НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МЕДИКО-ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА
ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ
УДК 371.13
Допущено до захисту
№____від «___»___________2015 р.
завідувач кафедри________________
проф.
Кайдалова Л. Г.
Пояснювальна записка
до магістерської роботи на тему:
«ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ»
Спеціальність
8.18010021«Педагогіка вищої школи»
Виконав: магістрант
Сергієнко А.О. ___________________
Науковий керівник
канд. пед. наук,
доц.
Шварп Н.В._____________
Харків - 2015
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ
.1 Характеристика основних змістових аспектів професійного педагогічного спілкування
1.2 Теоретичні основи формування комунікативних умінь та навичок майбутнього викладача фізичної культури
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК У МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
2.1 Організація та методи дослідження
2.2 Експериментальна перевірка впровадження комплексу організаційно-методичних заходів формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури
.3 Методичні рекомендації для викладачів щодо формування комунікативних умінь та навичок у майбутніх викладачів фізичної культури
Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ
.1 Організація служби охорони праці у вищих навчальних закладах
3.2 Охорона праці при проведенні занять з фізичної культури
Висновки до розділу 3
Висновки
Список використаних джерел
ДОДАТКИ
Додаток А. Тестова методика виявлення комунікативних та організаторських схильностей (КОС)
Додаток Б. Тест визначення потреби у спілкуванні
Додаток В. Оцінка самоконтролю у спілккуванні (за Маріоном Снайдером)
Додаток Д. Тренінг розвитку комунікативності педагога8
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ
ВНЗ - вищий навчальний заклад
ЕГ-1 - експериментальна група
КГ-1 - контрольна група
НФаУ - Національний фармацевтичний університет
ХДАФК - Харківська державна академія фізичної культури
ФК - фізична культура
МОН України - Міністерство освіти і науки України
ВСТУП
Актуальність дослідження. Складність сучасних соціальних процесів, загальна нестабільність нашого суспільства гостро позначаються як на духовному, так і фізичному розвитку підростаючого покоління. Це піднімає проблему професійно-педагогічної підготовки викладача, зокрема викладача фізичної культури, на новий рівень. У системі сучасної вузівської освіти ця підготовка розглядається в єдності науково-теоретичної і практичної сторін. Майбутньому викладачу фізичної культури необхідно знати структуру і специфіку професійно-педагогічної діяльності і активно застосовувати знання на практиці. Назріла необхідність підготовки не просто педагогічних кадрів, що володіють знаннями, уміннями і навичками в галузі фізичної культури і спорту, а, в першу чергу, активної, творчої особистості, яка вміє гнучко реагувати на зміни, що забезпечує грамотний і ефективний процес педагогічного спілкування за допомогою необхідних комунікативних умінь та навичок в професійно-педагогічної діяльності.
У структурі вищої освіти використовуються далеко не всі ресурси для вдосконалення цього процесу. Істотне значення в професійно-педагогічній підготовці майбутнього викладача має набуття студентами необхідних знань з основ теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренування, підготовка до роботі в якості громадських інструкторів, тренерів і суддів; вдосконалення спортивної майстерності студентів-спортсменів; виховання в студентів переконаності в необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом. Така підготовка здійснюється у відповідності з державними стандартами, навчальними планами і програмами, протягом усіх років навчання у ВНЗ та сприяє моральному вихованню особистості, розвитку творчих здібностей та потреб в освоєнні цінностей фізичної культури і спорту, і, як наслідок, придбання необхідних професійних знань і умінь, зокрема комунікативних. Різнобічна рухова активність, що супроводжується позитивними емоціями, привертає інтерес студентів до спортивної та фізкультурної діяльності і створює сприятливі умови для формування комунікативних умінь. Період підготовки майбутнього викладача фізичної культури, з одного боку, характеризується вираженою лабільністю емоційного поведінки, з іншого, прагненням до самостійності і самоствердження, насамперед, засобами спілкування. Тому, за відсутності цілеспрямованого формування комунікативних умінь та навичок, цей процес приймає стихійний характер Як наслідок, низький рівень сформованості зазначених умінь та навичок у майбутнього викладача фізичної культури відзначається конфліктністю, підвищеною агресивністю, нерозумінням проблем іншої людини, невпевненістю у собі тощо, тобто те, що часом об'єктивно породжує в людині специфіка спортивної діяльності, але абсолютно не підходить для викладача. Вивчення педагогічного досвіду показує, що викладачі фізичної культури не завжди можуть грамотно використовувати комунікативні вміння та навички для організації процесу педагогічного спілкування, приділяють на заняттях підвищену увагу вивченню і вдосконаленню рухових дій у спортивній діяльності. Причина такого становища криється у тому, що навчання майбутнього викладача фізичної культури має традиційний характер, при якому спортивна і фізкультурна діяльність розглядається тільки як мета і засіб професійної підготовки, а не як засіб формування особистості викладача.
У вітчизняній науці теоретичне осмислення проблем спілкування викладено в працях Г. М. Андрєєвої, А. А. Бодальова, Л. П. .Буєвой, А. А. Брудного, О. Г. Злобіної, М. С. Кагана, В. А. Лабунської, А. А.Леонтьєва, Б. Ф. Ломова, М. І. Лисіной, Б. Н. Мясіщева, Д. Б. Паригіна, Л. А. Петровської, В. А. Петровського та інших[6, 9, 13, 12, 43, 48, 57, 63, 71,72, 84, 98]. Теоретичну і практичну значущість у дослідженні педагогічного спілкування представляють роботи: В. С. Грехньова, А. Б.Добровича, В. А. Зимньої, Є. П. Ільїна, В. О. Кан-Каліка, С. Д Максименка, А. В. Мудрика, І. І. Риданової, Е. І. Рогова [25, 31, 42, 44, 46, 74, 82, 110, 107] та інших. Проблема формування комунікативних умінь знайшла відбраження в працях таких педагогів, як І. Я. Зязюн, В. А, Кан-Калік, Н. В. Кузьміна, А. А. Леонтьєв, А. В. Мудрик [93, 46, 54, 66, 83] та інших. Деякі аспекти спілкування у сфері фізичної культури і спорту відображені в роботах Б. Ф. Ведмеденко, А. В. Домашненко, Ю. Л. Ханіна [16, 33, 120] та інших. У сукупності роботи вищезгаданих авторів, безсумнівно, мають велике значення для педагогічної науки і практики. Однак, наукових досліджень у галузі педагогічного спілкування майбутнього викладача фізичної культури недостатньо. Все вищевикладене свідчить про актуальність обраної теми магістерського дослідження: «Формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури».
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити комплекс організаційно-методичних заходів формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури.
Завдання дослідження:
- вивчити стан проблеми формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури та визначити основні поняття дослідження;
- виявити специфіку формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури;
- обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити ефективність комплексу організаційно-методичних заходів формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури;
розробити методичні рекомендації для викладачів ВНЗ з формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури.
Об’єкт дослідження - процес підготовки майбутніх викладачів фізичної культури.
Предмет дослідження - формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури у вищому навчальнму закладі.
Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що формування комунікативних умінь та навичок майбутнього викладача фізичної культури буде ефективним, якщо у фаховій підготовці буде:
цілеспрямовано використано комплекс організаційно-методичних заходів для розвитку комунікативних умінь та навичок майбутнього викладача фізичної культури у ВНЗ;
- зміст структурнх компонентів комплексу організаційно-методичних заходів відповідатимуть педагогічним вимогам, адекватно відображаючи особливості педагогічного та фахового спілкування.
У ході дослідження у відповідності з його цілями та завданнями застосовувалися такі методи педагогічного дослідження:
теоретичні: теоретико-бібліографічний аналіз психолого-педагогічної літератури, спеціальної фахової літератури, методичної літератури, аналіз нормативних документів і посібників за обраною темою дослідження; узагальнення результатів експерименту;
емпіричні - спостереження, тестування з метою визначення комунікативної сфери майбутніх викладачів фізичної культури; експеримент для перевірки ефективності застосування запропонованих шляхів формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури;
статистичні методи для обробки отриманих експериментальних даних.
Експериментальна база дослідження: Харківська державна академія фізичної культури.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:
визначено специфіку педагогічного спілкування майбутнього викладача фізичної культури;
проведено аналіз комунікативних умінь, необхідних майбутньому викладачу фізичної культури та виділені провідні комунікативні вміння майбутнього викладача фізичної культури;
уточненні поняття ««комунікативні вміння та навички майбутніх викладачів» щодо проблеми дослідження;
науково обґрунтовано комплекс організаційно-методичних заходів формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що:
- можливо запровадити в практику професійно-педагогічної підготовки фахівців з фізичної культури комплекс організаційно-методичних заходів формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури;
- матеріали розробленого комплексу організаційно-методичних заходів формування комунікативних умінь та навичок майбутніх викладачів фізичної культури можуть бути використані викладачами і студентами профільних вищих навчальних закладів.
Структура роботи: магістерська кваліфікаційна робота
складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел,
додатків. Основний зміст роботи викладений на 96 сторінках.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ
КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ
1.1 Характеристика основних
змістових аспектів професійного педагогічного спілкування
Потреби сучасного суспільства, його духовні й матеріальні сфери зумовили особливу актуальність проблем спілкування, окреслили принципово нові ознаки освіти, пов’язані з особливостями функціонування сучасних суспільств, інформаційних технологій, процесів глобалізації. Тому інтенсивно зростаюча роль професійного педагогічного спілкування, зумовлена низкою об’єктивних причин. По-перше, це перехід до інформаційного суспільства й пов’язаного з цим зростанням обсягу та інтенсивності процесів взаємообміну інформацією між суб’єктами навчання. По-друге, швидке зростання кількості та якості засобів обміну цією інформацією (Інтернет, соціальні мережі, скайп та ін.). По-третє, зростання потреби в людях, зайнятих у професійній діяльності, пов’язаної зі спілкуванням, без удосконалення якого неможливе функціонування таких галузей, як освіта, охорона здоров’я, наука, мистецтво, політика, підприємництво тощо. А також зростання потреби в спеціалістах, зайнятих у різних галузях професійної діяльності, що потребують кооперації та взаємодії в досягненні спільних цілей.
Багатовимірну стимулювальну роль спілкування в житті людини почали усвідомлювати вчені різних галузей наук − теоретики та спеціалісти-практики на початку XX ст. У різні часи підходи до вивчення спілкування були не однаковими. До спілкування як наукової проблеми активно підійшли спеціалісти з психології, етики, філософії, соціології, педагогіки, економіки та інших галузей науки.
У 20 - 60-і роки психологи досліджували масові процеси спілкування, потім − в онтогенезі, у взаємозв’язку з мовленням і вищими психічними функціями, у 60 − 70-і роки як зміну поведінки людей у різних ситуаціях безпосереднього спілкування, аналізували різні засоби, зокрема невербальні характеристики та їх значення для сприймання однієї людини іншою, розглядали прикладні аспекти спілкування як цілеспрямований вплив. Вони стосуються технології спілкування, але не розкривають його етичної та психологічної структури й закономірностей [121].
Розвиток виробничих відносин стимулював учених і практиків до вивчення спілкування у зв’язку із становленням і розвитком особистості. Саме на цьому шляху плідно об’єдналися позиції етиків, психологів та педагогів. У науці відбувся так званий комунікативний поворот. Суть його − у переході від суб’єкта, який віддає перевагу монологові, до суб’єкта, який прагне до діалогу в спілкуванні та взаємодії з іншими людьми. Основну увагу науковці зосереджували на засобах комунікації, особливостях контакту, комунікативних діях.
Гуманістичне осмислення спілкування сприяло поширенню ідей в Україні, де в середині 70-х років з’являються перші праці з проблеми ділового та професійного спілкування (зокрема педагогічного). Цей феномен відокремлюється й формалізується як наукова категорія, описуються види, форми та стилі спілкування, особливості спілкування [20, с. 14].
Певний внесок у вивчення проблеми спілкування зробили спеціалісти з менеджменту. Вони описують процес комунікації як засіб підвищення ефективності управління, виділяють бар’єри в діловому та міжособистісному спілкуванні й пропонують способи та засоби їх подолання. Спілкування тлумачиться як сукупність зв’язків і взаємодій індивідів, груп, спільнот, під час яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками й результатами діяльності. Під час ділового спілкування встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять «однією мовою» й прагнуть до продуктивного співробітництва [121, с. 68].
За останні десятиріччя розширився фронт досліджень у галузі спілкування, було зроблено помітний крок уперед у науковому осмисленні. Проведено дослідження, які допомогли поглибити розуміння феномену спілкування загалом і різних його аспектів. У них по-різному розкривається зміст основних характеристик, неоднозначно трактуються категорії. Наприклад, американський психолог Д. Депс нарахував 96 дефініцій поняття спілкування [66].
Сучасні науковці вивчають спілкування у взаємозв’язку з різними видами діяльності. Існує два погляди на процес спілкування: спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним змістом є соціально значуща спільна діяльність, другий − це усний контакт між співрозмовниками, які мають необхідні для цього повноваження і ставлять перед собою завдання розв’язати конкретні проблеми. Спрямованість цих досліджень практична, яка має на меті досягти ефективності, результативності й досконалості в професійній діяльності. У науковій літературі зазначено, що спілкування сприяє створенню умов для розвитку мотивації тих, хто займається професійною діяльністю, надає їй творчого характеру, розвиває особистості суб’єктів спілкування, попереджує виникнення конфліктів та психологічних бар’єрів [121].
Таким чином, професійне спілкування − вид взаємодії людей, що полягає в обміні інформацією, думками, досвідом, знаннями, уміннями, навичками та результатами діяльності, ставленням до людини, предметно втіленими в матеріальній та духовній культурі.