Материал: Словник режисера естради та масових свят

«поєднання фактів», «сукупність пригод», що є основою і душею художнього твору. В античну епоху це поняття мало значення: 1) байка (звідси нім. Fabel,

англ. fable, франц. fabliau) як найменший прозовий жанр; 2) розповідна основа трагедії, наприклад, міф про Прометея, оброблений Есхілом («Прометей закутий»), а в пізнішій античності – випадок, взятий з переказу. Це поняття

було запозичене літературознавством XIX–XX стст. О. Потебня, І. Франко,

Леся Українка розглядали Ф. як окреме вираження сюжету, його схему, як логічно-послідовний виклад подій. Внесок у розмежування сюжету й Ф. внесли

представники російської «формальної школи» у 20-х рр. XX ст.

Б. Томашевський, В. Шкловський, М. Петровський, Б. Ейхенбаум. Вони показали, що практично у процесі аналізу тексту сюжет годі переказати, його можна тільки повторити дослівно. Ф. дається для переказування, тобто вона є

дресирувальник тварин. Фокусник, який демонструє унікальні можливості людського організму, велику фізичну силу та не відчуває фізичного болю.

Деякі Ф. застосовують масовий гіпноз. Виступи багатьох циркових артистів пов’язані зі смертельним ризиком. В основі номерів можуть бути: хода босоніж по лезу шаблі, битому склі, гарячому вугіллі, ковтання шпаги, вогню. Артистів,

які ковтають вогонь, називають «володарями вогню» або «королями вогню».

Нині створено театри вогню, які показують яскраві видовищні вогняні шоу на естраді та в цирку.

Факти життя – реальні факти і події, що відбуваються в житті, що не відносяться до сфери мистецтва, а також реальні події, зафіксовані в документах, фотографіях, аудіозаписах, кінохроніці, офіційних документах,

тощо.

Факти мистецтва – все жанрове різноманіття творів мистецтва, а також їх фрагменти (музичні, поетичні, хореографічні, драматичні, уривки з художніх фільмів, номери різних видів і жанрів).

Фальш (нім. Falsch, лат. falsus – не справжній) – відсутність природності,

відповідності художній правді, нещирість, лицемірство у грі акторів, співі, грі

музичних інструментів.

Фантазія (грец. φαντασία – уява) – здатність до творчої уяви. Мрія,

вигадка, щось неправдоподібне. Один з елементів акторської майстерності

системи К. С. Станіславського «уява і фантазія».

Фантасмогорія – світлова картина, химерно-фантастичне зображення,

одержуване за допомогою оптичних приладів. Примарне, фантастичне

уявлення про що-небудь; фантазія, вигадка.

Фарс (франц. farce, від лат. farcio – начиняю: середньовічні містерії

«начинялися» комедійними вставками) – вигляд народного театру і літератури,

поширений в ХIV–ХVI стст. у західно-європейських країнах. Ф. відрізнявся комічною, незрідка сатиричною спрямованістю, реалістичною конкретністю,

життєрадісною вільнодумністю. Це середньовічна форма гротескної драматургії, за змістом та настроєм інколи брутальна і непристойна.

Демонструвалась як дія між частинами вистави, а інколи самостійно.

Фат (лат. fat – дурний) – самовдоволений, вульгарний франт, чепурун.

Амплуа актора, що грає ролі ефектних, самозакоханих і обмежених (переважно

молодих) людей.

Феєрія (франц. feerie, від fee – фея, чарівниця) – театральна або циркова вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами і трюками.

Наприкінці XIX – на поч. XX ст. елементи феєричності проникають

у літературу, зокрема драматургію. Виникає т. зв. драма-феєрія (драма-казка),

чарівничого, магічного сенсу тощо («затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Синій птах» М. Метерлінка, «Над Дніпром» (весняна казка) Олександра Олеся та ін.). Драма-феєрія стала набутком неоромантичної естетики.

Фейлетон (франц. feuilleton – аркуш) – невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного характеру. Започаткований

1800 р., коли до французької газети «Journal des Debats», з’явився листок-

додаток, спочатку заповнюваний театральною хронікою тощо. Згодом його було замінено особливим «підвалом», який мав конкретно визначене місце на шпальті. Лише пізніше Ф. віднайшовся у своїй іманентній властивості, коли певна гостроактуальна подія набувала гумористичної чи сатиричної інтерпретації. Межуючи з художньою літературою, Ф. використовував багатства її зображально-виражальних засобів (гіпербола, гротеск, каламбур тощо), мав власні різновиди: документальний (зображення конкретних осіб і фактів) та проблемний (порушення важливих громадських питань). Одним із засновників українського Ф. вважається В. Самійленко. Цей жанр набув

виробів під час свят, карнавалів тощо; 2) безперервний потік, швидка зміна чого-небудь яскравого, виразного, що справляє сильне враження.

Фестиваль (франц. festival та лат. festivus – святковий, веселий) –

громадське свято, огляд, показ кращих творів мистецтва (музичного,

театрального, а також кіно).

Фіаско (італ. fiasco – провал) – неуспіх, повна невдача.

Філармонія (грец. phileo – люблю и harmonia – гармонія, «люблю гармонію») – установа або товариство, що займається організацією концертів і пропагандою музичного мистецтва. Будинок, приміщення, у якому відбуваються концерти, організовані цією установою.

Фінал (лат. finis – кінець) – завершення. Заключна частина вистави,

концерту, вистави, свята і т. д. Як правило, містить основну думку постановки.

У фіналі завершується розв’язка конфлікту.

Фольклор (англ. folk-lore – народна мудрість) – твори усної народної творчості (билини, казки, частівки, прислів’я, пісні і т. д.).

Фонограма (грец. phone – голос, звук і grapho – пишу) – 1) штучний звуконосій – фонографічний валик, платівка, магнітофонна плівка, компакт-

диск тощо, на якому записаний звук (мовлення, голос, вокальна,

інструментальна, хорова, оркестрова, електронна та інша музика), зафіксований будь-яким способом звук; 2) в естрадній практиці Ф. – попередній запис певного виконавця з метою імітації ним співу під час концерту. Крім використання повного запису Ф. – «фанери», досить часто застосовується запис лише супроводу або тільки співу («мінус 1») з метою створення враження повноцінного виконання під час концерту, якщо спів або супровід має бути

«живим».

Форма – у театралізованому святі засіб цілеспрямованої організації аудиторії, який сприяє найбільш глибокому і повному виявленню змісту,

і одночасно з цим, як взаємопов’язану сукупність різноманітних елементів

(слово, музика, кінокадр тощо), організованих за допомогою монтажу в струнку драматургічну структуру.

Фрагмент – дрібна частина цілого, шматок якогось твору.

Функції музики в театралізованій виставі – соціальна, виховна,

естетична, драматургічна, конструктивна, монтажна, організаційна,

комунікативна, розважальна, сигнальна та ін. Музика в театралізованій виставі ділиться на чотири види: умовну-режисерську, сюжетно-номерну (всередині номера, епізоду), монтажну і фонову.

Функції режисера (В. І. Немирович-Данченко):

1.Режисер – тлумач; він же показує як грати; так що його можна назвати режисером-актором або режисером-педагогом.

2.Режисер – дзеркало, що відображає індивідуальні якості актора.

3.Режисер – організатор всього спектаклю.

Таким чином: Режисер – педагог. Режисер – творець. Режисер –

організатор.

Фурор (лат. furor – шаленство) – галасливий, блискучий успіх. Сильне,

що викликає захват, враження.

Х

Характер (грец. χαρακτηρ – відмінна риса, ознака) – своєрідна особливість людини, речі, явища. Індивідуальний склад особистості людини,

що виявляється в особливостях поведінки і ставлення (установок) до навколишньої дійсності.

Характерність (рос. характерность персонажа) – у системі Станіславського – сукупність зовнішніх звичок і способів реагування на події п’єси, властива даному персонажеві унаслідок особливостей його темпераменту, психофізіологічних, вікових, національних, професіональних,

соціальних та ін. ознак. Зазвичай зводиться до домінування однієї яскравої риси в межах стандартного амплуа (приміром, поважний бургомістр, старий полковник, сільський староста, як характерні варіанти амплуа благородного батька).

Характерний актор – актор з різко вираженим амплуа, виконуючий ролі,

відмічені соціальною, історичною або побутовою своєрідністю.

Хепенінг (англ. happening – трапляється, відбувається) – напрям у авангардистському мистецтві. Мистецтво своєрідних мікроспектаклів, що поєднують елементи театру абсурду, музики, живопису та залучають до імпровізаційного дійства глядачів. Шок, який використовується для реанімації природи, підсвідомості й душі. При цьому основні засоби впливу – світлові спалахи, звукові удари, непристойності, епатаж. Прагнення будь-яким шляхом залучити глядача в дію, зробити глядача співучасником, розбудити приховані сили підсвідомості, нехай навіть найпримітивніші і низинні. З публікою може статися все, що завгодно, вона знаходиться під впливом постійної агресії.

Хор (грец. Choros – співочий колектив, що виконує вокальні твори) –

група осіб (танцюристів і співаків) – учасників святкування бога Діоніса у