4.3. Судовий процес
Характерною рисою судового процесу в країнах Стародавнього Сходу було те, що в судочинстві не проводилося відмінностей між цивільними і карними справами. У Єгипті, Вавилоні, Індії судова справа починалася з подачі позовної заяви і свідчення в суді позивача, потім відповідача, якого потерпілий, як правило, мав сам доставити в суд. Виключення робилося для особливо небезпечних злочинців, розшук і арешт яких були справою царських чиновників.
У Китаї справа могла починатися не тільки із заяви, але і з доносу в повітову управу або окружне управління. Донос, особливо стосовно крадіжки і вбивств, мав бути точно визначеним, неточність спричиняла за собою покарання. «Право» на донос залежало від соціального стану особи, її місця в системі кровнородинних зв’язків, за винятком доносу про злочин проти государя і держави. Жорстоко, на основі принципу «повернення обвинувачення», карався брехливий донощик. У цьому випадку донощикові загрожувала та ж кара, яка передбачалася особі за правдивий донос. Заборонялися під загрозою смертної кари доноси на батьків, діда, бабку й інших близьких родичів, крім вбивства батька, при якому донести можна було навіть на матір. Підлягали удавленню раби, що донесли на свого господаря, за винятком обвинувачення останнього в заколоті і зраді. Заборонялись анонимні доноси, засуджені за таким доносом звільнялися.
Докази суду в давньосхідних країнах, як правило, представляли самі позивач і відповідач. Важливим засобом доведення були показання свідків. В Індії існувало жорстке правило, коли свідок повинен бути рівним за соціальним статусом тій стороні в процесі, відносно якої він свідчить. Лише у разі тяжких злочинів (крадіжка, насильство та ін.) свідки не перевірялися дуже ретельно. І тільки при відсутності належних свідків дозволялося приймати свідчення дитини, старого, учня (відносно вчителя), родича, раба і жінок. Лжесвідчення вважалося злочином, що карається іноді штрафом, рівним десятикратній сумі позову, або вигнанням з країни.
Показання свідків було особливо надійним, якщо воно супроводжувалося клятвою. Кожний, хто приносив клятву, передбачав у ній те покарання, якого він повинен буде зазнати, якщо клятва виявиться помилковою. У Вавилоні клятва могла звільнити від переслідування людину, що «не затримала збіглого раба», пастуха, що не зберіг стадо через причини, які від нього не залежали, вирішити суперечку між орендарем і орендодавцем про стягнення збитків, зняти всі обвинувачення з жінки, на яку зведено наклеп чоловіком та ін. Відмова від клятви в суді означала втрату спірної речі або суми. Клятва давалася перед жерцями, клялися ім’ям царів, богів, святилищ.
З давніх часів застосовувався суд божий — ордалії, тобто «випробування вогнем, водою, отрутою, вагою». Так, у вавилонському та індійському праві неодноразово згадується випробування підозрюваного в річці. В Індії, оцінюючи показання свідків, суддя повинен був стежити за їх голосом, рухами, жестами тощо.
Майже в усіх давньосхідних державах важливу роль при вирішенні майнових справ відігравали такі докази як письмові документи. Відмінна особливість документу — його формалізм, що поєднувався з діловою стислістю. Щоб виключити можливість внесення будь-яких змін, на правовий документ ставилася печатка. З метою правильного його складання видавалися юридичні довідники, допомоги, в яких приводилися практичні приклади їх складання.
Судовий процес відбувався публічно, у формі змагання сторін — потерпілого, який виступав якобвинувач, і обвинувачуваного, томувін називався звинувально-змагальним.
Згодом з’являються елементи т. зв. розшукового процесу, коли держава починає відігравати все більш активну роль у виявленні та затриманні злочинців, їх звинуваченні в суді. У Китаї та Індії з цією метою використовувались спеціальні агенти, система кругової поруки тощо. Основним доказом стало визнання обвинувачуваного, а для цього застосовувались тортури. Циньське керівництво з розслідування карних злочинів свідчить про застосування тортур у судах у тому випадку, «якщо злочинець був викритий, але відмовлявся визнати себе винним, або якщо злочинець міняв своє свідчення в
64
ході дізнання». Діяв принцип презумпції винності обвинувачуваного. Гарантією від зловмисного застосування тортур, биття палицями було покарання слідчого каторжними роботами за смерть обвинувачуваного під тортурами.
Судова справа вважалася закінченою після видачі суддею рішення, яке він не міг змінити. У Єгипті, наприклад, воно оголошувалося без мотивів. Суддя безмовно прикладав до лоба тієї сторони, на чию користь вирішена справа, зображення істини, яке він носив на шиї. Рішення суду про страту приводилося у виконання негайно і публічно.
Виконайте такі завдання:
Завдання 1. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці основних подій виникнення та розвитку права Стародавнього Сходу за запропонованою раніше формою.
Завдання 2. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та термі-
нів зісторії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст такихпонять та термінів:
Поняття |
Терміни |
|
(визначення) |
||
|
||
|
|
|
Звичаєве право |
Артхашастра, веди, дхармашастра, левират, мосін, |
|
Державно-правовий інститут |
н’яя, ордалія, сян, терхатум, химса. |
|
|
||
Цивільно-правовий інститут |
|
|
Кримінально-правовий інститут |
|
|
Звинувально-змагальний процес |
|
|
Розшуковий процес |
|
|
|
|
Завдання 3. Використовуючи текст Законів Хаммурапі (документ № 1) і Законів Ману (документ № 2):
а) покажіть специфічність правового закріплення та регулювання:
•майнових відносин;
•сімейно-шлюбних відносин;
•злочинів та покарань.
б) класифікуйте статті за видами злочинів.
в) визначте статті, в яких знайшли відображення:
•соціальна структура Вавилону та Індії;
•поняття «необережне вбивство», «крайня необхідність», «необхідна оборона».
Перевірте себе
Завдання 1. Продовжте думку:
1. Загальними рисами давньосхідного права є..............................................
3. Особливостями права країн Стародавнього Сходу є:
а) в Єгипті.......................................................................................................
б) в Китаї.........................................................................................................
65
в) в Вавилоні...................................................................................................
г) в Індії...........................................................................................................
д) у стародавніх євреїв..................................................................................
Завдання 2. Схарактеризуйте:
1.Різні погляди щодо походження права.
2.Джерела права країн Стародавнього Сходу.
3.Цивільно-правові інститути країн Стародавнього Сходу.
4.Кримінально-правові інститути країн Стародавнього Сходу.
5.Загальні риси та особливості судового процесу.
Завдання 3. Порівняйте:
1)види злочинів за Законами Хаммурапі і Ману;
2)види покарань за Законами Хаммурапі і Ману.
Готуйтеся до вивчення матеріалу 4-ої теми
Завдання. Повторіть матеріал шкільного курсу «Всесвітньої історії» (6 кл.) про країни Античного світу: Афіни, Спарта і Рим.
Документ № 1
ЗАКОНИ ХАММУРАПІ, ЦАРЯ ВАВИЛОНУ (витяги)
1. Якщо людина почне, присягаючись, звинувачувати іншу людину у вбивстві, а цього не докаже, то її треба вбити.
3.Якщо людина виступить у судовій справі свідком звинувачення, але не докаже цього, і якщо ця судова справа стосувалася життя, то цю людину треба вбити.
4.Якщо ж вона виступила свідком у судовій справі стосовно хліба або срібла, то вона повинна зазнати кари, що застосовується у такій судовій справі.
5.Якщо суддя буде розглядати судову справу, прийме рішення, виготовить документи з печаткою, а потім своє рішення змінить, то цього суддю треба викрити в зміні рішення і він повинен сплатити суму позову в цій судовій справі у 12-кратному розмірі, а також має бути на зібранні піднятий зі свого судового місця і не повинен повертатися і засідати із суддями у суді.
6.Якщо людина вкраде надбання бога або палацу, то цю людину треба вбити; а також того, хто прийме з рук крадене, треба вбити.
8.Якщо людина вкраде або вола, або вівцю, або осла, або свиню, або човна, то, коли це боже або палацеве, вона може віддати його у 30-кратному розмірі, а якщо воно належить мушкенуму, вона може відшкодувати у 10-кратному розмірі; якщо ж злодію нічим віддати, то його треба вбити.
12.Якщо продавець чужої речі пішов до долі (помер. — Л. Б, С. Б.), то покупець одержує у п’ятикратному розмірі позов, поданий у цій справі, із дому продавця.
13.Якщо свідків цієї людини немає поблизу, то судді призначають їй термін до закінчення шостого місяця. Якщо на шостий місяць вона не приведе своїх свідків, то вона брехун, повинна зазнати кари, що накладається у такій судовій справі.
14.Якщо людина вкраде малолітнього сина людини, то її треба вбити.
15.Якщо людина виведе за міські ворота раба, або рабиню палацу, або мушкенума, або рабиню мушкенума, то її треба вбити.
16.Якщо людина сховає у своєму домі раба-втікача або рабиню, що належать палацу або мушкенуму, і не приведеїхна клич глашатая, то цьогогосподаря будинку треба вбити.
66