Головними складовими ринку праці є сукупна пропозиція, яка охоплює всю найману робочу силу, та сукупний попит, що характеризує загальну потребу економіки у робочій силі. Головними суб'єктами ринку праці є роботодавці та наймані працівники. Роботодавцями, відповідно до форми власності, можуть бути державні підприємства, акціонерні товариства, громадські організації, приватні підприємства, індивідуальні власники, господарські асоціації тощо. Наймані працівники - вільні працездатні особи, для яких робота за наймом є головним джерелом існування. Їх характеризують різноманітні ознаки: вік, стать, кваліфікація, професійні якості, соціальний статус.
Згідно із законом України «Про зайнятість населення», до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:
• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;
• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій [4, с. 6].
Також у відповідності до Закону України «Про зайнятість населення» відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:
виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов'язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати - то там і стільки, де і скільки це їй потрібно;
створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України [5, с. 8].
Зайнятість населення базується на особистій праці конкретних індивідуумів та передбачає отримання ними доходу, а також визначає передумови ефективного використання трудового потенціалу держави, регіону та, нарешті, окремого працівника, як суспільне явище вона пов’язана із відображенням масштабів, умов та форм включення людей в суспільну працю: зайнятість вказує на рівень забезпечення працездатного населення робочими місцями в системі відносин суспільної праці.
Таким чином, враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються у змісті категорії «зайнятість населення», вона синтезує систему економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин з приводу діяльності громадян у процесі створення суспільного продукту в системі суспільної праці, яка базується на особистій праці та приносить доход [27, с. 162].
Розглядаючи основні категорії праці та зайнятості, слід проаналізувати також поняття «безробіття».
Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлено переважанням пропозиції праці над попитом на неї [36, с. 127].
Безробітними є працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до неї. Будуть також безробітними або незайнятими, якась частина не працевлаштованих випускників навчальних закладів [28, с. 38].
Уявлення про безробіття як комплексну соціальну проблему полягає у тому, що вона стосується майже усіх сфер життєдіяльності людини. Науковці підкреслюють, що тільки праця, яка оплачується, відповідає зазначеним функціям, тільки праця розглядається як соціально схвалена норма. Ні робота вдома, а ні хобі не можуть її замінити. Втрата роботи призводить до втрати функцій, необхідних для повноцінного життя в суспільстві, втрати звичайного соціального статусу, що стає причиною внутрішнього дискомфорту. Виникають певні проблеми щодо адекватності оцінки особистісних якостей, своєї працездатності, відбуваються руйнівні процеси у системі ціннісних орієнтацій, загострюються взаємовідносини в сім’ї, з близькими, друзями, знайомими. З плином часу ці процеси в свідомості людини прогресують, негативно впливають на стиль мислення, перебіг емоцій і мотивації. Основні причини цього - звільнення із роботи за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або ж у зв’язку із зменшенням обсягу виробництва [42, с. 16].
Отже, праця і зайнятість є основами
суспільного устрою, і в цьому виявляється їх споріднена функція. Як підвалина
всіх інших сфер суспільного життя, вони обумовлюють і сприяють виокремленню
суспільства з природи, а людини - із тваринного світу, та забезпечують їй гідне
життя, шляхом реалізації своєї трудової функції, з метою отримання доходу та
рівності доступу до економічних ресурсів. Через сферу зайнятості зазвичай
ідентифікується об’єктивна позиція людини у соціальній структурі суспільства.
Обмежений доступ до матеріальних ресурсів може сприяти домінуванню чоловіків в
українському суспільстві. Таким чином, гендерний аналіз сфери зайнятості є
необхідним аспектом вивчення стану гендерної (не)рівності в суспільстві.
.2 Основні аспекти гендерного
аналізу сфери зайнятості
Для детального вивчення даної тематики необхідно детально розглянути основні поняття гендерної соціології.
Англійським відповідником поняття «стать» є «sex». Традиційно воно використовувалось на позначення морфологічних і фізіологічних відмінностей осіб. Проте в 70-ті роки XX ст. соціологи запропонували розрізняти поняття «sex» і «gender», оскільки, крім біологічних відмінностей, між чоловіками і жінками існує поділ на соціальні ролі, форми діяльності.
Вважається, що вперше термін «гендер» був запроваджений у науковий обіг американським психоаналітиком Р. Столлером у праці «Стать і гендер: про розвиток мужності та жіночності» (1968 р.). Гендер він розглядав як поняття, що виражає психологічні, соціальні, культурні особливості, незалежні від тих, що тлумачать біологічну стать [18, с. 316].
Взагалі термін «гендер» почали застосовувати для опису всіх перетворень у суспільстві та державі, оскільки саме на них якраз впливають особистості чоловіка й жінки та їхні відносини. Гендер став необхідним конструктором реальних практичних перетворень у суспільних відносинах, складовим базовим компонентом яких є статус жінки та чоловіка.
У найширшому розуміння гендер можна уявити як змодельовану суспільством та підтримувану соціальними інститутами систему цінностей, норм і характеристик чоловічої і жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин чоловіків і жінок, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, економічним і культурним контекстами буття й фіксує уявлення про жінку та чоловіка залежно від їх статі. У перекладі з англійської мови гендер буквально означає граматичний рід - чоловічий, жіночий, середній. Надалі це поняття почало означати соціо-статеві характеристики статі, на відміну від власне біологічних (генетико-морфологічних, анатомічних, фізіологічних) - із властивими їй характеристиками способу життя, поведінки, намірів і прагнен6ь тощо. Гендер стосується не лише чоловіків і жінок як окремих індивідів, ай характеризує відносини поміж ними як соціально - демографічними групами та гендерні відносини в цілому - те, як реалізуються соціальні ролі чоловіків і жінок, дівчат та юнаків, як вони соціально вибудовуються [12, с. 10].
Тому гендер відрізняється від поняття «sex», яке перекладається як «стать», тобто як здатність або нездатність виношувати й народжувати дітей. Біологічна роль виражає природні, біологічно задані відмінності між чоловіком і жінкою. Якщо стать задається природно, то гендер конструюється соціально та зумовлений культурою суспільства в конкретний історичний період.
Гендер, на відміну від статі, стосується не суто біологічних чи фізіологічних властивостей, притаманних чоловікам і жінкам - це соціально сформовані риси, властивості «жіночості» (фемінність) та «чоло вічності» (маскулінність). Гендер є соціально-рольовим статусом, який визначає соціальні можливості жінок і чоловіків в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці.
Отже, гендер характеризує осіб і жіночої, й чоловічої статей, будучи продуктом соціалізації.
У науковій літературі дане поняття вживається в кількох значеннях:
гендер як соціально-рольова й культурна інтерпретація рис особистості та моделей поведінки чоловіка і жінки, на відміну від біологічної;
гендер як набуття соціальності індивідами;
гендер як політика рівних прав і можливостей чоловіків та жінок, а також діяльність зі створення механізмів щодо її реалізації [51, с. 63].
Ще раз підкреслимо, що гендер конструюється суспільством: це ролі й обов’язки чоловіків і жінок, яке суспільство приписує «справжньому» чоловікові і «справжній» жінці. Вони залежать насамперед від особливостей культури, а також соціально-економічних відносин певної країни ж навіть цивілізації [42, с. 146].
Гендерна роль - це один з видів соціальних ролей, набір очікуваних зразків поведінки (або норм) для чоловіків і жінок. Гендерну роль розуміють як виконання певних соціальних розпоряджень - тобто поводження у мові, манерах, одязі, жестах відповідної статі. Іншими словами, гендерна роль це - соціально сконструйовані очікування, що диктують чоловікам і жінкам визначені моделі поведінки в суспільстві, групі тощо [47, с. 111].
Зумовлені гендерні ролі диференціацією всіх членів суспільства на дві категорії: чоловіків і жінок. Проте гендерні соціальні ролі не слід розуміти як поділ усіх соціальних статусів, а відповідно, й ролей, на такі, що їх можуть виконувати лише чоловіки або жінки. Біологічно зумовленими, а отже, унеможливленими до виконання представником протилежної статті є лише кілька ролей: вагітної жінки, матері, годувальниці груддю, дочки, дружини, бабусі тощо - для жінок та генетичного батька, чоловіка, сина тощо - для чоловіків. Усі інші соціальні ролі, які мають гендерне «маркування», тобто очікування щодо виконання представниками однієї з двох статей, зумовлені саме соціально-культурними, а не біологічними чинниками. Іншими словами, доглядати й навчати дітей, прати, прибирати, куховарити, вишивати, ткати, виконувати секретарську роботу, забивати цвяхи, ремонтувати, видобувати вугілля, пілотувати літаками, керувати, підіймати штангу може будь-хто, незалежно від біологічної статі [40, с. 4].
Виконувані чоловіками і жінками ролі, змінювалися протягом історії, проте основна суть гендерного поділу праці (який прийнято називати традиційним, характерним для патріархального суспільства), більшою чи меншою мірою зберігалася завжди та його прояви мають місце і сьогодні.
Так, в основі суспільства з давніх часів лежав гендерний порядок, а патріархальне суспільство базувалося на статевому поділі праці, який за своєю суттю є гендерним. Із запровадженням поняття гендеру, поділ праці теж суттєво змінив своє понятійне наповнення: тепер вже він означає поділ як продуктивної, так і домашньої праці між членами суспільства. Тож, власне в дихотомії «оплачувана - неоплачувана праця» і лежить сутність ставлення до жіночої праці - на відміну від чоловічої. Як справедливо зазначає Т. Журженко, «в сім’ї жінка виробляє споживчі вартості, а в капіталістичному виробництві завжди вище цінувались мінові вартості. Тому неминуче відбувається девальвація жіночої праці, а разом із тим відтворюється ставлення до сімейної економіки як до архаїки чи як до виробництва докапіталістичного типу» [8, с. 101].
Це означає, що й досі продовжують відтворюватися ціннісно-нормативні очікування до жінок щодо виконання ними соціальних ролей матері-виховательки, домогосподарки, доглядальниці, за новітньої доби припустимою стала й робота поза домом, бажано сумісна з внутрішньо сімейними ролями, а від чоловіків - щодо виконання соціальних ролей батька-годувальника, захисника, здобувача засобів для існування, працівника поза домом, лідера й керівника. За такими стереотипними, міцно укоріненими уявленнями чоловіків прийнято оцінювати за трудовими, професійними успіхами, а жінок - насамперед за наявністю сім’ї та дітей. Певні види хобі та занять у вільний час також набули чіткого гендерного забарвлення, наприклад: мисливство, рибальство, гра в шахи чи доміно - для чоловіків, або вишивання, плетіння, квітникарство - для жінок [12, с. 158].
Як наслідок, на рівні суспільних відносин людина може мати певну, чітко визначену статеву ідентичність і водночас мати труднощі з гендерною ідентичністю, переживати невідповідність гендерним ролям і стереотипам, відчувати нереалізованість себе як чоловіка чи жінки, невідповідність жіночій чи чоловічій поведінці [63, с. 186].
Поняття «гендерні стереотипи» характеризує набір загальноприйнятих норм і суджень, які стосуються існуючого становища жінок і чоловіків, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Гендерні стереотипи закріплюють існуючі гендерні розбіжності і стають перепоною до змін стану справ в сфері гендерних відносин [43, с. 29].
Одна з груп гендерних стереотипів включає уявлення про розподіл сімейних і професійних ролей між чоловіками й жінками. Для жінки найбільш значимою соціальною роллю вважається роль домогосподарки, матері. Жінці пропонується знаходження в приватній сфері життя - будинок, народження дітей, на неї покладають відповідальність за взаємини в родині. Чоловікам пропонується включеність у громадське життя, професійна успішність, відповідальність за забезпечення родини. Найбільш значимими соціальними ролями для чоловіка є саме професійні ролі.
Інша група стереотипів визначається специфікою змісту праці. Відповідно до традиційного подання передбачається, що жіноча праця повинна носити виконавський, обслуговуючий характер, бути частиною експресивної сфери діяльності. Жінки найчастіше працюють у сфері торгівлі, охорони здоров'я, освіти. Для чоловіків більш характерна творча й керівна робота, їхня праця визначається в інструментальній сфері діяльності.
Особливість гендерних стереотипів полягає в тому, що вони глибоко й надовго проникають у свідомість людини, а тому їх не тільки важко подолати, але й виявити та усвідомити. Вони негативно впливають на самореалізацію чоловіків і жінок, заважають розвитку індивідуальності. Подолання їх є можливістю розширити як жінкам, так і чоловікам вибір варіантів самореалізації. А для цього перш за все, необхідно визнати існування таких стереотипів [42, с. 147].
Іншим поняттям, яке досить часто зустрічається при гендерному аналізі ринку праці, та сфери зайнятості є поняття «сегрегація» ринку праці. Це нерівний розподіл чоловіків і жінок в різних сферах діяльності, при якому в окремих професіях або галузях чисельно переважають представники однієї статі.