Розрахунок iSi, починаючи з липня 2006 р., здійснюється на щомісячній основі. Зростання чи падіння його абсолютного значення показує, які тенденції у сфері міжнародної безпеки переважали у світі за минулий період, яка була їх спрямованість і глибина. Підсумовування названих балів дає базове значення iSi, яке показує, наскільки міжнародна ситуація, що складалася на момент оцінки, з погляду безпеки відмітна від «ідеального» стану, коли будь-які загрози відсутні взагалі [334].
У 2009 році базове значення іШі становило 3195 пунктів, в 2010-му - 3228 пунктів. У 2011 році воно дорівнювало 3284 пунктам, в 2012 році становило 3115, а в 2013-му - 3145. Нове базове значення, яке встановлюється на 2014 рік, склало 3205 пунктів, перевищивши на 60 пунктів річний показник 2013-го (із 4210 максимально можливих пунктів, які відповідають ідеальному рівню міжнародної безпеки), причому, як відзначають фахівці Центру політичних досліджень Росії, позитивно на клімат безпеки вплинула політична стабілізація в Україні, однак число негативних подій у світі суттєво стримує рівень міжнародної безпеки, не сприяючи тим самим підтриманню стійкості ієрархії систе- мотворчих видів безпеки [334]. Начебто світ ставав безпечнішим, але станом на 1 грудня 2014 року цей індекс «впав» до 2773 пунктів, проте реальність чи то якість такого індексу, як бачимо, є не- співставно небезпечнішою.
Як категорія політичної науки, безпека відображає зв’язок національної та міжнародної безпеки, спираючись на суспільні стосунки і суспільну свідомість, інститути суспільства і їх діяльність, які забезпечують реалізацію національних інтересів у конкретних історичних обставинах. Метою співіснування країн у глобальному просторі є узгодження їх інтересів. Навіть враховуючи неоднозначне ставлення світової спільноти до процесів глобалізації, все частіше об’єднавчі ідеї країн стають не плацдармом для реалізації національних амбіцій, а полем вирішення питань зі збереження національних інтересів, через що нинішня ситуація у глобальному економічному просторі суттєво відрізняється від ситуації повоєнного світу в ХХ ст., коли країни об’єднувалися заради порятунку, а не процвітання на основі домінування. Тому сучасними політологічною та геополітичною опорами міжнародної та національної безпеки слід вважати реальні суб’єкти - державні та недержавні організації, роль кожної з яких є з’ясованою, механізми взаємодії - побудованими, а міра відповідальності - визначеною. Низку головних інституцій, що опікуються питаннями міжнародної та національної безпеки деяких країн, наведено у додатку.
Так, сучасним інституційним проявом глобальної безпеки вважається Організація Об’єднаних Націй (ООН). Рада Безпеки ООН несе основну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. До числа міжнародних політично-військових гарантів свободи й безпеки всіх своїх членів в Європі та Північній Америці належить НАТО. Ставлення широких верств населення до діяльності НАТО в Україні є неоднозначним, попри це в рамках співробітництва України з НАТО в економічній сфері реалізується низка важливих ініціатив та програм. Зокрема, важливою складовою економічного співробітництва України з НАТО є діяльність Робочої групи відкритого складу з питань економічної безпеки, у ході щорічних засідань якої обговорюється низка теоретичних і практичних питань з економічної безпеки й розглядаються концептуальні засади її забезпечення в рамках загальної безпеки держави.
В Європі головною інституцією з безпеки є Організація з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Сучасна архітектура європейської безпеки, пройшовши тривалий шлях свого формування й розвитку, сьогодні є інтегрованою конструкцією, побудованою на різних історичних типах систем міжнародних відносин і охоплює практично будь-які сфери міжнародного життя - політичну, військову, соціальну, економічну, екологічну, інформаційну тощо. Україна є учасницею ОБСЄ з 1992 року і від того часу бере активну участь у роботі всіх колективних керівних органів ОБСЄ, до числа яких належать саміти держав-учасниць ОБСЄ, засідання Ради міністрів та Постійної ради ОБСЄ. Здійснюючи таку діяльність, Україна активно співпрацює з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин (ВКНМ), Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) та Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ.
До речі, цікавими та вкрай неоднозначними є питання щодо висвітлення проблем безпеки у засобах масової інформації. Популярним виданням з висвітлення питань безпеки є спеціальне щоквартальне видання Іпіегnational Security («Міжнародна безпека»), яке видається у США. Не меншу зацікавленість фахівців може викликати Щорічник SIPRI «Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека», який готується Стокгольмським інститутом досліджень проблем миру (SIPRI - англ. Stockholm International Peace Research Institute18). Публікація видається з 1969 р. з метою ознайомлення фахівців і громадськості з подіями, явищами і тенденціями у сфері міжнародної безпеки, насампе-
ред - у її військово-політичних і військово-економічних аспектах. В Україні «Щорічник SIPRI» з 2000 р. розповсюджується Центром Разумкова серед урядових і парламентських структур, для центральних органів влади, провідних вузів, публічних бібліотек обсягом близько 1 000 примірників щороку. З того ж часу Український центр економічних і політичних досліджень (нині - Центр Разумкова) розпочав^ видання власного журналу «Національна безпека і оборона». Його назва досить точно відображає тематику досліджень Центру Разумкова - це політичні, економічні, соціальні, воєнні, екологічні, інформаційні та інші аспекти національної безпеки України.
Стисло характеризуючи державні інституції з питань безпеки, слід зазначити, що діяльність служб безпеки, які є державними силовими структурами, спрямована на запобігання та усунення загроз інтересам держави, народу країни, тобто має сприяти забезпеченню національної безпеки. Ідея національної безпеки є похідною від сукупності ідей національних інтересів, а, отже, передусім має забезпечувати їх захист. Приналежність кожної силової структури до певної країни, в Україні це СБУ, у Росії - ФСБ, у США - ФБР, зумовлює наявність певних відбитків щодо національних особливостей забезпечення безпеки держави.
Досліджуючи історичні засади державотворення, М. М. Карамзін вважав, що «... перше добро державне є безпека» [119]. На думку Г.А. Пастернак-Таранушенко, яку, зокрема, від висловлює у [213], «... царина безпеки, яку ми називаємо «національною», складається із трьох елементів - військової, економічної та політичної, хоча, природно, між ними немає чіткої межі. Війни точаться за досягнення економічних, політичних або військових інтересів». Власне, Г. А. Пастернак-Таранушенко є одним з тих, хто стояв біля витоків української науки про економічну безпеку. Виступаючи знавцем екосестейту, тобто природних зв’язків між економічною безпекою особи, родини, угруповання, регіону та держави, проф. Г. А. Пастернак-Таранушенко наголошував на тому, що такі зв’язки мають вивчатися за принципом від простого до складного, зважаючи на те, що екосестейт є дуже молодою наукою, якій немає ще й 20 років (для порівняння: математика налічує понад 3000 років, приблизно стільки ж - механіка, соціологія - понад 150 років) [212].
Дослідження національної безпеки в розвинутих країнах проводяться, починаючи з 80-х років XX ст. Вагомим є внесок у розробку питань національної безпеки таких американських учених-реалістів, як X. Моргентау, Дж. Кеннан та Р. Осгоот, докладний аналіз робіт яких проведено в [79].
Донедавна, а саме до початку світової фінансової кризи, США, Великобританія, Німеччина формували свої стратегії економічної безпеки на надлишкових, перш за все, фінансових ресурсах, що давало їм змогу без загрози для реалізації економічних інтересів виокремлювати та убезпечувати зони господарювання з підвищеним рівнем економічного ризику, забезпечуючи цим умови для стратегічної, перспективної самодостатності і конкурентоспроможності.
Офіційні державні документи України визначають національну безпеку України аналогічно поширеному серед українських науковців визначенню політичної безпеки. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, яка діяла з 1996 по 2003 рр., визначала національну безпеку України як «стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз» [141, с. 85]. Чинний з липня 2003 р. Закон України «Про основи національної безпеки України» визначає національну безпеку як «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам» [10І, с. 3].
Головними документами, які визначають проблеми національної безпеки України, є Конституція України [138], а також Закон «Про основи національної безпеки України». Конституція України наголошує на пріоритетності забезпечення безпеки держави та в загальних рисах розподіляє повноваження у цій сфері між владними органами держави: захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу (стаття 17) [138, с. 3]. У свою чергу, сучасний Закон України «Про основи національної безпеки України» із змінами і доповненнями чи не найшир- ше серед багатьох країн світу розтлумачує основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності [101, с. 3].
Порівняльний аналіз Концепції національної безпеки України і Національної стратегії безпеки США є підтвердженням цієї тези. Стратегія національної безпеки США відбиває проведену американським урядом глобальну політику і спирається на унікальні ресурсні можливості Сполучених Штатів. Ця політика спрямована на протидію стратегічним загрозам пануючому положенню США у світі і носить переважно довгостроковий характер. Первісно Концепція національної безпеки України приймалася в умовах системної кризи, і тому орієнтована на збереження стійкості соціально-економічної системи країни та підтримку її конкурентоспроможності, тобто вимушено зосереджена на загрозах короткострокового плану. Звичайно, деякі типи загроз можуть бути актуальними для обох держав, але мати різну гостроту.
Існує ряд причин, через які у Концепції національної безпеки України не були відображені стратегічні напрями та шляхи забезпечення економічної безпеки. Це пов’язано як з об’єктивною необхідністю вирішувати життєво важливі короткострокові завдання, залишаючи при цьому вирішення стратегічних завдань на наступні періоди, так і з меншим (перш за все, за тривалістю) досвідом українського екосестейту порівняно з американським. Проте, в проекті нової редакції Стратегії національної безпеки України, розробленій інститутом стратегічних досліджень при Президентові України, чітко зазначені такі цілі: «мінімізація загроз державному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності України у межах державного кордону, визнаного міжнародним правом; набуття нової якості економічного і гуманітарного розвитку, забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та її майбутнього як демократичної, правової, соціальної європейської держави»
Порівняння варіантів нормативно-законодавчого закріплення визначень національної безпеки робить очевидним той факт, що кожне визначення здебільшого зорієнтоване на здійснення захисних функцій державного управління, однак «захисні акценти» можуть бути розставлені по-різному. Для порівняння таких варіантів наведемо ще один приклад. Самобутнім та таким, що відбиває ментальні особливості й національний колорит, є розуміння національної безпеки Грузії, яке пов’язується з непохитною волею громадян цієї країни щодо затвердження демократичного суспільного устрою, державної незалежності, мирних стосунків з іншими народами, створення соціально-правової держави і вільної економіки, забезпечення загальних прав і свобод людини.
У сучасних умовах розвитку українського суспільства, за наявності економічної та політичної кризи в державі, з відчутним впливом процесів глобалізації та євроінтеграції, актуалізується проблема збереження духовно-релігійної, культурної та громадянської самоідентифікації українського народу. Така самоіден- тифікація є неможливою без універсальної системи цінностей, яка спирається на вищі духовні та моральні засади. Крім того, духовні цінності, функціонуючи як специфічні сенсоутворюючі джерела існування людини та серцевина механізму самоорганізації безпеки суспільства, набувають значення важливого чинника соціально-політичної стабільності держави та стають провідними критеріями її сталого просування. Одночасно із цим держава повинна забезпечити своїм громадянам право і можливість задовольняти свої духовні потреби на умовах рівності для всіх соціальних, національних, конфесійних груп населення [293].
Закон України «Про основи національної безпеки України» чітко вказує на релігійний аспект загроз національним інтересам і національній безпеці України (ст. 7) та основні напрями державної політики щодо національної безпеки (ст. 8) [101]. Як вважають деякі вчені [293], одним із шляхів виходу людства з глобальної кризи є передусім створення духовних засад, які забезпечували б усталеність і безпеку суспільного розвитку, переорієнтацію свідомості з утилітарних, споживацьких на вищі ціннісні основи, актуалізацію екологічних імперативів і повернення до духовних витоків.
Інколи думки науковців не співпадають з офіційним тлумаченням національної безпеки. Так, професор В. А. Труханов [272] пропонує розглядати національну безпеку Росії як захист національного буття через реалізацію інтересів, цінностей і цілей. У зв’язку із чим, автор відзначає, що національна безпека - це не просто абстрактна наукова категорія, про сутність якої можна сперечатися до безкінечності. У геополітичних, економічних, екологічних, соціальних умовах, що склалися, національна безпека повинна стати світоглядом усього російського суспільства. Від цього залежить його виживання. Під світоглядом національної безпеки професор В. А. Труханов розуміє систему поглядів на національну безпеку і місце в ній людини, на ставлення людини і суспільства до небезпек, загроз і викликів національній безпеці, а також обумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації в загальній системі безпеки [272].
Така позиція автора є цікавою не лише з точки зору глибинного сенсу, а й із точки зору сполучної ланки між національною та індивідуальною безпекою. Безпека людини - це можливість доступу до різних видів благ та можливість вибору (альтернативи) при реалізації своїх потреб та інтересів, а також впевненість у наявності таких можливостей у майбутньому. Загрозою безпеці людини є позбавлення таких можливостей у різних формах прояву та способах дії. Так, низька якість життєзабезпечення людини та суспільства, які характеризуються як бідність або відсутність достатку, визначається не кількістю благ, а можливістю людей отримати до них доступ.
Зауважимо, що зі зрозумілих причин, зумовлених
рамковими умовами виконуваного дослідження, питання індивідуальної безпеки
розглядатися не будуть, тоді як локальній безпеці, розкритій через її
економічну складову, присвячено подальший перебіг дослідження. Однак останнє
твердження та заявлена раніше ієрархія видів безпеки потребують логічного
завершення. Отже, відповідно заявленій логіці дослідження, як найважливіша
сутнісна ознака локальної безпеки надалі має розглядатись безпека економічна.
2. Дефініції економічної
безпеки
На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки однією з головних цілей є забезпечення її економічної безпеки, досягнення якої потребує детального вивчення багатьох питань. Зокрема, до числа таких питань належать відстеження зовнішніх та викриття внутрішніх загроз; виокремлення та упорядкування економічних інтересів за рівнем пріоритетності, відповідно до якого інтереси мають узгоджуватися; діагностування стану економічної безпеки підприємства; розробка та впровадження способів забезпечення економічної безпеки тощо. Розв’язання цих та інших питань є ознаками та змістовним наповненням формування наукових шкіл економічної безпеки. Однак слід визнати, що, попри актуальність та популярність питань економічної безпеки, змістовні характеристики таких наукових шкіл поки що не мають усталеної форми, тобто єдність їх форми та змісту не є гармонізованою, через що на докладний розгляд заслуговує ґенеза економічної безпеки.