У законодавстві про авторське право і суміжні права держав Східної Європи, зокрема є стаття, відповідно до якої авторське право на службовий твір належить автору службового твору, а виключне право на використання твору належить - роботодавцю, якщо в договорі між ним і автором не передбачено інше. Ці положення узгоджуються з формулюванн ям Типового закону Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право і суміжні права.
Щодо питання виплати винагороди авторам службових творів існують дві протилежні думки.
Відповідно до першої - авторська винагорода виплачується авторові у вигляді заробітної плати.
Прибічники іншої вважають, що заробітна плата є винагородою лише за наукову і творчу роботу, а не за промислове чи комерційне використання твору. У цьому випадку повинна бути окрема винагорода в залежності від особливостей використання твору.
Винагорода є сенсом існування самого інституту авторського права, головним об’єктом вимог авторів. На основі цих вимог і постає право, що регулює сферу літературної і художньої власності. Тому національним законодавством різних держав, як правило, визнається право автора службового твору на отримання, крім заробітної плати, окремої авторсько ї винагороди у зв’язку з використанням результатівйого творчої праці.
В Україні, починаючи з прийняття 23 грудня 1993 року Закону України «Про авторське право і суміжні права», декілька разів змінювалися норми законодавства щодо правового режиму службових творів.
Відповідно до статті 20 «Авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом» Закону України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 23 грудня 1993 року було встановлено, що авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом, належить його автору, а виключне право на використання такого твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах
71
(роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюється у договорі між автором і роботодавцем.
Стаття 16 «Авторське право на службові твори» Закону України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року встановлює, що авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавце м. За створення і використання службо вого твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
Таке формулювання норм має ряд недоліків, які негативно впливають на порядок їх практичного застосування. Так, автору службового твору належить тільки «авторське особисте немайнове право». Законодавець не дає відповіді на питання, яке ж саме «авторське особис те немайнове право» належить автору службового твору, адже автору належать такі особисті немайнові права, як право авторства, право на ім’я, право на захист репутації автора.
Норма щодо можливості врегулювання питання належності майнових прав за трудовим договором (контрактом) не узгоджена із нормами статей 31-33 зазначеного Закону, які регулюють питання відчуження (передачі) та використання авторських прав.
Крім того, неузгодженим є норми статті 16 Закону та норми пункту 2 статті 19, якою встановлено, що видавцям енциклопедій, енциклопедичних словник ів, періодичних збірників, збірників наукових праць газет, журналів та інших періодичних видань належать виключні права на використання таких видань в цілому. Видавець має право при будь-якому використанні таких видань зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.
72
Відповідно до зазначеного маємо, що журналіст або фотограф, який перебуває в штаті газети, не має права претендувати на одержання окремої винагороди за використання газетного матеріалу, який він створив у порядку виконання своїх службових обов’язків або службового завдання роботодавця. Передбачено, що творча праця цих авторів, оплата якої зазвичай пов’язана з кількістю наданого ними газеті матеріалу, вже повністю оплачена газетою, і остання набула виключне право на використання цього матеріалу.
Зазначені недоліки можуть бути виправлені відповідно до статті 429 Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року, якою встановлено, що особисті немайно ві права інтелектуаль ної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.
3.3.3 Твори, які не є об’єктами авторського права
Законодавством визначено перелік творів, що не є об’єктами авторського права та не охороняються авторським правом.
Відповідно до статті 434 Цивільного кодексу України та статті 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено об’єкти, які не охороняються авторським правом.
Повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації.
Новини і факти як такі не охороняються, не охороняється також простий виклад цих новин і фактів. Це положення є підтвердженням загального принципу: для того щоб твір охоронявся, він повинен бути результатом творчої діяльності.
Зазначений виняток в авторсько-правовій охороні зроблено для спрощення розповсюдження інформації в суспільстві. Інформація як
73
така не охороняється авторським правом, оскільки вона є точним відображенням події і не створюється творчою діяльністю автора.
З іншого боку, тексти, проголош увані репортерами і журналістами, які повідомляють або коментують новини, можуть охоронятися, оскільки вони є результатом творчих зусиль і можуть вважатися літературним або художнім твором. В кожному конкретному випадку лише суд вирішує чи є зазначений текст розповіддю, викладеною достатньою мірою оригінально, або є простим переказом новин і різних фактів.
Твори народної творчості (фольклор).
Не охороняються твори народної творчості: народні казки, пісні, музика, танці, обряди та інші творіння, які не мають конкретних авторів або автори яких невідомі і які складаються з характерних елементів традиційної художньої спадщини народу.
Причиною вилучення творів народної творчості зі сфери охорони є те, що авторство на них не може бути об’єктивно індивідуалізовано, бо їх автором є народ. Такі твори слід відрізняти від творів, що безсумнівно мають конкретних авторів, імена яких невідомі з тих або інших причин, наприклад, при анонімному опублікуванні твору.
У листопаді 1989 року Генеральною конференцією ЮНЕСКО прийнята Рекомендаці я про збереження фольклору, в якій зазначено, що фольклор, як вияв індивідуальної або колективної інтелектуальної творчості, заслуговує правової охорони, подібної до охорони, що надається творам інтелектуальної творчості. Така охорона фольклору є необхідним засобом для розвитку, забезпечення спадковості та широкому розповсюдженню цього виду спадщини як у межах країни, так і за кордоном, без обмеження відповідних законних інтересів. У тих країнах, де забезпечується правова охорона фольклорних творів, законодавці насамперед повинні керуватися необхідністю правильного співвідношення між захистом від зловживань при використанні фольклорних творів і необхідніст ю забезпечувати та заохочувати їх подальше вдосконалення, розповсюдж ення й переробк у в оригінальні авторські твори, натхнені фольклором. Забезпечення охорони
74
творів народної творчості здійснюється в особливому законодавчому порядку, як правило, державам, що розвиваються. Це надає їм можливість отримувати комерційну вигоду при їх використанні і забезпечити збереження національної культурної спадщини.
Видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади.
Державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій.
Грошові знаки.
Проекти офіційних державних символів України, державних нагород, символів і знаків органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, символіки територіальних громад, символів та знаків підприємств, установ та організацій, а також грошових знаків до їх офіційного затвердження визнаються об’єктами авторського права і охороняються відповідно до законодавства про авторське право.
Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлено спеціальним законодавством.
Державні символи, офіційні документи носять офіційний або державний характер, мають одну загальну особливість - вони повинні широко розповсюджуватися. Обсяг і характер їх використання визначають не їх творці-розробники, не особи, які їх затвердили або яким належить право на відтворення і використання, а потреби суспільства. Тому ці об’єкти не можуть охоронятися авторським правом, оскільки воно передбачає обмеження щодо користування твором.
75