Зміст
Вступ
Розділ 1. Чоловічий народний костюм
.1 Розвиток чоловічого народного костюма в різні періоди
.2 Чоловічий костюм козацької доби
Розділ 2. Елементи декору в чоловічих народних костюмах
.1 Вишивка на козацькій сорочці
.2 Декор різних частин чоловічого костюму
Розділ 3. Технологія декорування чоловічого одягу
.1 Види техніки вишивки чоловічих костюмів
.2 Технологія вишивки декору чоловічих костюмів ( вишивка козацької старшини XVII - XVIII століть)
Висновок
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
В українській культурі багато чого вражаючого і дуже красивого. Особливу увагу хотілося б приділити чоловічому національному костюму. Формування українського народного одягу - цього яскравого й самобутнього культурного явища - відбувалося протягом багатьох століть. Ще за часів Київської Русі значного розвитку набули ткацтво та різноманітні ремесла, які мають безпосереднє відношення до створення одягу. Відтоді кожна епоха накладала відбиток на традиційне вбрання, і можна з упевненістю твердити, що особливості костюма являють собою одне з важливих джерел вивчення етнічної історії населення України, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень тощо. Одяг українців залежав від місця проживання та матеріального становища населення. За місцевістю можна вирізнити і особливості одягу певних регіонів України, таких як: Поділля, Волинь, Полісся, Покуття, Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина,Слобожанщина,Полтавщина та власне Подніпря-нська Україна. У народному костюмі відбилися спільність походження та історичної долі східних слов'ян, взаємовпливи культур інших народів. Зберігаючи ознаки різних епох, особливості костюма являють собою важливе джерело вивчення етнічної історії населення, його соціально-класової структури, естетичних поглядів та уявлень.
Останніми роками спостерігається підвищення інтересу широкої громадськості до традиційного народного мистецтва. На ярмарках та святах вишиванки користуються підвищеним попитом як серед людей літнього віку, так і серед молоді. Це говорить про те що на Україні не забувають про свій власний народний костюм, а й навпаки почали частіше використовувати його елементи. Чоловічий народний костюм, чоловічі вишиванки також повертаються в моду вони удосконалюються на сучасну манеру, але попри це зберігають власну своєрідність і оригінальність. Саме цим і обумовлена актуальність вибору теми курсової роботи.
Розробленість теми: Досліджували формування традиційного одягу українців М. Білан та Г. Стельмащук [1], які вважають, що український народний одяг - яскраве й самобутнє культурне явище, яке розвивалося й удосконалювалося протягом століть. Найбільш повні дані про костюм запорізьких козаків містяться у працях відомих українських істориків Д. Яворницького, В. Голобуцького, О. Апанович [2, 3, 4] та ін. Ґрунтуючись на них, можна скласти ясне уявлення не лише про вбрання козаків різних соціальних прошарків, а й про джерела та причини його формування.
Метою курсової роботи є: з`ясувати історію виникнення і розвитку чоловічого народного одягу україни особливо періоду Гетьманщини.
Завдання курсової роботи обумовлені її метою:
віднайти і проаналізувати літературу з теми курсової роботи;
дослідити історію розвитку народного чоловічого костюму;
проаналізувати особливості одягу козаків.
Об`єктом дослідження для даної курсової роботи є історія українського народного костюму, його функції та значення.
Методи дослідження: при опрацюванні інформації були використані
загальнонаукові методи, такі як спостереження, порівняння, узагальнення, а також метод аналізу та синтезу.
Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку.
У першому розділі розглянуто історію та регіональні особливості чоловічого костюму.
У другому розділі досліджено декорування чоловічого одягу,сорочок.
У третьому розділі розкрито технологію декорування чоловічого одягу.
Вступ до курсової роботи формує її сприйняття, а висновок узагальнює досягнуті результати.
чоловічий народний костюм вишивка
Розділ 1. Чоловічий народний костюм
.1 Розвиток чоловічого народного костюма в різні періоди
Певні основні елементи українського народного вбрання були сформовані ще в княжі часи та пізніше майже не змінювалися. Історія українського народного костюма генетично пов'язана з традиціями Київської Русі. Археологічні розкопки засвідчують широкий розвиток ткацтва та різноманітних ремесел того часу, дають певне уявлення про давньоруське вбрання. Відомості про одяг є і в давньоруських писемних пам'ятках. Так, в Іпатіївському літописі згадується кожух, у "Слові о полку Ігоревім" - кожух і опанча, в інших джерелах - сорочка, ногавиці, корзно (плащ), свита, клобук, вінець тощо. Чимало знахідок свідчать й про побутування в Київській Русі шкіряного та плетеного одягу, великої кількості прикрас. Ці матеріали суттєво доповнюються іконографією XI- XIV ст.: фрески, ікони, книжкові мініатюри дають уявлення про одяг панівних верств населення - князів, бояр, дружинників тощо. На фресках Софійського собору в Києві збереглись зображення одежі не тільки князівської сім'ї, а й музикантів, мисливців.
Досить чітко виявлялись тогочасні регіональні відмінності костюма, які брали свій початок ще з часів давніх племінних об'єднань. Це стосувалось передусім прикрас, що їх виробляли місцеві майстри, - бронзових та срібних підвісок, якими прикрашали головне вбрання та зачіску, скроневих та нагрудних прикрас. Але ці особливості з розвитком ремісництва у містах поступово нівелювались. Стійкішими були традиції виробництва тканого одягу, плетенного взуття, а також техніка та мотиви орнаментики, особливо сорочок, які майже до кінця XIX ст. зберігали давні локальні особливості. У цьому плані слід виділити одяг населення Середнього Подніпров'я - територіального центру формування української народності.
Вбрання простого міського населення було близьким до селянського. Городянки також носили довгу сорочку та незшитий одяг типу обгортки або запаски. Чоловічий костюм генетично був пов'язаний із селянським.
Одяг заможних городян - феодалів, багатих купців - мав більше елементів, його шили з дорогих тканин як місцевого виробництва, так і привезених із закордону (див. додаток 1). На Україну імпортували різні види тканин - шовкові (паволока), сукняні, оксамитові. Із Західної Європи привозили фризькі та фламандські сукна. Ці тканини використовували переважно князі та бояри, з них виготовляли церковний одяг. У той же час широкі верстви населення користувались виробами місцевих майстрів та ремісників.
Отже, основні елементи українського народного одягу за своїм походженням були давньослов'янськими; їх можна розпізнати за такими компонентами, як тунікоподібні сорочки, поясний стрій у вигляді прямокутної смуги тканини (опинці, горботки) або вузької орнаментованої запаски, вузькі полотняні чоловічі порти. Давньослов'янські елементи виявляються і у верхньому одязі типу гуні, манти та опанчі, домотканих поясах та ін. Вони певною мірою збереглися й у орнаментиці вишивок та художньому ткацтві: стилізовані мотиви тваринного орнаменту, ромб з гачками, який у давніх слов'ян уособлював родючість тощо.
Незважаючи на феодальну роздробленість та ординську навалу, що гальмували загальний розвиток давньоруської культури, традиції Київської Русі продовжували відігравати важливу роль у наступні епохи. Водночас давалися взнаки інтегративні культурні процеси, які сприяли, зокрема, формуванню народного вбрання.
У минулому, в умовах натурального господарства, коли одяг виготовлявся власноручно, він стійко зберігав традиційний крій, техніки оздоблення. Одяг поділявся на святковий і буденний, зимовий і літній.
У традиційному одязі кожного села завжди були місцеві особливості, які відбивали смаки людей, вирізняли й підкреслювали кожну особистість. Слід пам'ятати, що народний одяг не лише захищав від дощу й холоду, але мав і символічне значення, визначав етнічну, соціальну, локальну, професійну приналежність та вік його носіїв. Народне вбрання - витвір декоративно- прикладного мистецтва. Всі складники народного одягу позначені фантазією народного майстра, позбавлені випадкового і штучного. У численних народних піснях зустрічаються відомості про те, хто і як виготовляв одяг, з якої сировини, як його носили, як до нього ставилися люди. Зокрема, відбилися такі процеси, як прядіння, ткання, оздоблення одягу, а також його крій, назви окремих деталей. У минулому, власноручне виготовлення одягу з домотканого полотна чи сукна було звичним явищем. Майже в кожній сільській хаті стояв ткацький верстат. Народні пісні донесли до нас відомості про технологію виготовлення одягу, згадуючи при цьому знаряддя ткацтва, матеріал, з якого вони зроблені.
Людям завжди було властиве прагнення до краси, тому гарний чепурний одяг, зароблений чесною працею, вони носили з почуттям гідності. Навіть найбідніший селянин у свято прибирався у чистий одяг. Потяг до гарного одягу найбільше властивий молоді. На Україні існують численні повір'я, звичаї та обряди, пов'язані з виготовленням та носінням сорочок. Дівчата часто вишивали сорочки та хустки своїм коханим, нареченим.
Головним невід'ємним складником народного вбрання є сорочка. Вишита сорочка - є найдавнішим одягом в Україні, сорочки носили жінки і чоловіки. Сорочки шили з двох шматків полотна і була вона довгою, вишитою біля шиї та на рукавах. З часом сорочки набули регіональних відмінностей. Комплект чоловічого селянського одягу складався із сорочки до колін, що одягалась навипуск та підперізувалась шкіряним або плетеним поясом, а також нешироких штанів (портів, гачів). На поясі кріпилися різні необхідні речі - кресало, гребінь, невеликий ніж. Головним убором слугувала валяна шапка, взуттям - личаки або шкіряні постоли. У холодні пори року одягали сукняну свиту, взимку - хутряний кожух.
Пояс (крайка, пас, литий пас, черес, ремінь) - найдавніша частина одягу, важкий вовняний пояс, носили жінки і чоловіки. Пояс - носили переважно на півночі, міг бути навіть зі звичайного полотна, ним підперізували запаски, плахти, спідниці. Пас - носили в горах, були широкі (30 см), зі шкіри (див. додаток 2).
Штани (шаровари, ногавиці, гачі)- чоловіча частина одягу. Були полотняні, а також суконні. Штани могли бути вузькі, до яких носили сорочку на випуск або широкі, тоді сорочку заправляли в середину.
Кобеняк (опонча, бурка, чуганя, бунда, гугля, манта, гуня, сіряк, кирея) - верхній плечовий широкий одяг без стану, рід сучасного плаща з відлогою (каптур, бородиця, богородиця, кобеняк)
Кептар (коцовейка, гуцуляк, бунда, катанка, лейбик, горсик) - частина одягу без рукавів (див. додаток 3). Носили чоловіки і жінки. В XIX ст. кептар був як білий кожушок, без коміра або з невеликим. Гуцули мали розшиті кептарі, бойки взагалі не вишивали. В деяких регіонах кептар був з повсті і називався - катанка.
Кожух (байбарак, бекеша, шуба, губа) - хутряний одяг подібний на кептар, але з рукавами і довший. Кожухи були довгі та короткі, з рукавами або без рукавів. Кожух покритий сукном називали також байбарак, бекеша, жупан (див. додаток 4).
Взуття : зі взуття носили личаки, постоли, ходаки, черевики або чоботи. Личаки робили з лика, носили на півночі. Постоли робили зі шкіри з шнурками, носили переважно на Волині і Чернігівщині. Чоботи червоні, жовті, рідше зелені з сап'янової шкіри - називали сап'янці.
Шапка - шапки носили баранячі, з сукна або шкіряні. Шкіряну шапку називали капелюх, шапку з баранів - кучма, шапку з вухами - клепання. Капелюх з соломи називали бриль (див. додаток 5).
Крій та оздоблення сорочки в різних місцевостях мали свої особливості. Так наприклад описує одяг українців Антоній Якса-Марцинківський. За його словами, найкраще одягалися по ліву сторону Ірпеня. Чоловіки одягали чорну або білу свиту. Зверху одягали білий кожух з округлим коміром з чорного каракулю. Чорну каракулеву шапку носили менш заможні, заможніші носили шапку сивого кольору.
Чоловічі Сорочки Київщини та західної Полтавщини були з низьким комірцем-стійкою та широкими прямими рукавами, інколи призбираними в манжет. Біля шиї сорочки мали дві петлі, в які простилявся чорний шовковий шнурок або червона шовкова стрічка, які називали "застіжкою". Комірець завжди був вишитий сірими (переважно в старших) або червоною та синьою "заполоччю". Пазуха та кінці рукавів, якщо вони були не призбирані, також вишивались. Чоловічі від жіночих узорів досить часто відрізнялись. Для комірця, рукавів, пазухи були окремі узори. На Київщині вишивання було більш розвинене (див. додаток 6).
Існували такі назви узорів на комірах: "рожевий", човниками, настилування, човники з попинами, проскурочки, човники з крильцями, кривоніг, пупчики. На пазухах були наступні узори: ляхівка на 3,4,5,7,9 дірочок, ляхівка ціле коліща, ляхівка цілий збан, ляхівка хрестиками, ляхівка кругла нашиванка, ляхівка коса, ляхівка кругла і хрещата, ляхівка решіточки, прутик. На рукавах була мережка з ляхівкою. Старші люди мали сорочки вишиті або тільки на комірці або ще невеликими мережками на пазусі на рукавах сірого кольору;"заполоч" в невеликій кількості була тільки на комірцях.
Іншого крою сорочки були з відкладними комірцями, мали багато складок біля шиї і не вишивались, або зрідка тільки комірець. Біля кисті рукав збирався на нитку і пришивався манжет - "чехли". В західному Поділлі і на Поліссі сорочки носили поверх штанів. (За описом Павла Чубинського 1870 р.) Чоловіки носили завжди шапки з каракулю, сорочку з комірцем стійкою. На сорочку одягали "юпку", а молоді парубки одягали короткий напівкаптан.
Поділля за характером народної культури можна умовно поділити на західне, східне та Подністров'я. Для одягу північних районів властивий чорний колір вишивки та поясний незшитий одяг - горбатка. На південному Подністров'ї - червоний колір вишивки і горбаток - гунь. Для всього Поділля характерна одноколірна та у вузькі кольорові смуги горбатка. На півночі західного Поділля, як і на правобережному Поліссі та Волині, носили літники, запаски. В давніх подільських сорочках, крім рукавів і на грудях, вишивали поздовжніми смугами і спинку сорочки. Найпоширенішою технікою вишивки була тут лічильна гладь, низь, мережка, пізніше - вишивка бісером. Одяг Поділля в окремих районах мав спільні риси з одягом Буковини, Покуття, Волині.
Поліський стрій вирізняється серед інших червоно-білими кольорами. Регіон Полісся в минулому був найвідсталішим серед інших (через бездоріжжя, віддаленість від великих міст). Різні райони жили відособлено, тож і характер народної культури в них різний. В одязі тут збереглося чимало праслов'янських рис. На волинському Поліссі це "вуставкові" чоловічі й жіночі сорочки, з відкладним чи стоячим (пізніше) коміром. На свято рукава, комір і чохли таких сорочок прикрашалися червоними суцільними або ж орнаментальними смугами з вкрапленням вузьких синіх та жовтих смуг, витканих чи вишитих технікою "занизування" або ж "настилування".
На відміну від центральних районів, на правобережному Поліссі не було нагрудного одягу, керсетів. На київському Поліссі, як перехідній території до лівобережного Полісся та центральних районів, були поширені керсетки. Майже на всій території волинського Полісся поділ сорочки не виставлявся з-під поясного одягу. Чоловіки носили сукняні шапки-рогатки, мегерки, шоломки, солом'яні брилі. Давні чоловічі сорочки за кроєм і оздобленням, були подібні до жіночих, заправлялися у вузькі білі або ж пошиті із фарбованих тканин штани. В холод чоловіки одягали білі, сірі та коричневі свити ("до вусів", "до заборів"), оздоблені вовняним кольоровим шнуром або вишивкою.