89. Охарактеризуйте сутність бюджетування як одного з інструментів управлінського контролю (поняття “бюджет” і цілі його розробки; центри відповідальності та їх основні типи; операційні і фінансові бюджети).

Бюджетування. В процесі планування керівництво розподіляє фін. ресурси організації поміж окремими її підрозділами. З точки зору контролю менеджмент цікавить, оскільки ефективно ці ресурси використовуються в підрозділах. Ось чому одним з основних засобів планування і контролю за діяльністю підрозділів в організації є бюджетування. Бюджетами визначаються як планові, так і фактичні показники витрат (грошові кошти, активи, сировина і ресурси, заробітна плата) структурних одиниць організації. Бюджет або бюджетні пропозиції, являють собою узгоджений план, який: 1) розрахований на певний період (звичайно на рік, може бути на квартал або на місяць); 2) встановлює певні види діяльності та необхідні для їх виконання ресурси (як правило, у грошових одиницях але може бути й у фізичних, трудових тощо); 3) визначає за допомогою таких кількісно визначених величин відповідальність менеджерів за виконання робіт. Бюджет містить у собі визначений у грошевих одиницях перелік запланованих дій протягом певного періоду. Бюджети є основою більшості систем контролю, оскільки вони за своєю природою: - забезпечують точне вимірювання дійсного стану справ; - забезпечують можливості порівнювати та зіставляти результати діяльності різних структурних підрозділів, і рівнів управління за різні проміжки часу. Складання бюджетів або бюджетування переслідує 4 основні цілі: 1) бюджети допомагають менеджерам скоординувати організаційні ресурси та проекти (оскільки вони мають загальний знаменник - гроші); 2) вони допомагають визначити стандарти діяльності підрозділів; 3) вони забезпечують чітке знання обсягів організаційних ресурсів; 4) за їх допомогою можна оцінити діяльність менеджерів та окремих підрозділів організації.

Бюджет складається для кожного відділу або підрозділу організації незалежно від їх розмірів на увесь період виконання ними робочого завдання, програми або функції. Бюджетне плану передбачає, що кожний підрозділ організації слід розглядати як центр відповідальності. Керівник кожного підрозділу (центру відповідальності) приймає на себе відповідальність за виконання його бюджету. Розрізняють чотири основних типи відповідальності: Центри витрат. Центр витрат – це такий центр відповідальності, керівник якого контролює потоки витрат (відділ досліджень і розробок, відділ заробітної плати тощо); Центри доходів. Центр доходів – це такий центр відповідальності, бюджет якого формується на отримуваних доходах або групових надходженнях (відділ збуту, відділ реалізації послуг тощо); Центри прибутку. Центр прибутку – це такий центр відповідальності, бюджет якого формується як різниця між доходами і витратами, тобто це така структурна одиниця організації, яка здатна самостійно забезпечувати прибуток. Центри інвестицій. Центр інвестицій – це такий центр відповідальності, бюджет якого розраховується на закладі вартостей активів, що використовуються для досягнення заданого рівня прибутку. В центрах інвестицій контролюється показник норми окупності інвестицій в активи даного підрозділу. Всю сукупність бюджетів центрів відповідальності поділяють на операційні та фінансові. Операційний бюджет - це план центра відповідальності на бюджетний період (як правило на рік), в якому чітко визначений обсяг фін. ресурсів даного підрозділу. Операційні бюджети класифікують на: 1. Бюджети витрат. В бюджеті витрат визначені очікувані витрати для відповідного центру відповідальності. При цьому витрати поділяють на: а) постійні витрати. Постійні витрати визначаються на підставі бюджету та попереднього періоду і, як правило, є незмінними. б) змінні витрати. Змінні витрати розраховуються виходячи з обсягів виробничої діяльності і нормативів витрат ресурсів на виробництво одиниці продукції у відповідному центрі відповідальності. в) дискреційні витрати. Обсяги дискреційних витрат не пов’язані з певними фін. довгостроковими зобов’язаннями або обсягами вир-ва і тому вони не можуть бути точно розрахованими. 2. Бюджет доходів. В бюджеті доходів визначаються грошові надходження, що передбачається отримати в процесі діяльності відповідного центру відповідальності. 3. Бюджет прибутків. Бюджет прибутків можна розглядати як комбінацію бюджетів витрат і доходів, що утворюють єдиний баланс прибутку. Фінансовий бюджет – це план центра відповідальності на бюджетний період (як правило, на рік), в якому визначені джерела надходження і напрямки використання грошових коштів. До основних фінансових бюджетів належать: 1. Касовий бюджет. В касовому бюджеті охарактеризовані потоки грошових коштів (щоденні або щотижневі), які дозволяють організації виконувати її зобов’язання. Касовий бюджет розкриває у кількісних показниках групові надходження в організацію і напрямки використання коштів. 2. Бюджет капіталовкладень. Такий бюджет являє собою план інвестицій в основні фонди організацій. Капіталовкладення визначаються в бюджеті з точки зору їх впливу на грошові потоки (чи вистачить доходів організації для відшкодування інвестицій і відповідних експлуатаційних витрат). 3. Балансовий бюджет визначає планові суми активів і пасивів на кінець бюджетного періоду. За допомогою балансового бюджету очікувані фінансові результати діяльності організацій пов’язуються з капіталовкладеннями, грошовими потоками, доходами експлуатаційними витратами.

90. Дайте сутнісну характеристику основних фаз процесу складаня бюджету (схема процесу бюджетування, зміст основних етапів).

В процесі бюджетування можна виділити 3 фази:

Фаза 1. На вищому рівні управління опрацьовується політика та висуваються ініціативи. У контакті з менеджерами нижчого рівня визначаються цілі, установки, основні напрямки діяльності відповідного структурного підрозділу організації. Менеджери нижчого рівня для досягнення визначених цілей розробляють плани діяльності, на закладі яких формулюються концепції бюджетів. Концепції бюджетів після їх обговорення та коригування затверджуються менеджерами вищого рівня. Фаза 2. Затвердження концепції бюджетів означає, що менеджерам нижчого рівня передаються завдання по їх виконанню, за які вони несуть відповідальність. Одночасно, затвердження концепції бюджетів означає, що ресурси організації розподіляються поміж менеджерів нижчого рівня, тобто вони отримують ресурси, необхідні для виконання своїх планів. Оскільки ресурси організації завжди обмежені, менеджери нижчого рівня проводять аналіз затвердженої концепції бюджету та зіставляють виділені їм кошти та свої бюджетні пропозиції. За результатами такого аналізу готуються звітні доклади. Фаза 3. Всі представлені аналітичні звіти ретельно вивчаються та аналізуються. Там де є необхідність вносяться необхідні корективи та остаточно узгоджуються кроки по управлінню. Після їх фактичного здійснення проводиться обговорення та оцінка результатів управління. Отримані висновки використовуються для коригування цілей та основних напрямків на наступному циклі бюджетування.

Виникає щось схоже на зигзагоподібний рух, в процесі якого: - менеджери вищого рівня формують політику, вивчають ініціативи, делегують повноваження, дають оцінку, - менеджери нижчого рівня зайняті плануванням, надають планам конкретний зміст, виконують завдання, звітують про досягнуте. Завдяки зворотному зв'язку (перехід до іншого циклу бюджетування) система підлаштовується до нових умов шляхом коригування цілей, установок, основних напрямків.

Формування бюджетів – це вид діяльності, який відноситься до компетенції менеджерів. Функціональні служби (фінансовий відділ, бухгалтерія тощо) виконують при цьому допоміжні функції. Вони надають необхідну інформацію, допомагають менеджерам складати плани, опрацьовують рекомендації. Проте такі служби не повинні брати на себе задачі визначення змісту бюджету та бюджетних пропозицій. На етапі контролю перевіряється наскільки вірними є пропозиції, узгоджені в бюджетах, аби вчасно, у разі необхідності, їх скоригувати. Звичайно, це досягається шляхом проведення спільних нарад менеджерів різного рівня. Переваги бюджетного контролю: 1) простота здійснення; 2) можливість формалізації; 3) всі менеджери стають учасниками процесу контролю. Недоліки бюджетного контролю: 1) орієнтація переважно не на результати, а на витрати; 2) існує можливість перевитрачання коштів запланованого бюджету.

91. Ідентифікуйте інструменти операційного контролю. Дайте їх стислу (на рівні визначень) характеристику.

Інструменти операційного контролю. На практиці широко використовують такі інструменти операц. контролю: 1) графік Г. Гантта; 2) сітьові графіки; 3) метод оцінки та перегляду планів (PERT); 4) метод критичного шляху (CPM); 5) методи управління запасами; 6) методи контролю якості.

Графік Гантта – це інструмент розробки графіків виробн. процесів і контролю за їх виконанням. Графік Гантта дає можливість виробн. менеджеру швидко оцінити стан виробн. процесу (які процеси завершені, а які - ні). Так, графік Гантта з виконання замовлення на виготовлення письмових столів, являє собою діаграму, що показує кількість часу, який необхідно витратити на виконання кожного елементу робіт у процесі виготовлення виробів.

Сітьові графіки. Сітьове планування та управління (СПУ) – система специфічних методів планування та управління процесами розробки (реалізації) проектів шляхом застосування сітьових графіків. Система СПУ дозволяє: - формувати календарний план реалізації комплексу робіт (проекту); - виявляти і мобілізувати резерви часу, трудові, матеріальні та грошові ресурси; - здійснювати управління комплексом робіт за принципом "провідної ланки" з прогнозуванням та попередженням можливих зривів в ході робіт; - підвищувати ефективність управління в цілому при чіткому розподілі відповідальності між керівниками різних рівнів та виконавцями робіт. Сітьова модель являє собою план виконання комплексу взаємопов’язаних робіт (операцій), що задається в специфічній формі сітки (мережі), графічне зображення якої зветься сітьовим графіком. Особливістю сітьової моделі є чітке визначення часових взаємозв’язків всіх необхідних робіт. Існує два основних варіанти сітьових графіків: - сітьовий графік “події-роботи”; - сітьовий графік “роботи-зв’язки”.

Метод оцінки та перегляду планів.– це метод складання виробничого графіку, при якому виробничий процес розбивається на окремі операції з наступним аналізом їх послідовності і ролі кожної в загальному процесі. Операції можуть здійснюватись як одночасно, так і послідовно. Далі визначається час, необхідний для виконання кожної операції.

Метод критичного шляху (СРМ). Метод, який на основі виробничого графіку дозволяє встановити критичну послідовність операцій, що обмежують швидкість здійснення будь-якого процесу. Як правило, це самий тривалий етап в процесі. Удосконалення критичного шляху дозволяє скоротити процес в цілому.

Техніка управління запасами. На всіх виробничих підприємствах формуються певні запаси товарно-матеріа­льних цінностей. Мета створення запасів полягає у створенні певного буфера між послідовними поставками матеріалів задля виключення необхідності безперервних поставок. Виділяють три основні типи запасів: 1. Виробничі запаси. 2. Запаси незавершеного вир-ва. 3. Запаси готової продукції. Двома осн. системами управління запасами з незалежним попитом є система «з фіксованим часом» (з фіксованою періодичністю замовлення) та система «з фіксованою кількістю» (з фіксованим розміром замовлення).

Статистичні методи контролю якості. При здійсненні статистичного регулювання технологічного процесу використовуються два підходи: 1. Статистичний приймальний контроль – використовується для контролю якості готової продукції за альтернативною ознакою або для контролю якості вхідних матеріалів і напівфабрикатів. 2. Статистичний контроль якості процесу – використовується для регулювання якості продукції і реалізується в процесі її виготовлення. Мета статистичного контролю якості: - встановлення відповідності продукції та процесів вимогам нормативно-технічної документації, зразкам-еталонам тощо; - отримання інформації про хід виробничого процесу та рівень його стабільності; - захист підприємства від постачання недоброякісних сировини та матеріалів; - виявлення дефектної продукції на якомога ранішніх етапах її виготовлення; - запобігання випуску недоброякісної продукції.