Материал: idpzk

мінального права. Комісія подала попередній, а згодом і офіційний проект нового КК (1962 р.), котрий відзначався крайньою реакційністю.

На противагу йому група професорів-криміналістів у 1966 р. подала «альтернативний проект», що пропонував більш гнучку каральну політику й більш ліберальне тлумачення завдань кримінального законодавства (широке застосування умовної відмови від призначення покарання, ідеї ресоціалізації ув’язнених тощо). Створений у 1966 р. Спеціальний комітет Бундестагу з реформи кримінального права спробував знайти компроміс шляхом усунення найбільш реакційних положень проекту 1962 р. і прийняття деяких вимог авторів «альтернативного проекту», зокрема про розширення застосування умовного осуду та про формулювання окремих статтей, які відносяться до найважливіших правових інститутів.

У ряді законів про реформу кримінального права, прийнятих починаючи з 1969 р., була схвалена нова редакція Загальної частини Кримінального кодексу і внесені зміни до статей Особливої частини КК 1871 р., котра лишалася чинною. Необхідність приведення у відповідність двох різнорідних частин КК зумовила видання у 1974 р. вступного закону до КК, — найбільшого за обсягом з усіх раніше прийнятих у ФРН законів (нараховує 326 статей). У результаті реформи з 1 січня 1975 р. у ФРН став діяти Кримінальний кодекс, Загальна частина якого складена в 60-ті рр. ХХ ст., а Особливою частиною служать статті кодексу 1871 р., зі змінами, колишньою системою побудови, нумерацією. Можна сказати, що з прийняттям цієї редакції КК реформа Загальної частини КК у цілому була логічно завершена.

Реформування норм Особливої частини після 1975 р. продовжувалося й продовжується дотепер. Найбільш суттєві зміни внесені Законом від 28 березня 1980 р. про злочинні діяння проти навколишнього середовища та про посадові злочинні діяння. Законом від 13 квітня 1986 р. і від 15 травня 1986 р. КК доповнено новими нормами про господарські злочини. «Закон про захист потерпілих» від 18 грудня 1986 р. до переліку пом’якшувальних обставин увів поняття «відшкодування збитку» і «примирення з потерпілим». Закон про адміністративні правопорушення від 19 вересня 1986 р. декриміналізував частину дрібних злочинів у сфері шляхово-транспортних і майнових злочинів тощо. Усі ці та інші зміни й обумовили прийняття нової редакції КК від 10 березня

1987 року.

Після 1987 р. зміни в КК ФРН стосувалися насамперед питань, пов’язаних з новими видами злочинності. Законом від 9 червня 1989 р. у зв’язку з уведенням інституту головного свідка при терористичних актах була посилена відповідальність за викрадення людини з метою вимагання викупу й захоплення заручників. 26-й Закон про зміну КК від 14 липня 1992 р. підсилив відповідальність за торгівлю людьми. Суттєві зміни відбулися у зв’язку з прийняттям «Закону про боротьбу з нелегальною торгівлею наркотиками й іншими формами прояву організованої злочинності» від 15 липня 1992 р. У таких складах діянь, як особливо тяжкий випадок крадіжки, зробленої бандою, приховування майна, здобутого злочинним шляхом, скоєне бандою у вигляді промислу і відмивання грошей. У результаті цього була значно посилена відповідальність за здійснення корисливих злочинних діянь бандою.

Цим же Законом уведено новелу до Загальної частини КК: до системи покарань був унесений новий вид покарання — майновий штраф. 27-й Закон про зміну КК від 23 липня 1993 р. посилив відповідальність про розпусні дії стосовно до опікуваних осіб, у тому числі дітей, вніс зміни щодо відповідальності за поширення порнографічних видань, у тому числі з зображенням порнографічного насильства над дітьми.

Чимало проблем виникло також у зв’язку з об’єднанням Німеччини в 1990 р., що було зумовлено насамперед розходженням у правових системах двох держав на території колишніх Східної й Західної Німеччини. Кримінальний кодекс ФРН у редакції від 10 березня 1987 р. з подальшими змінами набув чинності з 3 жовтня 1990 р. (з деякими винятками) на території нових федеральних земель (Бранденбург, Мекленбург — Передня Померанія, Саксонія, Саксонія — Анхальт, Тюрінгія й колишня східна частина Берліну) на підставі «Договору про об’єднання» від 31 серпня 1990 року.

549

Новели до КК ФРН вносилися протягом 1994—1995 рр., а також у 1997 році Законами про зміну КК та іншими законами, що містять кримінально-правові положення: «Закон про боротьбу зі злочинністю» (від 28 жовтня 1994 р.), 28-й «Закон про зміну КК» (від 13 січня 1994 р.) увів до Особливої частини КК норму про підкуп депутатів; 29-й Закон виключив кримінальну відповідальність за гомосексуальні дії. Закон від 6 червня 1995 р. щодо виконання Конвенції ООН з міжнародного морського права від 10 грудня 1982 р., а також Конвенції від 28 липня 1994 р. щодо здійснення частини XI Конвенції з міжнародного морського права вніс зміни до КК ФРН і встановив, що німецьке кримінальне право діє незалежно від права місця скоєння діяння стосовно подальших діянь, що відбуваються за кордоном, і т. ін.

На підставі Закону про інформаційну та комунікаційну службу від 22 липня 1997 р. як письмові матеріали за змістом КК стали розглядатися й носії інформації. На підставі 33-го Закону про зміну кримінального права від 1 липня 1997 р. були внесені зміни, які передбачають кримінальну відповідальність за злочини проти статевого самовизначення.

Суттєві зміни до КК ФРН внесені Законом про боротьбу з корупцією від 13 серпня 1997 р., що не тільки уточнив поняття посадової особи, але й змінив ряд норм Особливої частини. Так, цим Законом був доданий новий розділ про злочинні діяння проти конкурентів. У зв’язку з посиленням боротьби з корумпованими посадовими особами цим же законом були внесені зміни й до норм про посадові злочинні діяння.

Велике значення в реформуванні КК ФРН мали 6-й Закон з реформи кримінального права від 26 січня 1998 року і Закон про боротьбу з сексуальними деліктами й іншими небезпечними злочинними діяннями від 26 січня 1998 року, якими було покладено початок всеосяжному реформуванню Особливої частини через гармонізацію меж покарання, посилення та модернізацію окремих груп складів злочинних діянь, посилення кримінально-правового захисту об’єктів, що підлягають найбільшій загрозі (наприклад, дітей) та декриміналізації окремих злочинних діянь.

Реформа КК Німеччини ще не завершена. Імовірно, що наступні зміни торкнуться насамперед складів Особливої частини, оскільки очевидно, що будь-який сучасний КК повинен відповідати вимогам розвитку суспільства і вчасно криміналізувати нові види небезпечних діянь. У зв’язку з цим має бути продовжена законодавча робота з криміналізації діянь, пов’язаних з організованою злочинністю, в тому числі з кримінальним наркобізнесом. Висловлюються пропозиції про уведення до КК Німеччини норм, котрі б мали на меті захист інтересів Європейського співтовариства. З урахуванням вимог розвитку техніки передбачається уведення нових кримінально-правових норм у галузі комп’ютерної злочинності й охорони навколишнього середовища. Таким чином, більш ніж столітня реформа КК Німеччини, і насамперед її Особливої частини буде продовжуватися й надалі. Її головною метою прогресивні вчені вважають захист особистості та її основних прав і свобод від злочинних посягань з урахуванням принципів правової держави.

Додаткове кримінальне право. Додатковими вважаються всі закони (крім кримінального кодексу), що містять правові розпорядження, які ставлять певні дії під загрозу покарання. Такі кримінально-правові положення містяться в багатьох законах, число яких важко назвати навіть німецьким правознавцям. Ці закони здебільшого увібрали норми, які регулюють не кримінально-правові, а публічно-правові або цивільно-правові відносини (наприклад, у галузі економічного права — Закон про атомну енергію, Закон про федеральний банк, Закон про кредитні установи, у галузі охорони здоров’я — Федеральний закон про боротьбу з епідеміями) тощо.

До додаткового кримінального права належить також Закон про відправлення правосуддя у справах неповнолітніх від 4 серпня 1953 р. (у редакції від 11 січня 1974 року). Зазначений закон є своєрідним правовим актом, котрий містить норми кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права, на яких будується відправлення правосуддя у справах неповнолітніх і молоді.

550

Ще одним важливим джерелом додаткового кримінального права є Закон про порушення громадського порядку від 24 травня 1968 р. (у редакції від 19 лютого 1987 р.), Закон про набуття чинності КК ФРН від 2 березня 1974 р. (у редакції від 16 червня 1995 р.), який містить ряд розпоряджень, що не увійшли до КК ФРН (наприклад, про предметну дію КК, про відповідність федерального й земельного кримінального права, про застосування окремих кримінально-правових розпоряджень, наприклад, про застосування кримінального права ФРН для діянь, скоєних на території НДР до об’єднання Німеччини).

§3. Інститути кримінального права

3.1. Основні інститути кримінального права країн англо-американської правової сім’ї

Злочини у Великобританії та Сполучених штатах Америки

Законодавчого визначення злочинного діяння в англійському та американському праві немає. Поняття злочину подається в судових рішеннях і застосовується до конкретних його видів (Англія), або в окремих літературних джерелах з кримінального права. У США нормативне визначення існує в окремих північноамериканських штатах, однак і вони по суті мають формальний характер, тобто є такими, в яких не розкривається соціальна сутність злочину, котрий визначається як діяння, заборонене нормами права під загрозою покарань.

Тривалий час в Англії зберігалася сформована ще в епоху середньовіччя тричленна структура злочинів: тризн (зрада), фелонія (тяжкий кримінальний злочин), місдімінор (здебільшого дрібні злочини). У XVIII ст., ця традиційна схема лише поповнилася новими видами злочинів. З 60-х рр. XVII ст. до початку XIX ст. число діянь, що кваліфікувались як фелонія й каралися за традицією стратою, зросло від 50

до 200.

Лібералізація каральної політики в Англії в цей час здійснювалася лише тією мірою, якою це було необхідно для самих правлячих кіл, котрі прагнули захистити себе від переслідувань з боку короля й урядової влади. Це стосувалося в основному кримінального процесу.

Важливі перетворення в англійському кримінальному праві відбулися у ХХ ст.: у 1945 р., були скасовані розходження між фелонією і тризн, у 1967, згідно зі ст. 1 Закону про кримінальне право, було закріплено розподіл злочинних діянь на фелонії та місдімінор.

У другій половині ХХ ст. склалося кілька класифікацій злочинів. Найбільш поширеними класифікаціями є ті, що здійснені за такими критеріями:

І. залежно від значимості об’єкта зазіхання;

ІІ. за ступенем небезпеки діянь;

ІІІ. за їх ставленням до норм моралі.

І. За об’єктом, на який вони спрямовані: а) злочини проти уряду й суспільства; б) злочини проти особистості; в) злочини проти власності.

Перша група поділяється на 18 категорій злочинів: проти королівської влади; проти громадського спокою; незаконне володіння вогнепальною зброєю; розголошення державної таємниці; проти посадових осіб; проти правосуддя; проти власності й повноважень королівської влади; проти іноземних держав; проти релігії; проти шлюбу та сім’ї; проти честі й моралі; проти публічного здоров’я й безпеки; проти профспілок та підприємців; бродяжництво тощо.

551

Друга група містить у собі 3 категорії злочинів: діяння, які «заподіюють шкоду тілу» (убивство, самогубство, тілесні ушкодження, небезпечне управління транспортними засобами тощо); статеві злочини; жорстоке ставлення до дітей, підмайстрів та слуг.

До третьої групи входять 4 категорії злочинів: заволодіння майном, одержання майна шляхом обману, підробка, злочинне пошкодження майна.

ІІ. За ступенем небезпеки злочинів в англо-американському кримінальному праві існують два види класифікації: матеріально-правова і процесуально-правова.

Після того, як в Англії скасували розподіл злочинних діянь на фелонії і місдімінор (1967 р.), за матеріальною ознакою всі злочини стали поділятися на дві групи: 1) зрада;

2)інші злочини.

Зпроцесуальної точки зору злочини поділяються на дві групи:

1) злочини, справи про які розглядаються з дотриманням процедури, що вимагає обвинувального акту; 2) злочини, справи про які розглядаються у спрощеному порядку, або сумарні. У першому випадку справи можуть бути розглянуті за участю присяжних і з дотриманням цілої низки процедурних правил, що не поширюються на розгляд справ у спрощеному порядку. В англійському праві ці групи злочинів доповнюються третьою — «змішані» («гібридні») злочини. Для них вибір процедури судового розгляду залежить від сторони обвинувачення або самих обвинувачуваних.

В основі цього поділу так само лежить ступінь громадської небезпеки діяння, а також інші фактори.

Згаданим Законом 1967 р., в Англії уведено ще один вид процесуальної класифікації злочинів, що була частково змінена Законом про поліцію й докази: 1) злочини, після скоєння яких підозрювані можуть бути піддані арешту до суду (арештні справи); 2) злочини, після скоєння яких такий арешт не може відбутися. До першого належать злочини, за які особі віком не молодше 21 року, раніше засудженій, може бути призначене покарання на термін 5 і більше років позбавлення волі, або визначене законом інше покарання.

Загалом (але з деякими особливостями) стара англійська класифікація злочинів за ступенем небезпеки прийнята в США. За американською матеріально-правовою класифікацією, злочини поділяються на дві групи: 1) небезпечні злочини — фелонії; 2) менш небезпечні — місдімінори. До другої групи відносяться, як правило, ті злочини, за які може бути призначено покарання до одного року позбавлення волі і штраф, а до першої — всі інші. З другої групи виділяється, як правило, підгрупа — незначні місдімінори, або порушення.

У свою чергу, законодавство більшості штатів поділяє і фелонії, і місдімінори на кілька категорій, залежно від чого встановлюються межі покарань. Так, відповідні злочинні діяння називаються фелоніями класів А, В, С тощо (зазвичай у межах 3—5 класів) і місдімінорами класів А і В або А, В і С. Сутність і практичне значення класифікацій злочинних діянь полягає в тому, що вони визначають межі покарань, призначуваних за злочинні діяння відповідної категорії.

Традиційні розходження між фелоніями та місдімінорами відіграють суттєву роль при кваліфікації злочинів, у сфері кримінального процесу, в умовах відбування покарання й у правових наслідках осуду. Здійснення фелонії або одна тільки мета її здійснення нерідко служать обтяжувальною обставиною, прямо передбаченою законом (при вбивстві, підбурюванні й ін.). Закони майже всіх штатів передбачають, що засуджені за фелонію відбувають покарання в каральній установі більш суворого режиму. Засудження за фелонію, на відміну від місдімінора, пов’язане з втратою багатьох прав та привілеїв: участь у виборах, обіймання публічних посад тощо.

З процесуальної точки зору всі злочини у США поділяються на такі групи: 1) злочини, справи про які розглядаються з обвинувальним актом; 2) злочини, справи про які розглядаються у спрощеному порядку. До перших відносять фелонії, а до других — незначні, менш небезпечні, злочини (незначні місдімінори).

ІІІ. У кримінальному праві Англії і США поширеною є й класифікація злочинів відповідно до морально-етичної оцінки конкретних діянь. З цього погляду злочинні діян-

552