Материал: _ ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ БД

Для якісної оцінки становища ринку цінних паперів і кількісної оцінки його динаміки у світовій практиці використовують індекси. Індексом фондового ринку є деяке число, що характеризує його якісний стан.

Індекси – це інструменти оцінки поведінки ринку цінних паперів, що відображають макроекономічні процеси. Під час нестабільності в економіці індекси падають. Якщо ж спостерігається економічний ріст, індекси ростуть.

Залежно від вибору цінних паперів, інформація про які використовується для обчислення індексу, він може характеризувати фондовий ринок в цілому, ринок груп цінних паперів (ринок державних цінних паперів, ринок облігацій, ринок акцій і т. д.), ринок цінних паперів галузі (нафтогазового комплексу, телекомунікацій, транспорту, банків і т. д.).

Співставлення динаміки поведінки цих індексів дає можливість спостерігати за змінами стану будь-якої галузі стосовно економіки в цілому.

Індекси розроблені для різних фінансових інструментів, таких як акції,

боргові цінні папери, іноземна валюта і т. ін., проте індекси на акції (фондові індекси) є найбільш відомими.

Більше половини фондових індексів належить до однієї з двох груп:

капіталізовані й цінові індекси.

Індекси використовуються як вихідні дані для розрахунку параметрів економічних біржових моделей. Через індекс відомі компанії мають можливість оцінити поведінку індивідуальних акцій, враховуючи поведінку ринку цінних паперів в цілому.

Тема 10. Основи функціонування валютної біржі

Поняття, функції та суб’єкти валютного ринку

Значення валютного ринку для економіки в цілому визначається його

функціями, основними серед яких є:

81

–реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв’язків;

–створення суб’єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних розрахунків і сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

–визначення і формування попиту та пропозиції на валюту;

–регулювання валютних курсів;

–диверсифікація валютних резервів;

–хеджування валютних ризиків;

–отримання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо.

Рис. 3. Визначення валютного ринку

Суб’єктами валютного ринку є:

1) центральні банки – на макроекономічному рівні: Федеральна резервна система США, Банк Англії, Бундесбанк Німеччини, Національний банк України тощо;

82

2) комерційні банки, що мають ліцензію на проведення валютних операцій. Саме міжбанківський ринок є основою валютного ринку і саме тут формується валютний курс. Банки посідають провідне місце на валютному ринку, оскільки вони ведуть рахунки та мають розвинуті системи телекомунікацій, постійно торгують валютою всередині країни і за її межами.

Деякі комерційні банки, обсяги щоденних оборотів яких сягають мільярдних сум, мають міжнародний авторитет: це, наприклад, американські банки Чейз Нешенел, Чейз Манхет-тен, Сіті-банк, німецькі банки – Німецький,

Комерційний, Дрезденський тощо;

3)фірми, які здійснюють зовнішню торгівлю або капіталовкладення за кордоном. Саме ці господарські суб'єкти стимулювали розвиток валютного обміну, виникнення цілого ряду складних видів валютних угод;

4)приватні (фізичні) особи, що їздять за кордон, здійснюють перекази валют, купують валюту з метою нагромадження (заощадження) та здійснюють інші неторговельні угоди;

5)брокерські контори – володіють необхідною інформацією щодо покупців і продавців валюти, надають консультаційні послуги комерційним банкам, фірмам, що орієнтовані на зовнішній ринок;

6)підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);

7)інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;

8)спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери, якими можуть бути юридичні та фізичні особи;

9)хеджери – здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу.

Передумови та етапи становлення валютного ринку України

Формування валютного ринку в Україні безпосередньо пов'язане з

процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки. В

83

умовах колишнього СРСР в Україні валютний ринок був представлений Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР.

Ознакою валютного ринку на перехідному етапі була також відсутність національної системи валютного регулювання в Україні.

Серед негативних явищ у валютній сфері, які були характерні для цього етапу розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати:

–організаційну слабкість банківської системи;

–низький рівень державних валютних резервів;

–кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, в першу чергу з Росією;

–відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов’язкового продажу іноземної валюти;

–нерозробленість системи контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;

–широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того слабкої «ерзац» – грошової одиниці – купона;

–постійний дефіцит платіжного балансу у відносинах з країнами СНД та загострення економічної та енергетичної кризи.

Наступний крок щодо проведення грошової та валютної реформи в Україні, який було зроблено 16 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України, частково був вимушений станом розрахунків з країнами СНД 3

цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України.

Ще у 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розробка механізму для підтримки валютного курсу національної валюти.

Характерною рисою цього періоду становлених валютного ринку незалежної держави буде прийняття Постанови Верховної Ради України «Про формування валютних фондів України у 1992 р.» від 5 лютого 1992 р. та

84

створення у жовтні 1992 р. валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі,

засновниками якої стали більш ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р.

Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб’єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти.

Введення податку на валютну виручку супроводжувалося певними додатковими умовами.

1.До суми виручки, що підлягала оподаткуванню, не зараховувалися транспортні, страхові та накладні витрати в іноземній валюті.

2.Від податку на валютну виручку звільнялися:

а) підприємства з участю іноземного капіталу, частка якого у статутному фонді становила не менше 30%;

б) кошти на благодійні цілі за умови використання їх на зазначені цілі в повному обсязі;

в) частина валютної виручки, яка спрямовувалася на погашення заборгованості за іноземними кредитами;

г) кошти від продажу сільськогосподарської продукції (зерна,

зернобобових).

3.Ставка податку у межах держзамовлення зменшувалася на 5% за умови виконання державного замовлення на експорт у повному обсязі

4.З метою запобігання подвійному оподаткуванню було встановлено,

що доход підприємств зменшувався на суму валютних надходжень, з яких сплачено податок на валютну виручку.

5. Валютна виручка від експорту продукції, робіт, послуг піддягала обов’язковому зарахуванню на їхні рахунки в уповноважених банках. Таким чином, було заборонено переведення та переуступка боргових зобов’язань між резидентами та нерезидентами.

85