складають єдину художню систему. Т. тісно пов’язаний із музикою, разом із нею утворюючи музично-хореографічний образ (хореографія).
Тантамареска (від франц. tintamarresque – лялька та стенд) – естрадний прийом, різновид сценічного лубка. На плоскій декорації (завісі, заднику,
стенді) намальовані фігури ляльок (умовних або відомих персонажів), але на місці голови та рук залишені отвори, через які актори просовують свої голови та руки. Інколи у зображенні ляльки для комічності виготовляються об’ємні руки та ноги. Широко використовуються у фотомистецтві.
Творчий процес – змінюють один одного стадії роботи художника,
письменника, режисера, актора над твором. Єдність інтелектуальних, вольових і художніх якостей, спрямованих на реалізацію задуму ролі, вистави.
Театр (грец. θέατρον – місце для видовищ) – рід (вид) мистецтва,
специфічним виразним засобом якого є сценічна дія, що виникає у процесі гри актора перед публікою. Це особливий вид видовищного мистецтва, в якому життя відображується за допомогою драматичної дії, а також споруда, де відбуваються вистави.
Театр вар’єте, театр розмаїтості (франц. varіete, від лат. Varіetas –
різноманіття, суміш; пол. teatr rozmaitości) – театр малих форм, естрадний театр, у репертуарі якого поєднуються різні види сценічного мистецтва з переважанням розважально-комедійних жанрів. Термін вар’єте застосовується зазвичай як узагальнена назва для кабаре, бурлеску, кафе-шантанів, мюзик-
холів, ревю тощо. Сам термін походить від назви театру «Вар’єте» (Varіete),
заснованого 1720 р. в Парижі, у приміщенні театру «Пале-Рояль» актрисою і антрепренером Монпансьє. Термін вар’єте часто використовували як власну назву театрів, кафешантанів та інших розважальних закладів (так, у Петербурзі з 1875 р. понад сорок років існував кафешантан «Вар’єте»).
Театр кабаре (франц. cabaret, нім. Kabarett, англ. cabaret, від – кабачок) – у Франції 1890-х рр. – одна з форм театру мініатюр, імпровізовані видовища, які влаштовувалися в літературно-художніх кав’ярнях поети,
музиканти й актори; вони читали вірші, виспівували злободенні пісеньки,
розігрували сатиричні сценки тощо. Сам термін «кабаре» з’явився у XVII ст. на позначення кав’ярень, ресторанів, нічних клубів та інших закладів, у яких відбувалися сольні виступи артистів або показувалися великі мистецькі програми. Сучасні англійські словники театру тлумачать кабаре як нічний клуб або ресторан, у якому виконавці співають і танцюють; американські словники – як нічний клуб, у якому здійснюється показ скетчів, музичних комедій і ревю,
виступи співаків і танцюристів.
Театр малих форм (пол. teatr małych form) – узагальнений термін, який об’єднує театр одного актора, театр поезії, камерні вистави, адаптації прози і поетичних текстів, у постановці яких сценічне оформлення зведено до мінімуму, а сама вистава триває близько години. Зазвичай вистави здійснюються у нетрадиційному театральному просторі – клуб, кав’ярня тощо.
Театр масовий (франц. théâtre de masse; англ. mass theatre; нім.
Massentheater, ісп. teatro de masas) – нечітке поняття («мистецтво, що робиться масами» або «мистецтво, створене для мас меншістю або сучасною технологією»), валентність якого змінюється залежно від контексту; у
лівацькому контексті – це синонім до народного, демократичного, традиційного мистецтва і в усіх аспектах позитивного театру; в елітарному контексті – синонім до низького, брутального тощо.
Театр мініатюр – вид театру, в якому ставляться твори т. з. малих форм – одноактні п’єси, а також пародії, сценки, скетчі і т. п., іноді пов’язаних загальним сюжетом.
Театр моди (франц. Théâtre de la Mode) – у широкому сенсі – уся сукупність паратеатральних видовищ, спрямованих на демонстрацію модного вбрання, аксесуарів і манери поведінки; у вузькому сенсі – назва театрів, на сцені яких демонструється показ мод.
Театр народний (нім. Volksschauspіel, Volksbühne; англ. folk theatre;
франц. Théâtre populaіre, пол. teatr ludowy, teatr plebejski, ochotniczy, samorodny) – словосполучення, що охоплює різноманітні явища, пов’язані із фольклорними, масовими і в широкому сенсі демократичними формами театру;
деякі джерела (німецький «Театральний лексикон») уже у ХІХ ст.
підкреслюють істотну відмінність між двома типами театрів – народним і національним.
Театр просто неба (італ. al fresco, англ. entertainment in the open air, an open air theater, нім. Freilicht theatre, Freilicht bühne; пол. teatr plenerowy) –
театральні видовища, показ яких здійснюється просто неба; зазвичай це найперші форми театрів – античний театр та ін. Відродження цих видовищ, з
урахуванням давньої традиції, відбулося у ХХ ст. Ці вистави влаштовувалися у старовинних амфітеатрах, перед замками, на ринках, серед пам’яток архітектури тощо.
Театральна музика – 1) музика в будь-яких театральних виставах (опера,
балет, оперета, музична драма, музична комедія); 2) музика в спектаклях драматичного театру (трагедія, драма, комедія). Класифікація «театральної» музики: увертюра, музичні антракти (вступ до дії або картини). Музичний фінал акту або спектаклю. Музичні номери по ходу сценічної дії, вставні музичні номери. Розрізняють «сюжетну» музику – по ходу дії, і «умовну» музику – «від режисера».
Театралізація (франц. theatralisation; англ. neutralization; нім.
Theatralisierung; ісп. teatralizacion) – це сценічне перекладення погляду митця на подію, відображене засобами мистецтва, пристосування літературного матеріалу до вимог театрального мистецтва, переведення його у дійове видовище, використання у показі різних технічних засобів та елементів оформлення. Театралізувати подію або текст – значить інтерпретувати його сценічно з використанням сцени і акторів для того, щоб поставити ситуацію.
Візуальний елемент сцени і постановка дискурсів – суть ознаки театралізації.
Театралізований вечір – вид театралізованої вистави (видовища), що відрізняється тим, що торкається суспільно важливих тем, органічним злиттям художньо-образного з документальним матеріалом і їх драматургічної розробкою. Які б питання не піднімалися на тематичному вечорі – виробничі,
суспільно-політичні, морально-етичні, завжди в центрі уваги має бути людина,
її вчинки, світовідчуття, емоції. До найбільш поширених жанрів тематичного вечора відносяться: вечір-розповідь, вечір-портрет, вечір-мітинг, вечір-ритуал та інші.
Тезаурус (лат. θησαυρός – скарб) – запас відомостей, життєвий досвід,
емоційний багаж людини. Інтелектуальне й емоційне багатство людини, що включає його здатність до співтворчості і співпереживання. Багатство тезауруса сприяє вмінню актора проникнути силою своєї уяви в обставини, які виниклі перед ним.
Тейхоскопія (грец. teichoskopia – погляд крізь стіну; франц. teichoscopia;
англ. teichoscopia, teichoscopy; нім. Teichoskopie, Mauerschau; ісп. teichoscopia) –
цей драматургічний прийом полягає в тому, що один з персонажів зображує те,
що відбувається «за лаштунками», саме в той момент, коли він про це говорить.
Цей прийом позбавляє від необхідності показувати не підходящі для сцени або занадто жорстокі дії, оскільки у глядача і так створюється ілюзія, що він дійсно має місце і що публіка при цьому хоч і опосередковано, але присутня.
Тема (грец. thеma – те, що лежить в основі) – коло подій, життєвих явищ,
змальованих, представлених у творі в органічному зв’язку з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення. Т. художнього твору відрізняється від життєвих подій, явищ дійсності тим, що вона характеризує явище, сприйняте,
побачене митцем. Т. іманентно пов’язана з конкретно-чуттєвим, образним мисленням, тяжіє до сюжету як розвитку подій, в яких беруть участь персонажі.
Таким чином, Т., сюжет, персонаж, проблема є різними гранями цілісного бачення людиною дійсності, пошуку прихованої сутності, сенсу буття. З цього міцно злютованого об’єкт-суб’єктного відношення народжується естетична ідея твору, яка виражає авторську оцінку зображеного, його розуміння Т. як запиту-
проблеми. Ось чому вважається, що Т. та ідея становлять ідейно-тематичну
(проблемно-тематичну) основу твору, яка доконче вимагає відповідної жанрової структури, конкретної композиції твору і, врешті, виступає одним із стилетвірних чинників.
Темп (лат. tempus – час) – ступінь швидкості виконання, швидкість (або повільність) з якою протікає будь-яка дія.
Темперамент (лат. temperamentum – відповідність) – сукупність психічних рис особистості в певному типі вищої нервової діяльності. Життєва енергія людини. Один з важливих елементів акторської збудливості, здатності до творчого процесу. Прояв сили почуттів, їх глибини, зміни.
Темпоритм – поєднання ритму (напруги пульсу, внутрішньої інтенсивності постановки) і темпу (зовнішнього прояву ходу наскрізного дії),
які можуть або збігатися, або різко контрастувати один з одним. Темпоритм театралізованої вистави – це співпадіння взаємодії внутрішньої і зовнішньої динаміки виконання і поєднання номерів і епізодів.
Теорія епічного театру – теорія авангардистського театру, розроблювана німецьким драматургом Б. Брехтом, зумовлена пошуками засобів вираженняепохальних явищ (війна, катастрофи цивілізації, науково-технічні процеси, дегуманізація суспільства тощо), потребою активної соціальної дії.
Т. е. т. протиставлялася традиційному (драматичному) театру, акцентувала епічну основу, бо стосувалася розповіді про події, а не їх втілення на сцені,
демонстрації образу, а не перевтілення в нього. Глядач ставився в ситуацію спостерігача, в нього викликався інтерес до дії, а не до її розв’язки, він привчався вивчати побачене, а не співпереживати, тобто наріжним каменем вважався розум, а не ірраціональна стихія. Т. е. т. мала неабиякий вплив не тільки на сценічне мистецтво XX ст., а й на творчість Л. Фейхтвангера,
Н. Хікмета, М. Фріша, Ж.-П. Сартра та ін. Вона позначилася і на творчих пошуках Леся Курбаса.
Теорія наслідування, або Мімезис (грец. mimesis – наслідування) –
естетична теорія, яка пояснює походження і сутність, мистецтва наслідуванням людиною природи. Ще Аристотель у «Поетиці» писав, що людині від народження властиве наслідування, яке дає їй насолоду. Наслідуючи довкілля задля насолоди в розмаїтий спосіб, людина творить різні види мистецтва і три роди поезії (епос, лірику, драму). Ідею наслідування розвивали вчені й митці