Материал: idpzk

уштаті Луїзіана, де переважною була континентальна, в основному французька система права, законом 1805 р. англійське загальне право визнавалось основним джерелом як матеріального, так і процесуального кримінального права.

Однак збереження, а подекуди й уведення англійської правової системи не означало, що надалі США її копіювали. Розвиток їх кримінального права показує, що в силу різних причин там склався свій, американський варіант англійської правової системи.

Чинне американське кримінальне право — явище дуже своєрідне і складне, що є результатом взаємодії таких основних факторів. По-перше, в США, так само як і в Англії, співіснують загальне і статутне право. Однак, на відміну від англійської системи з її консервативним прагненням зберегти старі норми й інститути, в США пішли шляхом «гнучкої правотворчості»: це стосується насамперед діяльності Верховного суду країни. Крім того, сфера дії загального права там у цілому є більш вузькою.

По-друге, в США немає єдиної кримінально-правової системи, що зумовлено особливостями американського федералізму; там існують 53 самостійні системи — 50 штатів, федеральна, Округу Колумбія, де розташована столиця країни, і «вільно приєднаної держави» Пуерто-Рико. Це породило для кримінально-правової системи характерну для американського права в цілому особливість — правовий дуалізм, який означає, що на території кожного штату діє право цього штату, а за певних умов застосовується федеральне право.

Джерела федерального кримінального права. Основними джерелами федерального кримінального законодавства є Конституція 1787 р., акти Конгресу, підзаконні акти.

Конституція США не дозволяє чітко розмежувати компетенцію федерації і штатів

угалузі кримінального законодавства. У розділі 8 ст.1 після перерахування питань, з яких «Конгрес має право» приймати рішення (встановлювати покарання за підробку державних цінних паперів, визначати і карати морський розбій тощо), відзначається, що він також може «видавати всі закони, що будуть необхідні для здійснення як вищевказаних прав, так і всіх інших прав, якими дійсна Конституція наділяє Уряд Сполучених Штатів, його Департаменти й посадових осіб». Очевидно, це конституційне положення послужило підставою для надзвичайно інтенсивного розвитку федерального кримінального законодавства: спочатку на федеральному рівні існувало лише кілька кримінальних законів, основна їх частина була прийнята у штатах.

Конституція США містить ряд положень як безпосередньо кримінально-правового характеру, так і таких, що мають стосунок до кримінального права. Серед них, наприклад, заборона на видання законів, що мають зворотну силу, на застосування жорстоких і незвичайних покарань, на позбавлення життя, волі і власності без законного судового розгляду та інші. У Конституції (розділ 3 ст.111) навіть закріплено визначення такого злочину, як зрада.

УСША немає федерального кримінального кодексу в його загальноприйнятому розумінні. Федеральне кримінальне законодавство вперше було кодифіковано в розділі «Про злочини» виданого у 1873—1877 рр. Зводу законів США, потім у суттєво зміненому вигляді знову систематизовано в 1909 р. і, нарешті, реформоване в 1948 році. Актом Конгресу від 25 червня 1948 р. основна маса раніше чинного законодавства була, як сказано в ньому, «переглянута, кодифікована» і включена у формі закону до розділу Зводу законів США «Злочини і кримінальний процес». Частина 1 цього розділу («Злочини») нараховує 86 глав, хоча номер останньої глави — 123: інші глави пропущені. Формально вона не має ні Загальної, ні Особливої частини. Фактично ж перший розділ («Загальні положення») — міні-загальна частина, оскільки вона складається всього з 22 статей, більшість з яких містять дефініції використаних у зазначеному розділі термінів. Крім того, три статті (§2, 3 і 4) присвячені інституту співучасті, а одна (§17) — неосудності. Інші глави розташовані за абеткою, тому на початку виявилися статті про відповідальність за зазіхання на тварин і рослини (гл. 3), у середині — про вбивство (гл. 51), а наприкінці — про відповідальність за тероризм (гл. 113 В), зраду (гл. 115) і військові злочини (гл. 118).

539

Однак далеко не всі кримінально-правові норми, навіть загального характеру, зібрані в ч. І розділу 18 Зводу законів. Наявні вони в частині II цього розділу, де розглядаються питання покарань (апробації — випробування, штрафу і тюремного ув’язнення — гл. 227, а також страти — гл. 228), розкидані майже по всіх інших 49 розділах Зводу законів США. Їх близько 3000. Така величезна кількість кримінально-правових положень є результатом казуїстики, норм описового характеру, наявності застарілих і навіть архаїчних положень та в цілому — невпорядкованості законодавства.

Зазначені та інші недоліки федерального кримінального законодавства зумовили спроби його подальшого вдосконалення. У середині XX ст. у ході руху за реформу кримінального законодавства штатів вагому роль відіграв Зразковий кримінальний кодекс (1962 р.), підготовлений Інститутом американського права. Цей документ не набув офіційного характеру: він був призначений лише послужити «єдиним орієнтиром» для назрілого відновлення та зближення кримінальних кодексів штатів. Зразковий КК в основному виконав своє завдання, оскільки увібрав у себе досвід розвитку американського кримінального права й витлумачив його в досить ліберальному дусі, а з урахуванням високого рівня його юридичної техніки на нього неминуче орієнтувалися укладачі всіх проектів КК, пропонованих законодавчим зборам штатів ще від 60-х років.

У 1984 р. адміністрація Р. Рейгана провела через Конгрес так званий Комплексний закон про контроль над злочинністю, що в дусі твердої кримінальної політики передбачає заходи боротьби з небезпечними злочинцями та рецидивістами, регулює інші питання. Частина цього закону — Закон про Реформу покарань, на підставі якого була створена Комісія з покарань. Вона розробила «Основні напрямки щодо призначення покарань», опубліковані у формі Посібників (керівництв), покликаних усунути різнобій у призначенні покарань за федеральні злочини. У 1994 р. прийнято закон про боротьбу

знасильницькою злочинністю, котрий газета «Нью-Йорк Таймс» схарактеризувала як найрепресивніший у сучасній історії США: він збільшив число випадків застосування страти до 60.

Велику роль у регулюванні кримінально-правових відносин на федеральному рівні відіграють підзаконні акти, видавані Президентом, міністерствами й відомствами федерального уряду. Як правило, ці акти деталізують, конкретизують норми федеральних законів. Але інодій самі вонивстановлюють кримінальнувідповідальність за ті чи інші діяння.

Дія федерального кримінального законодавства є обмеженою. По-перше, воно за-

стосовується у випадку скоєння злочинів з так званим «федеральним елементом» стосовно до федеральних посадових осіб (наприклад, убивство, заподіяння тілесних ушкоджень, перешкоджання виконанню службових обов’язків) або зловживання ними у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків (наприклад, хабарництво й розкрадання; злочини, що торкаються інтересів декількох штатів (наприклад, викрадення автомобілів і перегін їх з одного штату в інший, збут наркотиків); посягання на федеральні установи та служби (наприклад, пошти) або Сполучених Штатів у цілому (зрада, шпигунство тощо).

По-друге, воно застосовується в разі скоєння будь-якого злочину, але скоєного на територіях федерального значення: національні парки, заповідники, судна, що плавають під американським прапором у відкритому морі, а також перебувають у польоті в повітряному просторі над відкритим морем, військові об’єкти тощо. Якщо на цих територіях відбувається посягання, які федеральним законодавством не передбачаються, то за аналогією «підганяється» право штату, де такі території розташовані (§ 13 розділу 18 Зводу законів).

Сучасним джерелом федерального кримінального права продовжує залишатися й

судова правотворчість — прецедентне (загальне) право. Незважаючи на те, що ще у

1812 році Верховним судом країни було ухвалено заборону карати за злочини, які не визнані Конгресом, федеральні суди фактично займаються правотворчістю, здійснюючи тлумачення законодавства, заповнюючи його прогалини, виправляючи інші недоліки. Особливо велика роль у цьому належить Верховному судові США, рішення котрого

звідповідних питань обов’язкові для всіх судів країни.

540

Найважливішим об’єктом впливу з боку Верховного суду була й залишається Конституція США. Утлумачуючи ті чи інші положення Конституції, іноді прямо протилежні, Верховний суд значно впливає на карну політику у країні. Так, у 1972 р., розглянувши апеляцію у справі Фурмена, він ухвалив, що винесення смертного вироку (страта) являє собою жорстоке і незвичайне покарання, що суперечить VIII і XIV поправкам до Конституції, а в 1976 р., у зв’язку з розглядом справи Грегга, вирішив, що «страта сама по собі не складає порушення Конституції».

Відомо, що Верховний суд США, привласнивши собі право здійснення так званого «судового конституційного контролю» (оскільки воно не випливає ні з Конституції, ні зі звичайного розуміння судової влади), може, визнавши неконституційним будь-який акт Конгресу або легіслатур штатів, позбавити його юридичного захисту. І таке нерідко відбувалося на практиці, в тому числі з кримінальними законами.

УСША немає єдиного загального права. На території кожного штату силу обов’я- зкового судового прецеденту мають рішення, винесені федеральними судами всіх інстанцій і верховним судом цього штату; рішення судових органів інших штатів мають лише силу «переконувального прецеденту». Однак в останні десятиліття починаються спроби зближення і норм загального права окремих штатів.

Джерелом федерального кримінального права США є також укладені ними договори. Наприклад, тільки при наявності угоди про екстрадицію (видачу), укладеної США

звідповідними державами, можлива видача особи, що скоїла передбачений федеральним законодавством міжнародний злочин (піратство, викрадення літака, незаконна торгівля наркотиками тощо).

Удуже обмежених справах джерелом кримінального права США є право індійських племен (§1152 розділу 18 Зводу законів).

Джерела кримінального права штатів. Основними джерелами кримінального права штатів є: Конституція США, конституції штатів, кримінальні закони, і насамперед кримінальні кодекси, та підзаконні акти.

Жоден нормативний акт, виданий у штатах, не може суперечити Федеральній конституції. Стосовно кримінального права конституції штатів мають як спільні з нею риси, так і відмінні. Спільне полягає в тому, що вони, як правило, закріплюють перераховані вище положення Конституції країни, відмінності — наявність більш детальної їх регламентації, або положень, яких у ній немає.

Законодавство штатів приймалось у різні часи, що зумовило строкатість чинних кримінально-правових норм. Під упливом ідей відомого англійського мислителя І. Бентама, а також при особистій участі американців Е. Лівінгстона і Е. Філда вже в XIX ст. багато штатів прийняли кримінальні кодекси: Нью-Гемпшир (1801 р.), Луїзіана (1820 р.),

Делавер (1852 р.), Орегон (1864 р.), Каліфорнія (1872 р.), Небраска (1873 р.), Юта (1876 р.), Айова та Вісконсін (1878 р.), Нью-Йорк (1881 р.).

Слід зазначити також, що в південних штатах країни вже після закінчення громадянської війни діяли так звані «чорні кодекси», що під загрозою найжорстокіших репресій дозволяли плантаторам тримати негритянське населення у постійній покорі, у напіврабському стані. Для досягнення цієї мети широко використовувався суд Лінча, а також ку-клукс-клан та інші організації.

Процес кодификації кримінального права продовжувався і в першій половині XX століття (хоча «кодифікацією» його можна було назвати дуже умовно). Реформа кримінального права назрівала, і поштовхом до її проведення стала діяльність представницької комісії Інституту американського права, що була створена в 1951 р., а з 1953 р. почала публікувати матеріали своєї роботи, в такий спосіб ніби спонукаючи штати орієнтуватися на ці матеріали. Але ще більший вплив на подальший розвиток кримінального права зробив підготовлений і опублікований нею в 1962 р. остаточний 13-й варіант проекту Зразкового кримінального кодексу, котрий, однак, офіційного статусу не набув.

Одним із перших, хто найбільшою мірою відгукнувся на його появу, був законодавець штату Нью-Йорк: прийнятий там у 1965 р. КК (набув чинності у 1967 р.) зазнав

541

значного впливу Зразкового кримінального кодексу. Новий КК Нью-Йорка, на відміну від КК 1881 р. (у ред. 1909 р.), більш компактний: нараховує 401 параграф, тобто майже в 5 разів менше. Він має чітку і просту структуру, складається з чотирьох частин: 1. Загальні положення. 2. Покарання. 3. Конкретні зазіхання. 4. Адміністративні положення. Власне КК — це три перші частини, хоча в останні роки окремі кримінальноправові положення були включені до четвертої частини (наприклад, про відповідальність за «відмивання» грошей). Формально матеріал кодексу на Загальну й Особливу частини не поділяється, що є взагалі характерним для американського кримінального права. Але такий розподіл на частини 1 і 2, які включають у себе 76 параграфів, і склав Загальну частину, частина 3 — Особливу. Матеріал розташований не в алфавітному, як у старому КК, а у предметно-логічному порядку.

Поява цих актів значно посилила потребу в реформуванні кримінального права в загальнодержавному масштабі. На сьогодні реформа кримінального права проведена в більшості штатів країни: за різними джерелами, у 33—37 штатах були прийняті й набули чинності нові кримінальні кодекси. Звичайно, не всі вони є результатом докорінного перегляду кримінального права в дусі рекомендацій Зразкового КК. У деяких штатах обмежилися незначними змінами, зберігши при цьому досить широкі сегменти загального права. Як і раніше в законодавстві штатів зберігаються розходження, нерідко значні (наприклад, немає двох кодексів, де б системи Особливої частини збігалися), але, як підкреслюють американські вчені, Зразковий кримінальний «кодекс дав юристам у масштабі всієї країни спільну мову та єдине розуміння кримінально-правових питань». Реформу кримінального законодавства штатів не можна вважати завершеною, але зроблено значний крок у напрямку його впорядкування.

Досить поширеною у штатах є практика регулювання кримінально-правових відносин за допомогою підзаконних актів. При цьому такі акти видаються не тільки вищими органами виконавчої влади, насамперед губернаторами, але й місцевими органами влади — у містах та округах. В останніх видаються акти, якими не тільки конкретизуються, адаптуються до місцевих умов норми законів, але нерідко й самостійно передбачається кримінальна відповідальність, іноді в досить високих межах. Така практика ґрунтується на відповідних законодавчих положеннях: так, у п.1 §10.00 КК штату НьюЙорк сказано, що кримінальне діяння — це поведінка, заборонена під страхом покарання «будь-якою нормою права цього штату, місцевим правом, будь-яким наказом або правилом, інструкцією, що були прийняті будь-яким урядовим закладом...».

Поряд із законодавством джерелом сучасного кримінального права США як на федеральному, так і на рівні штатів залишається загальне право. Спочатку й ще досить довго в його основі лежало англійське кримінальне право. Надалі воно розвивалося все самостійніше, стаючи все більш «американським», хоча й дотепер помітний його зв’язок з англійським правом, особливо з доктриною судового прецеденту. У більшості штатів в силу існуючих там судових заборон (як, наприклад, у штаті Нью-Йорк), а частіше законодавчих (наприклад, у штаті Огайо, Кентуккі) — карати за нормами загального права не можна. Такому вирішенню питання (у всякому разі в деяких штатах), сприяли положення Зразкового КК: «Ніяка поведінка не складає посягання, якщо вона не є злочином або порушенням за чинним кодексом або іншим статутом цього штату».

З іншого боку, навіть до прийнятого нового кримінального законодавства таких штатів, як Нью-Мексико, Вашингтон та Вірджинія, включені спеціальні положення про збереження загального права. У найширших межах це, очевидно, допускає КК Флориди, де сказано, що загальне право «діє в цьому штаті без будь-яких обмежень». У цих та деяких інших штатах суди не тільки здійснюють карну репресію за нормами загального права, але й визначають нові злочини, тобто займаються прямою нормотворчістю, підмінюючи собою законодавчі органи.

У більшості ж штатів, де злочини загального права скасовані, законодавство містить різного роду застереження, доповнення або винятки, які дають підстави вважати загальне право джерелом кримінального права. Найчастіше застереження стосуються таких питань, як обставини, що виключають кримінальну відповідальність (самооборона,

542

примус, крайня необхідність), вік кримінальної відповідальності, неосудність. Але навіть у штатах, законодавство котрих не містить ніяких застережень, судді для з’ясування використаних у ньому термінів (тяжке або просте вбивство, пограбування, напад, зґвалтування тощо) змушені вдаватися до відповідних положень загального права. Іншими словами, воно широко застосовується для тлумачення і практичного застосування кримінального законодавства, зокрема, для визначення ознак конкретних злочинів, лише названих, але не розкритих у ньому.

2.2. Джерела кримінального права країн континентальної правової сім’ї

Джерела кримінального права Франції

Розробка нових принципів кримінального права почалася з перших тижнів Великої французької революції кінця ХVIII ст. У найважливішому документі цього часу — Декларації прав людини і громадянина — майже в кожному з її 17 пунктів є положення, які прямо або побічно торкаються питань кримінального права і процесу, забезпечення законності і правосуддя:

1.Законодавча заборона суспільно шкідливих дій («закон має право забороняти лише дії, шкідливі для суспільства»).

2.Неприпустимість притягнення до кримінальної відповідальності інакше, ніж на підставі закону («ніхто не може підлягати звинуваченню, затриманню або ув’язненню інакше як у випадках, передбачених законом, і у приписаних ним формах»).

3.Караність діянь встановлюється тільки законом.

4.Гуманізм кримінального покарання («закон має встановлювати покарання лише строго і беззаперечно необхідні».

5.Неприпустимість зворотньої дії кримінального закону («ніхто не може бути покараний інакше, як у силу закону, прийнятого та оприлюдненого до здійснення правопорушення і відповідно застосованого»).

Кримінальний кодекс Франції 1791 р. У силу тієї важливості, що ідеологи революції надавали цій сфері, і тих претензій, які висувала громадськість до кримінальної юстиції старого режиму, перетворення кримінального права та суду стало важливим шляхом забезпечення волі громадянина. У вересні 1789 року Установчими зборами було створено Комітет з реформування кримінальної юстиції. До нього увійшли 7 відомих правознавців, у тому числі, Лєпелєтьє, Турі, Тарже, Тронше. Ними було підготовано новий загальний кримінальний кодекс, котрий зазнав на собі впливу ідей просвіт- ницько-гуманістичної теорії кримінального права. Прийнятий 25 вересня 1791 р. Кримінальний кодекс Франції став першим цілісним кодифікаційним актом революції.

Структура кодексу була репрезентована двома частинами: 1) про судові вироки;

2)про злочини та покарання. Перша присвячувалася в основному судовому процесові. У другій характеризувалися головні злочини. Усі злочини по-новому поділялися на спрямовані (А) проти публічних інтересів і (Б) проти приватних осіб. Поряд з найнебезпечнішими традиційними злочинами проти особистості і проти майна в кодексі вперше з’явилися нові види: 1) злочини проти зовнішньої безпеки — підтримка іноземних держав, шпигунство, розпалення війни; 2) проти внутрішньої безпеки — змова тощо;

3)проти конституції — насамперед порушення прав виборців, зборів тощо; 4) проти законів і авторитету влади; 5) посадові злочини.

Порівняно з дореволюційним законодавством, КК 1791 р. вимагав суворого дотримання законності й обмеження репресії рамками необхідності, що свідчить про вплив ідей просвітницько-гуманістичної теорії кримінального права, його прогресивне зна-

чення. Особлива риса КК 1791 р. — система абсолютно визначених санкцій, що не за-

лишали ані найменшого простору для суддівського розсуду. Лібералізація покарань виявилася в тому, що були скасовані особливо жорстокі за формою покарання. Водночас

543