9. Ленник повинен відбувати королівску службу, оголошену рішенням пана у присутності двох його людей за шість тижнів до походу. Служба повинна проходити у межах німецької землі, що входить до складу Римської імперії.
16. Ленник повинен також служити своєму панові тим, що він бере участь у рішенні ленного суду, коли це потрібно панові, до півдня і у судові дні.
24. Батько передає у спадщину синові володіння так само, як і лен: тому син не зобов’язаний просити пана, щоб він дав йому лен батька.
39.Земельна ділянка може належати декільком панам таким чином, щоб один мав від іншого, проте так, щоб ця ділянка перебувала у (реальному) володінні одного.
40.Якщо хто-небудь отримує чинш із земельної ділянки, то вважається, що вона перебуває у його володінні.
45.Після смерті батька син має протягом року і шести тижнів визнати перед паном із складеними руками свою васальну (залежність) по батьківському лену.
67.Прибуток від лену неповнолітніх має отримувати пан, до тих пір, поки вони не досягнуть 12-річного віку.
94.Ніхто не може бути позбавлений володіння, якщо тільки воно не буде від нього відняте у судовому порядку.
130.Те, що хто-небудь отримує не на основі васальних (відносин), не визнається леном, отже, якщо пан наділяє свого міністеріала, то це робить не на основі васалітету,
аза правом (панського) двору. Ця передача — поза ленним правом, вона є передачею, пов’язаною із посадою,
Глава II
Про порядок судочинства
1. Пан (сеньйор) нехай прохає одного із своїх васалів у присутності двох інших васалів, чи судити йому за ленним правом свого васала у звинуваченні його, і у який термін і на якому місці він має нести проти нього судове переслідування.
2. Якщо прийнята постанова дозволяє судові дії, пан, починаючи з цього дня або у найближчі шість днів, викликає васала з’явитися протягом 14 днів до ленного суду у вказане село або курію, яка є в розпорядженні пана або яку тримає хто-небудь від нього.
11. Якщо ленник не хоче вислухати звинувачення його паном або про призначений день ленного (суду) у той час, коли він перебуває так близько від пана, що міг знати про це, то він не уникне (судового) штрафу.
35. Панові дозволено вирішувати скарги одного із своїх людей на іншого, чи перебуває один із них на його службі, чи обидва.
56. Курію, у якій судить пан, звинувачений не повинен залишати доти, поки пан не закінчить судити.
Документ № 2
КАРОЛІНА (витяги)
І....Досі у деяких місцях дехто із дворян та інших осіб, які за посадою та з інших причин мають особисто вершити цей суд, ухилялись від участі в засіданнях подібних судів і вважали це безчестям для свого звання, а тому злодійство часто залишалось безкарним. Між тим, таке відправлення правосуддя не повинне і не може завдати ніякої шкоди їх честі, або їх званню, а, навпаки, слугує утвердженню правосуддя, покаранню злочинців і є честю для таких дворян і посадових осіб. Тому вони повинні особисто брати участь у цих кримінальних судах у якості суддів і судових засідателів кожного
233
разу,... І мають діяти і вчиняти при цьому як належить у відповідності із нашим цим законом.
VIII. Якщо буде встановлено злочин, за який має бути застосована смертна кара, або будуть виявлені прямі докази цього, то треба вчинити допит з тортурами з метою повного вияснення, необхідного для встановлення істини, а також для підтвердження й признанням винного, як пояснено і наказано стосовно тих, хто буде притягнутий до суду позивачем.
XI. Якщо позивач звертається до влади або судді з проханням заточити кого-небудь до в’язниці у відповідності з кримінальним правом, то цей позивач повинен, перш за все, подати прямі докази і підозріння у вчиненні злочину, що тягне за собою кримінальне покарання, незалежно від того, прохає чи вимагає позивач заточити звинувачуваного до в’язниці під його відповідальність чи заточити його разом з обвинувачуваним. (Позивача беруть під сторожу до тих пір, поки він не внесе грошової застави. — Л. Б., С. Б.). Коли позивач виконає це, звинувачуваний має бути ув’язнений, і показання позивача мають бути точно записані, при цьому треба особливо наголосити, що в’язниці мають бути збудовані і облаштовані для утримання, а не для тяжкого і небезпечного покарання заарештованих. Коли є декілька заарештованих, їх треба відокремити один від одного, наскільки це можливо за тюремних умов, з тим, щоб вони не могли домовитися між собою про неправдиві свідчення або змовитися про те, як вони мають виправдовуватися за свої діяння.
XXXIX. Якщо кінні або піші кнехти, які звичайно валяються і пиячать у шинках не можуть довести, що чесна служба, ремесло або оброк, які вони мають, дозволяють їм робити такі витрати, мають вважатися підозрілими стосовно усяких лихих справ, особливо розбою. Треба мати на увазі, як це спеціально встановлено нашим і священної імперії законом про загальний земський мир, що таких хитрунів треба без жалю хапати, допитувати з пристрастю і суворо карати за їх злочини. Так само усі владні структури мають здійснювати ретельний нагляд за усіма підозрілими жебраками і волоцюгами.
LХVIII. Свідки, яких викриють у тому, що вони шляхом неправдивих і злочинних свідоцьких показань підвели або намагалися підвести невинуватого під кримінальні покарання, мають бути піддані тому покаранню, якого вони хотіли, щоб зазнав невинний.
СХL. Якщо на кого-небудь нападуть або накинуться зі смертельною зброєю або знаряддям або нанесуть йому удар і підданий насиллю не може шляхом втікання ухилитись від... небезпеки для свого життя, тіла, гідності і доброї слави, то він може безкарно захищати своє тіло і життя шляхом правомірної оборони. І якщо він при цьому позбавить життя того, хто нападає, він в тому не винний і не зобов’язаний також дочекатися зі своєю обороною доколи йому не буде нанесено удару, не дивлячись на писане право і звичай, які цьому протирічать.
Про те, що необхідна оборона має бути доказаною
СХLI. Якщо хто-небудь при виявленні його діяння побажає скористатися посиланням на стан необхідної оборони, а звинувачувач не визнає цього, то на винного покладається обов’язок вищезазначеним чином достатньо довести перед судом необхідну оборону, на яку він посилається. Якщо він цього не доведе, то його буде визнано винним.
СХII. Ті, хто виготовляють фальшиві печатки, листи, документи, акти, кріпосні книги, подоходні і окладні книги або реєстри, мають бути у залежності від більшого або меншого значення злочину і розміру спричиненої шкоди, піддані тілесним покаранням або смертній карі.
СХХІV. Той, хто навмисне зрадить, мусить, у відповідності із звичаєм, бути скараний на смерть. Якщо це буде жінка, то її треба втопити...
СХХV. Викриті у навмисному підпалі мають бути скарані на смерть через спалення. СХХVII. Якщо хто-небудь у країні, місті, володінні або області навмисне організує небезпечний бунт проти народу, проти влади і це буде викрито, то, у відповідності із
234
тяжкістю і обставиною його злочину, його мають скарати на смерть через відрубування голови або ж мають висікти різками і вигнати з країни, краю, судової області, міста або місця, де він організував бунт. При цьому суддя і судові засідателі мають звернутися за належними вказівками, щоб не вчинити несправедливо і попередити подібні злонамірені заколоти.
СХХХIХ. Якщо хто-небудь, здійснюючи необхідну правомірну оборону для захисту свого тіла і життя, позбавить життя того, хто змусив його до цієї необхідної оборони, то він не буде у цьому ні перед ким винний.
СХLVI. Якщо хто-небудь, виконуючи дозволену роботу у визначеному для цього місці чи приміщенні, через необачність, випадково, проти своєї волі, позбавить життя кого-небудь, то він може бути виправданий, багатьох випадках, які, проте, неможливо повністю перерахувати.
СL. Є багато інших випадків позбавлення життя, які трапляються через причини, за які не наступає кари, оскільки такі причини законні і справедливі.
Наприклад, той, хто уб’є когось за статеві зносини з його дружиною або дочкою...
Також той, хто уб’є когось для врятування життя, тіла або майна іншої особи, а також коли вбивають люди божевільні...
Тим паче, якщо буде вбитий той, кого наказано затримати, а він вчинить недозволений, небезпечний і підсудний опір.
Також той, хто уб’є кого-небудь, і кого виявить уночі за небезпечних обставин у своєму житлі...
Примітка:
Документи № 1—2 використані з: Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія для студентів юридичних вузів та факультетів.—К.: Вентурі, 1995. — С. 54—59, 60—62.
1.Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. — 2-изд. — М., 1998.
2.Бражников М. К вопросу об отражении средневекового менталитета в нормах обычного средневекового права // государство и право. — 2002. — № 10.
3.Галанза П. Н. Феодальное государство и право. — М., 1963.
4.Дембо А. И. Саксонское зерцало — выдающийся памятник истории германского феодального права // Саксонское зерцало: памятник, комментарий, исследования. — М., 1985.
5.Історія держави і права зарубіжних країн (Середні віки та ранній новий час): Навч. посібник / Б. Й. Тищик (ред.) — Л.: Світ, 2006.
6.«Каролина». Уголовно-судебное уложение Карла V. — Алма-Ата: Наука, 1967.
7.Киралфи А. Источники английского права // История права: Англия и Россия. — М., 1990.
8.Лисневский Э. В. История феодального государства и права Англии. — Ростов — н/Д,
1981.
9.Памятники истории Англии XI—XIII вв.: Пер. Д. М. Петрушевского. — М., 1986.
10.Салическая правда: Пер. Н. П. Грацианского. — М.,1950.
11.Средневековое городское право. XII—XIII вв. — Саратов, 1989.
12.Томсинов В. А. О сущности явления, называемого рецепцией римського права // Вестник Московского государственного университета. Серия «Право». — 1998. — № 4. — С. 3—17.
13.Черниловский З. М. История феодального государства и права. Учеб. пособие. — М., 1959.
235