Другое: Наукове обґрунтування економічної безпеки підприємства

На початку 2015 року показники Індексу сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index) дають невтішні прогнози. Більше 2/3 країн рейтингу набрали менше 50 балів (зі І00). Низькі показники вказують на велике хабарництво, нестачу адекватних покарань за корупцію та існування держорганів, які не реагують на потреби громадян. Корпоративна таємниця та відмивання грошей стала головною перепоною у боротьбі з корупцією в країнах, економіка яких розвивається. Наразі антикорупційна група проводить кампанію, вимагаючи від ЄС, США та країн G20 наслідувати приклад Данії (лідера рейтингу) та створити відкриті реєстри. Такий крок дозволить дізнатися, хто насправді контролює або є бенефіціарним власником кожної компанії.

Найменш корумпованими країнами 2014 року визнані Данія (92 бали зі 100), Нова Зеландія, Фінляндія, Швеція та Норвегія. Найгірші показники - у Сомалі (8 балів), Північної Кореї (8 балів), та Південного Судану. Найпомітніші зміни у негативну сторону проявилися у Китаю, Туреччини та Анголи - показники впали на 4/5 балів. Найрізкіше пониження у рейтингу пережили Турція (-5 позицій) та Ангола, Китай, Малаві і Руанда (-4 позиції у кожної). Найбільше покращилися результати у Кот-д’Івуара, Єгипта та острівної країни Сент-Вінсент і Гренадини (+5 позицій). США зайняли 17 місце, Польща - 35, Росія - 136.

Україна посіла 142 сходинку у рейтингу, між Угандою та Бангладешом, підійнявшись всього на одну позицію, порівняно з минулим роком, так і не подолавши межу «корупційної ганьби», як висловилися укладачі списку. «Незважаючи на «зміну фасаду», Україна продовжує тупцювати на місці».

В умовах становлення в Україні соціально-орієнтованої економіки особливого значення набуває соціальна безпека, яка визначається таким станом розвитку держави, при якому вона здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх загроз.

У найширшому розумінні безпека соціуму - це стан, при якому є абсолютно виключеною можливість завдання шкоди потребам та інтересам суб’єктів соціальних відносин. Загрозою такій безпеці може бути діяльність, яка є ворожою інтересам цих суб’єктів і веде до системної деградації соціуму, коли відбувається заміна найкращих властивостей найгіршими в економічній, соціальній, політичній, культурній, духовній та інших сферах суспільства.

Питання соціології безпеки виникли на межі ХХ і ХХІ століть. Сучасний англійський соціолог Пітер Стрідом у книзі «Дискурс і знання» [354] відмітив, що соціологія є дискурсивною дисципліною, у свою чергу, соціологія безпеки, також маючи дискурсивний характер, зосереджена на спробах надати сенс пошукам виходу із кризового розвитку суспільства. Минуле ХХ століття визначило нові пріоритети дослідницької уваги вітчизняних і зарубіжних соціологів. Імпліцитно заданою соціологічним дискурсом стала занепокоєність соціальними питаннями кризового, небезпечного, чи більш «нормального», безпечного розвитку соціуму. Найбільшу увагу викликала структурно-функціональна парадигма розуміння соціальної безпеки як соціального партнерства.

Рис. 1.8. Умови забезпечення соціальної безпеки

Моделями безпеки соціальних систем займається М. О. Лєсков [161], який розглядає дані моделі на регіональному, галузевому та загальнодержавному рівнях і пропонує програми модернізації економічного і політичного життя для оптимізації ухвалення управлінських рішень у сфері забезпечення безпеки країни. Проблеми етичного здоров’я народу як джерела індивідуальної і суспільної безпеки цікавлять академіка Міжнародної академії інформатизації В. Ганжину [58]. Через люмпенізацію населення розглядає загрози соціальній безпеці Росії доктор філософських наук В. М. Шевченко [297], соціологію національної безпеки як «нову» парадигму соціологічного знання вивчає В. І. Тепечин [263]. У науковій праці В. С. Плотнікова [220] проаналізовані історично-методологічні аспекти соціальної безпеки, котру розглянуто у вигляді системи, в якій виділені суб’єкти, об’єкти, регулятори і детермінанти системи, створена класифікація загроз соціальній безпеці та розроблена Доктрина соціальної безпеки Росії.

Соціальне тло породжує нові, так би мовити, симбіозні види безпеки. Наприклад, інформаційно-психологічна безпека системи соціально-політичних стосунків сучасного інформаційного суспільства - це такий стан системи інформаційно-психологічних стосунків, в якому вона здатна успішно, стійко і безперервно розвиватися в умовах інтенсивної дії зовнішніх і внутрішніх чинників, які справляють на систему як стабілізуючу, так і деструктивну інформаційно-психологічну дію [177, с. 144-145]. Крім того, як соціально-гуманітарне явище з’явилась нова галузь соціологічного знання про безпеку - соціологія безпеки, яка орієнтована на теоретичні й емпіричні дослідження проблем безпеки особи, суспільства і держави.

Проблеми соціально-політичної безпеки вивчає доктор філософських наук, професор соціології Г. Сілласте [243], в наукових працях якої розглядається сутність, структура, функції, загрози безпеці, соціологічні індикатори стану й еволюції політичної безпеки, рівні забезпечення соціально-політичної безпеки і соціальні інститути контролю, соціальна стабільність у суспільстві як необхідна умова національної безпеки.

Як свідчить історичний досвід, під час глобальних трансформаційних процесів держава повинна використовувати ефективні економічні важелі, щоб, з одного боку, забезпечувати національні економічні інтереси, сприяти розвитку інституціональних секторів ринкової економіки, забезпечуючи певний рівень національної економічної безпеки, а з іншого - орієнтуватися на досягнення «безпечного» рівня національної конкурентоспроможності. Способів досягнення такого рівня існує багато, одним з них може бути використання кваліджиметрії [330] - науки про кількісне визначення якості управління. До перспектив наукових розвідок можна віднести використання кваліджиметрії у поєднанні із крементацією (наукою про спрямовану активізацію творчого мислення), які застосовувати як комплекс забезпечення економічної безпеки країни (регіону, підприємства) для протидії застосуванню економічної зброї та підтримки і підвищення рівня національної конкурентоспроможності.

Спускаючись на наступний щабель вертикалі економічної безпеки - щабель економічної безпеки регіону, зазначимо, що рівень його вивчення є недостатнім, якщо не враховувати окремі наукові положення, викладені в [200]. Найчастіше економічна безпека регіону розглядається в контексті впливу на національну економічну безпеку. При цьому термінологічною опорою таких досліджень здебільшого є стійкість та цілісність регіонального господарського механізму, регіональні програми економічного розвитку, комплексні міжрегіональні проекти, інструменти та методики регіонального вирівнювання та подолання депресивності регіонів.

Швидкі трансформаційні зміни, що мали місце в Україні протягом 90-х років минулого століття, викликали досить значну деформацію регіонів, результатом чого стали різні темпи їхнього розвитку і досить високий рівень дивергенції. Процеси дивергенції можна спостерігати, використовуючи різні показники, наприклад, валовий внутрішній продукт регіону, який є узагальнюючим показником його соціально-економічного розвитку, що відображає сукупну вартість товарів та послуг, які вироблені в межах регіону за певний відрізок часу й у ринкових цінах визначається як сума валової доданої вартості всіх видів економічної діяльності, включаючи чисті податки на продукти (за винятком субсидій на продукти). В Україні цей показник розраховується лише із середини 90-х років із переходом від статистики Балансу народного господарства до прийнятої в усьому світі системи національних рахунків. Ще одним показником може бути валовий прибуток регіону, який характеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства регіону мають у результаті виробництва.

Одним з головних показників системи регіональних рахунків, яка поширює принципи системи національних рахунків на регіональний рівень, є валовий регіональний продукт (ВРП), який визначається як різниця між сумою випусків і сумою проміжного споживання в регіоні. За сутністю ВРП ідентичний прийнятому в Україні терміну «валова додана вартість». Така інтерпретація, як питома вага валового регіонального продукту в його загальній масі може слугувати цілям вимірювання дивергенції регіонів України.

Кардинально протилежним дивергенції є про процес конвергенції. Так, у дослідженнях, представлених у [92], швидкість трансформаційних змін в умовах існуючої статистичної звітності інтерпретована у вигляді коефіцієнта конвергентності, розрахованого як співвідношення між змінами темпів росту валового регіонального продукту в розрахунку на душу населення, які мали місце в регіоні протягом визначеного періоду, до змін цього ж показника в середньому по Україні. Отримані значення коефіцієнта конвергентності пропонується пояснювати таким чином: до активних регіонів належать ті, що мають коефіцієнт конвергентності > 1, до проблемних регіонів - ті, діапазон значень коефіцієнта конвергентності яких коливається від 0,75 до 1, до депресивних регіонів належать такі, чий коефіцієнт конвергентності нижче за 0,75, але вище 0,5, і, нарешті ультрадепресивними є регіони зі значенням коефіцієнта конвергентності нижче 0,5.

Автором попередньо використано підхід, запропонований у [92], результати досліджень опубліковано в [171]. Проте, зважаючи на прискорення швидкості трансформацій розвитку регіонів, надалі, для вимірювання конвергенції регіонів використано співвідношення валового регіонального продукту на душу населення у конкретному регіоні із середнім значенням цього показника по Україні протягом одного року. Така статичність показника, на перший погляд, може здаватися невиправданим спрощенням, однак, унаслідок карколомної швидкості процесів, що супроводжують розвиток регіонів, саме порівняння показників впродовж одного періоду - одного року, дає змогу отримати більш чітку картину результатів вимірювання конвергенції регіонів. При цьому шкалу пояснень отриманих значень коефіцієнта конвергентності пропонується залишити без змін. безпека економічний матеріальний благо

Економічній безпеці регіонів сьогодні загрожують не тільки правова нерозв’язаність багатьох питань, неврегульованість взаємин регіонів із центральними органами виконавчої влади, руйнування науково-технічного потенціалу, відсутність чіткої системи охорони навколишнього середовища, тінізація економіки, зростання економічної злочинності, низька професійна компетенція управлінських кадрів регіональних органів управління, але і потужне використання «економічної зброї».

Нарешті розглянемо останній, найнижчій, проте найважливіший щабель вертикалі економічної безпеки. Визнання значущості економічної безпеки підприємства не викликає сумнівів. Зробимо посилання хоча б на думку одного з відомих французьких фахівців - Д. Ламберта (D. Lambert), який визначає економічну безпеку підприємств як один з елементів захисту національної безпеки [345].

Дослідимо ґенезу економічної безпеки підприємства. Спочатку поняття економічної безпеки розглядалося як забезпечення умов збереження комерційної таємниці й інших «секретів» підприємства. Такому трактуванню економічної безпеки присвячені публікації початку 90-х років, наприклад, [31,43, 207]. На перших етапах ринкових перетворень у зв’язку зі зміною статусу власності, самостійним виходом підприємства на зовнішній ринок, прагненням до максимізації прибутку, виробництва конкурентоспроможної продукції, реалізованому в тому числі за допомогою зменшення витрат, використання нових технологій, збереження комерційної таємниці в діяльності підприємств справді набуло актуальності. Кожне підприємство прагнуло захищати свої комерційні таємниці, інтелектуальну власність і взагалі інформацію як найцінніший товар.

Трохи пізніше взяв гору інший підхід до трактування поняття економічної безпеки підприємства. Різкий спад виробництва в цілому в країні, а головне - зміна економічних функцій держави, яка вже не була основним інвестором і споживачем продукції, змусили подивитися набагато ширше на проблему економічної безпеки підприємств. Відповідно до цього погляду економічна безпека підприємства обумовлена впливом зовнішнього середовища, що у ринковій економіці увесь час змінюється, воно ніколи не залишається стабільним, постійним чи незмінним. Саме з позиції впливу зовнішнього середовища, захисту підприємств від його негативного впливу і розглядається економіча безпека підприємства, у тому числі й у багатьох публікаціях вітчизняних учених-економістів.

При визначенні поняття «економічна безпека» стала переважати думка, що його зміст відбиває такий стан підприємства, який забезпечує здатність протистояти несприятливим зовнішнім впливам. У цьому зв’язку економічна безпека підприємства стала розглядатися набагато ширше - як можливість забезпечення його сталості в різноманітних, у тому числі й у несприятливих, умовах, які складаються в зовнішньому середовищі, поза залежністю від характеру її впливу на діяльність підприємства, масштабу і характеру внутрішніх змін. Так, економічна безпека підприємства визначена як «захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також як спроможність швидко усунути різні загрози чи пристосуватись до існуючих умов, які не позначаються негативно на його діяльності». Такої ж точки зору дотримується В. Забродський, котрий визначає економічну безпеку як «кількісну і якісну характеристику властивостей фірми, що відбиває здатність «самовираження» і розвитку в умовах виникнення зовнішньої і внутрішньої економічної загрози» [97, с. 5]. Відповідно до точки зору В. Забродського, економічна безпека фірми визначається сукупністю чинників, які відображають незалежність, стійкість, можливості зросту, забезпечення економічних інтересів і т.д.

При такому підході до визначення сутності економічної безпеки підприємства втрачається бачення перспектив його розвитку. Такий підхід до визначення сутності економічної безпеки підприємства відрізняється синонімічністю від поняття адаптації підприємств, із чим навряд чи можна погодитися при всій близькості цих понять.

Представники Львівської наукової школи економічної безпеки подають структуризацію економічної безпеки підприємства відповідно її зовнішніх та внутрішніх складових. Так, у [88, с. 25] до зовнішніх складових економічної безпеки підприємства належать ринкова та інтерфейсна, а до внутрішніх - фінансова, інтелектуальна, кадрова, технологічна, правова, інформаційна, екологічна та силова складові. Таку структуризацію слід визнати доцільною, проте, варто визнати, що використовувати її як інструмент централізованого управління економічною безпекою підприємства в цілому може бути доволі складно.

Дещо інакше розуміння економічної безпеки підприємства наведене в [260], де В. Л. Тамбовцевим економічна безпека - це стан підприємства, який визначається як імовірність небажаної зміни будь-яких якостей, параметрів належного йому майна і його зовнішнього середовища. Залежно від того, які поєднання параметрів життєдіяльності підприємства є для нього бажаними, буде змінюватись і конкретне наповнення поняття «небажані зміни». Беручи загалом, до них належать ті, що віддаляють підприємство від його бажаного стану. Наведене визначення економічної безпеки підприємства припускає і практично ґрунтується на визнанні можливості стабільності зовнішнього середовища, із чим не можна погодитись, оскільки саме мінливість зовнішнього середовища слід розглядати як її постійний стан, а її сталість упродовж деякого часу - як тимчасовий стан. Крім того, у практичній діяльності підприємств дуже важко визначити ймовірність небажаних змін, які необхідно ще чітко сформулювати.