гань усіх інших осіб та забезпечувати примусовий захист при їх порушенні.
Превентивна (виховна, попереджувально-виховна) функція авторського права має стимулювати позитивні відносини і не допускати виникнення негативних відносин, які б призводили до порушення авторських особистих немайнових та майнових прав.
1.4 Принципи авторського права
Правові принципи поділяють на загальносоціальні, які обумовлює соціально-економічна система та юридичні. Юридичні складаються із на загальноправових, що формуються в конституційних нормах, та галузево-правових, які виражаються у правових нормах окремих галузей права.
Єдиної думки щодо принципів авторського права немає. Але, враховуючи вищевказаний розподіл правових принципів, визначають такі загальні принципи авторського права:
1.Принцип свободи творчості. За цим принципом автору надається право самостійно обирати тему твору,жанр, мету твору,використовувати твір будь-яким способом.
2.Принцип поєднання особистих інтересів з інтересами суспільства, відповідно до якого суспільство повинно задовольняти інтереси автора у належній винагороді його творчості, а автор зобов’язується не використовувати свої твори на шкоду інших осіб та суспільства в цілому.
3.Принцип матеріальної та моральної заінтересованості автора, полягає в тому, що авторів літературних та художніх творів, крім отримання авторської винагороди, нагороджують різними державними преміями, їм присвоюють почесні звання, що є однією із форм суспільного визнання їх творчості.
4.Принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів, полягає в тому, що норми авторського права охороняють права та законні інтереси авторів та забезпечують захист порушених авторських прав.
16
Авторське право як частина цивільного права базується на таких принципах: юридична рівність суб’єктів права; свобода договору; свобода підприємницької діяльності; свобода особистості; закріплення в нормах авторського права новітніх досягнень у галузі світової юридичної думки і загальновизнаних положень, напрацьованих світовим співтовариством; всебічна охорона власності незалежно від її форм і видів; повага прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.
1.5 Джерела авторського права в Україні
Джерелами авторського права є нормативно-правові акти, в яких містяться норми, що регулюють відносини, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва.
До джерел авторського права належить Конституція України (Основний Закон) 1996 року, яка має вищу юридичну силу та є центром всієї структури українського законодавства. Згідно зі статтею 8 Конституції України закони України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади приймають на основі Конституції та мають відповідати їй.
Після Конституції України наступними джерелами авторського права є кодекси України.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року містить книгу IV «Право інтелектуальної власності»: авторське право регулюють норми статей 418-431 глави 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності», 433-448 глави 36 присвячені праву інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право), а також статей 1107-1114 глави 75 «Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності» книги V «Зобов’язальне право» Кодексу.
Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України встановлюють міру відповідальності за порушення авторського права та порядок притягнення порушників до відповідальності, містять.
17
Наступним в структурі законодавства є Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року (одне із основних джерел авторського права) та ряд спеціальних законів України: «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 року, «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17 січня 2002 року.
Окрім зазначених законів, норми з питань авторського права і суміжних прав містять галузеві закони, які регулюють творчу діяльність: «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про інформацію», «Про архітектурну діяльність», «Про рекламу», «Про гастрольні заходи в Україні» та інших. На жаль, мусимо констатувати, що не не всі норми цих законів узгоджено з нормами Закону України «Про авторське право і суміжні права», а деякі і суперечать їм. Це пов’язано з тим, що прийняття зазначених законів відбувалося за лобіювання інтересів відповідних суб’єктів господарської діяльності, які використовують різні види творів.
Важливе значення у системі нормативно-правових документів займають акти Президента України, зокрема, Указ Президента України від 27 квітня 2001 року № 285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» та Указ Президента України від 30 січня 2002 року № 85/2002 «Про невідкладні заходи щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування».
Джерелами авторського права також є постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, «Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм» від 4 листопада 1997 року № 1209, «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 грудня 2001 року № 1756, «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 року № 72, «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною
18
метою фонограм і відеограм та порядку її виплати» від 18 січня 2003 року № 71, «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах» від 27 червня 2003 року № 992.
Серед актів центральних органів виконавчої влади важливе значення мають накази Міністерства освіти і науки України (МОН України), яке є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності. Наприклад, накази, які регулюють діяльність організацій колективного управління: наказ МОН України від 8 лютого 2002 року № 81 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління», зареєстровано у Міністерстві юстиції України 14 березня 2002 року за № 253/6541; наказ МОН України від 21 травня 2003 року № 311 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю », зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 червня 2003 року за № 436/7757; наказ МОН України від 4 серпня 2003 року № 524 «Про внесення змін до Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2003 року за № 731/8052.
Для правильного тлумачення і однозначного застосування законодавства з інтелектуальної власності при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди. Прикладом цього є, зокрема, постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Відповідну роботу стосовно узагальнення судової практики також проводить Вищий господарський суд України. Це відображено у його документах, зокрема, Рекомендаціях президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення
19
спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності» від 10 червня 2004 року № 04 - 5/1107.
Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять універсальні, регіональні й двосторонні міжнародні договори, учасницею яких є Україна: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів; Всесвітня конвенція про авторське право; Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення; Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності; Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми; Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права, укладена в рамках Співдружності Незалежних Держав; Угода про Партнерство та Співробітництво між Європейським союзом та Україною.
Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права.
Сукупність нормативно-правових актів, які регулюють відносини, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, становить систему законодавства України про авторське право і суміжні права.
20