Розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).
Право «sui generis» стосується лише баз даних, які не охороняються авторським правом. Воно забезпечує охорону інвестицій в індустрію створення та поширення баз даних.
76
4 ЗМІСТ ТА УМОВИ ДІЇ АВТОРСЬКОГО ПРАВА
4.1 Зміст авторського права
Зміст будь-якого права визначає його місце та роль в системі суспільних цінностей і безпосередньо впливає на його форму.
Авторське право є правом особливого роду, яке виникає у результаті створення особою твору науки, літератури, мистецтва. Твір, що охороняється авторським правом, є особливим об’єктом, що відображає особистість автора, який «живе» у своєму творі. Тому авторське право гарантує творцеві не лише можливість отримання економічної вигоди від використання твору, а й охороняє інтелектуальний і персональний зв'язок із твором.
Наслідком цього є поділ авторського права на особисті немайнові і майнові права. Забезпечується охорона прав інтелектуальної творчої діяльності шляхом надання авторові виключних прав особистого немайнового та майнового характеру щодо створеного ним твору.
Такий поділ авторського права має велике практичне значення. Інтереси морального та майнового порядку мають різну історію, різні сфери застосування, виникають і зникають неодночасно.
Особисті немайнові права в усіх випадках належать лише безпосередньо авторові твору, незалежно від того, хто володіє майновими авторськими правами. Вони є невідчужуваними від особистості автора і не можуть передаватися іншим особам. Ці особи і, передусім, спадкоємці мають право на охорону особистих немайнових прав, власником яких був автор (стаття 29 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Особисті немайнові права автора охороняються безстроково.
Майнові права на використання твору мають строковий характер, можуть вільно переходити до інших осіб відповідно до договору або закону.
У той же час ці два види авторського права настільки взаємопов'язані, що на практиці виокремити серед них права тільки майнового або немайнового характеру буває досить важко. Нерідко їх
77
конкретний зміст стає зрозумілий лише з контексту. Наприклад, особисте немайнове право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору безпосередньо направлено не лише на захист честі та репутації автора, а й сприяє його майновим інтересам, оскільки зміни твору можуть заважати його нормальному використанню.
Це є причиною того, що ряд дослідників відкидає концепцію чіткого розмежування авторського права на два види прав. Вони вважають, що всі надані авторові права особистого немайнового та майнового характеру є проявом унітарного права, яке забезпечує дотримання інтелектуальних і майнових інтересів автора.
Особливість авторського права полягає ще й у тому, що воно має нематеріальну сутність. При цьому, об’єкти авторського права існують лише у матеріальному вигляді. Тому відповідно до законодавства авторське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт (матеріальну річ), в якому втілено твір, перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягнуть за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне і навпаки (стаття 419 Цивільного кодексу України та стаття 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» ).
Авторські права відносно творів не можуть автоматично вважатися правами власника матеріальної речі в якій втілено твір, а є правами sui generis (особливими правами). Право власності виникає з фактичних відносин; виключне право – через те, що законодавство визнає їх за певним суб’єктом. Право власності за своєю суттю безстрокове – поки існує річ, існують і відносини власності щодо неї, натомість виключне право діє обмежений законодавством період часу, по закінченні якого припиняється. Право власності практично не має територіальних обмежень – при переміщенні речі до іншої держави права її власника не припиняються; існування ж виключного права залежить від того, чи визнає його за даною особою закон іншої держави або ні. Виключне право – це юридична конструкція, яка полягає в тому, що власне закон визначає особу, в якої це право виникає. Воно не має в своїй основі інших, крім юридичних відносин. Виключне право має тимчасовий і територіальний характер.
78
Тому Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що власникові матеріального об'єкта, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволяється знищувати або руйнувати цей об'єкт без попереднього пропонування його авторові або його спадкоємцям за ціну, що не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його створення. Якщо збереження матеріального об'єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об'єкта, в якому виражено оригінал твору, повинен дозволити авторові або його спадкоємцям зробити копію твору у будь-якій формі.
4.2 Особисті немайнові права автора
Закріплення за автором особистих немайнових прав історично пов’язано з становленням та розвитком романської доктрини авторського права. Під впливом філософських концепцій Канта який розглядав творчу діяльність та її результати як продовження або відображення особистості автора, відносно якої він мав через природну справедливість право на охорону частини своєї особистості, в країнах континентальної Європи набули розвитку «droit moral» або моральні права, у сучасному розумінні особисті - немайнові права автора.
На міжнародному рівні особисті немайнові права автора були визнані в 1928 році Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів. Відповідно до пункту 1 статті 6-bis чинної редакції Бернської конвенції автор має право:
- на авторство, тобто право вимагати визнання свого авторства на свій твір;
- на захист репутації, тобто право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будьякому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Зазначені права закріплено визнаються всіма державами, що приєдналися до Бернської конвенції, в тому числі Україною (статті 423, 438 та 439 Цивільного кодексу України та стаття 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
79
Право авторства є невіддільним від особистості автора. Право авторства є правом абсолютним, породжується власне фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором твору не потрібне виконання будь-якої фор¬мальності або чиєї-небудь згоди.
Авторство так само об'єктивне, як і існування самого об'єкта творчості, тому визнається і охороняється також після смерті автора, але вже не як суб'єктив¬не право, а як суспільний інтерес, що потребує визнання та захисту. Усі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру похідні від права автор¬ства, оскільки надаються автору лише тому, що він має право автор¬ства.
Порушенням права авторства є плагіат, тобто оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору (стаття 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
У деяких випадках визнання права на авторство є проблематичним. Наприклад, коли відбувається написання твору на замовлення багатої людини або політичного діяча, які потім публікують твір під власним іменем. Таких авторів називають гетеронімними. Така ж проблема виникає при підготовці виступів, доповідей, статей для політичних, державних та інших діячів, коли їх створення здійснюється відповідно до посадових обов’язків автора.
Відповідно до права на захист репутації за автором з моменту створення твору закріплюється право на захист твору (включаючи його назву) від будь-якого пере¬кручення або іншої дії, здатної заподіяти шкоду честі й гідності автора. У разі ви-дання, публічного виконання або іншого використання твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазначення імені автора. Забороняється також без згоди автора доповнювати твори ілюстра¬ціями, передмовою, післямовою, коментарями і якими б то не було поясненнями. Без згоди автора не можна змінювати або виключати з твору присвяти, епігра¬фи, анотації.
80