Курсовая работа (т): Іноземне інвестування в економіку України: масштаби, структура, ефективність

Галузева структура закордонних інвестицій в Україну на 31.12.2011 зображена на рис. 2.4. Якщо порівнювати її зі структурою на 01.01.2003, то частка фінансової діяльності зросла з 7,7% до 33,1%, а частка промисловості зменшилася з 51,6% до 30,9%.

Рис.2.4. Галузева структура закордонних інвестицій в Україну на 31.12.2011[11]

За даними Державної служби статистики України, протягом останніх років знижуються темпи росту інвестицій в основний капітал, за січень-вересень 2010 року освоєно (використано) інвестицій в основний капітал близько 84 млрд.грн., при цьому, частка освоєних інвестицій в нематеріальні активи, в цьому періоді, складає лише 4 % загального обсягу капітальних інвестицій; ступінь зносу основних засобів перевищує 60 %. Внаслідок таких тенденцій, відновлюється попередня експортоорієнтована модель економічного зростання, знижуються позиції України в суверенних кредитних рейтингах, звужується доступ вітчизняних компаній до кредитних боргових ресурсів, погіршується інвестиційний клімат в Україні.

Країни-інвестори

Кількість країн світу, які інвестують економіку України, на 1 січня 1996 року становила 94 країни, на початок 2011 року - 128. Упродовж 15 років десятка основних країн-інвесторів України змінювалась. У 2010 році основними країнами-інвесторами були Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Франція, Сполучене Королівство, Швеція, Віргінські Острови, Британські та США, яким належить понад 82% загального обсягу прямих інвестицій.Порівняно з 1996 роком зі складу десяти найбільших країн-інвесторів вибули Швейцарія, Ірландія, Бельгія і Польща.

Найбільшими інвесторами в Україну за обсягом інвестицій в 2010 році були країни ЄС (54%) та Росія (15,6%).

На рис.2.5 зображено динаміку інвестиційних надходжень з країн СНД та ЄС. Інвестиції з країн СНД значно поступаються розмірам інвестицій з країн ЄС, а також їхнє зростання є значно повільнішим. Станом на початок 2011 року у географічному розподілі ПІІ в Україну переважають країни ЄС - 41411 млн.дол.США, проти 4039 млн.дол. США - з країн СНД. Серед інструментів інвестування в країнах ЄС та СНД превалює вкладання в акціонерний капітал підприємств.

Рис.2.5. Динаміка інвестиційних надходжень з країн СНД та ЄС

Основними країнами-інвесторами являються Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Велика Британія, Франція (рис.2.6). За минулий рік інвестиції з цих країн зросли (особливо з Кіпру, як форма примноження капіталу), тільки Франція зменшила обсяги інвестування.

Рис.2.6. ПІІ в економіці України за найбільшими обсягами з країн-інвесторів

За останні 5 років ключовими інвесторами за кількістю проектів в Україні були США (12%), Німеччина (12%), Росія (10%) і Франція (8%) [10], що зображено в табл.2.4.

Табл.2.4. Інвестори за кількістю проектів в Україні (2006-2010) [19]

Міжнародна інвестиційна позиція

Міжнародна інвестиційна позиція - це статистичний звіт, який відбиває накопичені запаси зовнішніх фінансових активів і пасивів країни. Йдеться про всі фінансові вимоги і зобов`язання резидентів країни щодо нерезидентів.

Інвестиційна позиція країни на кінець певного періоду відбиває сукупність фінансових операцій, вартісних змін (переоцінку) та інших коригуючих процедур, які сталися протягом цього періоду, а саме: зміна цін, валютного курсу, а також інші корекції. Розрахунок підсумкового сальдо дає чисту міжнародну інвестиційну позицію країни. Динаміка чистої міжнародної інвестиційної позиції України зображена на рис. 2.7

Рис.2.7. Чиста міжнародна інвестиційна позиція

Залежно від того, чи є цей показник позитивним або негативним, країна є або чистим кредитором, або чистим боржником [25]. Як видно з поданого вище графіка, Україна є чистим боржником і від’ємні значення стають все більшими.

.3 Ефективність іноземних інвестицій в економіці України

Ідея будь-якого вкладення капіталу повинна бути обґрунтована розрахунками ефективності. Поняття „ефективність” займає важливе місце в економічній теорії і практичній діяльності. Тому питання ефективності інвестування та визначення шляхів її підвищення є особливо актуальним.

Підприємці США вважають, що інвестиції у країни з високим рівнем політичних, географічних, валютних, фінансових, інвестиційних та інфляційних ризиків повинні мати мінімальну норму прибутку - щонайменше 25 %. В Україні ця норма майже вдвічі нижча, до того ж має великий термін окупності капіталу. За оцінками західних дослідників, норма прибутку на капітал, вкладений, наприклад, у будівництво заводу, у Західній Європі становить 38,6%, термін окупності - 6 років, в Україні ці показники дорівнюють відповідно 21 % і 11 років.

Крім того, існують інші негативні моменти: насамперед, це бюрократичні перешкоди й легітимна невизначеність у процесі приватизації; відсутність реальної приватизації та закону про приватизацію землі; обіг на внутрішньому ринку грошових одиниць західних країн; відсутність правового забезпечення кредитування, страхування, валютного обігу; обмеженість каналів репатріації прибутку (здебільшого через вивезення продукції видобувних і сировинних галузей, що має попит на світових ринках).

Глобальна фінансово-економічна криза 2008-2009 рр. особливо боляче вдарила по динаміці та ефективності іноземного інвестування в Україну, зокрема, через вже існуючі макроекономічні диспропорції, структурні слабкості й вади дер­жавної політики. У 2009 р. економіка країни скоротилася майже на 15%, продемонстрував­ши тим самим свою слабкість і вразливість. З жовтня 2008 р. національна валюта втратила близько 40% своєї вартості щодо долара США [9].

Ситуацію ще більше ускладнило різке підвищення цін на продовольство, зростання інфляції й безробіття. Саме через ці чинники Україна в ті дні виглядала не дуже привабливо, маючи несприятливе середовище для розвитку і зростання бізнесу. За таких умов підприємства більше дбали про оптимізацію ресурсів і виживання, ніж про розширення діяльності та запровадження інновацій. Лише в післякризовому 2010 р. українська економіка спромоглася відновити свій позитивний розвиток, досягши чотирьохвідсоткового темпу зростання ВВП.

Дисбаланс бюджету, його залежність від політичної кон’юнктури зумовлює високий рівень інфляції (фінансування зростання витрат шляхом грошової емісії), що призводить не лише до погіршення суспільного добробуту, але й до втрат у вартості всіх активів національної економіки та суспільства загалом. Так, протягом останніх 10 років середньорічне зростання грошової бази знаходилося на рівні 30% [9 ]. Середньорічна інфляція в Україні становить близько 10,6% та надалі залишається відносно високою як для європейських країн (рис.3.1, рис.3.2). Вважається, що нормальна інфляція для України є менше 5%. Як видно з нижченаведених графіків, такий рівень інфляції в Україні спостерігався тільки у 2002 році. Натомість у ЄС інфляція на рівні 5% є максимальною (спостерігалася тільки у 1992 році).

Рис.3.1. Рівень інфляції в ЄС,% Рис. 3.2. Рівень інфляції в Україні, %

Таким чином, макроекономічний розвиток України значно впливає не тільки на залучення іноземних інвестицій, а й на їхню ефективність.

Згідно зі звітом, виданим у жовтні 2011 року і підготовленим проектом IFC «Інвестиційний клімат в Україні» в межах консультативної програми з покращення інвестиційного клімату Групи Світового банку, ефективність інвестування в українську економіку може бути оцінена з точки зору законодавчого регулювання, перевірок, реєстрації технічних умов, отримання дозволів, технічного регулювання, рівня корупції та хабарництва:

Незважаючи на проведення в Україні багатьох позитивних реформ, процес їх упровадження залишається повільним, тому підприємства не можуть повною мірою скористатися перевагами цих змін у законодавстві. За даними опитування ІРС, 74% бізнесу було охоплено перевірками у 2010 р., так само, як і у 2008 р.(Додаток А) Порядок підготовки необхідних документів для реєстрації технічних умов забирає, як і раніше, багато часу: у 2010 р. 47% підприємств витратили на ці процедури більше двох місяців порівняно з 41% у 2008 р. (Додаток Б)

У випадках коли законодавство виконується, регуляторний тягар для бізнесу істотно зменшується. Наприклад, зменшується кількість підприємств, які потребують дозволів (у 2010 р. дозволи отримували 32% підприємств порівняно з 54% у 2008 р.), скорочується тривалість процесу отримання дозволів (у 2010 р. для отримання всіх необхідних дозволів підприємствам знадобилося 48 днів, а приватним підприємцям - 36 днів порівняно з 54 і 44 днями відповідно у 2008 р.). При цьому зменшуються і витрати, пов'язані з отриманням дозволів.

Проте, варто зауважити, що вітчизняна законодавча база має, принаймні, два основних недоліки: по-перше, нестабільність і ненадійність, по-друге, відсутність комплексності й наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську й фінансову діяльність об’єктів інвестування, тому стабільна нормативна база для іноземного інвестора є важливішою, ніж пільги.

З'явилися позитивні зрушення в реформуванні системи технічного регулювання (Додаток В). У 2010 і 2011 рр. були прийняті три основних закони, які стали рушійною силою реформування цієї системи: «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», «Про загальну безпечність нехарчової продукції» та «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції». Повільно відбувається процес переходу від застарілої системи сертифікації до гармонізації системи із законодавством Європейського Союзу. Україна починає виконувати зобов'язання, взяті під час приєднання до СОТ. Однак ще існує багато проблем, таких як наявність обов'язкових стандартів для вітчизняних виробників, які потребують негайного вирішення.

У 2010 р. бізнес витратив близько 7,2 млрд гривень ($900 млн) на отримання дозволів, проходження перевірок та процедури технічного регулювання (Додаток Д). На додачу бізнес потерпає від хабарництва та корупції, що стали невід'ємними супутниками процесу дотримання регуляторних процедур. Так, близько 46% опитаних підприємств підтвердили, що вдавалися до неофіційних шляхів вирішення питань із державними органами, витративши у 2010 р. на «врегулювання справ» у середньому 10% від обігу компанії. (Додаток Е)

Отже, проаналізувавши масштаби та структуру (галузеву, регіональну) іноземного інвестування в економіку України, можна дійти наступних висновків: за останні роки відчутними є скорочення обсягів інвестицій, що свідчить про необхідність активних дій держави покращення інвестиційного клімату країни. Також інвестиції в Україну недостатньо спрямовані на розвиток інноваційної економіки та на підвищення конкурентоспроможності країни. Переважна більшість коштів іде на нетехнологічне виробництво або сировинні галузі. Інвестиції в Україну мають також і спекулятивний характер. Україна є чистим боржником, про що свідчить чиста міжнародна інвестиційна позиція.

Про Україну зазвичай говорять як про країну з величезним потенціалом, проте цей потенціал ще тільки належить використати повністю. Серед причин, з яких Україна досі не скористалася своїм потенціалом, називають зарегульоване й «недружнє» бізнес-середовище та несприятливий інвестиційний клімат.

Україна почала демонструвати позитивні ознаки створення сприятливих умов для зростання бізнесу та поліпшення інвестиційного клімату. Проте ці позитивні кроки були знівельовані незадовільною реалізацією реформ. Допоки рівень виконання законодавства в країні не зросте, Україна ризикує залишитись у категорії «країн з потенціалом».

РОЗДІЛ 3. Напрями удосконалення політики залучення іноземних інвестицій та зростання їх ефективності

Державна інвестиційна політика - це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату, структурну перебудову, підвищення ефективності національної економіки. Ефективна інвестиційна політика держави повинна призвести до поширення відтворювальних процесів в економіці. Тому важливо усунути існуючі недоліки, пов’язані з її здійсненням та функціонуванням.

Актуальне завдання держави - активізація інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій. Питання сприяння інвестиціям знайшли своє відображення у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”. Зокрема, в рамках програми реформ здійснюватимуться конкретні заходи з покращення бізнес-клімату, а саме: удосконалення дозвільної системи, ліцензування, адміністративних послуг, започаткування та ліквідації бізнесу, державного нагляду та контролю, технічного регулювання, формування митних процедур.

Формує та забезпечує реалізацію державної інвестиційної та інноваційної політики Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій). Держінвестицій координує роботу Українського центру сприяння іноземним інвестиціям. Цей центр розробив кінцевий проект дієвої стратегії залучення прямих іноземних інвестицій - п’ятирічний план (2011-2015), що зосереджується на наступних основних ланцюгах формування споживчої вартості (стратегічних секторах), які стануть причиною довгострокового економічного зростання України: машинне обладнання, автомобільна промисловість; споживча електроніка; ІТ, високі технології; сільське господарство, харчова промисловість; авіакосмічна промисловість, літакобудування; енергія із нетрадиційних джерел.