113. Дигести — це:
1)найбільш значні твори римських юристів з правових питань;
2)кодекси римського права;
3)коментарі римського права для суддів.
114. Інституції — це:
1)систематичне викладення римського права в навчальних цілях,
2)кодекси римського права;
3)коментарі римського права для суддів.
115.У 426 р. юридична силабулавизнаназа творами такихримських юристівяк:
1) Капітон, Ларіон;
2) Альфен Вара; Сальвій Юліан; 3) Папініан, Павел, Ульпіан, Модестін, Гай.
116.Приватними збірками римського права кінця ІІІ ст. н. е. були:
1)кодекси Грегоріана, Гермогеніана;
2)кодекси Феодосія; Юстиніана;
3)інституції Гая.
117.Основним видом діяльності римських юристів посткласичного періоду
було:
1) роботи з кодифікації римського права;
2) судова практика;
3) подальші наукові розробки.
118.Кодекс Юстиніана — результат роботи юристів під керівництвом:
1)Папініана;
2)Юстиніана;
3)Трибоніана.
119.Особливий, складний обряд, який передбачав суворе дотримання встановлених формальностей при продажу землі та будівель, рабів, робочої худоби — це:
1) манципація;
2) фіктивний судовий спір;
3) суперфіцій.
120.Пануючою правовою системою в найдавніший період історії римського права було:
1) квіритське право;
2) право перегринів;
3) право народів.
121.Сервітути, суперфіцій — це:
1)види права власності на землю у римському праві;
2)обмежене законом право користування чужими речами;
3)право на повне та виключне панування особи над речами.
122. Римському праву були відомі такі основні види права власності:
1) квіритське право, сервітути, провінційна власність; 2) квіритське (цивільне) право, преторська (бонітарна) власність, провінційна власність, вла-
сність перегринів; 3) цивільне право, суперфіцій, провінційна власність.
123. Найдавнішим видом договору в римському праві був:
1)нексум, стипуляція;
2)купівля-продаж, договір товариства, найму;
3)доручення, займу, застави.
153
124. Влада чоловіка над жінкою за римським право не виникала, коли:
1)шлюб укладався у вигляді фіктивної купівлі дружини;
2)шлюб укладався внаслідок фактичного спільного проживання чоловіка й дружини протягом року;
3)шлюб укладався внаслідок фактичного спільного проживання чоловіка й дружини протягом року, але при цьому дружина щорічно відлучалася з будинку чоловіка на 3 ночі.
125.Існування розподілу злочинів на публічні і приватні в римському праві притаманно для:
1) класичного періоду;
2) архаїчного періоду;
3) посткласичного періоду.
126.Легісакційний процес — це:
1)судовий процес з активною участю претора;
2)сукупність ритуальних і суворо дотриманих формальних дій, жестів і слів, які здійснювалися на суді сторонами й магістратом;
3)ведення судової справи виключно магістратом.
127.Легісакційний, формулярний, екстраординарний процеси — це:
1) форми судових процесів в Стародавніх Афінах;
2) форми судових процесів в Стародавньому Римі; 3) форми реалізації судової влади римськими імператорами періоду домінату.
128.Особливістюорганізації судової системи йпроцесуСтародавньогоРиму було:
1) її яскраво виражений демократизм;
2) відокремлення судової влади від адміністративної;
3) поєднання адміністративної і судової влад.
1.Аннерс Е. История европейского права: Пер. со швед. — М., 1996.
2.Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения. — М., 1989.
3.Громаков В. С. История рабовладельческого государства и права (Афины и Рим).— М., 1986.
4.Зюбанов О., Попов В. Далекое прошлое Рима и Афин: правовые основы глубинной старины. — Воронеж, 2000.
5.Институции Юстиниана / Ред. В. Томсинов. — М., 1998.
6.Калюжний Р. Імператор — син балканського селянина // Український правничий альма-
нах. — К., 2002. — С. 190—194.
7.Косарев А. И. Римское право. — М., 1989.
8.КосаревА. И. Этапырецепции Римскогоправа// Советскоегосударствоиправо, 1983. — № 7.
9.Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. — М., 1972.
10.Неновски Н. Преемственность в праве (перевод с болгарского). — М., 1987.
11.Омельченко О. А. Основы римского права. — М., 1992.
12.Перетерский И. Дигесты Юстиниана: Очерки по истории становления и общая характери-
стика. — М., 1956.
13.Покровский И. А. История римского права. — СПб., 1998.
14.Савельев В. А. История римского частного права. — М., 1986.
15.Страхов М. М. Всесвітня історія держави і права: Вип. 1. Держава і право Стародавнього світу: Учбовий посібник. — Харків: УВС, 1994.
16.Тищик Б. Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навчальний посібник.— Т. 1. Історія держави і права країн Стародавнього Сходу і Стародавньої Греції. — Т. 2. Історія держави і права Стародавнього Риму Львів: СПОЛОМ, 1999.
17.Тищик Б. Й. Історія держави і права Стародавнього світу: Навч. посібник. — Л.: Світ, 2001.
18.Чельцов-Бебутов М. А. Курс уголовно-процессуального права, очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческом, феодальном и буржуазном государствах. — С.-Пе- тербург, 1995.
19.ШишоваК. Раннеезаконодательство истановлениерабствавантичнойГреции. — Л., 1991.
20.Харитонов Є. О. Приватне право у Стародавньому Римі. — Одеса, 1996.
154
ПІДМОДУЛЬ 1.2.
ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН CЕРЕДНЬОВІЧНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ
В середині першого тисячоліття світ вступив у новий період епохи становокастового суспільства — період Середніх віків. Історично його початок пов’язують з падінням Римської імперії, яка у політичному й культурному відношенні була свого роду кульмінацією античного суспільства. Кінець середньовіччя приходиться на різні часи: ХVІ—ХVІІІ ст. — для країн Заходу, друга половина ХІХ — поч. ХХ ст. — для країн Сходу. Основною рисою цього періоду став феодалізм — новий соціальноекономічний, політико-правовий і духовний стан суспільства, який прийшов на зміну рабовласництву.
Термін «феодалізм» вперше з’явився у французькій літературі періоду Великої буржуазної революції 1789—1794 років. Він походить від французького feodalite, який в свою чергу пов’язаний з середньовічним німецьким feudum, що означав «майно» (земельне володіння). Право власності на землю визначало нову соціально-класову структу-
ру суспільства, основними класами якого стали феодали й селяни.
Всі феодали, залежно від своєї економічної й політичної могутності, розділялися за рангами. Як правило, на верхньому щаблі феодальної ієрархічної градації стояв король, який був верховним власником усієї землі в королівстві й наділяв нею феодалів вищого рангу. Від них одержували і «тримали землю» феодали нижчих рангів.
Поза цією ієрархією стояли селяни — вчорашні раби й общинники. Позбавлені власності на землю, вони володіли деякими засобами виробництва, працювали на землі феодала і за це віддавали йому частину прибутку, т.зв. земельну ренту. Відомі три її форми, що умовно відповідають трьом періодам розвитку феодалізму: раннього, середнього й пізнього.
Перша форма — це відробіткова рента. При цьому селянин знаходився під прямим наглядом і примусом власника або його представника, він жив у безпосередній близькості від нього й відпрацьовував визначену кількість днів у тиждень на його землі.
Друга форма — продуктова рента, коли селяни самі розпоряджалися своїм часом, вирощували врожай і розплачувалися з хазяїном продуктами.
Третя форма — грошова рента. При такій формі відносини між селянами і земельним власником базувалися на договірній основі, причому перші перетворювалися або в орендарів землі, або у власників, або в незаможних батраків, що наймалися за гроші.
Економічною основою феодальної держави стала феодальна власність на знаряддя і засоби виробництва і частково власність на селянина. Основна характерна ознака права цього періоду — це його кріпацький характер, тобто прикріплення до землі основного виробника — селянства, яке складало більшість населення. Селянин міг працювати визначену кількість днів на себе на тій ділянці, що виділяв йому поміщик, інший час він працював на хазяїна. Їхнє положення мало чим відрізнялося від положення рабів у рабовласницькій державі, але все ж кріпак не вважався повною й безпосередньою власністю поміщика. Певною мірою він належав собі, і кріпосне право, при більш широкій можливості розвитку обміну, торгових відносин усе більше і більше розкладалося, розширюючи можливості для звільнення селянства.
Феодалізм в Європі пройшов у своєму розвитку декілька періодів. Його зміст на різноманітних етапах визначав і тип державності, властивий цьому проміжку часу.
155