Козаки мали своїх шевців та кравців, які шили одяг за замовленими з інших країн чи з України тканинами. Так описує одяг козака XVI ст. Антоній Марцинківський. Повний стрій козака:
1. Чорна каракулева шапка, зі звішеною виложкою, з сукна такого самого кольору як і жупан.
2. Короткий жупан защіпався на гаплики, був з вузьким комірцем, з якого виглядав вузький комірець сорочки з блискучою запонкою. По обидві сторони жупана було по шість газирів для пістолета чи яничарки.
. Зверху на жупан одягали черкеський кунтуш з газирами та з вильотами (розрізами та відкидними рукавами), який не защіпався.
. Шаровари носили широкі, з глибокими кишенями, в яких ховали потрібні речі.
. Поверх штанів носили шкіряний пас до бедер, до якого був завішаний великий оздоблений воловий ріг для пороху, який закручувався. З двох сторін до пояса були завішані сумки: одна для куль, а інша для кресала. На довгому латуному ланцюжку, до пояса був завішаний ніж і з іншої сторони в пояс була запхана латуна ложка і пістолет на тесьмі через плече.
. Коли козак сидів на коні, то мав на тесьмі завішану за плечима яничарку та нагайку за пасом або в руках.
. Завішана зліва бурка доповнювала повний стрій козака.
Звичайним одягом на кожний день був короткий суконий жупан та гунька з каптурем.
Ян Непомуцький Чарновський, в 1854 так описує одяг козаків. Запорозькі козаки носили: каптан (шкіряна куртка); напівкунтуш з вильотами (кунтуш до колін); широкі з сукна шаровари яскравих кольорів; шапку з виложкою, обшиту золотим крученим шнуром; святковим одягом був кунтуш "польського крою" (довгий) з шовковим поясом перетканим золотою або срібною ниткою.
Під час морських походів, запорожці носили сорочку просочену дьогтем і бурку.
Озброєння складалося з мушкету, аркебузи, бандолету чи іншої вогнепальної зброї; лук зі стрілами, спис, ніж, сокира. Сотники мали при собі келеп для пробивання обладунків. Через плече був перевішаний патронташ з порохом та кулями, на поясі висіли порохівниця та натруска.
Запоріжці голили всю голову, залишали на верху тільки чуб, який заплітали як косу і закладали за ліве вухо (оселедець), вуса носили дуже довгі.
Одяг українських козаків був на початку досить простим: доволі низька каракулева шапка з суконним верхом; опанча чи кобеняк (рід плаща) сіро-бурого кольору з грубого сукна; каптан з червоним вовняним поясом, за який запихали малу люльку і ніж; полотняні або суконні шаровари; юхтові чоботи.
Влітку в мирний час українські козаки носили сорочку, полотняні штани та іноді легкий жупан. Святковий одяг був вишуканішим. Голови голили округло вище вусів, вуса різного типу, переважно довгі.
Кожний козак зобов'язаний був мати власне озброєння: коня, спис, мушкет або самопал, пістоль, шаблю, ніж. Крім того, запорожці використовували широкі шкіряні череси, котрі вони носили на грудях, заповнюючи у два чи в три ряди патронами з кулями й порохом, мов сучасні патронташі.
Одяг Гетьмана, з давніх часів до Богдана Хмельницького був: каптан, жупан, делія; зимою носили соболеві або лисячі шуби "польського крою"; пояс; чоботи; шаровари (не надто широкі); шапка з суконним верхом, обшита хутром; шабля при боці (див. додаток 16).
Парадний одяг гетьманського полковника:
1. Шуба лисяча або соболева з прорізаними рукавами покрита
оксамитом і оздоблена золотими шнурами та кутасами.
. Жупан яскравих кольорів, часто з вильотами, які защіпались на малі гудзики з перлів, туркисів або інших коштовних каменів.
. Зимові кунтуші були суконі, а літні атласові.
. Шаровари були також яскравих кольорів.
. Шапки обшиті соболем з оксамитовим верхом, на шапці була золота брош з коштовним камінням.
. Пояс був дуже дорогий шовковий або шкіряний покритий золотими або срібними пластинками.
. Чоботи носили тільки червоні з сапянової шкіри кримського виробництва, зі срібними підковами, гаптовані шовком, золотом і сріблом.
Одяг, як правило, полковники завжди отримували в подарунок. Одяг запорізького полковника:
Кунтуш з тонкого сукна, як правило гранатового кольору; жупан яскравих кольорів; шаровари суконні, бавовняні, інколи оксамитові; зимою шуби з дорогих хутер; при їзді на конях мали ще й бурку з каптурем; чоботи; дорогий пояс; шабля з прикрашеним руків'ям (див. додаток 17).
Одяг полкового писаря: кунтуш суконий; бавовняний жупан; дорогий шовковий пояс з золотим френзлем; лисяча шуба; шаровари яскравого кольору.
Іноземці, які відвідували Січ, зазначали, що козаки "люблять гарно вдягатися". Австрійський посол Еріх Лясота, відвідавши Січ 1594 року, записав у своєму щоденнику, що елементом традиційного одягу запоріжців були кобеняки, тобто широкі плащі на зразок мантій, які вони носили поверх іншого одягу.
У XVII столітті деякі дані про одяг запоріжців зустрічаються у звітах французького інженера Боплана. Там ідеться про сорочки, шаровари, шапки та жупани.
На малюнку того ж Боплана можна побачити козацький жупан, довжиною нижче за коліна, без коміра, застебнутий густо ґудзиками, підперезаний поясом, до якого з лівого боку було причеплено шаблю. Шапка обшита хутром. У представників старшини хутряна "околиця" шапки попереду частково розрізана. Шапку прикрашалоперо. Киреї у старшин широкі, підбиті хутром, деколи з багатим коміром.
Як уважають дослідники, у XVIII столітті козацький одяг складався з двох головних частин: жупана і черкески.
Жупан сягав тільки до коліна, щоб не заважати швидко вскочити на коня, досить облягаючий. Застібали його на гаплик або ґудзик при комірі і підперезували поясом. Українське козацтво носило верхній одяг білого кольору в теплу пору року і зимою довгі до кісточок білі кожухи, які по всіх швах були оздоблені ремінчиками з кольорової шкіри (червоного, жовтого, коричневого та ін. кольорів) і дуже гарно виглядали. Зимою носили тільки кожухи, а влітку носили тільки сорочки.
Традиційним кольором запорізьких жупанів був червоний. Шили жупани або зі звичайного сукна, або з кармазину, особливого сукна малинового або темно-червоного кольору (див. додаток 19).
Черкеска - одяг досить облягаючий, із фалдами позаду, із вирізаним коміром, підперезаний поясом.
Представники військової старшини носили кунтуш, довгополий, із розрізаними рукавами, без пояса (див. додаток 20). Відомо, що простим козакам заборонялося носити кунтуші.
У 1763 року гетьман Кирило Розумовський підписав спеціальну інструкцію щодо козацького одягу. Згідно з тією інструкцією жупан мав бути суконним, темно-синім. З червоними вилогами, підперезаний червоним поясом. Під ним - білий півжупанок і білі штани. Шапка з чорною смушевою околицею й низьким дном. Плащ мав бути синім.
Але все ж таки традиційним одягом запоріжця завжди вважалися саме кармазинний жупан, широкі шаровари, чоботи та шапка з суконним дном.
Нема сумніву, що крій запорізького одягу, особливо високих шапок, широких шароварів, довгих жупанів і широких поясів, східного походження і запозичений ними від татар і турків. Це запозичення здійснювалося або захопленням під час наїздів, або купівлею, або шляхом дарування з боку вищих татарських і турецьких властей запорізьким козакам. З оттоманської історії турецького історіографа Наїми, наприклад, ми знаємо, що 1653 р. кримський хан Іслам-Гірей подарував запорізьким старшинам сукняні каптани. Загалом запорізький одяг мав таку перевагу, що не сковував рухів людини й був пристосованим до гарячого клімату країни.
Одяг козацький XVI
ст. дещо мав відміності від строю XIX ст. Козаки носили тоді гранатового кольору суконі жупаники з вузькими
комірами, які защіпалися на гаплики, такі жупаники вдягали в широкі штани до
очкура. Під жупаником була біла сорочка з вузьким комірцем, яка защіпалася
шпонкою з блискучим камінчиком. По штанах козаки носили широкий реміний пас, на
який був завішаний воловий ріг та на довгому мосяжному ланцюжку був завішаний
ніж, з двох сторін були завішані шкіряні сумки, одна на кулі, інша на кресало,
також за пояс був запханий пістолет. Зверху по жупанику одягали контуш з
вильотами та рукавами закинутими на плечі. В руках або за поясом носили ціпок і
на ліве плече була завішана бурка. Голову голили, чуб заплітали та закладали за
праве вухо, вуса підкручували. На голові носили чорниййолом з каракуля з довгим
суконим або оксамитовим вилишкетом, такої самої барви як і жупаник. Господарі в
ті часи носили гранатові жупани, обшиті по швах золотими або срібними галонами
та сиві каракулеві шапки.
Розділ 2. Елементи декору в чоловічих народних костюмах
.1 Вишивка на козацькій сорочці
Традиційно чоловічі вишиванки залежно від їхнього призначення, шилися з білого лляного або конопляного полотна. Завдання забезпечити вишиванкою чоловіка та інших членів родини як правило покладалося на майбутню дружину, але за традицією і наречений мав принести у дім нареченої дві-три вишитих сорочки зі своєї сім’ї. Після заручин наречена готувала для майбутнього чоловіка вишиванку, а на весіллі наречений одягався у вишиту сорочку, що її пошила й вишила наречена.
У ХVІІ столітті після Визвольної війни козацька старшина почала збирати у свої руки величезні багатства. З′явились політичні і торгівельні зв′язки Гетьманщини з країнами Сходу і Західною Європою. Це сприяло динамічному розвитку культури, здобутки якої проникали в суспільний і козацький побут.
Зазвичай вишивку на одязі та інших речах робили посполиті і знатні жінки та дівчата, які працювали у панів. Але не всі речі були місцевого виконання. Користувались і привозними товарами, які брали за зразок для вишивання та оформлення власних виробів. На українських зразках XVII-XVIII століття найпоширенішим був рослинний орнамент, який також був популярний на Заході і Сході. Українські мотиви тих часів схожі з вишивкою Угорщини, Німеччини, Австрії, Польші, Греції.
Значними центрами виготовлення вишиванок та інших вишитих і гаптованих виробів були майстерні монастирів. Частіше за все в них виготовлялись літургійні речі, але зрідка також і світські замовлення. Тут була розповсюджена техніка гаптування та вишивання шовковими нитками. У Чернігівському історичному музеї ім.В.В.Тарновського збереглися зразки вишиванок козацьких старшин. Схожість орнаментів вказує на загальний зразок мотивів, які майстрині копіювали з виробів монастирських вишивальниць.
Особливою характеристикою козацьких вишиванок є майже виключний рослинний орнамент, у якому найпоширеніші мотиви - це гранат, довге зубчасте листя, виноград, кругла квітка, яка утворюється з косого та прямого хреста, що пересікаються між собою і мають зашиту площину між кінцями. В середині століття орнаменти стають більш дрібними, динамічними, поліхромними, з′являються нові різноманітні мотиви, букети. Така вишивка створювалась вільною технікою, що потребувало високого рівня творчості та майстерності вишивальниці.
Козацька вишиванка - наша слава і гордість, українська пісня минулих
часів.
.2 Декор різних частин чоловічого костюму
Протягом усієї історії розвитку народного одягу успадковувалися й принципи розміщення оздоблення. Прикраси (зйомні та нашивні) виконували в давнину не стільки естетичну, скільки магічну роль. Із цим певною мірою пов'язане і їх розміщення. Так, орнамент, на думку деяких дослідників, розташовувався там, де відкривався доступ до тіла, а саме - в низах рукавів, на горловині або комірі, подолі або полах одягу. Можна припустити, що функція стародавніх шийних прикрас поступово перейшла на вишивку горловини, коміра, грудей сорочок; функція прикрас зап'ястя рук - на вишивку низів рукавів тощо.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. принцип розміщення декору в народному костюмі, зберігаючи давні традиції, зводився головним чином до вирішення суто практичних і художніх завдань. Прикрашалися найбільш відкриті місця одягу, розміщення й конфігурація оздоблення пов'язувалися з кроєм, за допомогою декору досягалася композиційна рівновага компонентів костюма.
З-поміж усіх видів одягу найбільше прикрашали сорочки. Розміщення оздоблення значною мірою було зумовлене кроєм та місцевими традиціями. Основне декоративне навантаження припадало на рукави - горизонтальні смуги узору на вставках. У сорочках Південної Київщини, Поділля та Закарпаття, де побутували безуставкові варіанти, вишивка розміщувалася на плечах.
На більшості території України оздоблювали рукави нижче вставки. У різних місцевостях такий декор мав свої особливості. На Середній Наддніпрянщині та Слобожанщині рукави жіночих сорочок прикрашали орнаментальними мотивами, розміщеними в шаховому порядку. На Правобережжі, Волині та Поліссі узор мав вигляд поздовжніх або поперечних смуг у нижній частині рукава.
Багатством оздоблення визначалися сорочки Північної Буковини та Південно-Західного Поділля. Як правило, в цих районах прикрашали весь рукав: уставку, під уставкою, від неї навскіс чи вертикально тягнулися смуги до самої чохли.
Комір сорочок орнаментували скрізь, за винятком хіба що тих районів, де його не було (Полтавщина, Південно-Західне Поділля, Буковина).
У сорочках, які "виглядали" з-під поясного одягу, низ (пелена, лиштва) обов'язково оздоблювався горизонтальною смугою. Така орнаментація була поширена на Середній Наддніпрянщині, Півдні України, Поділлі, Північній Буковині.
Характер декорування чоловічих сорочок значною мірою залежав від крою, а також віку власника. Найбільше прикрашали, переважно вишивкою, парубоцькі сорочки; стриманішими були сорочки літніх чоловіків. В уставкових чоловічих сорочках, поширених та Середній Наддніпрянщині, оздоблювали стоячий чи виложистий комір, уставки, а також чохли чи низи широких рукавів. Безуставкові сорочки вишивали на грудях, комірі, кінцях широких рукавів та на плечах, по лінії вшивання рукава. З другої половини XIX ст. широкі рукави чоловічих сорочок почали збирати в чохли. Такі сорочки побутували у степовій частині України, на Поділлі, Північній Буковині, Покутті.
На початку XX ст. в центральних областях та на Поліссі почали з'являтися чоловічі сорочки з манішкою. В них оздоблювали стоячий комір, широку манішку та чохли.
Із чоловічого поясного одягу українці оздоблювали святкові штани. Полотняні штани, вишиті й мережані в нижній частині холошів, були поширені у бойків та буковинців. Суконні штани гуцулів прикрашалися багатою вишивкою на манжетах та уздовж бічних швів.
Оздоблення верхнього одягу (вишивка, аплікація, шнуркування) розміщувалося уздовж швів і перебувало у прямій залежності від крою. Найскромніше декорували верхній одяг на Середній Наддніпрянщині, Півдні України, на Волині й Поліссі (див. додаток 21).
Свити оздоблювалися в талії (уздовж підрізних бочків), у нижній частині рукавів, на комірі та вздовж верхньої поли. Свити з відрізною талією (Волинь) прикрашалися вздовж талії по лінії з'єднання швів на спині. Свити з прямою спинкою і клинами по боках (Галичина) прикрашалися на місцях вшивання клинів та кишень. Багатством оздоблення визначалися сіряки з прохідкою: на талії, уздовж прохідки, на кишенях, у нижній частині рукавів, уздовж пілок, на комірі та бортах, у нижній частині одягу. Пишно декорували весільні свити на Львівщині та гуцульські сердаки. На останніх оздоблення розміщувалося на комірі, рукавах (у нижній частині та на лінії вшивання), вздовж пілок і внизу сердака, а іноді на грудях та бічних клинах.