У державах континентального права право автора також розглядається як право власності і тією ж мірою, що й в системі загального права, прагне зберегти майновий зміст цієї власності. Проте, і в цьому полягає основна відмінність, наявний додатковий вимір права автора, тобто інтелектуальна і філософська концепція того, що твір автора є вираженням його особистості, яка через природну справедливість вимагає охорони в тій же мірі, що й майновий потенціал твору.
Різниця у концептуальних підходах призвела до того, що в рамках цих двох систем авторського права по-різному вирішуються питання щодо об’єкта, суб’єкта авторського права, обсягу прав, які належать суб’єкту, та щодо моменту їх виникнення.
У рамках континентальної системи права об’єктом авторського |
|||||
права може бути лише результатінтелектуальної творчої діяльності, |
|||||
який відповід ає |
критерію |
оригінальност і. Його |
фіксація |
на |
|
матеріальному носії в окремих випадках не є обов’язковою |
|||||
вимогою, від якої залежить охорона твору. Автором твору |
|||||
визнаєтьс я |
лише |
фізична |
особа, яка є первинним суб’єктом |
||
авторсько го |
права. Особисті немайнові права |
автора, які |
є |
||
невід’ємними від особи автора і непередаваними, захищаються в рамках законодавства про авторське право. Перелік виключних майнових прав автора є невичерпним і співпадає з можливими способами використання твору не лише на момент його створення, а й на весь час його участі у цивільно-правовому обороті. Авторське право виникає з моменту створення твору і не обумовлюється виконанням будь-яких формальностей.
У системі загального права в рамках законодавства про авторське право забезпечується охорона не лише літературних та мистецьких творів, до яких зберігається вимога оригінальності, а й фонограми, радіо- і телепередачі та програми, до яких вимога оригінальності відсутня. Фіксація об’єкта права на матеріальному носії є обов’язковою передумовою надання правової охорони. В рамках системи copyright автором твору - первинним суб’єктом авторського права - в окремих випадках визнається юридична особа. Захист особистих немайнових прав автора здійснюється, насамперед, в порядку застосування загального права. Майнові авторські права виступають у вигляді виключної монополії на
26
здійснення певної діяльності, яку визначає закон. При цьому виключне право автора на будь-яке використання твору, що визнається у соціальному плані, законодавство не згадує.
Враховуючи те, що міжнародна система охорони авторського права визнає немайнові права автора, а виникнення права не пов’язується з виконанням формальностей, відбулися зміни і в законодавстві країн англо-саксонської системи права. Законом, прийнятим у 1911 році в Англії, було відмінено обов’язкову реєстрацію. Останній закон цієї країни, прийнятий у 1988 році, який діє на цей час, визнав особисті немайнові права автора - право авторства та право на захист репутації.
Вимога реєстрації та депонування зберігалася в законах США, прийнятих у 1909 та 1976 роках. Після приєднання США до Бернського конвенції про охорону літературних та художніх творів в 1988 році, внесено зміни до законодавства відповідно до яких авторське право виникає без виконання будь-яких формальностей, але депонування та реєстрація не було відмінено повністю. Автори творів, які зареєстровані у Бібліотеці Конгресу США, мають значні привілеї при відстоюванні своїх прав у судах порівняно з тими, хто таку реєстрацію не здійснив. Завдяки цьому Бібліотека Конгресу США володіє найбільшим у світі зібранням опублікованих і неопублікованих творів.
Охорона авторськ ого права на міжнародному рівні була розпочата в середині ХІХ століття на основі двосторонніх договорів. Хоча було підписано низку договорів, які передбачали взаємне визнання державами авторських прав, однак вони не могли створити єдину систему охорони авторського права.
Потреба в єдиній системі охорони авторських прав привела до формулювання та прийняття 9 вересня 1886 року Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Конвенція є найдавнішим і найшанованішим багатостороннім, універсальним міжнародним договором у сфері авторського права, який відкритий для приєднання всім державам.
Текст конвенції неодноразово переглядався з метою вдосконалення міжнародної системи охорони, про яку в ній йдеться.
27
Зміни були покликані дати відповідь на виклик швидкого технічного прогресу в галузі викорис тання творів авторів, забезпечити міжнародно-правове визнання нових прав і забезпечити необхідний захист старих. На сьогоднішній день діє редакція, яка відповідає Паризькому акту 1971 року, зміненому в 1979 році. У Бернській конвенції були утверджені принципи, притаманні континентальній системі охорони авторського права.
Важливою віхою у формуванні міжнародної системи авторського права стало підписання 17 липня 1952 року в Женеві Всесвітньої конвенції про авторське право.
Нові норми міжнародного права, які регулюють використання об’єктів авторського права у цифровому середовищі, зокрема в Інтернет, було закріплен о у Договорі про авторське право, прийнятому Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року в рамках Всесвітньої організації інтелектуальної власності.
У другій половині ХХ сторіччя авторське право було визнане одним із невід’ємних прав людини, що знайшло своє відображення у Загальній декларації прав людини, проголошеної Організацією об’єднаних націй 10 грудня 1948 року (стаття 27), Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, прийнятому в рамках цієї організації 16 грудня 1966 року (стаття 15).
2.2 Розвиток суміжних прав
Захист інтересів авторів полягає не тільки в недопущенні використання їх творів і не обмежується забороною на порушення прав авторів, закріплених законодавчо. Їх твори призначені для публіки, до якої вони доносяться посередниками-професіоналами. Вони подають твір у формі, найбільш пристосованій для сприйняття максимально широким колом людей.
Різні види творів стають доступними для публіки різноманітними шляхами. Видавець друкує (відтворює) рукопис, не додаючи нічого до виражальних засобів автора. Що стосується драматургії, музики, пантоміми та інших видів творів, призначених для слухового (аудіо) або зорового (відео) сприйняття, то тут ситуація інша. Ці твори призначені для сценічного показу. Їх виконують або декламують
28
виконавці, які створюють власну інтерпретацію творів і, відповідно, зацікавлені у поширені їх творчості.
Швидкий технічний прогрес кінця ХІХ та ХХ ст., винайдення звукозапису, вдосконалення звукозаписуючої техніки та носіїв, розвиток радіо і телебачення не могли не позначитися на професії виконавців. Стали можливими не тільки запис і збереження звуків та образів, а й їх багаторазове тиражування. Прогрес у галузі радіо- і телемовлення призвів до того, що твори літератури та мистецтва більше не обмежувалися сприйняттям тими, хто бачив п'єсу, слухав оперу або концерт.Звуки і образи стали доступними для мільйонних аудиторій як у країні виконання, так і за її межами, не тільки у домашніх умовах, а й в готелях, ресторанах тощо.
Результатом технічних досягнень, які дозволили тиражувати результати праці виконавців і використовувати їх без присутності самих виконавців, для чого не потрібно було вступати з ними в договірні відносини, стало скорочення кількості виступів у живому виконанн і. Тому постало питання щодо необхідності захисту інтересів виконавців.
Такий же швидкий технічний прогрес у галузі виробництва фонограм та в тиражуванні цієї продукції призвів до необхідності захисту інтересів виробників фонограм. Популярність фонограм, а також доступна ціна на пристрої для запису зумовили зростання піратства у цій галузі. Крім того радіо- і телемовні організації все ширше використовували фонограми у своїх програмах, з одного боку, створюючи їм рекламу, а з іншого це необхідний атрибут програм ефірного мовлення.
Отже, боротьба виконавців за захист власних інтересів співпала з зусиллями виробників фонограм не допустити протиправного тиражування своєї власності і одержати винагороду за використання фонограм організаціям и мовлення та іншими засобами масової інформації.
У свою чергу, організац ії мовлення вимагали охорони підготовле них ними програм, включаючи охорону проти їх ретрансляції іншими організаціями радіо- і телемовлення.
29
Як колись винайдення друкарського верстата призвело до появи авторсько го права, сучасний технічний прогрес призвів до необхідності встановити охорону особистих інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення.
Заходи проти незаконного виготовлення копій записів музичних творів вперше були вжиті індустрією фонограм на національному рівні. Так, Закон про авторське право Сполученого Королівства 1911 року визнав за виробниками фонограм авторське право. Цей підхід пізніше застосували деякі інші держави загального права (США, Австралія), незважаючи на той факт, що були значні відмінності між наслідками, що випливали з охорони авторських прав з одного боку, і фонограм - з іншого.
На Дипломатичній конференції Бернського союзу з охорони літературних і художніх творів, що відбулася в Римі в 1928 році, було прийнято резолюцію, яка просила уряди держав розглянути можливість вжиття заходів щодо захисту інтересів виконавців. У 1948 році на конференції по перегляду Бернської конвенції було зроблено невдалу спробу внести зміни щодо охорони прав виконавців та виробників фонограм. На цій конференції вперше почали вживати термін «права, суміжні з авторськими».
Визнання особливих прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення розпочалося практично з 1961 року після прийняття в Римі окремої Конвенції про охорону виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.
Права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення отримали назву «суміжних» з авторськими правами, оскільки виникають внаслідок використання творів, які можна виконати, записати, включити в програму організації мовлення тощо. Ці права також називають «пов’язані», «споріднені».
Законодавство про авторське право і суміжні права виходить з того, що авторське право існує незалежно від суміжних прав, тоді як суміжні права існують тоді, коли є авторське право на твір. Авторське право є первинною категорією, а суміжні права - вторинною. Суміжні права не лише залежать від авторського права, але й не існують без них.
30