2 ЕВОЛЮЦІЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ
2.1 Виникнення та розвиток авторського права
Ніхто не зможе точно сказати про те, коли людина почала творити та коли з’явилося мистецтво. Єдине можна стверджувати, що творчість невід’ємна від людини та виникає у процесі пізнання нею навколишнього світу та своєї сутності.
Достеменно неможливо визначити й те, коли вперше виникла необхідність у відповідних нормах, які захищали б право особи, що створила твір.
Дослідження джерел, пов’язаних зі Стародавніми Грецією та Римом, засвідчує, що автори творів літератури та мистецтва вже на той час мали певний зиск від своїх творів, тому можна припустити, що ці твори охоронялися нормами загального права власності. При цьому до уваги бралися як майнові, так і немайнові права автора.
До нашого часу дійшли свідчення про те, що комедія Публія Теренція «Євнух» мала настільки великий успіх, що була продана вдруге і показана як нова.
УСтародавній Греції в 330 р. до н. е. було прийнято закон, відповідно до якого твори трьох великих класиків зберігалися в офіційному архіві. Цей факт свідчить, що на той час вже приділяли увагу збереженню цілісності творів, які часто піддавалися переробці
збоку переписувачів та акторів.
УСтародавньому Римі юристи розуміли, що оприлюднення та використання твору зачіпає особисті права автора, тому йому надавалася можливість приймати рішення щодо оприлюднення твору і засуджували плагіат.
Вважається, що перший відомий історії офіційний державний нормативний акт було присвячено охороні прав авторів літературних творів. Хоча серед об’єктів авторського права є багато таких, які з’явилися набагато раніше, ніж література - це музичні твори, художні твори та твори прикладного мистецтва.
21
Ідея охорони майнових авторських прав була реалізована тільки після широкого застосування для друкування книг набірного шрифту, завдяки чому стало можливим розмножуванн я літературних творів за допомогою механічних процесів замість їх переписування від руки.
Перший друкарський верстат було виготовлено німецьким винахідником Іоганном Гуттенбергом у XV столітті. Це призвело до закінчення епохи рукописних книг та дозволило налагодити масове виробництво та відтворення дешевих книг.
Нові можливості у сфері книгодрукування призвели до виникнення нових професій та видів підприємницької діяльності - друкарів і книгопродавців . Вони інвестували значні суми на закупівлю паперу, купівлю чи виготовлення друкарських верстатів, а також на найом робочої сили. Ці інвестиції протягом певного часу можна було відшкодувати шляхом продажу книг. Справедливій конкуренції видавців перешкоджав продаж незаконно надрукованих копій творів. Це спричинило до до введення охорони прав видавців шляхом надання владою суверена (імператора, короля, князя тощо) так званих привілеїв. Відповідно до них бенефіціарії отримували монопольні права на виготовлення та поширення друкованої продукції. Найдавніші згадуванн я про привілеї у галузі книгодрукування відносяться до періоду розквіту Венеціанської Республіки та датуються 1469 роком.
Наприкінці XVII століття система привілеїв все більше і більше |
|||
піддавалася критиці в різних країнах. Особливо гострою ситуація |
|||
була в Англії. У цій країні діяльність видавців та продавців |
|||
друкованої продукції («stationers»), які були об’єднані у Гільдію, |
|||
призвела до безпідставно високих цін на друковану продукцію. Тому |
|||
стримувавс я доступ до неї |
з боку |
населення, |
і відповідн о |
гальмувало розвиток освіти та виробництва. Крім того, розгорнувся |
|||
активний рух щодо визнання прав авторів, які, вважалося, |
|||
охороняються загальним правом. Ці процеси відбувалися разом з |
|||
формуванням ліберальної ідеології теорії держави та права під |
|||
впливом філософського вчення Джона Локка. |
|
||
У 1710 році парламентом Англії було прийнято «Статут |
|||
королеви Анни», відомий |
ще як |
«Акт про |
заохочення |
22 |
|
|
|
просвітництва», визнаний в історії першим законом про авторське право.
Зміст цього закону була виражена в його розширеній назві. Замість феодальних привілеїв Статут закріплював за автором виключне право дозволяти друкування його творів у будь-якій кількості (copyright) протягом 14 років від дати першої публікації. Це право автор міг подовжити ще на 14 років. Стосовно книг, уже надрукованих на момент прийняття закону, передбачався єдиний строк охорони протягом 21 року. Після закінчення вказаних термінів твори ставали суспільним надбанням.
Отже, Статут з однієї сторони робив наголос на охороні прав автора, застерігаючи від несанкціон ованого копіювання опублікованих творів, а з іншої, обмежуючи це право певним терміном, розширював доступ суспільства до творчого надбання.
За таких умов на практиці найбільшу вигоду мали власне видавці, оскільки автор міг опублікувати свій твір, лише передавши їм право на друк. Але, незважаючи на обмеження автор все ж таки став основною фігурою, чиї авторські права визнавала та охороняла держава.
Статут встановлював, що авторське право виникає лише за умови реєстрації та депонування опублікованої книги в Stationers Hall (Центрі книговид ань). Крім того, копії повинні були депонуватися для використання університетами та бібліотеками (кількість копій врешті-решт досягла дев'яти). Внесення в реєстр означало презумпцію власності. Неопубліков ані твори продовжували охоронятися загальним правом.
Лише у ХІХ сторіччі в Англії було прийнято законодавчі акти про охорону авторських прав на драматичні, художні та музичні твори.
Принципи Статуту королеви Анни було взято за основу системи авторського права як права на виготовлення копій творів («copyright») Сполучених Штатів Америки та країн Британської Співдружності Націй. Перший федеральний американський закон про авторське право, який був прийнятий у 1790 році, передбачав охорону книг, карт і морських карт на строк 14 років від дати першої
23
публікації. Цей термін міг бути продовжений на наступний строк, якщо автор залишався живим до закінчення першого строку. При цьому авторське право виникало не з моменту створення твору, а за умови дотримання суворих вимог реєстрації та депонування.
Іншим шляхом відбувалося формування системи охорони авторського права у Франції. У цій країні еволюція від привілеїв до авторсько го права була частиною загальних правових змін, викликаних Великою французькою революцією 1789 року, яка відмінила привілеї всіх видів, включаючи привілеї видавців. Визначальну роль при цьому відіграла теорія природних прав людини, яку відстоювали французькі філософи-просвітники.
У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея Французької Республіки прийняла два декрети, які започаткували нову систему охорони авторського права:
«Декрет про право на постановку і виконання драматичних і музичних творів» 1791 року забезпечував право автора на публічне виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців та осіб, яким уступалося це право.
«Декрет про право власності авторів на літературні твори, композиторів, живописців та рисувальників» від 1793 року надавав авторові виключне право відтворення його творів протягом його життя, а також 10 років після його смерті на користь його спадкоємців і правонаступників.
На основі французьких декретів у країнах континентальної Європи, насамперед у Франції та Німеччині, сформувалася система авторського права («droit d'auteur»), яку потім перейняло чимало країн Азії, Африки та Латинської Америки. Основою цієї системи є власне право автора виконувати та відтворювати свої твори, його визнано особою, що своєю творчою працею створює твір. Авторське право в континентальній системі не обмежується лише правом на виготовлення копій творів; його виникнення не пов’язується з вимогою виконання будь-яких формальн остей (реєстрації чи депонування); авторське право виникає з моменту створення твору.
24
Подальший розвиток цієї системи охорони авторського права пов’язаний з появою в Німеччині нових філософських концепцій, зокрема, Канта, які вбачали в авторському праві або праві автора не просто форму власності, що забезпечувала автору або власнику права майнові вигоди. Вони розглядали творчу діяльність автора та її результати як продовження або відображення його особистості. Тому автор мав право через природну справедливість на охорону своєї творчості як частини його особистості. Ця концепція зробила великий вплив на розвиток авторського права в континентальній Європі і призвела до розвитку в ХІХ столітті доктрини моральних прав авторів («droit moral»). У подальшому розвиток цієї доктрини втілився у закріплені особистих немайнових прав авторів у міжнародному праві та національних законодавствах держав світу.
Англо-американська система авторського права, в основі якої лежить «Статут королеви Анни», в першу чергу, орієнтована на комерційне використання творів. Вона здобула поширення в державах з англо-саксонською системою загального права.
Французька система авторського права, що орієнтована на особистість автора, утвердилася в державах континентальної європейської або римської юридичної традиції.
Різниця у концептуальних підходах двох систем знайшла своє відображення і в термінології . Англійський термін «copyright» (дослівно - право на виготовлення копій) прижився в державах з англо-саксонською системою, а словосполучення «droit d'auteur» (авторське право) - в державах, які обрали європейську систему. Ці дві системи слугують джерелом сучасного авторського права.
Суть концептуальних відмінностей між вказаними системами полягає в наступному. Держави загального права розглядають авторське право фактично як форму власності, яка може бути створена автором - фізичною або юридичною особою. Ця власність може використовуватися будь-яким способом в комерційних цілях так, як будь-яка інша форма власності. При цьому складові правомочності авторського права спрямовані виключн о на користування її майновим потенціалом.
25