Повноцінний розвиток національного кіно можливий за умови інтенсивної інтеграції та співпраці з міжнародними кінематографічними організаціями в усіх секторах галузі - не лише виробництва, а й дистрибуції, мережі кінопрокату, структурованого кінобізнесу, фестивального руху та ефективного законодавства. За даними Європейської Аудіовізуальної Обсерваторії, європейські фільми спільного виробництва користуються більшим успіхом, ніж фільми, створені європейськими країнами самостійно. За період 2007 - 2013 рр. 20 європейських держав випустили на екрани 5414 фільмів (з них 1024 - спільного виробництва). Переглянули фільми спільного виробництва (порівняно із знятими самостійно) в 2,7 рази більше глядачів (51785 проти 19137). Саме на це і націлює Загальнодержавна програма розвитку національної кіноіндустрії, в якій зазначається: “Одним із напрямів розвитку національної кіноіндустрії є міжнародне співробітництво у сфері аудіовізуальних мистецтв, передусім з європейськими кінематографічними та аудіовізуальними організаціями, такими як “Аудіовізуальна еврика”, “Європейська аудіовізуальна обсерваторія”, Міжнародна федерація кіноархівів, Міжнародний центр співробітництва шкіл кіно і телебачення, Міжнародна федерація асоціацій кінопродюсерів тощо, щодо приєднання до яких Україні необхідно вжити відповідних заходів”.
«Єврімаж» («Eurimages») - організація, що представляє собою фонд підтримки спільного кіновиробництва і прокату кінематографічних та аудіовізуальних робіт, створений при Раді Європи в 1988 році і нараховує на сьогоднішній день 37 країн-учасників.
Щоб держава увійшла до складу «Єврімаж», його офіційний представник повинен написати листа на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи, який перенаправить папір Президенту фонду.
Зазвичай звернення надходить з Міністерства культури країни або її Постійного Представництва в Раді Європи. Отримавши заявку, Президент «Єврімаж» зв'язується з владою країни-кандидата і запитує актуальну інформацію (англійською або французькою мовами) про стан місцевої кіноіндустрії. Звіт повинен містити оцінку ситуації в країні в умовах дотримання наступних правових та майнових критеріїв:
) Сторони-кандидат повинна мати закон про захист авторських прав та інтелектуальної власності і регулювати діяльність аудіовізуального сектору згідно Конвенції Ради Європи про транскордонне телебачення, Конвенції Ради Європи про авторські та суміжні права та Європейської Конвенції про кінематографічну продукцію спільного виробництва.
) На міжнародних торговельних переговорах країна-кандидат повинна представляти сферу культурної діяльності в режимі найбільшого сприяння.
) Сторони-кандидат повинна мати систему підтримки національної продукції та адміністративний орган, відповідальний за кінематограф.
) У претендує на членство в «Єврімаж» країні повинна бути розвинена технічна база для кіновиробництва, а також налагоджена система кінопрокату і кінопоказу.
Отримавши відповідний аналітичний звіт, Президент «Єврімаж» сповіщає відправників про дату обговорення документа Правлінням фонду і озвучує приблизний розмір щорічного внеску. Після розгляду звіту Правлінням «Єврімаж» влади країни-кандидата отримують запрошення відвідати їх наступне засідання. Результатом зустріч з делегацією стає лист Генеральному Секретарю Ради Європи з рішенням Правління фонду «Єврімаж».
У «Єврімаж» два основні завдання: соціально-культурна та економічна. Здійснюючи першу з них, фонд намагається підтримувати кінопроекти, що зачіпають актуальні проблеми європейського соціуму. Економічна задача реалізується шляхом інвестицій в індустрію кіно. «Єврімаж» розраховує, що фільми, які підтримуються фондом, матимуть не тільки комерційний успіх, але і підтвердять статус кіно як окремого виду мистецтва.
Напрямки діяльності «Єврімаж»:
) допомога у створенні ко-продукції;
) сприяння в дистрибуції картин;
) підтримка кінотеатрального показу; 4. часткова компенсація витрат на переклад фільмів в цифровий формат.
На субсидування спільного виробництва витрачається майже 90% коштів фонду, одержуваних від членських внесків. З 1989 року «Єврімаж» взяв участь у створенні понад 1200 повнометражних художніх і документальних кінокартин, зроблених в ко-продукції. Багато хто з них удостоювалися престижних нагород. Щорічно понад 760 тис. Євро витрачається на допомогу в дистрибуції.
Одна з основних проблем тут полягає в тому, що «Єврімаж» віддає перевагу виключно незалежним некомерційним фільмам, відсікаючи при цьому будь-які проекти, які пов'язані з великими мейджорами і телеканалами, а, як відомо, останні є важливим аспектом популярності фільму на території України.
Наступна важлива проблема полягає в тому, що суми, які виділяються на кожен окремий фільм в абсолютному та відносному розмірі не повинні перевищувати 17% від загального бюджету картини.
Можна сказати, що в якійсь мірі це обмежує участь авторських робіт у відборі. Але, якщо виходити з вищенаведених речей, то авторськими, по суті, можуть стати і багатомільйонні проекти.
За підтримкою кіновиробництва і дистрибуції в «Єврімаж» можна звертатися чотири рази на рік. У число першопрохідців потрапив проект «Наслідки», це польська картина, режисер Владислав Посіковскій, в її створенні бере участь російська компанія Metrafilms, продюсер - Артем Васильєв, а також словацькі та польські продюсери. Виділена сума - 260 тисяч євро. Не виключається, що Metrafilms допоміг попередній досвід роботи Артема Васильєва з отримав фінансування «Дау» І. Хржановського. «В тумані» С.Лозниці також отримав 300 тисяч, хоча при подачі документів GP Cinema Company ще не значилася, там були вказані латвійська, німецька і голландська сторони. У жовтні 2011 було оголошено, що фінансування отримав і проект «Чайка» (210 тисяч євро) Мігеля Анхеля Хіменеса, у виробництві цієї іспано-французько-грузинської картини взяла участь і вітчизняна компанія «Ібрус».
Фонд не зупиняється на досягнутому, з 1 січня 2012 року в «Єврімаж» вступила і Грузія, це може полегшити її взаємодію з іншими країнами, в тому числі і з Росією, але, на мій погляд, про це рано ще говорити в повному обсязі.
Бюджет «Єврімаж» складає близько 23 мільйонів євро на рік. Фінансуються картини відбираються спеціальною радою.
У 2012 році в список увійшли 33 європейські картини, в тому числі нові стрічки Ларса Фон Трієра («Німфоманка»), Мішеля Гондрі («Піна днів»), Паоло Соррентіно («Apporato Umano»).
Над ко-продукцією повинні працювати два продюсера з країн-членів фонду. Участь продюсерів з держав, що не входять в «Eurimages», можливо, але, в такому випадку, їх частка не може перевищувати 30% від загального бюджету фільму. Секретаріат розглядає заявки тільки від незалежних (не пов'язаних з телерадіомовними організаціями) продюсерів. Компанії, які вони представляють, повинні бути європейськими, 51% акцій яких належать громадянам країн Європи. Дочірні підприємства голлівудських студій-мейджорів не можуть претендувати на підтримку фонду. У свою чергу, самі проекти повинні створюватися в рамках Європейської конвенції чи двосторонніх міжнародних Угод і бути «справжніми» ко-продукцією. Це означає, що співпродюсери з різних країн ділять між собою не тільки гроші, але й авторські права. «Якщо продюсер в кредит без довідок продає права на картину дистриб'ютору, припустимо, на п'ятнадцять років, це вже не ко-продукція», - зазначив виконавчий директор «Eurimages».
Частка мажоритарного продюсера в двосторонньому спільному виробництві повинна становити максимум 80%, тристороннього - 70%. Якщо виробнича вартість двосторонньої ко-продукції перевищує суму в 5 млн. Євро, участь мажоритарного продюсера може бути збільшено до 90% .На момент подачі заявки необхідно, щоб як мінімум 50% бюджету з кожного боку були зібрані. Тобто якщо частка одного продюсера 600 тис. Євро, а іншого - 800 тис. Євро, то, відправляючи заявку в «Eurimages», вони повинні підтвердити наявність 300 тис. Євро і 400 тис. Євро відповідно. Однак не можна подати заявку, маючи тільки власні кошти на реалізацію проекту. Співпродюсери зобов'язані скласти бюджет з грошей, отриманих від препродаж прав на дистрибуцію, або з інвестицій сторонніх організацій, надавши фонду копії відповідних контрактів або листів про наміри.
«Єврімаж» здійснює підтримку дистриб'юторів на додаток до Медіа програмі Європейського Союзу. Фонд субсидує також прокатників з країн-членів фонду, що не входять в Європейський Союз: Боснії і Герцеговини, Хорватії, Сербії, Македонії та Туреччини. Представники перерахованих країн можуть використовувати кошти на просування картини в будь-якій країні-учасниці «Єврімаж», а дистриб'ютори з інших держав зобов'язані застосувати отримане фінансування на розповсюдження фільму саме в цих п'яти країнах. При цьому ніхто не може витрачати субсидії на дистрибуцію проекту у своїй власній країні. Рішення щодо видачі засобів також приймає Правління «Єврімаж». Підтримка - до 50% від необхідної на просування суми і становить не більше 8 тис. Євро.
Фонд не бачить розвитку індустрії кіно без налагодженої системи кінопоказу і використання цифрових технологій. Саме тому Правління «Єврімаж» розглядає на своїх засіданнях і такі заявки. Допомога в оцифрування фільму - не більше 80% від загальної суми витрат, не перевищуючи 30 тис. Євро.
«Єврімаж» - це ключ, за допомогою
якого Україна змогла б відкрити двері в Європу, а не прорубувати в неї силами
окремо взятих продюсерів маленьке віконце без кватирки.
3.2
Економічне обґрунтування доцільності та ефективності міжнародної співпраці для
розвитку творчого потенціалу України
Одним із найбільш ефективних і реалістичних шляхів для внутрішнього розвитку і вдосконалення українського кіно є участь нашої країни у проектах міжнародного спільного виробництва - копродукції. Копродукція - це процес спільного кіновиробництва щонайменше двох країн, коли вони залучені не лише до вироблення, а й до фінансування фільму. Цей вид кіновиробництва необхідно розглядати як унікальну можливість інтеграції української культури в європейську з усіма вигідними для нашої держави результатами. Як зауважують Б. Бузуверята К. Лисенко, копродукція вирішує відразу дві головні проблеми української кіноіндустрії: фінансування і збут. Оскільки у виробництві фільму беруть участь кілька країн, то і витрати на його створення діляться між ними. Таким чином, з’являється кілька сторін, зацікавлених в отриманні прибутку, а відповідно, у збуті продукції. У такому випадку, прокатом фільму будуть займатися кілька країн, що автоматично поширить його принаймні в межах країн учасниць. Це не лише авторитет і позитивний міжнародний імідж, але й ознака відкритості та можливість внутрішнього зростання завдяки використанню потужного потенціалу національної культури. Договори про копродукцію - це необхідна форма легалізації спільного виробництва, коли обумовлюються такі важливі моменти: фінансові вкладення у фільм, терміни роботи, залучення технічного потенціалу різних сторін, професійний склад команди. Прикладом копродукції є підписана 10 лютого 1995 р. Україною в межах країн співдружності незалежних держав (далі - СНД) Угода про співробітництво в галузі кінематографії, яка сприяє співробітництву в аудіовізуальній сфері, а також підписана 14 листопада 2008 р. Угода про спільне фільмовиробництво, яка націлена на зміцнення економічних і культурних зв’язків між державами. Протягом останніх років в Україні намітились позитивні тенденції розвитку вітчизняного кінематографу в напрямку євроінтеграційного співробітництва. Певним успіхом України стало приєднання її в 2009 р. до Європейської конвенції про спільне кінематографічне виробництво, прийнятої Радою Європи 2 жовтня 1992 р. Це забезпечить Україні доступ до багатосторонніх, зокрема європейських, механізмів підтримки кінематографії, участі в європейських програмах культурного співробітництва. Уважається, що ратифікація цього документа сприятиме зникненню кон’юнктурщини в тематиці українських фільмів та зміненню давно застарілого механізму державного фінансування. З метою просування України як міжнародного центру виробництва кінопродукції та для заохочення використання українських локацій, послуг, потужностей і персоналу створена Українська фільм-комісія. Метою діяльності вітчизняної агенції “Українська кінофундація” також стало покращання конкурентної здатності українського кінопродукту; сприяння відкриттю нових ринків і збільшення дистрибуційних можливостей для українських фільмів; формуванні іміджу країни за кордоном. Протягом 2008 р. проведено низки заходів з розвитку вітчизняного кінобізнесу: Міжнародна конференція «Кінобізнес в Україні: особливості, перспективи, можливості» за участю представників країн - членів Євросоюзу (Литви, Польщі, Франції). Метою проведення конференції став обмін досвідом та аналіз проблем розвитку ринку кіно в Україні та світі. З метою посилення співпраці та обміну досвідом між представниками вітчизняного та зарубіжного кінобізнесу відбувся щорічний “Кінофоруму Україна-2008”, участь у якому взяли 120 компаній з 8 країн світу, здійснено низку заходів з метою розвитку українського кіноринку: створення умов для встановлення прямих контактів продавців іпокупців кіноправ, презентації української кінопродукції, обмін міжнародним досвідом та проведення профільних семінарів тощо. Проведено ІV Київський міжнародний “Кіноринок Молодість” за участі близько 40 компаній з України, Росії, Італії, Чехії, Грузії, Польщі, Ізраїлю. Головним завданням заходу було впровадження системи прямої купівлі-продажу кіноправ іноземних фільмів для української території та вітчизняних для зарубіжних ринків. Тож Україна поступово здійснює кроки неопосередкованої, повноцінної участі на міжнародному кіноринку, що є не лише значним етапом розвитку вітчизняного кінобізнесу, а й складовою формування іміджу України як кінематографічної держави. У свою чергу Європейський Союз також зацікавлений у доступі на український ринок кіноіндустрії з огляду на його інвестиційну привабливість, що обумовлена низкою факторів:
) можливість вкладення європейського капіталу в розвиток кіно палаців, яких на сьогодні в Україні обмаль;
) рентабельність затрачених на розвиток кінопоказу коштів з огляду на наявну тенденцію до збільшення відвідуваності кінотеатрів українськими кіноглядачами;
) використання українських локацій для кінозйомок при відносно дешевій вартості, а також широка географічна багатоманітність українського простору.
Так, наприклад, у травні 2011 р. відбулося підписання Міждержавної угоди між Україною та Францією про спільне кіновиробництво. Завдяки підписанню цієї угоди Україна отримала 111 млн грн, з яких 61 млн - це державне замовлення, а 50 млн - це державна підтримка фільмів. Серед перспективних напрямків підготовки вітчизняних продюсерів кіно є співпраця з
Міжнародною федерацією асоціацій кінопродюсерів (далі - FIAPF), а за можливість й участь у ній, а також проведення міжнародних форумів копродукції, які можуть відігравати роль майданчиків для підписання угод. FIAPF представляє економічні та правові і інтереси кіно- і телепродюсерів на п’яти континентах з глобальним охопленням.
Вона допомагає сформулювати політику і координацію політичних дій у цих ключових областях:
) авторські права та законодавства аспектів прав інтелектуальної власності;
) застосування законодавства інтелектуальної власності та боротьби з піратством;
) поширення цифрових технологій та їх вплив на аудіовізуальний ланцюжок створення вартості;
) процес стандартизації технології регулювання ЗМІ;
) механізми фінансування приватного та державного секторів фільму;
) питання, пов’язані із торгівлею. FIAPF також є регулятором міжнародних кінофестивалів, зокрема і деяких найбільш значущих у світі. Правила FIAPF на Міжнародних кінофестивалях є довіра і договір між кінобізнесом і фестивалями, які залежать від їх співпраці для їх престижу та економічного впливу.
Україна вже має досвід співпраці із FIAPF у процесі створення таких фільмів:
)«Аврора» українського продюсера О. Байрак за участю американської зірки Е. Робертса, російського актора Д. Харатьяна, який було номіновано від України на премію “Оскар” в номінації “Кращий фільм іноземною мовою”;
)«Сафо» українського продюсера А. Новікова, британського режисера Р. Кромбі продакшн-студії «Ялта-фільм» за участю грецького композитора М. Теодоракіса, американських, українських, грецьких акторів;
) перший український повнометражний фільм, представлений на фестивалі в Каннах «Щастя моє» режисера С. Лозниці, фінансування якого забезпечували кінокомпанії SotaCinemaGroup з України, MA.JA.DEFilmproduktion та німецька LemmingFilm; і який придбала для прокату американська компанія KinoInternational;
)«Крос» молодого київського режисера М. Вроди за участю французького продюсера Ф. Келлер, який здобув «Золоту пальмову гілку» в Каннах 2011 р. у номінації короткометражних фільмів.
травня 2011 р. у рамках Канського кінофестивалю було підписано «Міждержавну Угоду про спільне кіновиробництво» між Україною та Францією. Цей договір відкриває українському кінематографу шлях до участі у проектах європейського кіно, що передбачає підвищення якості і конкурентоспроможності національного кінопродукту, промоцію і дистрибуцію його в європейському, а отже, і світовому кінопросторі. Угода, укладена на два роки, дає рівні можливості знімати кіно українським режисерам на території Франції, а французьким - в Україні. Перевагами спільного виробництва кіно є менші об’єми державної підтримки, своєрідне гарантування вчасного і якісного завершення проекту, так звана «мінімізація ризиків», розширення дистрибуційної географії.