Отже, гра як інтерактивний метод навчання на уроках освітньої галузі “Людина і світ” дає можливість:
· сформувати мотивацію на уроках освітньої галузі “Людина і світ” (і тому може бути ефективна на початковій стадії навчання);
· оцінити рівень підготовленості учнів (і для цього може бути використана як на початковій стадії навчання - для вхідного контролю, так і на стадії завершення - для підсумкового контролю ефективності навчання);
· оцінити ступінь оволодіння матеріалом і перевести його з пасивного стану - знання в активне - вміння (і тому може бути ефективна як метод практичного відпрацьовування навичок відразу після обговорення теоретичного матеріалу);
· одержати учням власний досвід діяльності;
· активізувати саморозвиток учнів;
· формувати плюралізм думок і дій, багатоваріантність розумових операцій, інтерес до більш ефективної взаємодії;
· розвивати мислення, вміння аналізувати й прогнозувати.
Використання гри також дає ряд наступних додаткових ефектів (їх відзначають багато дослідників):
· волю: гра не завдання, не борг, не закон, а вільна розважальна дія. За наказом грати не можна, гра йде тільки добровільно;
· руйнування обридлої повсякденності з її утилітаризмом, монотонністю, твердою детермінацією способу життя. Гра - це неординарність;
· вихід в інший стан душі. Гра знімає напругу, в якій перебуває людина в реальному житті, і заміняє її добровільною й радісною мобілізацією духовних і фізичних сил;
· порядок. Система правил у грі абсолютна й безсумнівна. Неможливо порушувати правила й залишатися в грі;
· захопленість. У грі немає часткової вигоди. Вона інтенсивно втягує всю людину, активізує її здібності;
· можливість створити І згуртувати колектив. Привабливість гри настільки велика й ігровий контакт людей один з одним настільки повний і глибокий, що ігрові співдружності виявляють здатність зберігатися й після закінчення гри, поза її рамками;
· елемент невизначеності, що збуджує, активізує мислення, настроює на пошук оптимальних рішень;
· поняття про честь. Для гри не суттєво, хто саме переможе, але важливо, щоб перемога була здобута за всіма правилами й щоб у боротьбі були виявлені з максимальною повнотою мужність, розум, чесність і шляхетність;
· поняття про самообмеження й самопожертву на користь колективу, оскільки тільки «зіграний» колектив домагається успіху й досконалості в грі;
· компенсацію, нейтралізацію недоліків дійсності, протиставляючи світу реальності ілюзорний гармонічний мир - антипод. Гра дає романтизм;
· розвиток уяви, яких необхідно для створення нових ситуацій, правил гри;
· стійкий інтерес до знання, оскільки рольові й ділові ігри створюються методом його моделювання;
· можливість розвивати своє мислення, оскільки необхідно вибудувати інтригу й реалізувати її;
· розвиток психологічної пластичності. Це не одне лише змагання, але й театральне мистецтво, здатність уживатися в образ до кінця;
· радість спілкування з однодумцями. Вона являє собою спосіб групового виховання й утворення;
· орієнтуватися в реальних життєвих ситуаціях, програючи їх неодноразово подумки;
· психологічну стійкість. Гра виробляє активне відношення до життя й цілеспрямованість у виконанні поставленої мети;
· право на помилку в процесі навчання, що, у свою чергу, дає можливість не допускати помилки в реальній практиці.
Ігрові методи є інтерактивними й інтегративними, оскільки містять у собі і елементи тренінгу, і розбір конкретних ситуацій, і дискусії - залежно від цілей гри.
У педагогічній літературі немає однозначно прийнятої класифікації навчальних ігор, але за типом процесів (характеристикам, часу проведення, формам і сферам моделювання, ролі ведучого гри, ступеня заданості ролей, формам вироблення рішення учасниками гри, системам оцінювання під час гри) ігри розділяють на три основні категорії:
· ділові ігри (ігри-імітації);
· рольові ігри (ігри-драматизації);
· організаційно-діяльнісні ігри - ОДІ (їх варіанти: організаційно-розумові, моделюючі й проектні ігри).
На уроках освітньої галузі “Людина і світ” найбільш ефективним є використання рольових ігор.
У цих іграх відпрацьовуються тактика поведінки, дій, виконання функцій і обов'язків конкретної особи. Для проведення ігор з виконанням ролі розробляється модель ситуації - п'єса; між учасниками розподіляються ролі з “обов'язковим змістом”.
“Діловий театр”. Інсценується поведінка людини в певній ситуації. При цьому учень повинен мобілізувати весь свій досвід, знання, навички, зуміти вжитися в образ тієї або іншої особи, зрозуміти його дії, оцінити обстановку й знайти правильну лінію поведінки. Основне завдання методу інсценування - удосконалювати вміння орієнтуватися в різних ситуаціях, давати об'єктивну оцінку своїй поведінці, враховувати можливості інших людей, установлювати з ними контакти, впливати на їх інтереси, потреби й діяльність, не застосовуючи формальних атрибутів влади, наказу.
Психодрама й соціодрама. Вони досить близькі до “виконання ролей” й “ділового театру”. Це також театр, але вже соціально-психологічний, в якому відпрацьовується вміння відчувати ситуацію в колективі, оцінювати, змінювати стан іншої людини й здатність увійти з нею у продуктивний контакт.
На відміну від традиційних методів навчання ділова гра має певні переваги, що характеризують її як метод активного й інтерактивного навчання.
· По-перше, модельовані суспільні відносини забезпечують залучення учня в ситуацію, яка імітується. Будучи суб'єктом соціальних відносин, він здобуває необхідні навички й уміння правильного розв'язання ситуацій, що сприяє інтенсивному розвитку свідомості.
· По-друге, емоційно-творчий пошуковий характер діяльності учнів служить дидактичним засобом розвитку творчого (теоретичного й практичного) мислення, що виражається в здатності до аналізу ситуацій, постановки, рішення й обґрунтування суб'єктивно нових для них завдань; розвиває вміння ефективно взаємодіяти з партнером.
· По-третє, ділова гра розкриває особистісний потенціал учня: кожен учень може оцінити свої власні можливості окремо й у спільній діяльності з іншими учнями. Ігровий метод дозволяє діагностувати не тільки здобуті на уроках освітньої галузі “Людина і світ” особисті якості учнів, але й типовий розвиток певних ситуацій. Подібні уроки стають своєрідною перевіркою прийомів і методів розв'язання ситуацій, викликають почуття задоволеності та впевненості в собі.
Слід зазначити, що ділову гру як інтерактивний метод навчання рекомендується використовувати лише в старших класах. Це зумовлено тим, що технологія проведення ділової гри передбачає практичну роботу з моделювання різних ситуацій. У широкому значенні під моделюванням розуміється заміна безпосереднього експериментування створенням і маніпулюванням об'єктами (макетами), що заміщають реальний об'єкт вивчення.
Ділова гра як метод містить у собі інші форми активного навчання. Наприклад, у процесі її підготовки й обговорення результатів використовують методи дискусії, аналізу конкретних ситуацій, дії за інструкцією тощо. Таким чином, на основі ділових ігор синтезуються різноманітні методи навчання, і при цьому ефект від використання названих прийомів у комплексі з ігровими засобами значно підвищується.
Спільна діяльність у діловій грі часто має характер рольової взаємодії, здійснюваного відповідно до запропонованими або прийнятими в ході самої гри правилами й нормами. У педагогіці будь-які ігри (ділові, рольові й ін.) пов'язані з певними правилами (умовами) для граючих. Рольова взаємодія в діловій грі робить її схожої на рольову гру.
Рольові ігри
Рольова гра як ігровий метод характеризується наявністю завдання або проблеми й розподілом ролей між учасниками для її рішення. Рольова гра (власне кажучи, гра-драматизація) - це процес, у якому учням пропонується “зіграти” іншу людину або “розіграти” певну проблемну ситуацію. Інакше кажучи, рольові ігри являють собою невеликі сценки спланованого або довільного характеру, що відбивають моделі життєвих ситуацій.
Роль і її прийняття є найбільш важливими складовими рольової гри. Виконання ролі являє собою точне, буквальне відтворення діяльності іншої людини (наприклад, учня, викладача, покупця, продавця тощо).
Прийняття ролі здійснюється на когнітивному, емоційному й поведінковому рівнях.
Згідно М. Форвергу, людина може приймати роль через:
присвоєння зовнішніх рис поведінки;
присвоєння норм поведінки;
присвоєння соціальних завдань, передбачених роллю.
Оскільки в рольовій грі учень виконує роль конкретного персонажа, а не свою власну, він може вільно експериментувати й не боятися, що його поведінка буде виглядати нерозумною або неадекватною.
Ознакою, що відрізняє рольові ігри від ділових, є відсутність системи оцінювання під час гри. У рольових іграх дії гравців стимулюються самим ігровим комплексом, у який включаються елементи середовища, зовнішні по відношенню до об'єкту моделювання. Гравці самостійно аналізують сформовану в ході гри ситуацію, за рахунок чого досягається самоорганізація учнів.
Керівник рольової гри, як правило, не є безпосереднім учасником ігрового комплексу. Він - особа “за кадром”, завдання якого полягає в створенні й підтримці умов, що репрезентують об'єктивну реальність за допомогою опосередкованих ігрових методів: театральних персонажів, газетних публікацій, листів, конференцій тощо.
Рольові ігри безперервні. Це означає, що гра не переривається для обговорення. У рольовій грі немає процедурних засобів, що впливають на гравців, таких, як думка експертів або ведучого. Все це забезпечує певну природність і максимальну заглибленість учасників в ігровий процес. На відміну від інших ігор у рольовій грі залежно від її цілей рішення можуть прийматися і колективно, і індивідуально.
Емоційний ефект рольової гри будується на “проживанні” учнями нового досвіду в ігровій обстановці, на свого роду відкриттях, які робить людина, беручи участь у грі.
Ігрові дії пов'язані із цільовим аспектом гри. Ці дії можуть задаватися сценарієм, ведучим гри (вчителем), законодавчими чи нормативними документами, а можуть бути сформульовані (обрані) гравцями відповідно до власного бачення ситуації.
Підготовка й проведення рольової гри
Вчителю при проведенні рольової гри важливо враховувати ряд принципів.
. Гра повинна бути значима для учнів. її значимість визначається відповідністю ситуації сфері інтересів учня або особистісному плану.
. Необхідно вибрати такі ситуації, які можуть бути вирішені в рамках уроку. Ці ситуації можна виділити за допомогою інтерв'ю або попередньої діагностики учнів.
. Важливо правильно підібрати осіб, які будуть брати участь у грі. Керувати грою повинен вчитель.
Механізм проведення рольової гри (гри-драматизації)
1. Вчитель повідомляє тему гри, знайомить з ігровою ситуацією, висвітлює значимість запропонованої ситуація.
. Дається інструкція про хід гри. При цьому слід переконатися, що всі розуміють її правильно, тому що свої невдачі учні часто пояснюють нечіткістю інструкції.
. Розподіляються ролі, іноді учні відмовляються від запропонованих ролей, для цього необхідно мати запасні варіанти. На початковому етапі застосування даного методу краще не пускати ситуацію на самоплив. Якщо залишаються незайняті в грі учні класу, то їм можна дати завдання: стежити за вербальною й невербальною поведінкою учасників рольової гри, спостерігати, як вони взаємодіють, як вирішують поставлене перед ними завдання.
. Ще раз формулюється проблема, яку потрібно вирішити. Після цього організується ситуація, розмічається простір і вводяться ролі. У рольових іграх учням надається можливість:
· показати існуючі стереотипи реагування в подібних ситуаціях;
· розробити й використати нові стратегії поведінки;
· усвідомити й перебороти свої внутрішні побоювання й проблеми.
Активні учні діють відповідно до своїх ролей і отриманої інформації.
В ході рольової гри спостерігачі, а також вчитель не втручаються в дії учасників, але ведуть записи для наступного коментування.
. Підведення підсумків проводиться на основі емоційно пережитих учнями суджень, фіксується реакція кожного з учасників. Вчитель викладає факти, відомості, зіставляючи їх з емоційними реакціями гравців.
Роль викладача в грі
У ході підготовки й проведення гри від педагога потрібно чимало власних зусиль, що виводять його за рамки звичайної “учительської поведінки”. Практика проведення ігор показує, що вчителю доводиться виступати як виконавець цілого ряду ролей. За аналогією зі спортивними іграми М. В. Кларин приводить деякі з них.
“Інструктор”. Роль, яка виконується на підготовчій стадії гри. Ціль - передача правил гри, прогнозування наслідків ігрових дій. Практика показує, що інструктування краще звести до мінімуму, оскільки більшість правил учні засвоюють лише в ході гри.
“Рефері”. Роль, що виконується і на підготовчій стадії, і під час гри. Ціль - підтримка гри через забезпечення дотримання ігрових правил.
“Тренер”. Роль, що бажано виконувати на підготовчій стадії. Ціль - тренування гравців до виконання ролей.
4. Поєднання інтерактивних методів з традиційними на уроках музичного мистецтва
Метод проектів не є принципово новим у педагогічній практиці, але, разом з тим, його сьогодні відносять до педагогічних технологій XXI століття як такий, що передбачає вміння адаптуватися у світі, що стрімко змінюється, постіндустріальному суспільству. «Кинутий уперед» - є точним перекладом слова «проект».
Робота за проектними технологіями дає неабиякий позитивний заряд енергії для розвитку творчих здібностей учнів, а ще - стимулює пошукову діяльність щодо реалізації особистості, яка намагається самостверджуватися.
Учитель має навчити учнів мислити, розмірковувати, досліджувати, робити висновки, обґрунтовувати та відстоювати свої думки. За таких умов найдоцільнішим та найактуальнішим є використання в навчанні та вихованні методу проектів, специфіка та особлива важливість якого полягає в підготовці особистості до реального життя, до співробітництва, до самостійного навчання, пошуку та використання інформації. Тобто школа повинна перестати бути лише підготовчою сходинкою до життя, вона мусить злитися з життям.
Сутність методу проектів можна було б висловити одним дуже влучним прислів'ям: скажи мені - і я забуду, покажи мені - і я запам'ятаю, залучи мене - і я навчуся, тобто, проектне навчання створює умови для творчої самореалізації учнів, підвищує мотивацію до навчання, сприяє розвитку їх інтересів та інтелектуальних здібностей. Учні набувають досвіду вирішення реальних проблем з майбутнього самостійного життя, які проектують у навчанні [13,48].
Аналіз методу проектів як системи навчально-виховної роботи дає змогу стверджувати про те, що він відіграв і відіграє значну роль у розв'язанні проблеми оновлення навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі.
Виниклий з ідеї вільного виховання на початку минулого сторіччя в США метод проектів увібрав у себе ідеї гуманістичного напрямку у філософії й освіті. Дж. Дьюї і його учень В.X. Кілпатрик запропонували будувати навчання на активній основі, через доцільну діяльність учня.