Дипломная (вкр): Підвищення конкурентоспроможності творчих індустрій України в умовах євроінтеграції

Колективи України недостатньою мірою беруть участь у міжнародних культурних проектах, що дозволило б залучити іноземні кошти в культурну сферу нашої держави. Натомість фактично відбуваються значні бюджеті інвестування України в культуру інших держав унаслідок виїзду на постійну роботу за кордон висококваліфікованих мистецьких кадрів, недоліків в організації зарубіжних гастролей українських колективів. Далеко не кращими зразками представлена масова зарубіжна культура в Україні.

З огляду на це необхідно вдосконалити систему культурного співробітництва із зарубіжними країнами на основі міжнародних, міжгалузевих, регіональних договорів та прямих зв'язків з використанням тих можливостей, що їх надає участь України в міжнародних організаціях (Рада Європи, ЮНЕСКО, ІКОМ, ІКОМОС тощо). При цьому державна підтримка має надаватися насамперед здійсненню значущих, політично резонансних культурних ініціатив, що дозволять істотно підвищити авторитет України в світі, сприятимуть посиленню взаєморозуміння між народами. Водночас Україна сприятиме інтенсифікації творчих обмінів на всіх рівнях, в тому числі й на комерційній основі, збільшенню відкритості нашого суспільства.

Однією з важливих складових культури в Україні є кінематографія. Вона покликана відігравати помітну роль у справ і формування духовних запитів суспільства. Однак за останні роки внаслідок недостатньої державної підтримки, численних адміністративних реорганізацій, непродуманого впровадження елементів ринкових відносин при відсутності сучасної нормативно-правової бази вітчизняний кінематограф опинився у вкрай важкому стані, Українська кінематографій в останні роки значно скоротила обсяги виробництва фільмів і швидкими темпами втрачає кінопрокат, кіномережу, глядача[20, c,19].

У нових умовах потрібно розв'язати ціпу низку завдань: здійснити структурну перебудову всієї галузі кінематографії з врахуванням умов ринкової економіки, сприяти формуванню ринкової інфраструктури української кінематографії, сформувати сучасні механізми фінансування національного кіновиробництва, зокрема виробництва фільмів для дітей, впровадити продюсерську систему виробництва фільмів, створити стимулюючу, протекціоністичну законодавчу базу, структури кінореклами вітчизняної кіно- та відеопродукції, забезпечити пріоритетні умови українським фільмам на вітчизняному екрані, відродити українську кіноархівну справу, побудувати стабільні й двосторонні канали мистецьких та комерційних зв'язків української кінематографії із світовим кінопроцесом.

Основним змістом українського культурного оновлення і відродження була самовіддана праця багатьох дослідників, ентузіастів, практиків з реконструкції тяжко здеформованої культури, залучення до нового життя великих набутків, які або були під арештом, або були невідомими. Фантастичний пласт забороненого або замуленого часом став відкритим і оновлює величну "ікону" нашої культури. Дивним сяйвом опромінює нас те, що вважалося "білими плямами". Значна робота в цьому напрямку проводиться створеною в останні роки Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України. Так, організована нею державна програма "Повернуті імена" інтегрує зусилля багатьох інституцій, зокрема Національної Академії наук, Українського фонду культури, товариства «Україна», Фонду сприяння розвитку мистецтв України, спрямовані на висвітлення невідомих фактів української культури. В архівах, музеях, бібліотеках України створюються спеціальні відділи, де поширюється інформація про українську культуру в зарубіжних країнах.

Зусиллями згаданих інституцій тільки за останні два роки було проведено ряд міжнародних конференцій, фестивалів, виставок, в результаті яких "пригадано" імена Володимира Січинського, Олександра Архипенка, Михайла Андрієнка-Нечитайла, Григорія Крука, Людмили Морозової, Мирослава Радима, Ігоря Стравінського, Петра Мечика, Федора Акименка, Василя Авраменка та багатьох інших.

Навальна, агресивна пропаганда західних цінностей в їх не кращих зразках певною мірою почала деформувати ще не усталену систему національних цінностей, робити привабливим для молоді "героїв" західного світу, часто чужих нашій моралі і нашому менталітету, що починає викликати протест громадськості, особливо інтелігенції.

У зв'язку з підвищеною конкурентністю західної і російської культури та значним зниженням показників освоєння і продукування культури української в суспільстві починає усвідомлюватись необхідність протекціонізму щодо неї з наданням їй певних пільг і переваг, особливо у виданні україномовної літератури, кіновиробництва та кінопрокату. Розв'язанню цієї проблеми сприятиме виконання Указу Президента України "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян", яким затверджено основні напрями розвитку духовності українського суспільства. «Розбудова суверенності й незалежності, демократичної, соціальної правової держави, - підкреслено в Основних напрямах, - потребує активізації зусиль органів виконавчої влади, громадських і релігійних організацій, спрямованих на розвиток духовності, виховання патріотизму та поваги до історичної спадщини українського народу, укріплення в суспільній свідомості загальнолюдських моральних цінностей, виховання соціального оптимізму та впевненості кожного громадянина у своєму майбутньому, формування здорового способу життя»[21, c.53].

У зв'язку з ускладненням проблеми вибору духовних цінностей і покращенням орієнтації українського суспільства у їх світі посилюється потреба в новому просвітництві, розвитку альтернативних форм освіти, в оновленні всієї системи виховання, які повинні відповідати потребам оновлення суспільства.

За ініціативою Міністерства освіти України було створено кілька основоположних документів та прийнято ряд постанов і програм. Насамперед виділимо такі: міжгалузеву перспективну програму «Освіта XXI ст.», «Засади гуманітарної освіти в Україні", концепція «Основи національного виховання», «Українознавство в системі освіти». Обговорюються громадськістю проекти програм «Національна комплексна програма естетичного виховання», «Дозвілля і молодь» [21, c.53].

2.2 Соціально-економічні передумови формування та еволюції українського кіно

Починаючи з 1993 року можна із граничною чіткістю спостерігати системну кризу української кінематографії. І вже у першому наближенні очевидно, що аналіз причин такої прикрої ситуації неодмінно має виходити далеко за межі суто кінематографічної проблематики.

Радикальна й по суті раптова зміна суспільних пріоритетів у пострадянський час поставила кіногалузь, як, власне, й усіх громадян України, перед нагальною потребою екстренно адаптуватися до зовсім інших, ніж були доти, соціоекономічних і політико-культурних обставин. Така вимога часу була закономірною, але її не вдалося реалізувати в короткі терміни, і це спричинило глибоку й тривалу інволюцію багатьох галузей громадської діяльності. Спад виробництва, грошова девальвація, остаточна невизначеність у політико-правових та світоглядних засадах нового життя - ці та інші фактори не могли не позначитися на долі «наймасовішого з мистецтв». Адже, як відомо, кіно є техногенним різновидом творчої діяльності, й на стан кінопроцесу безпосередньо впливає майже уся сукупність характеристик даного суспільного ладу. Причому історія світового кіно переконливо засвідчує саме таку кореляцію: прогрес сфери екранних мистецтв є функцією поступального розвитку всього суспільства (звичайно, з невеликою поправкою на інерційність кінопроцесу). І навпаки: занепад екрану є завжди наслідком відповідних явищ у найширших колах даного соціуму. За таких обставин за підтримки Національної Спілки кінематографістів і Міністерства культури і мистецтв України було започатковано теоретико-практичний проект під назвою «Українські альтернативи». Головною метою цього заходу було ініціювання у серії громадських та експертних обговорень інтересу до перспектив нашого кіномистецтва і створення, принаймні теоретично, «нової моделі нового українського кіно», що протистояло б ситуації його практичного небуття. Згодом усі матеріали «Українських альтернатив» за підтримки МФ «Відродження» було видано у двох томах загальним обсягом близько 50 д. а. («Українське кіно: ідентифікація у часі» та «Українське кіно: євроформат» - К., Альтерпрес, 2003).

До плану розвідок «Українських альтернатив» зокрема входило кілька масових опитувань ключових учасників кінопроцесу - кіноглядачів, кінематографістів та кіножурналістів. Так, у співробітництві з Українським філософським фондом (С. Пролеєв) та Інститутом соціології НАН України (Н. Паніна і Є. Головаха) було проведено два соціологічні дослідження з метою виявлення громадської думки щодо вітчизняного кіно (обидва вперше в Україні): всеукраїнське опитування глядацької аудиторії та наскрізне анкетування 1147 членів НСКУ. За підсумками такого паралельного «зондування» позицій виробників і споживачів кінопродукції виникла поки що унікальна можливість порівняльного аналізу взаємоочікувань глядацької аудиторії та кіномитців, тобто - адресатів і адресантів нашої екранної продукції. Перше загальноукраїнське дослідження кіноаудиторії проводилося у червні 2013 року соціологічною службою «Социс». Методом стандартизованого інтерв'ю за квотною вибіркою було опитано 1200 чоловік, які репрезентують усе доросле населення України у віці від 16 до 75 років у 38 містах, 10 селищах міського типу і 26 селах України[22, c.12]. Максимальна помилка вибірки складає +/- 3%. Анкетування підтвердило певні апріорі прогнозовані характеристики вітчизняного кінопроцесу (скажімо, пряму залежність низької відвідуваності фільмів від матеріального стану громадян), але нарешті з'ясувало конкретні кількісно-пропорційні масштаби очевидного. Було виявлено і деякі несподівані параметри української глядацької кіноаудиторії, особливо - у порівнянні із відповідними показниками, що їх було зафіксовано для кінематографістів.

Таблиця 2.1 Частота відвідувань кінотеатрів різними категоріями населення України, %, складено за данними соціологічної служби «Социс»

За освітнім та мовними категоріями дані опитування відображені у табл.2.2

Таблиця 2.2 Мовно-освітній склад відвідувачів кінотеатрів, складено за даними соціологічної служби «Социс»