інтелектуальної власності порушені чи оскаржені. Відповідно до норм чинного законодавства це передбачена законом діяльність із визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що стають на заваді реалізації прав та законних інтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності.

Деякі автори дають поняття захисту прав інтелектуальної власності, як передбачену законом діяльність уповноважених державних органів по визнанню, поновленню прав, а також усунення перешкод, що стають на заваді реалізації прав та законних інтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності.

Однак, відповідно до ст. 19 ЦКУ, особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.

Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. При цьому, способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Тобто, захист може провадити не тільки спеціально уповноважені органи а і сама особа, права якої порушені. Наприклад, при порушенні прав на знак для товарів і послуг, за заявою власника свідоцтва може бути проведене спеціальне дослідження, з висновком про наявність схожості до ступеню змішування знаків. Після чого, правовласник може направити претензію порушнику про припинення незаконних дій.

Діяльність щодо захисту прав здійснюється у встановленому законодавством порядку, тобто із застосуванням належної форми, засобів і способів захисту. Захист прав на торговельну марку в судовому порядку є найбільш дієвим і ефективним для встановлення істини.

Слід зазначити, що основна кількість справ стосується знаків для товарів та послуг - це близько 90% від загальної кількості судових справ, пов’язаних з промисловою власністю.

Частиною 1 ст. 432 ЦКУ передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.

В ч. 2 ст. 16 ЦКУ визначені загальні способи захисту права інтелектуальної власності, перелік яких не є вичерпним.. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж той, що встановлений договором або законом.

Загальним порядком захисту порушених прав на знаки для товарів і послуг є їхній цивільно-правовий захист, реалізований у межах судового (позовного) порядку. Нині більшість спорів, пов'язаних із порушенням названих прав належать до компетенції господарських судів. Щодо спорів, де однією із сторін є фізична особа, то вони розглядаються місцевими судами.

Способи захисту порушених прав на знаки для товарів і послуг або прав, що оспорюються, полягають у такому, - передусім власник прав на знак для товарів і послуг, права якого оспорюються або не визнаються іншими особами, може вимагати офіційного визнання цих прав. Однак з урахуванням того, що виникнення прав на ці знаки залежить від їх державної реєстрації, для заяви подібних вимог немає підґрунтя. Спори такого роду виникають здебільшого при реорганізації юридичних осіб, якщо в ході її нечітко визначені права та обов'язки знов утворених організацій.

Крім того, позов про визнання прав на знак для товарів і послуг може бути заявлений особою, яка претендує на охорону прав на її знак на підставі того, що він добре відомий на території України.

Найпоширенішим способом захисту прав на знаки для товарів і послуг, що випливає з порушення прав на цей знак, є вимога про припинення його подальшого використання. Цю вимогу можна заявити і з метою недопущення правопорушення, що готується. Наприклад, коли незаконно маркований чужим позначенням товар тільки готується до реалізації або ввезення на територію країни.

До цього способу захисту прав подібна вимога про вилучення з товару або його упаковки незаконно використовуваного знака для товарів і послуг чи позначення, схожого з ним до ступеня змішування, або знищення вже виготовлених зображень знака. Нерідко це зробити неможливо без заподіяння істотної шкоди самому товару. Вважаємо, що у таких випадках товар підлягає знищенню чи переробці.

Якщо внаслідок незаконного використання знаків для товарів і послуг були заподіяні збитки, вони повинні відшкодовуватись у повному обсязі. Потерпілим тут є власник прав на знак, який і має право на відшкодування збитків. Коли правопорушенням зачіпаються законні інтереси ліцензіатів, їх теж треба розглядати як потерпілих, що мають право на відшкодування збитків. Власник прав на знак для товарів і послуг як упущену вигоду може вважати доходи, що отримані особами, які незаконно використовували цей знак.