У межах аналітичної філософії техніки сформульовані техноаксіологічні імперативи, які визначають принципи оцінки техніки:
Цінності технічного прогресу необхідно узгоджувати з людськими цінностями.
Гуманістичні цінності (соціальні, етичні, естетичні, екологічні та ін.) повинні бути важливішими за техніко-економічні.
Методологія оцінки техніки включає два принципи:
Принцип системної оцінки (всебічність).
Принцип пріоритету соціального аспекту над технічним, економічним і будь-яким іншим ефектом. При оцінці техніки слід дотримуватися наступної шкали пріоритетів:
Вплив техніки на перспективи життя населення певної держави і світу в цілому.
Вплив техніки на здоров'я людей та на навколишнє середовище.
Задоволення життєвих потреб населення.
Оптимізація співвідношення технічного і соціального розвитку держави.
5. Оптимізація відносин між технікою і людиною.
При цьому слід враховувати як позитивні, так і негативні чинники впливу віртуальної реальності на життя окремої людини і суспільства в цілому. Перетворившись у буденне явище, віртуальна реальність подеколи негативно впливає на духовний світ і культуру людини, її образ думок і життя. Виникає необхідність контролю над соціальною, моральною та іншими проявами віртуальної реальності.
Отже, науково-технічний прогрес проходитиме впевнено, з нарощуванням темпів, але вимагатиме від країн, що займають у ньому передові рубежі:
1) комплексного розв'язання проблем життя в умовах технологічної революції;
поступового залучення до науково-технічного поступу широкої світової громадськості, бо інформаційно-технологічні перетворення не можуть мати локального характеру. Політика в постіндустріальному суспільстві може справді перетворитися на «соціальну технологію»;
пріоритетного розв'язання гуманітарних проблем, бо йдеться про перехід до інтелектуальніших і потужніших засобів життєдіяльності. Деякі дослідники вважають, що за таких умов може суттєво зрости роль релігії, традиційних суспільних та загальнолюдських цінностей.
Висновки:
Феномен техніки є проявом того особливого становища людини у світі, що визначається намаганням самоутвердитися у бутті через опанування за допомогою скінченного нескінченним.
Найважливішою особливістю сучасного науково-технічного розвитку є вступ його в період «третьої хвилі», тобто в період технологічної революції, що пов'язана з фронтальним упровадженням комп'ютерної та електронно-обчислювальної техніки.
3. У колі проблем філософії науки і техніки знаходиться усвідомлення сутності науки і техніки, їх зв'язків з підвалинами людського способу буття та наступом суспільства, осмислення перспектив розвитку індустріальної цивілізації.
Зміст поняття техніки в його основних значеннях.
Поясніть причини появи цього напрямку філософських досліджень (філософії науки і техніки).
Основні елементи техніки за X. Ленком та Г. Ропо-лем.
Зміст поняття технології та зростання значення технології в сучасному суспільстві.
Техніка та духовна людина.
Техніка та потреби людини.
Питання для самоконтролю знань
Історичні джерела філософії техніки.
Східна традиція як фактор розвитку філософії техніки.
Основна проблема та структура філософії науки і техніки.
Сутність технологічної революції («третьої хвилі») та інформаційного суспільства.
Дайте характеристику сучасним оцінкам впливу техніки на розвиток суспільства.
Які ви знаєте варіанти сучасної періодизації історії людства?
Основні ознаки поняття науки.
Технологія і техніка: їх сутність, особливості розуміння та загальне.
Філософія науки і техніки: історія формування проблематики.
Взаємозв'язок науки, технічної діяльності в історії людства.
Поняття науки, її суттєві ознаки та прояви в суспільному житті.
Особливості історичного розвитку науки.
Поняття техніки та технології. Сутність сучасної технологічної революції.
Вплив техніки на процеси розвитку історії.
Аналіз основних оцінок впливу техніки та технології на розвиток суспільства.
Поняття інформаційного суспільства.
Проблемно-пошукові завдання та вправи
Які існують соціально-практичні передумови виникнення науки і техніки?
а) «техніка в руках варвара перетворюється на металобрухт»;
б) технологія пронизує собою усі наші думки про світ іпро нас самих;
в) пришестя технології поставило вимогу змін у наших уявленнях про те, що є добре, що таке добро, як требарозуміти здоровий глузд, шаленство, справедливість і несправедливість, раціональність та ірраціональність, красуі потворне.
Основи філософії техніки М. Хайдеггера.
Які ви знаєте техноаксіологічні імперативи?
Особливості поглядів Е. Масуда, Д. Велла, Д. Нес-битта на інформаційне суспільство.
Який вплив чинить віртуальна реальність на духовний світ і культуру людства?
Назвіть історичні етапи розвитку науки та розкрийте особливості кожного з них.
Дайте характеристику науки як цілісної соціальної
системи.
9. Які закономірності та тенденції розвитку сучасної
науки?
10. Які ви знаєте соціально-практичні передумови
виникнення науки?
Проаналізуйте дію основних закономірностей розвитку науки — диференціацію та інтеграцію.
Які фактори в умовах розбудови суверенної Української держави зумовлюють гостроту і необхідність глибинних трансформацій стилю та форм мислення, органічну потребу зміни творчого стилю мислення?
|
Історична епоха філософи |
Інтерпретація природи техніки |
|
Античність |
Техніка — це втілення умінь ремісника. Знання загального вище за технічне знання |
|
Середньовіччя |
Техніка — це творчість людини як відблиску Божої творчості. |
|
Новий час |
Техніка — це опредметнення наукових знань людини, фактор звільнення людини від природи. Техніка — це самостійна сила, яка як засіб праці визначає розвиток суспільства. |
|
XX ст. |
Техніка при недоліку феноменальної роботи виступає як продовження науки і поряд з тим зменшення життєвого світу людини (Гуссерль та інші феноменологи). Техніка — це перешкода, яку людина сама ставить перед собою, не обміркувавши її змісту та, що найголовніше, в якому ступені техніка відповідає сутності буття людини в світі (Хайдеггер і герменевтики). Техніка — це втілення раціональності людини (аналітики). Техніка — це прояв найбільш відповідного реаліям нашої епохи підходу, точніше філософії технічного підходу (Г. П. Щедровицький) |
1. Перший етап (приблизно 1600-1750 рр.) — наука ітехніка тут інституалізуються (виникають академії наукі власне інженерна діяльність). Зв'язок між наукою і технікою можна простежити у таких напрямках:
а) виникає техніка для наукових експериментів, якапочинає досить активно розвиватися на ґрунті вженаявних технічних досягнень;
б) утверджується механічна картина світу.
2. Другий етап — початок промислової революції (кінець XVIIІ—ХIX ст.). Тут бурхливий розвиток технікивимагає застосування науки. У той самий час виникає економічна потреба у втіленні науково-інструментальних на-працювань у виробництві. Тобто виникає зворотний рухнауки, техніки і технології одне до одного.
3. Третій етап — XX ст. Тут зв'язок науки і технікистає систематичним, спеціально плановим і в цьому зв'язку наука поступово виходить на відповідне місце, тобто напровідне.
|
Автори концепцій |
Суть концепції |
|
Б. Франклін |
Техніка є уречевленням знання. Людина в технічних засобах реалізує закони природи |
|
Е. Капп |
Техніка є результатом розв'язання суперечностей між органами тіла та прагненням душі |
|
Ф. Дессауер |
У створенні техніки людина наслідує Божественне творіння світу. Технічна творчість є проявом вищого творчого принципу |
|
А. Бергсон |
Техніка і технічна діяльність людини зумовлені принциповою нездатністю останньої перебувати в цілісному злитті з буттям |
|
М. Хайдеггер |
Техніка і технічна діяльність людини зумовлені принциповою нездатністю людського існування в світі |
|
Ж. Еллюль |
Техніка є наслідком загальної раціоналізації буття. Техніка веде до стандартизації життя, перетворює засіб на мету, а мету — на засіб |
|
X. Бек |
Техніка є результатом зустрічі людського духу із світом, природою. Дух створює техніку і водночас усвідомлює себе самого |
АБСОЛЮТ (лат. absolutus — довершений, безумовний, необмежений) — те, що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога, субстанцію, ідею (Гегель). Абсолютне протилежне відносному (зумовленому, залежному).
АБСОЛЮЦІЯ (або ІДЕАЦІЯ) — здатність людської свідомості створювати у полі свого інтелектуального споглядання ідеальні, тобто завершені, еталонні виміри сущого, завдяки яким свідомість набуває здатності орієнтуватися в предметній дійсності, оцінювати її.
АБСТРАКЦІЯ (лат. abstactio — віддалення) — мислене відокремлення окремих властивостей предметів і перетворення їх на самостійні об'єкти (наприклад, електропровідність, твердість, вартість тощо). Більшість наукових понять утворені в такий спосіб.
АБСУРД (лат. absurdus — немилозвучний, безглуздий) — нісенітниця, позбавлена сенсу дія. У філософії Камю — одне з головних понять, яке характеризує життя людини.
АГНОСТИЦИЗМ (грец. аgnostus — непізнаний) — напрям у філософії, прихильники якого заперечують пізнаванність суті речей, об'єктивної істини (Юм, Кант, позитивісти). Агностики протиставляють світ як він нам даний (пізнаваний), і світ сам по собі (принципово недосяжний). Знання, з їх точки зору, не дає відображення сутності дійсності, а в кращому разі обслуговують утилітарні потреби людей. Корені агностицизму в принциповій незавершеності процесу пізнання.
АКСІОЛОГІЯ (грец. ахіоз — цінний) — вчення про цінності, філософська дисципліна, яка вивчає ціннісне ставлення людини до світу — етичне, естетичне, релігійне та ін.
АКСІОМА (грец. ахіos — значуще, сприйняте положення) — твердження, яке при побудові теорії приймається за очевидну істину, на якій ґрунтуються інші твердження.
АКСІОМАТИЧНИЙ МЕТОД — спосіб побудови наукової теорії, коли за її основу беруться аксіоми, з яких усі інші твердження цієї теорії виводяться логічним шляхом (доведенням). АЛОГІЗМ — непослідовність у міркуваннях, зумовлена порушенням законів логіки.
АЛЬТЕРНАТИВА (лат. аlterno — чергую, змінюю) — вибір між двома суперечливими можливостями.
АЛЬТРУЇЗМ — моральний принцип, в основі якого бажання блага іншому. А. протилежний егоїзму.
АМОРАЛІЗМ — нігілістичне ставлення до моральних
норм.
АНАЛІЗ — метод пізнання, який полягає в розчленуванні цілого на частини.
АНАЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ — напрям у сучасній західній філософії, який зводить філософську діяльність до аналізу мови.
АНАЛОГІЯ — умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про їх можливу схожість за іншими ознаками. А. складає основу моделювання.
АНТИНОМІЯ (грец. antinomia — суперечність у законі) — суперечність між двома твердженнями, в основі якої не логічні помилки, а обмеженість системи тверджень, з якої вони виводяться. Зустрічаються у філософії (Кант) і математиці. Поняття А. близьке до апорії.
АНТИТЕЗА (грец. antitesis — протиставлення) — твердження, яке заперечує тезу (вихідне твердження).
АНТИТЕТИКА — метод зведення суперечливих тверджень (тез, антитез), жодному з яких неможливо надати переваги.
АНТРОПОЛОГІЗМ — філософська концепція, яка всі світоглядні проблеми (що таке світ, суспільство, Бог та ін.) розглядає крізь призму людини. Людина є мірою всіх речей (Протагор).
АНТРОПОЛОГІЯ ФІЛОСОФСЬКА — філософське вчення про людину (Шелер, Гелен, Тейяр де Шарден), яке виводить культуру зі специфіки природи людини.
АНТРОПОЦЕНТРИЗМ — філософський принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається у світі.
АПОЛОГЕТИ (грец. apologetikos —захисний) — ранньохристиянські письменники (Юстін, Тертулліан, Оріген) III ст., які захищали від критики християнське вчення; захисники певних течій, учень.
АПОРІЯ (грец. арогіа — непрохідність, безвихідь) — проблема, що важко піддається вирішенню, пов'язана із суперечністю між даними спостереження і досвідом та їх аналізом у мисленні; суперечність у міркуванні, корені якої перебувають за межами логіки. Відкрив А. Зенон з Елеї (апорії руху — Ахілл і черепаха, простору і часу). Поняття А. близьке за змістом до антиномії.
АПОСТЕРІОРІ (лат. а postriori — з наступного) — знання, набуте в процесі досвіду.
АПРІОРІ (лат. а ргіогі — з попереднього досвіду) — ідеї, форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні у свідомості до досвіду, не набуті з досвіду. У філософії Канта категорії проголошуються апріорними формами мислення. Апріоризм близький до концепції вроджених ідей. Протилежним до А. є поняття апостеріорі.
АРХЕ (з давньогрец. — початок; перший, вихідний, головний пункт: засада) — у давньогрецькій філософії — універсальний початок усього сущого.
АРХЕТИП — первинні, вроджені психічні структури, первинні схеми образів фантазії, що містяться в так званому колективному несвідомому й апріорно формують активність уяви; складають основу загальнолюдської символіки, виявляються у міфах і віруваннях, снах, творах літератури тощо.
АСКЕТИЗМ (грец. asketes — добре навчений, подвижник) — моральне вчення, яке пропагує крайнє обмеження потреб людини, відмову від життєвих благ. Протилежне гедонізмові.
АТАРАКСІЯ — незворушність, безпристрасність; у школах завершального циклу античної філософії — душевний стан, до якого повинен спрямовувати своє самовдосконалення прихильник мудрості.