“Самостійна (під спостереженням педагога) робота молодого хореографа найбільш природний і дієвий важіль творчого становлення потенційного виконавця», - пише Е. Либерман [50, с. 229], тобто завдання викладача навчити студента розібратися у творі та показати результат своєї дослідницької і практичної роботи. Самостійна робота передбачає роботу над деталями виконання (ритмом, динамікою, нюансуванням, артикуляцією), технічне засвоєння твору, осмислення художніх завдань, тобто пошуку найбільш оптимальних методів та прийомів роботи над хореографічним твором та вміння аналізувати якість свого виконання. Самостійне засвоєння нового матеріалу - знайомство з методичною літературою, прослуховування звукозаписів, робота над творами для ескізного вивчення, читання хореографічного тексту також може бути завданнями для самостійної роботи майбутніх вчителів хореографії.
Самостійна робота як вид навчальної діяльності буде ефективною лише за таких умов: коли ця робота буде чітко організована; коли вона є складовою навчально-виховного процесу, а не епізодичним явищем; коли за самостійною роботою студентів здійснюється постійний контроль. Здатність студента до самостійної роботи можна розвивати різними засобами.
Активність особистості студента виявляється у постановці мети самостійної роботи, її плануванні, визначенні засобів, самомобілізації та самоконтролю, оцінці результатів. Педагог повинен постійно виявляти і підтримувати творчу ініціативу студента, виховувати в нього здатність самостійно вирішувати художні завдання. Важливим є підбиття підсумку кожного заняття, що прищеплює студентові усвідомлене критичне ставлення до власної роботи.
Самостійна робота студентів є основним засобом виявлення та розвитку в них творчих здібностей, підготовки їх до практичної професійної діяльності. Залежно від підготовленості студентів викладач щоразу повинен визначати послідовність і насиченість самостійної роботи. У зв’язку з цим і види самостійної роботи поступово ускладнюються.
Для того, щоб самостійна робота студентів була ефективною, потрібно дотримуватись певних умов: чіткої, конкретної постановки завдань; характер завдань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинне змінюватись; завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними; повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи; повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи в процесі навчання; важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи; повинен існувати взаємозв’язок аудиторної та позааудиторної самостійної роботи.
Самостійна робота сприяє оволодінню практичним матеріалом та загальному хореографічному розвитку студентів Відомо, що без наполегливої, систематичної самостійної роботи, оволодіння складною професією педагога-хореографа стає неможливим.
Незважаючи на те, що зазначена якісна характеристика особистості трактується дослідниками по-різному, всі вони вважають, що пізнавальна самостійність характеризується, перш за все, засвоєнням способу творчої діяльності, тобто самого шляху пізнання.
Вчені доводять, що основу пізнавальної самостійності становлять інтелектуальні здібності та вміння, готовність особистості до самостійної пізнавальної діяльності, до оволодіння методикою самостійного пошуку, організованість, цілеспрямованість, самоконтроль, здатність коригувати пізнавальну діяльність відповідно до певних методичних настанов.
Отже, можна вважати, що «пізнавальна самостійність» лежить в основі «вмінь самостійної пізнавальної діяльності студентів». Пізнавальна самостійність студентів у процесі навчання необхідна, оскільки вона повинна забезпечити здійснення одного з найважливіших принципів педагогіки вищої школи - принципу свідомості.
В основі пізнавальної самостійності студента лежить його пізнавальна активність. Активність у навчанні характеризується стійким інтересом до навчального матеріалу, його розумінням, спрямованістю на подолання труднощів у його засвоєнні, спрямованістю уваги і мислительних операцій (аналізу і синтезу, порівняння, систематизації й узагальнення тощо). У сучасній дидактиці виділяють три рівні пізнавальної активності [12; 13; 80]:
1) відтворююча активність - характеризується прагненням особистості запам’ятати і відтворити навчальний матеріал, оволодіти його застосуванням за зразком, їй властива відсутність бажання поглиблювати знання;
2) інтерпретуюча активність - характеризується прагненням особистості усвідомити вивчене, пов’язати його з вже відомим навчальним матеріалом, оволодіти способами застосування знань у нових умовах. На цьому рівні активності особистість більш самостійна, вона намагається знайти шляхи подолання труднощів;
3) творчий рівень активності - характеризується прагненням особистості до знаходження нового, раніше невідомого способу розв’язування задачі (вирішення проблеми). Особистість наполегливо просувається до мети.
Отже, є підстави вважати, що активність у навчанні - це не просто діяльність студента, а якість цієї діяльності, в якій знаходить прояв особистість самого студента, його ставлення до змісту і характеру діяльності та прагнення мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення навчально-пізнавальної мети.
Найбільш дослідженим у проблемі «вмінь самостійної пізнавальної діяльності» є питання «самостійної роботи» студентів.
Розглядаючи вміння самостійної пізнавальної діяльності студента, необхідно враховувати такі її особливості. По-перше, вона є правильно організованою навчальною діяльністю на занятті, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення та продовження в позааудиторний час.
По-друге, самостійної пізнавальної діяльності більш ширше поняття, ніж самостійна робота, тобто передбачає виконання завдань, заданих викладачем на самостійне опрацювання для підготовки до наступного заняття. самостійної пізнавальної діяльності є позааудиторною навчальною діяльністю.
По-третє, самостійної пізнавальної діяльності - специфічна форма (вид) навчальної діяльності студента, основний вид навчальної діяльності.
Самостійна пізнавальна діяльність повинна бути усвідомлена студентом як вільна за вибором, внутрішньоумотивована діяльність.
Аналіз наукових джерел показав наявність багатьох суміжних понять самостійної пізнавальної діяльності студентів. Для уточнення змісту цього поняття виділимо ключові характеристики особистості, необхідні для самостійної пізнавальної діяльності:
- виконання студентами різних видів завдань навчального призначення;
- вміння самостійно вирішувати навчальні завдання;
- вольова властивість особистості;
- вольова дія;
- готовність та спрямованість на досягнення результативності;
- здатність орієнтуватися в новій ситуації;
- здатність особистості до діяльності;
- незалежність власних суджень;
- опора на власні знання, вміння, навички;
- прагнення і вміння самостійно мислити;
- самостійність думок і висновків;
- свідома умотивованість дій та їх обґрунтованість;
- синтезована риса характеру, здібностей, інтелекту та волі;
- ставлення особистості до процесу діяльності.
- сукупність дій пошукового характеру;
- сукупність засобів, знань, вмінь і навичок;
- узагальнена властивість особистості;
- умова продуктивності розумових процесів.
Отже, самостійна пізнавальна діяльність студентів - це комплекс дидактично передбачених зусиль, які збагачують інтелектуальну чутливість та сприяють поглибленому самостійному пошуку під керівництвом викладача тієї інформації (знань), котра «працює» на фаховий досвід (вміння та навички) та подальше професійне самовдосконалення.
Успішність та продуктивність самостійної пізнавальної діяльності залежить від практичної готовності до неї, в основі якої лежить комплекс професійно-значущих вмінь.
Проблема формування вмінь самостійної пізнавальної діяльності студентів не є новою в педагогічній науці. Існують різні точки зору на природу та сутність цього поняття.
Психологи Д. Богоявленська, П. Гальперін, О. Леонтьєв [48], Н. Менчинська, К. Платонов [74] та інші зробили великий внесок у теорію та практику формування вмінь та навичок самостійної пізнавальної діяльності студентів. Але у наукових дослідженнях немає однозначного визначення понять «вміння» та «навички». Найбільш поширеною є характеристика вміння як можливості здійснювати яку-небудь дію, операцію, коли вміння передують навичці та є вищим рівнем оволодіння діями.
Одні науковці навички порівнюють з діями, а інші - під навичками називають способи виконання дій. Отже, поняття навичок дуже відносне, що пояснюється динамічною його природою, ієрархічними зв’язками у процесі функціонування.
Навичка не може бути зв’язана з мікроструктурою якоїсь окремої діяльності, вона органічно присутня на усіх етапах функціонально-структурної одиниці-операції, до вищої її ланки - діяльності [21, с. 26].
Вміння самостійної пізнавальної діяльності, безумовно, входять до цілісної системи педагогічних вмінь та підкреслюють творчий характер діяльності вчителя-вихователя.
В «Українському педагогічному словнику» С. Гончаренка наголошується: «Вміння - засвоєний суб’єктом спосіб виконання дій, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок”[89, с. 58].
Педагогічна енциклопедія дещо ширше трактує поняття «вміння» - це можливість ефективно виконувати діяльність відповідно до мети та умов, в яких доводиться діяти [15, с. 223].
А. Петровський відзначає психологічні аспекти суті поняття «вміння». На його думку, терміном «вміння» позначають володіння складною системою психічних та практичних дій, необхідних для доцільної регуляції діяльності набутими у суб’єкта знаннями та навичками».
О. Леонтьев [48, с. 35] визначаючи концепцію діяльності зауважує, що «вміння» являє собою:
- процес, окрему діяльність, яка входить до складу спеціальної діяльності (професійної) людини;
- складну стійку освіту, будову системи знань і навичок, спосіб діяльності людини;
- психічну властивість особистості, внутрішню можливість найбільш успішного виконання діяльності, здатність особистості.
Усі ці якості особистості, володіння засобами і прийомами практичної діяльності, засноване на свідомому застосуванні знань і навичок, складають, на нашу думку, структуру психологічної і практичної готовності людини до діяльності, зокрема самостійної пізнавальної діяльності.
Таким чином, вміння - це засвоєння такої дії, яку необхідно удосконалювати не автоматично, а з творчим використанням пізнавальних сил, знань та навичок, тобто вміння - це осмислення дії та операції. Кожне вміння опосередковане творчим мисленням та носить особистісно-індивідуальний характер.
Наше дослідження потребує уточнення поняття «вміння самостійної пізнавальної діяльності студентів».
Вміння самостійної пізнавальної діяльності являють собою навчальну діяльність.
Науковці по-різному класифікують вміння самостійної пізнавальної діяльності. Найкраще, на нашу думку, їх згрупувати у три блоки: вміння отримання та переробки інформації, вміння самоорганізації, вміння самоконтролю.
У педагогіці навчальні вміння прийнято об’єднувати в дві основні групи: спеціальні та загально-навчальні. Перші можна формувати одним навчальним предметом, інші створюються та широко використовуються в системі більшості навчальних предметів. Виділяють різні види таких вмінь.
Так, Ю. Бабанський, який за творчий фактор у своїй системі взяв структурні компоненти навчальної діяльності (планування завдань і способів діяльності, мотивація, організація визначених дій, самоконтроль) [5, с. 92], виділив три види навчальних вмінь:
1. Організаційні (вміння усвідомлювати навчальні завдання; планувати форми діяльності і їх виконання; створювати умови для успішного завершення діяльності (режим дня, чергування різних видів діяльності); здійснювати самоконтроль; оцінювати результати навчальної діяльності).
2. Інформаційні (вміння здійснювати пошук необхідних даних, роботу з різними видами інформації, проводити спостереження і зіставлення, добір необхідних інформаційних матеріалів і т. п.) До цієї групи навчальних вмінь належать і комунікативні вміння, значимість яких особливо актуалізувалась із використанням студентами з навчальною метою засобів нових інформаційних технологій. До складу комунікативних вмінь і навичок пропонуємо включити оволодіння способами побудови діалогу в залежності від умов спілкування: з інформаційним партнером, колективом, комп’ютерною мережею і т.п.).
3. Інтелектуальні (вміння сприймати нові дані і запам’ятовувати їх, вміння осмислювати і мотивувати свою діяльність, самостійно вирішувати завдання, здійснювати самоконтроль і корекцію навчання).