Материал: idpzk

§859. Власник може силою протидіяти забороненому самоуправству Якщо рухома річ була віднята у власника самоуправно, то він може силою

відняти її назад у порушника, якщо останнього було захоплено на місці або впіймано по свіжих слідах.

У разі захоплення володіння поземельною ділянкою засобом забороненого самоуправства власник ділянки відразу після захоплення може відновити своє володіння, силою усуваючи порушника.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВА НА ПОЗЕМЕ-

§1303. Забороняється укладати шлюб — чоловікові, якщо він не досяг повноліття, жінці — доки їй не виповниться 16 років.

§1305. Для укладання шлюбу законні діти, доки їм не виповниться 21 рік, мають отримати дозвіл від батька, а незаконні діти, доки вони не досягнуть того ж

§1353. Подружжязобов’язаніодинпередоднимдосумісногоподружнього життя. §1354. Чоловікові надається вирішувати всі питання, які стосуються спільного подружнього життя, зокрема, він обирає місце проживання й місце переселення. Дружина не зобов’язана підкорюватися рішенню чоловіка, якщо воно є зло-

вживанням з його боку своїм правом.

§1357. У межах домашнього господарства дружина має право вести справи чоловіка замість нього та представляти його. Угоди, укладені нею, в межах цього

530

кола діяльності, вважаються укладеними від імені чоловіка, якщо з обов’язків справи не є очевидним зворотнє.

Чоловік може обмежити або скасувати це право дружини. Якщо обмеження або скасування є зловживання з боку чоловіка своїм правом, то опікунський суд може скасувати ці заходи на прохання дружини. Щодо третіх осіб обмеження або

скасування прав дружини дійсні лише за ступенем відповідності їх постановам.....§1435 §1360. Чоловік зобов’язаний надавати дружині утримання відповідно до свого

§1589. Незаконна дитина та її батько не визнаються як такі, що перебувають у родинних стосунках.

§1625. Доки діти неповнолітні, вони перебувають під батьківською владою.

§1705. Стосовно матері і рідних матері незаконні діти займають юридичне становище законних дітей.

§1707. Матері не надається батьківська влада над незаконними дітьми. Вона має право й зобов’язана піклуватися про особу дитини. Представляти дитину вона не має права.

§1708. Батько незаконної дитини зобов’язаний надавати дитині, доки їй не виповниться 16 років, утримання, відповідно до соціального становища матері.

§1931. Подружжя, яке пережило спадкодавця, призивається до успадкування за законом: поряд з родичами першої черги до ¼ спадщини, а поряд з родичами другої черги або поряд з дідом і бабкою — до половини спадщини…

Якщо немає родичів першої або другої черги, ні діда ні бабки, — вся спадщина переходить до подружжя, яке пережило спадкодавця.

§1937. Спадкодавець може призначити спадкоємця одностороннім розпорядженням на випадок смерті (заповіт, остання воля).

§1938. Спадкодавець може за заповітом усунути від успадкування за законом родича або чоловіка, не призначаючи спадкоємця.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ. ЮРИДИЧНЕ СТАНОВИЩЕ СПАДКОЄМЦЯ Глава перша. Прийняття спадщини і відмова від неї. Заходи суду щодо охо-

531

§2065. Спадкодавець не може розпорядитися на випадок смерті з тим, щоб дійсність або недійсність розпорядження залежала від розсуду іншої особи.

§2087. Якщо спадкодавець залишив наділеній особі все своє майно або частину свого майна, то таке розпорядження розглядається як призначення спадкоємця, хоча б він був названий спадкоємцем.

§2088. Якщо спадкодавець призначив тільки одного спадкоємця і притому обмежив його якою-небудь частиною спадщини, то до успадкування в останній

Примітка:

Документи № 1—2 використані з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін Юре, 1998. — Т. ІІ. — С. 148—214, 319—350.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1.Аннерс Э. История европейского права (пер. со швед.). Ин-т Европы. — М.: Наука, 1996.

2.Боботов С. В. Наполеон Бонапарт — реформатор и законодатель. — М., 1998.

3.Жданов А. А. Возникновение и эволюция доверительной собственности в общем праве // Известия вузов. Серия: Правоведение. — 2001. — № 6.

4.Ніведа Рікс. Історія виникнення юридичних осіб в англо-саксонській та континентальній системах права // Право України. — 1998. — № 9.

5.Очерки кодификации и новеллизации буржуазного гражданского права. — М.: ВЮЗИ,

1983.

6.Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование. Руководитель авторского коллектива — доктор юридических наук В. В. Залесс-

кий. — М.: Норма, 2000.

7.Рубанов А. А. Эволюция права собственности в основных странах Запада: тенденции и перспективы // Государство и право. — 1987. — № 4.

8.Саньяк Ф. Гражданское законодательство французской революции (1789—1804). — М.,

1928.

9.Савельев В. А. Германское гражданское уложение. — М.: ВЮЗИ, 1983.

10.Савельев В. А. Гражданский кодекс Германии (история, система, институти). — М.: ВЮ-

ЗИ, 1994.

11.Французский гражданский кодекс / Пер. с франц. И. С. Перетерского. — М., 1941.

12.Харитонов Є. О. Історія приватного права Європи: Східна традіція. — Одеса, Юрид. літ.,

2000.

13.Харитонов Є. О. Історія приватного права Європи: Західна традіція. — Одеса, 2001.

532

ТЕМА 18. КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО І КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС КРАЇН

АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОЇ ТА КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ ПРАВОВИХ СІМЕЙ

§1. Теоретичні засади буржуазного кримінального права

Становлення й розвиток сучасного кримінального і кримінально-процесуального права значною мірою здійснювалося під упливом ідей епохи західноєвропейського Просвітництва, лібералізму, які зумовили появу нових теорій кримінального права:

просвітницько-гуманістичної теорії, класичної та соціологічної шкіл кримінального права.

1.1. Просвітницько-гуманістична теорія кримінального права

Початок цієї теорії поклали такі відомі просвітителі й гуманісти: Ш. Монтеск’є, Ч. Беккаріа, Вольтер. Ш. Монтеск’є у трактатах «Перські листи», «Про дух законів» критикував невиправдану жорстокість феодального кримінального права, вважаючи за необхідне законодавчо обмежити коло кримінально караних діянь, чинених у релігійній сфері. На його думку, страх покарання (навіть такого, як спалювання на багатті) не є ефективним засобом запобігання злочинів. «Вдумайтесь у причину будь-якої розбещеності, і ви побачите, що вона походить від безкарності злочинів, а не від слабкості покарань», тому невідворотність покарання (а не його жорстокість) є ефективним засобом попередження злочинів»54.

Подальший розвиток ідеї Монтеск’є одержали у працях Ч. Беккаріа (1738— 1794 рр.) — італійського просвітителя, юриста, автора трактату «Про злочини і покарання» (1764 р.), який зробив значний внесок у гуманізацію кримінального права. Систематизувавши кримінально-правові погляди своїх попередників і висловивши ряд нових ідей, Беккаріа визначив перспективи деяких сфер правової науки, вказав шляхи вдосконалення кримінального законодавства. Він чітко сформулював найважливіші принципи кримінального права:

•покарання за злочини можуть бути встановлені тільки законом;

•суддя не може, навіть під приводом ревного служіння суспільному благу, збільшувати міру встановленого в законі покарання;

•суворість покарання має залежати від тяжкості злочину.

•цілями покарання має бути не кара, не відплата, а прагнення перешкодити винному знову нанести шкоду суспільству й утримати інших від здійснення того ж.

Питання про страту також досить докладно досліджувалося в трактаті. «Страта марна, — писав Беккаріа, — оскільки дає людям приклад жорстокості»55. Мислитель пропонує замінити страту довічною каторгою, вважаючи це покарання, по-перше, більш гуманним, а по-друге, більш ефективним з погляду загальної превенції.

Вольтер, так само як Монтеск’є і Беккаріа, дотримувався гуманістичного підходу до кримінального права. Дві його роботи («Коментар до книги про злочини і покарання» і «Нагорода за справедливість і гуманізм») присвячені питанням попередження злочинності, співмірності злочину й покарання, неефективності застосування страти як покарання. Він був однимзперших, хтоторкнувсяпроблемистимулівтаобмеженьукримінальномуправі.

Отже, основні положення просвітницько-гуманістичної теорії кримінального права можна звести до таких положень:

•необхідно мінімізувати застосування страти (особливо в таких жорстоких формах, як колесування і спалення на багатті);

•злочинність і караність діянь мають бути встановлені законом;

54Цит. за: МалиновскийА. А. Уголовноеправо зарубежных государств. — М.: Новыйюрист, 1988. — С. 5.

55Малиновский А. А. Уголовное право зарубежных государств. — С. 6.

533