Курсовая работа (т): Статистичне вивчення виробництва льоноволокна

1.2    Система показників статистики рослинництва

Предметом статистики є особливі ознаки стану і розвитку масових суспільних явищ. Такі ознаки дістали назву об’єктивних статистичних показників.

Статистичний показник - це загальна істотна ознака якого-небудь масового явища у її якісній і кількісній визначеності для конкретних умов місця і часу. Кожний статистичний показник має кількісний вираз. Разом з ним кількість в статистиці завжди має відповідну якість. Як єдність кількості і якості статистичні показники характеризують міру явища.

Будь-яка система показників дає інформацію, яка якісно відрізняється від тієї, що несуть окремі показники.

Статистичний аналіз, розкриваючи зміст і значення показників, поглиблюючи уяву про предмет дослідження і властиві цому закономірності, здійснюють за двома напрямами:

ü замість ізольованих характеристик окремих сторін предмета розглядають зв’язки і відношення, виявляють фактори, які впливають на рівень і варіацію показників, оцінюють ефекти їх впливу;

ü  вивчають динаміку показників, напрям і швидкість змін, визначають характер і рушійні сили розвитку.

Все це поглиблює аналіз і дає можливість для багатоцільового використання результатів.

Для характеристики стану і розвитку рослинництва статистика використовує систему пов’язаних показників.

Перша група показників характеризує наявність і якість факторів виробництва. Оскільки основним засобом виробництва в сільському господарстві є земля, то основні показники в статистиці рослинництва - це наявність земельних ресурсів, посівні площі і площі багаторічних насаджень. Наявність трудових ресурсів, основних і оборотних виробничих фондів розглядаються як фактори використання землі і виробництва продукції. При цьому відношення обсягу засобів виробництва до земельної площі характеризує рівень інтенсифікації рослинництва; відношення кількості трудових ресурсів до земельної площі - забезпеченість трудовими ресурсами; а відношення обсягу засобів виробництва до чисельності трудових ресурсів - фондоозброєність робочої сили.

Друга група показників відображає використання факторів виробництва: землі, трудових ресурсів, основних і оборотних фондів. Поряд з вивченням використання факторів виробництва статистика досліджує їх співвідношення. Наприклад, обсягу робіт до затрат праці, обсягу агротехнічних заходів до посівної площі, використаної енергії до робочого часу, тощо.

Третя група показників характеризує результати виробництва, а також співвідношення між продукцією і виробничими ресурсами. До цієї групи належать показники урожайності сільськогосподарських культур, показники продуктивності праці, фондовіддачі, собівартості продукції, тощо.

Для характеристики економічної ефективності використання землі визначають такі показники: показники виходу продукції з одиниці земельної площі, що поділяються на натуральні та вартісні. Найважливішим показником ефективності використання меліорованих земель є рівень урожайності сільськогосподарських культур, вирощуваних на цих землях. Об’єктивну оцінку ефективності меліорації можна дати тільки за допомогою відносних показників приросту урожайності.

Статистичний аналіз рослинництва включає в себе як посівні площі так і багаторічні насадження.

Посівною площею називають площу ріллі або інших розораних угідь, яка зайнята посівами сільськогосподарських культур. Розміри посівних площ обчислюють по окремих культурах і по кожній культурі за господарським призначенням. Для характеристики загального розміру посівів використовують такі категорії посівних площ: засіяну, весняно-продуктивну, збиральну і фактично зібрану.

Динаміку посівних площ аналізують порівнянням фактичного розміру посівів у поточному році з відповідними даними за минулі роки. Аналізуючи структуру і структурні зрушення посівних площ, обчислюють питому вагу посівів окремих культур у загальній площі всіх посівів.

Для характеристики якості посівних площ обчислюють питому вагу посівів кожної культури сортовим насінням у загальній площі. Для оцінки структури посівних площ використовують показник урожайності базисного періоду.

Статистичний аналіз багаторічних насаджень здійснюють так само як і аналіз посівних площ. Проте аналіз багаторічних насаджень має деякі особливості, пов’язані з тим, що багаторічні насадження використовують для одержання продукції протягом тривалого періоду. Для них використовують такі показники: виконання плану закладання нових насаджень, структурні зрушення за видами насаджень, віковим і сортовим складом, тощо. Крім того вивчають показники відтворення багаторічних насаджень: забезпечення господарств садивним матеріалом, насадження молодих рослин у місцях загибелі старих дерев, зрідженості.

Урожай і урожайність - найважливіші результативні показники землеробства і сільськогосподарського виробництва в цілому. Рівень урожайності відображає вплив економічних і природних умов, а також якість організаційно-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і господарств.

Під урожаєм (валовим збором) у статистиці розуміють загальний обсяг продукції, зібраної з усієї площі посіву окремих сільськогосподарських культур або їх груп. Урожайність - це середній обсяг продукції з одиниці посівної площі. Для культур, що вирощуються у відкритому ґрунті, урожайність визначають з розрахунку на 1 га, а у закритому ґрунті - на 1 м²_.

Для характеристики урожаю використовують такі показники: видовий урожай, урожай на пні, фактичний урожай.

Видовий урожай - це очікувані розміри валового збору в певний період вегетації. Визначають його спеціалісти агрономічного профілю на око залежно від стану посівів: густоти сходів, ступеня розвитку рослин.

Під урожаєм на пні перед початком своєчасного збирання розуміють весь вирощений урожай без урахування втрат. Урожай на пні визначають:

) на око, оглядаючи посіви перед збиранням урожаю;

) вибірковим накладанням метрівок перед початком збирання врожаю.

Фактичний урожай - це кількість фактично зібраної і оприбуткованої продукції окремих сільськогосподарських культур.

Відповідно до показників урожаю розрізняють такі види урожайності: видову, на пні і фактичну. Фактичну урожайність обчислюють з розрахунку на 1 га весняно-продуктивної площі. Для конопель, сіяних однорічних і багаторічних трав та природних сіножатей урожайність визначають з розрахунку на 1 га фактично зібраної площі. В овочівництві закритого ґрунту урожайність обчислюють з розрахунку на 1 м² інвентарної і оборотної площі. При цьому визначають коефіцієнт обороту площ.

Важливим завданням статистики рослинництва є визначення втрат урожаю під час збирання і транспортування продукції, що виникли з тих чи інших причин.

Статистичні показники у рослинництві характеризуються абсолютними моментами (площа зрошуваних та осушених земель на певну дату) і інтервальними рівнями (виробництво продукції, поставка мінеральних добрив за певний період), а також відносними (структура посівних площ, показники інтенсифікації рослинництва) і середніми величинами (середня урожайність, середні втрати продукції під час збирання, тощо).

Розділ 2. Статистична оцінка показників виробництва льоноволокна

2.1    Ряди розподілу вибіркової сукупності та їх характеристики

При статистичному групуванні даних кожну групу характеризують системою показників, які мають певний взаємозв’язок і взаємозалежність з групувальною ознакою. Якщо виділені групи характеризують не системою показників, а лише кількістю одиниць, що відносяться до кожної групи, то дістають ряди розподілу.

Рядом розподілу називається розподіл одиниць сукупності по групах за величиною варіюючої ознаки. Він складається з двох елементів: варіантів і частот. Варіантами є окремі значення групувальної ознаки, а частотами - числа, які показують, скільки разів повторюються окремі значення варіантів.

Ряди розподілу можна утворити за якісною (атрибутивною) або кількісною ознакою. Відповідно до цього розрізняють два види рядів - атрибутивні і варіаційні. Варіаційні ряди залежно від групувальної ознаки поділяються на дискретні і інтервальні. За дискретною ознакою, кількість значень якої обмежена, утворюється дискретний ряд розподілу. За дискретною ознакою, що варіює в широких межах, або за неперервною будують інтервальний ряд розподілу. При цьому варіанти групуються в інтервали, а частоти відносяться не до окремого значення ознаки, як у дискретних рядах, а до всього інтервалу.

Ряди складаються з двох елементів: переліку груп і кількості одиниць, що входять у кожну групу. Ряди розподілу поділяються на ранжировані, варіаційні та атрибутивні. Варіаційні бувають дискретними та інтервальними. Дискретними називаються ряди, в яких варіанти виражені цілими числами. Інтервальними називаються ряди, в яких варіанти виражені у вигляді інтервалів. При побудові інтервалів неможливо вказати кожне значення варіанти, тому сукупність розподіляють за інтервалами.

Інтервалом групування називається різниця між максимальними і мінімальними значеннями ознаки в кожній групі.

За величиною інтервали поділяються на рівні і нерівні. Якщо варіація групувальної ознаки незначна, а розподіл одиниць сукупності має порівняно рівномірний характер то застосовують рівні інтервали. Довжину інтервалу при групуванні із застосуванням рівних інтервалів визначають за формулою:

, де

- довжина інтервалу;_max - максимальна величина групувальної ознаки;_min - мінімальна величина групувальної ознаки;- кількість груп.

, де

- к-ть одиниць спостереження

Ця формула використовується якщо 15≤ N≤400. Якщо N ≥ 400, то використовується формула американського вченого Стерджеса:

, де

- кількість груп- чисельність сукупності.

У статистичній практиці застосовують закриті і відкриті інтервали. Закритими називають інтервали, в яких відомі мінімальні і максимальні межі ознаки. Відкритими називають інтервали, в яких невідомі мінімальні і максимальні межі. Відкритими можуть бути перший і останній ряд.

Характеристикою варіаційного ряду розподілу є середня величина. Середні величини - це узагальнюючі кількісні показники, що характеризують типові розміри варіюючих ознак якісно однорідних сукупностей. Середні величини використовують для узагальненої характеристики сукупностей за істотними ознаками, для порівняння цих ознак у різних сукупностях. Середні величини застосовують і при дослідженні закономірностей і тенденцій розвитку суспільних явищ. Для графічного зображення варіаційного ряду користуються прямокутною системою координат. На горизонтальній осі абсцис відкладають значення варіантів, а на вертикальній осі ординат - абсолютні або відносні значення частот. Найчастіше варіаційні ряди зображуються у вигляді полігону (многокутника розподілу) і гістограми(стовпчикової діаграми розподілу).

Полігон розподілу застосовують для зображення як дискретних, так і інтегральних рядів. Координатами точок при цьому є варіанти (у разі з інтервальними рядами середини інтервалів) і частот, що відповідають цим варіантам. Точки з’єднують прямими лініями. Щоб замкнути полігон, крайні точки з’єднують із серединами інтервалів, у яких частоти дорівнюють нулю.

Гістограму застосовують для зображення інтервальних варіаційних рядів. На відміну від полігону, на осі абсцис відкладаються не точки, а відрізки, які зображують інтервал. При її побудові площа кожного стовпчика повинна бути пропорційною частотам. Для рівних інтервалів ширина стовпчиків повинна бути однаковою, а висота - пропорційною частотам. При нерівних інтервалах ширину стовпчиків беруть різну, пропорційно величині інтервалу в кожній групі, а висоту стовпчиків зменшують в стільки разів, у скільки збільшують величину інтервалу.

Для графічного порівняння двох і більше розподілів з рівними чи не рівними використовують комулятивні діаграми. Їх будують у прямокутній системі координат: на осі абсцис відкладають інтервали групування у вигляді відрізків, а на осі ординат - кумулятивні частоти або частки. Висота прямокутників пропорційна кумулятивним частотам (часткам) відповідних інтервалів ряду розподілу.

Різновидом кумуляти є огіва. При її побудові на осі абсцис відкладають кумулятивні частоти або частки, а по осі ординат - межі інтервалів ряду розподілу, тобто огіва є дзеркальним відображенням кумуляти розподілу.

Середні величини - це величини, що характеризують типові рівні або значення варіюючої ознаки в конкретних умовах місця і часу. Середні величини бувають прості та зважені. В статистиці застосовують такі види середніх величин: середня арифметична, середня гармонійна, середня геометрична, середня квадратична та ін. Правильну характеристику сукупності можна отримати лише за певним видом середньої. Найбільш поширеною є середня арифметична.Її застосовують тоді, коли загальний обсяг варіюючої ознаки для цієї сукупності становить суму індивідуальних значень усередненої ознаки. Середню арифметичну просту визначають за такою формулою:

, де

₁, x₂,.. - окремі значення ознаки (варіанти);- число варіантів.

Середню арифметичну зважену обчислюють за формулою:

, де

₁, f₂,.. - частоти.

Середню гармонічну використовують для узагальненої характеристики ознаки тоді, коли відомі окремі значення досліджуваної ознаки і обсяги явищ, а частоти невідомі. Її формула має такий вигляд:

, де

- кількість варіантів.

На практиці частіше застосовують середню гармонічну зважену, формула якої має такий вигляд:

, де

- обсяг явищ.

Середню геометричну використовують для обчислення середніх темпів зростання, тобто коли загальний обсяг явищ становить не суму а добуток ознак. Її визначають:

Середню квадратичну використовують для оцінки варіації ознак, а також для узагальнення ознак, виражених лінійними розмірами яких-небудь площ (для розрахунку середніх діаметрів стовбурів дерев, листків, кошиків). Її визначають за такими формулами:

 - проста;

 - зважена.

Доцільно згадати про математичні властивості середньої арифметичної, їх виділяють чотири:

1  Якщо всі частоти ряду розподілу зменшити або збільшити в К-разів, то середня арифметична при цьому не зміниться.

2  Якщо всі значення варіюючої ознаки зменшити або збільшити на одну й ту саму величину, то й середня арифметична зменшиться або збільшиться на ту ж саму величину.

3  Якщо всі значення варіюючої ознаки зменшити або збільшити в одне й те ж число раз, то й середня арифметична зменшиться або збільшиться в таке ж число раз.